Модернізм 20-х років

1. Періодизація літератури 20-х рр.

2. Особливості модернізму 20-х рр.

3. Літературна дискусія 1925-1928 рр.

Підходи щодо літератури ХХ ст.:

1. Література 10 – 20-х рр. Період розстріляного відродження.

2. 30 – 50-ті рр. Період соціального реалізму (яловий період).

3. 60 – 90-ті рр.

а) період шістдесятництва як особливо плідного періоду, позначений заперечення соціально-реалістичного канону, утвердженням значення естетичних напрямків мистецтва.

Класифікація В. Шевчука:

– модерна;

– тоталітарна.

Література, яка розвивається в умовах тоталітарної системи була позначена експериментаторськими пошуками, але разом з тим була заангажована.

Модернізм розвинений або високий.

Модернізм – метод, напрям, стиль, який виникає в українській літературі на рубежі століть.

Деякі дослідники пропонують вживати термін «модернізм» у вужчому значенні: модернізм «Молодої Музи» та «Української Хати», носить естетичний характер, що передбачає заперечення патріархальності, звернення тільки до селянської теми.

У широкому значенні «модернізм» - метод, напрям, стиль.

Цю точку зору висловлює Віра Агеєва у монографії «Імпресіоністична проза».

Модернізм постає як заперечення старого, але паралельно існує в часі.

У широкому філософському плані модернізм – діалектика нового.

Предтечею модернізму є Ніцше. Ніцше заклав філософський дискурс модерності. Одна із особливостей теорії Ніцше – суперечення історії. Модерність та історія у Ніцше – діаметральні протилежності.

Соломія Павличко у монографії «Дискурс модернізму в укр. літ-рі» говорить про модернізм на зламі віків і пов'язує модернізацію культури з критикою народництва і асиміляцією західних ідей.

До модернізму на зламі віків належать:

1) символізм;

2) декаданс;

3) імпресіонізм;

4) неоромантизм.

А другий період модернізму вона визначає як модернізм між двома світовими війнами. Вона висловлює думку, що модернізм на Україні був незрілим, з чим не погоджуються інші дослідники.

Є інша точка зору на розвиток модернізму Раїси Мовчан (монографія «Український модернізм. 1920. Портрет в історичному інтер’єрі»). Вона зазначає, що модернізм, як світовий напрям поєднує сміливе реформування з здобутків попередніх епох, міфології, народної творчості з авангардним, романтичним контролюванням.

Попередні художні характеристики тенденції не руйнуються, а відтворюються в нових комбінаціях. Тому прийнятною є класифікація Раїси Мовчан про виділене етапів раннього модернізму – модернізм зламу віків і зрілого або високого модернізму.

Особливості модернізму 20-х рр.:

• став на захист індивідуальності, особистості, високого мистецтва, тобто прагнення до високого художнього рівня, до художніх пошуків.

Найхарактерніші риси модернізму 20-х рр.:

– вітаїстичність (утвердження повноти буття, духовних опорів, пошуку, а декадансність – мотив розчарування. Вони йдуть у ХХ ст. у нерозривній єдності);

– декадансність.

Провідні риси модернізму 20-х рр.:

• Інтелектуалізм

• активізація ірраціонального начала

• відродження культу раціо

• увага до екзистенціальних проблем

• демонстрування процесу творчості, що означає велику роль автора (оприявлення автора)

• пародіювання

• поєднання високого й низького

• іронізування

• неоміфологізм

• наявність інтертекстуальності.

Для укр. модернізму характерна ліризація, суб’єктивне начало, потужні зв’язки з фольклором.

У першій половині 20-х рр. – превалювання малих жанрових форм (новела, оповідання), а у 2й пол. 20-х рр. – превалювання жанру роману і повісті.

Для модернізму характерні такі стильові течії:

1. Символізм – напрям модернізму на етапі його становлення, це тенденція, яка засвідчувала відновлення романтичного світовідчуття на новому етапі. Для символізму була характерна філософія 2-х світів: світу духовного і світу тілесного. Звідси мотив розпачу і важлива роль символу як художнього прийому.

2. Імпресіонізм (з фр. враження) – відображення вражень, переживань, настроїв особистості; саме через ці переживання і виникають враження дійсності. Спочатку імпресіонізм виникає у живописі (Клод Моне, Едуард Мане, Огюст Ренуар).

Для імпресіоністичних творів характерна авторська безсторонність відображення персонажа. Автор виконує роль спостерігача, у зв'язку з цим превалюю чого є об’єктивна манера оповіді, значну частину в якій відіграють монологи, мовлення нейтрального оповідача.

В імпресіоністичних творах характерними є переживання мінливих переживань настроїв персонажів. Тому небагато зовнішніх подій. Важливу роль відіграють символічні деталі, як сюжетно-композиційні опори для вираження вражень персонажів. Досить часто дія відбувається в замкненому просторі, і при цьому важливу роль відіграє пейзаж, який має світлу або пастельну тональність.

Час не цілісний, не логічно-впорядкований, а фрагментарний.

Особливості персонажів. Персонаж не публічна людина, а приватна (за Бахтіним).

Одна із рис імпресіонізму – психологізм.

До цієї імпресіоністичної течії належать М. Хвильовий, Гнат Михайличенко (і до символізму), М. Ільченко (і до символізму);

3. Експресіонізм (враження). Головний акцент робиться на переживаннях зображеного; вираження зображеного, а не на зображення.

Для експресіонізму характерна метафорична концепція дійсності і тут важливу роль відіграє авторське начало, авторські коментарі. Суб’єктивоване осмислення життя і людини.

Для експресіонізму характерна орієнтація на вражальність. Час, на відміну від імпресіонізму, це безліч різних історичних реалій, ремінісценцій. Час постає через осмислення сучасності, не самодостатньої як в імпресіонізмі, а в порівнянні з минулим і майбутнім. Виняткову роль відіграє художній простір. Він ворожий людині, тому що в експресіоністичних творах провідними є мотиви соціальних катаклізмів, голоду, війни, революції. Акцент робиться на трагічній долі особистості, чим обумовлене трагічне світосприйняття персонажів. Переважають на світлі, а сірі, мрячні пейзажі. Характерний стрибкоподібний розвиток сюжету, звуження життєвого простору персонажа. Акцент на відображення людини із розчахненою свідомістю. Головним в експресіоністичному творі є відображення людини в напружених, трагічних обставинах. Важливу роль відіграють ірреальні, умовні ситуації, зміщення реального й ірреального (Куліш, Хвильовий, Ільченко).

4. Неоромантизм. Для неоромантизму, як і романтизму характерне поривання до ідеалу, до виняткового, культ краси і сили, управління героя-бунтаря, часто надлюдини, піднесеної над сірою буденщиною, неприйняття старого світу і віра в побудову нового світу. створеного за законами гармонії краси.

Одна із стильових тенденцій, проголошена М. Хвильовим як романтика вітаїзму і є виявом неоромантизму в літературі 20х рр. ХХ ст.

Неоромантизм цього періоду відзначається посиленням наголосу на вольовому началі, захопленням екзотикою, грою з незвичними іменами.

Представники: Хвильовий, Ю. Яновський, Любченко.

Набувала розвитку у цей період й футуристична стильова тенденція – авангардне, епатажне мистецтво, яке прагнуло до експериментування, до деструкції, до відображення життя міста, технізованого життя. Це була урбаністична культура, яка заперечувала традиції. ЇЇ яскравим представником був М. Семенко, який очолював організацію футуристів, яка виросла з групи «Фламінго» (1919), створеної у 1919 р., яка у 1921 р. трансформувалася у «Комкос» (1922) – трансформувалася в «Аспанфут».

Авангардні письменники – Гео Шкурупій, Юліан Шпол (М. Яловий), який був президентом ВАПЛІТЕ.

Сюрреалістична тенденція – поєднання реалістичних й ірреалістичних засобів зображення, використання засобів сну, видіння, що дає можливість відійти від нім етичних засобів зображення, до яких належать алегорія, гротеск.

У 20-ті рр. існували різні літературні угрупування, у яких письменники об’єднувалися за спільністю пошуків, іноді випадково.

Найбільші організації:

1. «Плуг» (1922) – організація селянських письменників. Очолював С. Пилипенко.

2. «Гарт» (1923) – організація пролетарських письменників. Очолював В. Еллан Блакитний.

3. ВАПЛІТЕ (1925 р. – вийшли зі складу «Гарту») – вільна академія пролетарської літератури, президентом якої був М. Яловий, віцепрезидент – М. Хвильовий.

«Плуг» – селянська організація. Орієнтувала письменників на відображення селянського життя, на формування селянського життя у дусі пролетарської ідеології. Заслуга – звернення письменників до драматичного матеріалу життя укр. села.

Недоліки – це масовім, тобто залучення до літератури непрофесійних, випадкових людей; ігнорування естетичних тенденцій, критеріїв художнього рівня.

«Гарт» як пролетарська організація, в основу якої вклали марксистську ідеологію і постулати комуністичної партії, ця організація спрямована на відображенні робітничого життя, але і їй поступово загрожував масовім, зниження естетичних критеріїв, догматизм. Тому частина письменників (М. Яловий, М. Хвильовий, М. Куліш, П. Тичина) вийшли із «Гарту» і утворили ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), мета якої професіоналізм, вільна незааганжована соціальна творчість. Відіграла важливу роль у розвитку літератури 20х рр. і проіснувала до 1928 р., а потім ліквідувалась (вимушена ліквідація).

Група неокласиків (М. Рильський, М. Зеров, Драй-Хмара, П. Филипович, Ю. Клен – послідовні естети) використовували класичні форми, орієнтувалися на досягнення античності, французького «Парнасу», літератури ХІХ століття.

Це література інтелекту, превалювання раціонального начала, література, яка не приймала ідеологічного диктату. Сприяла розвитку художнього рівня літератури.

У 1927 р. виникає ВУСПП (Всеукр. спілка пролетарських письменників), очолювана Іваном Микитенком. Організація, яка претендувала на монопольне представництво лінії партії у л-рі. Ця організація, яка не дотримувалась естетичних критеріїв, вела боротьбу до митців, які прагнули до художнього пошуку.

Організація «Ланка» (Київ), яка згодом трансформувалась у «МАРС» (Майстерня революційного слова) - займали нейтральну позицію в умовах будівництва соціалістичної держави, нейтрально ставилися до ідеологічних проблем, головна їхня спрямованість була близькою до ВАПЛІТЕ. Прагнули до підвищення художнього рівня літератури до естетичного пошуку. До складу входили Антоненко-Давидович, Підмогильний, які репрезентували художній пошук у літературі.

Існувала організація молодіжних письменників «Молодняк», очолювана П. Стеценком, яка була близькою до пролетарських організацій і відображала молодіжне життя.