3.1 Шляхи зменшення собівартості виробництва соняшнику

Зниження собівартості продукції є важливою умовою економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва продукції рослинництва і зменшення затрат праці і виробничих ресурсів на її виробництво.

Головний шлях зниження собівартості продукції рослинництва – це підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Основні витрати по вирощуванню сільськогосподарських культур здійснюються незалежно від рівня врожайності і продуктивності.

Процес управління собівартістю продукції є досить складним процесом, який складається з п’яти елементів. До складу цих елементів входять [1, c. 51]:

1. Організація обліку витрат виробництва та обігу. На підприємствах організується облік за економічними елементами витрат, та об’єктами калькуляції, за місцями виникнення витрат та центром відповідальності. Основна мета організації обліку полягає у створенні інформаційної бази для здійснення аналізу собівартості та прийняття управлінських рішень;

2. Аналіз собівартості продукції. Аналіз проводиться з метою визначення ступеня раціональності витрат та оцінки впливу факторів на обсяг собівартості продукції. Він також є інструментом пошуку резервів економії витрат виробництва;

3. Нормування витрат матеріальних та трудових ресурсів. Цей елемент процесу управління собівартістю продукції є також елементом процесу управління виробництвом сільськогосподарської продукції та управління трудовими ресурсами;

4. Планування собівартості продукції. Проводиться з метою визначення планової собівартості окремих виробів та планової собівартості валової та товарної продукції;

5. Визначення шляхів та розробка заходів щодо зменшення собівартості та підвищення ефективності витрат виробництва.

Для зниження собівартості соняшнику в ПП “Дружба народів” потрібно:

• впроваджувати прогресивні системи землеробства, науково-обґрунтовані сівозміни і передові технології виробництва;

• послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і поліпшення родючості землі;

• впровадження у виробництво нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур. Дотримання всіх агротехнічних вимог;

• удосконалення галузевої структури підприємства з організацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень НТП і передової практики.

Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських культур, але одночасно сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва соняшнику є впровадження високоякісних сортів. Економічно доведено, що підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - впровадження високоврожайних і перспективних сортів і гібридів, на 25% поліпшенням обробітку ґрунту.

Інтенсифікація виробництва соняшнику неможлива без комплексної механізації виробництва. Вона є основою для впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування, забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпечення господарств надійною системою машин (тракторів, пристроїв та знарядь, комбайнів та інше) дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності соняшнику і значно зменшує втрати при збиранні врожаю.

Також важливим заходом по зниженню собівартості виробництва соняшнику – це підвищення організації трудового процесу.

Одним із шляхів зниження собівартості продукції рослинництва в ПП “Дружба народів” є підвищення продуктивності праці на основі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. Збільшення продуктивності праці повинно бути більшим збільшення заробітної плати, забезпечуючи тим самим зменшення собівартості. Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машино-тракторного парку, сільськогосподарських машин, знарядь і механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зменшенню собівартості продукції.

З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має важливе значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво. Успіх боротьби за зменшення собівартості вирішує перш за все збільшення продуктивності праці робочих, яке забезпечує в окремих умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при збільшенні продуктивності праці на підприємствах зменшуються витрати на заробітну платню робітників. Збільшення виробітку продукції на одного працівника може бути досягнуто за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно ним розцінки за виконання робіт та послуг. Збільшення виробітку може здійснитися за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки за цих умов, як правило не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство економить на заробітній платі робочих. Пояснюється це тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок доля заробітної плати у собівартості одиниці продукції зменшується. Але це не призводить до зменшення середньої заробітної плати робочих, так як ці організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж затратами труда виробити більше продукції.

Таким чином, проведені організаційно-технічні заходи з відповідним переглядом норм виробітки дозволяє зменшувати собівартість продукції за рахунок зменшення долі заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі збільшенням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітки і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але зі збільшенням продуктивності праці збільшується об’єм виробництва, що призводить до економії по іншим статтям видатків, наприклад, зменшення видатків по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових видатках значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) – умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель і інші витрати), не залежні від ступеню виконання плану виробництва.