Валеріан Підмогильний (1901 - 1937)

Репрезентує українську інтелектуальну прозу.

Юрій Смолич назвав В. Підмогильного найбільш інтелектуально заглибленим письменником 20-х рр. ХХ ст.

Ю. Шевельов назвав його справді великим письменником.

Біографія

Народився у с. Чапля під Катеринославом. Закінчив церковноприходську школу, Катеринославське училище.

1919 р. – вступив до Київського університету, але так його і не закінчив. Змушений був вчителювати, підробляти і займатися самоосвітою.

Творчість

Перші твори вийшли під назвою «Твори. Том І» (1919 – 1920 рр.).

За ними вийшли збірки «Військовий літун» (1924), «Проблеми хліба» (1927), але найбільшу популярність автору приніс роман «Місто» як твір інтелектуальний (1927 р. – написаний; вийшов кількома накладами у 1928, 1929 рр.).

Рецензія П. Єфремова «Поет чарів ночі» на першу збірку. Підкреслювалась не традиційність автора, увага до людини.

Специфіка автора – увага до внутрішньої людини, до особистості, увага до психологічного спрямування літератури.

Впливи

Для Підмогильного авторитетом у мистецтві був Анатоль Франс, його улюблений письменник.

На формування творчості Підмогильного позначилася філософія екзистенціалізму і психологічний аналіз, зокрема фройдівська концепція психологічного несвідомого.

Сам Підмогильний називав себе правомірним фрейдистом. Підтвердженням цього є акцент на внутрішній людині. Для нього характерні опозиції, які досліджував у психоаналізі на межі ХІХ – ХХ ст. Фройд.

Психоаналіз – авангардистська теорія, що сформувалася як дослідження психічно несвідомого. Об’єктом дослідження традиційної психології була свідомість, було свідоме.

Психоаналіз акцентував увагу на проблемах ролі розуму, раціонального, і таким чином психоаналіз відповідав модерній ?????? з її диктатурою розуму.

Фройд був прибічником патріархальної традиції і оголосив розум вищою інстанцією своєї особистості, а інтелектуальне пізнання єдиним шляхом позбавлення від страждань.

Фройд зневажав почуття та емоції, він не вірив у любов і був речником індивідуалізму і людської самотності.

Центральні проблеми (опозиції), які були об’єктом аналізу у фройдіському психоаналізі – свідоме / несвідоме, раціональне / ірраціональне, інтелектуальне / емоційне, культурне / сексуальне, патріархальне / матріархальне.

Важливими категоріями для розуміння психоаналізу є едипів комплекс, лібідо, сублімація. У фройдівській концепції жінку представлено як недосконалу людську істоту, як позбавленого сексуальності кастрованого чоловіка, слаборозвиненою інтелектуально, а чоловік поставав як вища людська істота, наділена розумом.

Несвідоме у Фройда зводилось до сексуальності. На його погляд, аналіз несвідомого давав нову основу для психологічної інтерпретації людини. несвідоме, як головний об’єкт психоаналізу, це за Фройдом Воно і означає сферу інстинктів.

Фройд виділяв 2 основні інстинкти:

• Потяг до творення

• Потяг до руйнування

Несвідомому (Воно) протиставляється «Я» як сфера усвідомлена і «Над Я» - категорія, яка характеризує усвідомлене.

Напруга, яка штовхає людину до творення отримує назву лібідо або ерос. Тобто лібідо – це поняття на позначення енергія сексуальних інстинктів. Найважливіша його функція – продовження роду.

Едипів комплекс – одне із найважливіших понять психоаналітичної теорії на позначення сексуального потягу до своїх батьків.

Сублімація – перетворення сексуальної енергії у творчу.

Важливе значення фройдівської теорії засвідчують праці, присвячені психоаналітичним проблемам у творчості Нечуя-Левицького.

Для творчості В. Підмогильного має значення колізія ремінного / маскулінного, раціонального / ірраціонального, духовного / тілесного.

Важливе значення мали філософські погляди Ніцше. В Підмогильний, як і Ніцше, не вірить у ідеал колективного щастя, головний акцент робить на індивідуальності. Його герой, його особистість по ніцшеанському екзистенціальна. Її бунт не був проти усього світу, а тільки проти недосконалості ????.

Романістика В. Підмогильного належить до прози інтелектуальної, але вона не розвинулась до Ніцше.

Його творчість належить до жанрової форми інтелектуальної і психологічної романістики.

Інтелектуальний роман як жанр

Початок ХХ століття, події І світової війни, громадянської війни, бурхливий розвиток науки, філософії зумовили появу творів нового типу, що балансували на межі філософії, історії, теології, мистецтвознавства та літератури. В них автори пригнули дати відповідь на важливі проблеми сучасності.

Вперше жанрове визначення інтелектуального роману дав Томас Манн у статті до роману «Чарівна гора» (1924).

Основними жанровими ознаками цієї форми є:

• Інтелектуалізм як домінанта модернізму

• Філософічність – постановка важливих філософських проблем, філософський підтекст.

• Акцент на характеристиці ідей і менший акцент на розкритті характерів. Тому можна говорити про певну схематичність персонажів. Тому і інтелектуальному романі багато алюзій, діалогів.

• Український інтелектуальний роман вирізняє критичний дискурс, іронічність, йому притаманний екзистенціальний дискурс і психологічний дискурс.

«Місто»

Роман «Місто» присвячений розкриттю внутрішнього життя особистості, внутрішнього життя головного персонажа Степана Радченка, який приїздить із село до міста з метою отримати освіту і поширювати ці знання, повернутися до села.

Новаторство прози модерної у тому, що вона зосередила увагу на людині. Це відображено саме у романі «Місто».

Центральними колізіями твору є характерні бінарні опозиції, досліджувані у психоаналізі Фройда. Зокрема, раціональне / ірраціональне, духовне / тілесне, чуттєве / розумове. Ці бінарні опозиції позначені уже в двох епіграфах до роману.

1-й епіграф взятий із твору Моед Седер.

Це роман гомоцентричний, бо в центрі – головний персонаж. Сюжет концентричний: всі сюжетні лінії ведуть до головного персонажа. Головний персонаж розкривається у своїх роздумах, вчинках, але для розкриття його образу мають значення п’ятеро жінок, які входять у його життя. кожна з них немовби репрезентує певне соціальне середовище і певні життєві принципи.

Автор показує героя у місті. Герой спочатку місто не приймає, воно йому чуже. Він опиняється в іншому середовищі. Він відчуває відчуження до цього міста, його абсурдність. У нього виникає бажання завоювати його.

У його житті важливе значення мають випадкові ситуації (літературна вечірка).

Вигорський – його прототип Євген Плужник.

У перших оповіданнях Степана Радченка не було головного – людини, в них обігрувалися певні ситуації. Але твори викликали читацький інтерес, користувалися попитом.

Врешті, герой проходить шлях від випадковості літератури і письменницької діяльності в його житті до усвідомлення того, що література стає його внутрішньою потребою, він уже не може бути без літератури.

Він багато над собою працює і приходить до висновку, що він напише повість про людей. Приходить до висновку, що літератури без людини не існує.

С. Павличко говорить, що це відбивало пошук себе як письменника, людини в літературі.

Тема міста якоюсь мірою вже була темою модерності.

Автор показує людину в місті, її переживання і пошук себе.

Центральні проблеми: проблеми самотності, відчуження, абсурдності дійсності.

Ці проблеми розкриваються у стосунках Степана Радченка із жінками. У нього було п’ять жінок. Вони випадково входили у його життя, але вони не давали можливості йому зрозуміти певний стиль поведінки він у них шукав навіть пізнання певних життєвих реальностей, які були для нього не знайомі.

Першою жінкою у нього була Надійка, але стосунки були випадковими. Вони разом опинилися у чужому просторі і тому це відчуття самотності зблизило їх. Але коли Степан відчув інші свої життєві наміри, коли вирішив стати письменником, то він зрозумів, що Надійка не відповідає його прагненням. Вона для нього символізувала село. Вона для нього була людиною – втілення сільського менталітету, сільської поведінки, сільського світогляду. Надійка – тільки певний етап, який він відкидає.

Другою жінкою приходять Тамара Василівна, старша від нього на 16 років, яку (вона так запропонувала) назвища Мусінькою – жінка, яка не знайшла щастя в шлюбному житті. Її видали заміж за нелюбого чоловіка. Він теж її не кохав. Вона у Степанові побачила можливість пізнього кохання, справжніх почуттів, яких вона у своєму житті і не зазнала. Вона нічого не вимагала від Степана, але це була можливість хоча б якийсь час відчути себе жінкою, відчути повноту життя, відчути глибину почуттів. Вона навчила його любові. Вона навчила його почуттям, яких він не знав. Але пізніші вона стала його не влаштовувати.

Автор підкреслює, що Мусінька його вже на задовольняла. Він відчував, що вона не відповідає йому. І залишає Мусіньку.

Випадково у його життя входить Зоська, яка є одним із виразно екзистенціальних персонажів. Зоська, яка страждає від абсурдності світу, Зоська, яка розуміє абсурдність цього світу, яка кінчає життя самогубством, коли Степан її відкидає. На початку, коли входить у його життя Зоська, герой радів цьому почуттю, бо у нього не було друзів, він був самотнім. Абсурд – як своєрідна реакція на тогочасну дійсність. Зоська задає йому незвичні питання і дає незвичні відповіді. Вона дуже точно відчуває сутність цього світу і особливості вдачі Степана Радченка. Вона відчуває складність внутрішнього світу Степана. Автор показує неоднозначність поведінки і характеру Степана. І у той час сприймає цей світ, який сповнений абсурду. У неї виникають бажання повноправності життя. Смерть – втеча від самотності, спроба подолати абсурдну реальність (за Камю, філософія екзистенціалізму). Тому Зоську визначають як типового екзистенціального персонажа.

У житті Степана випадково зустрічається повія, яка приводить його до відповіді, що тіло жінки продається, а душа ні.

Останньою його жінкою була Рита, яка відзначалася красою, неординарністю поведінки, але, яка теж не викликала глибоких почуттів. Вони розлучилися, бо Степан був у Києві, а Рита була із Харкова. Він не був готовий взяти відповідальність за інше життя.

Він завойовує місто. Герой залишається самотнім, але він знаходить себе як митець.

Досить часто говорять, що цей твір – український «Любий друг» Мопассана. Це тільки зовнішня сюжетна схожість.

Тут автор показував людину в умовах абсурдної реальності; показував складну проблему – ігнорування особистісного начала в умовах нової дійсності.

З’являється мотив скла (скляні двері).

«Невеличка драма»

Роман «Невеличка драма» був надрукований у журнальному варіанті у 1930 р., але потім заборонений до друку. У новому виданні був надрукований у 1946 р., але тільки в Парижі.

Тут увага зосереджується на розкритті людини, але центральним персонажем є жінка – Марта Висоцька.

Автор розкриває людину через 2 начала: через жіноче і чоловіче начало. Тому що у цьому творі жінка описується в оточенні 5-ти чоловіків.

Автор розкриває не тільки особливості внутрішнього світу жінки, але й розкриває особливості світу персонажів, які її оточують. Головний акцент на внутрішньому світі людини, кожен герой демонструє певний тип сприйняття життя.

Головний конфлікт – конфлікт духовного і тілесного, емоційного і раціонального.

Важливе значення для розкриття цього твору мають 2 епіграфи, у яких підкреслюється чуттєвість, яка позначається на емоційному стані людини. вони не розшифровані. 1-й епіграф взятий з лірики Кепера Біленовського. 2-й епіграф взятий із роману «Майстер корабля Яновського».

Цей твір репрезентує модерну концепцію автора. Він подає образ нової жінки, який був знаковим для модерного мистецтва. Прагне розширити нові теми – стосунки жінки з чоловічим світом, прагнення її духовної реалізації, утвердження себе як самодостатньої особистості.

Марта розкривається в оточенні 5-ти чоловік. Вони по-різному дивляться на світ жінки, на значення почуттів, любові, кохання і розуму у житті людини.

Ю. Шевельов, порівнюючи 2 романи, говорив про «Місто» як роман вторинний, порівнюючи з «Любовним другом» Мопассана, а «Невеличка драма» - це роман камерний, бо тут дія відбивається переважно в кімнаті Марти; розкривається переважно не соціальне життя чоловіків, а стосунки Марти і Юрія Славенка. Простежується ряд філософських проблем. Герої багато роздумують над філософськими проблемами: плин життя, проблеми самореалізації. Кожен із персонажів репрезентує певний тип кохання.

Дмитро Стайничий – інженер, який, на думку Шевельова, репрезентує практицизм, практично тверезе, побудоване на розрахунку кохання.

Льова Роттер – закоханий у Марту, але ніколи не знаходить відповіді на свої почуття. Це продавець. Він репрезентує платонічне кохання.

Безробітний кооператор Іванчук – одружений чоловік, але не проти позашлюбних стосунків з Мартою. Він репрезентує чисто тваринний сексуальний потяг.

Безпалько – завідувач відділу статистики. У ньому поєднується 2 типи кохання: риси Дмитра Іванчука і практичний розрахунок.

Юрій Славенко – ні платонічні стосунки, ні розрахунок, ні сексуальний потяг не знаходить він у Марті, знаходить він пристрасть ірраціональну. Він прихильник розуму.

Ігнорується сфера почуттів, особистісний світ людини.

Тут ми можемо зустріти погляди філософів-екзистенціалістів. Льова Роттер прихильник Кєркегора. Через цю призму він розглядає життя.

Всі вони претенденти на Марту: хтось для розваги, як Іванчук, хтось має тверезий розрахунок, практицизм (Стайничий) його погляди виразно розкривають епоху практицизму, ігнорування особистісного начала. Те, що Марта його не кохає, його абсолютно не хвилює. Все вирішується дуже просто: є розрахунок і за ним треба жити.

Інший претендент на Марту – професор-біохімік Юрій Славенко. Це тільки миттєво, коли він піддається почуттям ,а далі в нього все чітко розраховано. Це людина суто практичного розрахунку. Це людина, яка на перший план ставить розум, ігнорує почуття. Кохання він визначив як стан занепаду мозкової діяльності під впливом потягу до жінки. Виникає тимчасове захоплення Мартою.

Автор показує її як модерну жінку, яка прагне до самореалізації ,яка прагне д свободи, яка репрезентує такий романтичний світ, яка мріяла знайти відповідне кохання, яке б було як у романі, де поетизується краса почуттів.

Вона прагнула уникнути неприємних фіналів любові: одруження, знелюблення однієї сторони.

Вона прагне знайти якийсь неординарний вихід із ситуації. Вона боїться, що захоплення Славенка є тимчасовим. Вона вирішує зробити так, як ще не було і літературі. Вона вирішує, що обірве стосунки із Славенком ще до того, як він розлюбить її, щоб не терзатися тим, що її розлюбили. Вона сама зробить перший крок, але вона не знає, що Славенко уже її розлюбив. Її розчаруванням було те, що вона дізнається, що таке вже теж було в літературі (Ібсен «Трагедія кохання»).

Єдиним, хто залишається вірним їй – це Льова Роттер. Він переконує її, що життя не завершується ось цим розчаруванням, що в житті не можна керуватися тільки логікою. Життя не обривається і жінка може знайти свою реалізацію у цьому житті.

Спокійний сон і сонячний пейзаж утверджують, що життя на цьому не обривається, що вона ще зможе віднайти себе.

29. 11. 11.