Микола Гурович Куліш (1892 – 1937)

Зустрічається інша дата смерті – 1942 р. (це було до середини 90-х рр.). не була відома дата смерті М. Куліша. Тепер відомо, що він загинув на Соловках у 1937 р.

Статистичні дані: 1930 р. – на Україні друкувалося 259 українських письменників. Після 1938 р. – тільки 36. Своєю смертю померло тільки 7 письменників. Ця статистика засвідчує складність того часу.

Факти біографії

Народився М. Куліш у Чаплинці на Херсонщині у родині батрака-селянина. Дитинство пройшло у бідності. Дуже рано мав працювати. Тільки у 8 років пішов до школи, але виявив неабиякі здібності.

У 1905 р. – інтелігенція с. Чаплинка зібрала гроші на продовження його навчання. Куліш прямує до міста Олешок, де навчається у приватній гімназії, де знайомиться з родиною Невелів – інтелігентною родиною, яка відіграла дуже важливу роль у його становленні як людини, яка цікавилася мистецтвом. Зустрів кохання – Антоніну Невель і з нею одружився.

У 1914 р. вступив на навчання до Одеського університету на історико-філологічний факультет, але відбулися події І світової війни, потрапляє на фронт, після громадянської війни 1919 р. працює інспектором народної освіти в Олешках.

1922 р. – переїздить до Одеси.

1925 р. – своє життя пов’язує з Харковом.

Творчість

Період його творчої діяльності невеликий (приблизно 10 років). Сам Куліш веде початок своєї творчості з 1913 р. У цей період був написаний твір російською мовою «На рыбной ловле», але під впливом творів Винниченка він починає писати українською мовою. Дослідники вважають, що період народження великої літератури починається із п’єси «97», яка була написана у 1924 р., поставлена у Харкові у 1925 р.

За період своєї діяльності Куліш написав 14 п’єс. Серед них: «Патетична соната», «Народний Малахій», «Маклена Граса». Але твори, які відзначалися новаторським пошуком, викликали гострі дискусії, гостру критику.

Куліш змушений був писати покаяльного листа до редакції газети «Комуніст» і зазначати, що роки, які пішли на написання цих творі були неплідними; був змушений каятися у своїх помилках. Зокрема, у листі до свого друга І. Дніпровського він вдається до самокритики.

У грудні 1934 р. на похороні І. Дніпровського був заарештований і засуджений до 10 років перебування на Соловках.

Драма «97»

Темою цього твору є проблема голоду на Україні у 1921 – 1922 рр. Випробування людини нелегкими умовами голоду.

Куліш довго думав над заголовком. Було кілька назв п’єси: «Голод», «Мусій Копистка», «97». Назва «97», яка відбивала трагедію людини під час голоду. Мова йде про смерть 97 селян-незаможників в результаті голоду. Автор прагнув п’єсою показати гострі соціально-психологічні конфлікти того часу. Він жив долею своїх героїв, довго роздумував над їхньою поведінкою.

Як говорять дослідники, свої п’єси автор писав на ходу. Тобто він виношував їх у своїй уяві під час прогулянок, а потім записував.

У листі до свого друга І. Дніпровського він говорить про задум цієї п’єси; також висловлює свою точку зору на фінал п’єси, підкреслює, що фінал має бути єдиним – це смерть від голоду 97 селян-незаможників. Але цей фінал був трохи змінений за пропозицією Ревкому. При постановці п’єси відійшли від цього трагічного фіналу і показали, що у вирішальний момент надходить допомога від ревкому і вдалося якусь частину з них врятувати від смерті. Автор вважає, що такий фінал не розкриває гостроти боротьби революції. Йому хотілося таким трагічним фіналом домогтися того, щоб глядач не ляпав у долоні, а мовчки вийшов з театру. Фінал твору і весь твір викликає не боротися з такими активістами за революцію, а усвідомити, що революція і привела до голоду, до смерті 97 селян-незаможників.

Гостро постав конфлікт між селянами-незаможниками (активістами – Мусій Копистка, Сергій Смик). Вони були причетні до проведення хлібозаготівель і самі так само страждають від голоду. Ситуація ускладнюється стосунками з протилежним табором. Це позитивний полюс конфлікту. Негативний полюс конфлікту – куркулі (Гиря, Годований, дід з ціпком).

Автор змальовує їх як соціально-психологічні типи. Негативний полюс представлений куркулями, які ненавидять радянську владу. У цьому плані Куліш іде традиційним шляхом, показує куркуля як експлуататора, але, разом з тим, він відходить від цього; це виявляється через ставлення до вилучення церковних цінностей. З Ревкому надійшов наказ вилучити церковні цінності для врятування людей. Але в дійсності це був вияв боротьби партії із церквою, спроба відлучення людей від релігії, від церкви; це була спроба через ті цінності вирішувати свої проблеми. У цій ситуації конфлікт загострюється між незаможниками і куркулями, які відстоюють своє брати участь у вирішенні цінних справ. Адже їх не допускали до обговорення проблеми вилучення церковних цінностей, їм не давали права голосу. Куркулі відстоюють справедливість.

Автор насамперед підкреслював складність відстоювання своїх прав, нівелювання цінностей людини в умовах радянської влади.

18. 10. 11.

У розвитку експресіоністичної світової драми виділяють 3 етапи:

1. Ранній (від кінця ХІХ ст. – до І світової війни): Стрінберг, Бюхнер, Андрєєв.

2. ІІ половина 10-х років ХХ ст. – І половина 20-х рр. ХХ ст.: Маяковський, Брехт, Верфель.

3. Кінець 20-х рр. – до ІІ світової війни: Булгаков, Платонов, М. Куліш, Кочерга.

Експресіоністичні стильові тенденції визначають розвиток драми 20-х років ХХ ст. Провідна жанрова форми – трагікомедія. Її розвиток припадає на кінець ХІХ століття. Зокрема, у світовій літературі, це п’єси Ібсена, Чехова, Гауптмана. А у ХХ столітті вона представлена творами Шоу, Брехта. В українській літературі яскравим виявом є драматургія м. Куліша.

«Народний Малахій»

Новаторський. Твір написаний у 1927 р., поставлений на сцені у 1928 р.

За жанровою природою автор визначає твір як трагедійний. Сучасне визначення – трагікомедія, в якій поєднується трагічне і комічне начало, визначається контрастністю образів, проблем, побудовою образів твору.

Лесь Курбас відзначав: «Трагікомедія – жанр нашого часу. Поєднується високе і низьке. Важлива роль театральної гри, маски, гротеску». Це твір написаний в експресіоністській стильовій манері.

Риси експресіоністської драми Куліша:

1. Відображення хаосу навколишнього світу.

2. Алегоричність

3. Багатий підтекст

4. Надмірна емоційність

5. Екзальтованість дійових осіб

6. Поєднання ірреального з реальними подіями; знищення реального і ірреального

7. Увага весь час зосереджується на психологічно-емоційному вираженні долі людини, на розкритті фанатичного пошуку смислу буття

8. Розвиток сюжету не лінійний, а спіральний.

Жанрові ознаки:

• Гротеск і гумор

• Поєднання контрастних антитетичних ознак, тобто красивого і потворного, гумору і патетики, що дало підстави досліднику «розстріляного відродження» Ю. Лавріненку визначати риси необарокової драми у творчості Куліша (риси - попередні); (вважає його творцем необарокової драми).

Одна з найскладніших п’єс Куліша, й по сьогодні вона викликає різні оцінки, різне тлумачення ????????????????? твору і, зокрема, центрального образу. Це твір етапний у творчості Куліша. Викликав у свій час гострі оцінки, заборону постановки + звинувачення у буржуазному націоналізмі (підготовлення арешту).

Твір, де автор розкриває божевільну реальність того часу. У творі – тема божевілля часу і проблема загибелі пророків утопічних реформ та негайного соціалізму. Соціалізм – хвора мрія, тому твір визначають і як антиутопію; трагікомедію мрії, що несе на собі відбиток маленької людини, яка її пророкує і продукує. Сам автор у виступах під час літературної дискусії 1929 р. зазначає, що у цьому творі він розкриває малахіанство і визначає як головну ознаку малахіанства негайність реформ людини. Складність такого вибору головного героя означає досягнення негайної реформи людини будь-якими засобами.

Автор розкриває малахіанство, це утопічне прожитерство як соціальну хворобу суспільства.

За авторським задумом – змалювати Малахія як людину, яка сприйняла не суть революції, а форму.

За словами Ласло, всі герої – маски автора, його альтер его. Переживання через причетність до абсурдності дійсності. Малахій фанатично вірив….

Ім’я Малахій: 1) з древньоєврейської – посланець Божий, пророк, звідси осмислення теми лжепророка, характерна для абсурдної реальності 20-х років; 2) Т. Свербілова – зі сленгової мови «малахольний» - божевільний, бо твір побудований як історія, на перший погляд, божевільної людини, яка опиняється у парадоксальних ситуаціях, її поведінка – божевільна, гротескова, звідси показано божевілля часу через божевільну людину. Але висловлюється думка, що не такий він божевільний, цей Народний Малахій, він амбівалентний герой. У ньому поєднуються трагічне і комічне, це типовий трагікомічний персонаж. Малахій був містечковим листоношею, добропорядним сім’янином, співав у церковному хорі, дуже болісно прореагував на революційні події. Він 2 роки переховувався у чулані. Ця реальність викликала у нього бажання ізоляції. Але він потім фанатично повірив у революційну ідею і вирішив підготувати проекти негайної реформи, яка дасть можливість реалізувати мрію побудувати нове суспільство.

Автор вдається до гротескного змалювання персонажа, підкреслює його алогічну поведінку і зазначає незвичний номер його голубої мети. Це багатозначне число, яке починається на три шістки. Це сатанинське число. Отже, автор підкреслює, що це прагнення будь-яким способом іти до фанатичної мети. Герой відмовляється від традиційного способу життя, від своєї родини.

Малахій не усвідомлює того, що відбувається страшна трагедія. Він живе сліпо, керується лише ідеєю. Автор вдається до снів-видінь, коли Малахій уявляє, який наслідок буде його реформування людини. від фанатизму немає ніяких позитивних результатів.

Трагедія маленької людини у тому, що фона фанатично повірила у цю ідею, у свою блакитну мрію, йшла до неї, відмовляючись від християнських чеснот, відмовляючись від родини і не помічаючи, що немає блакитної симфонії.

Малахій – фанатик, який повірив у революцію. Його порівнюють ще й з Дон Кіхотом, який прагне змінити світ на краще, але засоби, методи, якими він дає не дають позитивних результатів. Вона підкреслює неоднозначність постаті, у цій думці підкреслюється і донкіхотське начало і фанатизм.

Кузякіна у Малахії бачить образ Сталіна.

Іноді трактують Малахія як саме тип керманича – людини, яка фанатично офірує ідеї революційні і прагне досягти своєї сатанинської мети, побудувати нове суспільство, ігноруючи в ньому людину.

Це трагедія маленької людини.

Ці п’єси тяжіють більше до п’єс ідей, ніж до п’єс характерів.

Провідними прийомами є гротеск, алогізм, увага зосереджена на розкритті внутрішніх протиріч персонажів, на розкритті амбівалентних (неоднозначних) героїв, в яких поєднуються трагічне і комічне, позитивне і негативне.

Ю. Лавріненко, дослідник творчості Куліша, підкреслює, що він творець модерної драми. І саме експресіоністська теорія підтверджує це.

«Патетична соната» (1929)

Не допущена українським ?????????? до постанови. Сам автор трактував цю п’єсу як експериментальну. Він стверджував, що це спроба впровадження до драматичного твору музики, це спроба ритмічної побудови п’єси, це спроба збудувати твір на органічному поєднанні слова, ритму, руху, світла, музики; це боротьба, шукання нової драматургічної техніки. Невипадково німецький письменник Вульф ставить цю п’єсу в одному контексті з такими творами, як «Фауст» Гете і «Пер Гюнт» Ібсена.

Доля цього твору незвична. Він таки дійшов до свого глядача, але не простим шляхом. Цей твір був перекладений в Росії Зинькевичем і поставлений у 1931 році у камерному театрі в Москві режисером Таїровим. Згодом у Ленінграді. Невдовзі з’явилася негативна оцінка. У партійному органі, у газеті «Правда» у 1932 році було надруковано статтю про «Патетичну сонату» як твір шкідливий. Підпис стояв анонімний – Українець. Спеціалісти вважають, що це Лазар Каганович, один із партійних діячів.

П’єса була надрукована українською мовою у 1943 році видавництвом Кракова – Львова, оригінал загублено.

1955 р. – Нью-Йорк. На Радянській Україні п’єса була надрукована у 1969 році, постановки довгий час були заборонені.

Твір виріс за сюжетом із автобіографічного роману «Трохим Леміш». Цей твір не був завершений і загубився під час ІІ світової війни. Автор розкриває особисту драму.

Цю п’єсу супроводжують акорди «Патетичної сонати». Ці акорди надають особливої ліричності твору. Крім того, «Патетична соната» має значення і до концепції твору. Патетичний – піднесений. Якщо йти від грецького, патетика – страждання.

Висловлюється дослідником думка (Л. Залевська - Онишкевич) про те, що тут сонатна побудова.

Цей твір оригінальний за своєю символікою, побудовою, у ньому використовується принцип вертепної драми. Дія відбувається у двоповерховому будинку генерала Пероцького. Кожен із цих поверхів пов'язаний із долею представників різних соціальних груп, різних поглядів. Такий вертикальний зріз дає можливість показати соціальне середовище революційної епохи. Дія відбувається протягом квітня – жовтня 1917 р.

У підвалі живе робітник зі своєю дружиною, на першому поверсі – вчитель гімназії Степан Степаненко і його донька Марина, на другому – генерал Пероцький зі своїми синами Андре і Жоржиком. На верхньому (мансарда) живе поет Ілько Юга і модистка Зінька.

Незвичність твору і у тому, що ми можемо говорити про роздвоєння головної дійової особи Ілька Юги. Ілько – це і дійова особа і оповідач. Це вже спогади покійного Ілька Юги як покійного поета.

Центральними персонажами є поет Ілько Юга, який живе вічними цінностями і підкреслює, що він вірить в Петрарку і вічну любов, вірить у гуманістичні цінності. У музиці він бачить свою картину. Він закоханий у Марину і сподівається на утвердження в ідеалі вічної любові.

Марина очолює організацію боротьби за вільну Україну, роздвоюється між мрією і ідеєю.

Трагедії обох персонажів: Ілька Юги, який потрапляє під вплив соціалістичної ідеї революції, полягає у тому, що вони віддають пріоритет ідеї. Герой вбиває Марину, засуджену чекістами за створення організації за визволення України.

Автор розкриває божевілля цієї епохи, парадокс полягає у тому, що в ній ігнорується людське начало. У творі має значення кольорова символіка: жовто-блакитний, червоний, трикольоровий монархістський російський прапор.

Важливе значення у розкритті цієї проблематики має релігійна символіка, зокрема у творі неодноразово згадується Великдень і сподівання кожного з героїв на воскресіння, але, разом із тим, автор підкреслює, що воскресіння не може відбутися. Для воскресіння має бути людина із чистими помислами і незаплямованими жорстокістю руками.

Також невипадкове ім’я Ілька Юги. Ілля – один із пророків, це не месія, тому і не могло відбутися воскресіння. Ілля тільки прочищає, готує дорогу для воскресіння, він має передвеликодню, передмесійну функцію.

У цьому творі важливе значення має і грецька міфологія. Згадується камінь омфалос, який означає прагнення до самого пізнання. Героїня закликає до цього самопізнання, але до кінця жоден з героїв його не пізнає.

1. 11. 11.

«Мина Мазайло».

Написаний у 1928 році, у 1929 році на засіданні Реперткому був схвалений до постанови на театральному кону і навіть з літерою «А», але уже наприкінці 1930 р. настає заборона для «Мини Мазайла». Поступово згортається процес українізації, що проходила приблизно у 1923 – 1930 рр.

В основі п’єси «Мина Мазайло» анекдотична ситуація – явище зміни прізвища гротескно деформоване, алогічна ситуація доведена до абсурду, в результаті чого втрачається грань між реальним та ірреальним.

Сам автор говорив, що в основі п’єси проблеми українізації і міщанства. У творі розкривається прагнення службовця, жителя Холодної змінити своє прізвище Мазайло на більш милозвучне. Ця ситуація викликає дискусію, в яку втягуються всі члени родини. Приїздить тьотя Мотя з Курська і дядько Тарас з Києва, а також друзі Мокія.

У 1923 р. був проголошений курс на модернізацію – на ґрунті кожної націоналізації впровадження національної мови в державних установах. В Україні отримало назву українізація. Українізація носила формальний характер. Вона не стосувалася національного менталітету як основи духовності.

Проблеми, які ставилися українізацією:

• Зближення міста і села. У місті частіше мова звучить російська, у селі – українська.

Інше мета – репрезентувати всьому світу показну демократію.

Ще одна причина – наблизити інтелігенцію до влади, бо інтелігенція завжди відстоювала пріоритет української культури.

У цьому творі через анекдотичну ситуацію автор піднімає досить важливі проблеми духовності. В основі духовності має лежати національна свідомість.

За жанром ми звикли визначати як комедію. Іноді зустрічаємо визначення філологічний водевіль. Тут важливу роль відіграє гра слів, полемічна словесна, уроки правильних «произношений». Юрій Лавріненко дає визначення – політична комедія дискусійного жанру. Деякі дослідники говорять про те, що ця комедія набуває трагічного характеру. На думку Т. Свербілової, це трагікомедія. Тут не тільки комічна ситуація, а підкреслюється драма людини, яка підміняє суть формою.

Прагнення змінити свій статус завдяки якимось зовнішнім факторам. Для головного героя головним фактором є його немилозвучне прізвище ,яке є причиною усіх його життєвих негараздів. Алогічність цієї ситуації автор доводить до абсурду. Це відбивається у телеграмі, яку відправляють до тьоті Моті в Курськ. Розмежовується службовець і українець.

Автор показує гротескні ситуації, в яких вимовляються мовні вправи.

Варіанти прізвища засвідчують про прагнення відмовитися від прізвища немилозвучного (Розов, Сєрєнін, Сєрєнський, Тюльпанов). Зявляється компромісний варіант – Мазєнін. Коли стало відомим, що прізвище можна змінити, Мазайло грає перед дзеркалом. Він уявляє, як зміна прізвища може змінити ставлення до нього. В дискусію втручаються комсомольці. Вони висловлюють думку, що прізвищ взагалі скоро не буде, а буде номерна система – нівелювання особистісного начала.

Бачимо, що у кар’єрі змін не відбувається: оголошення про зміну прізвища; звільнення за спротив українізації.