История(книга)

Протягом усього І тисячоліття матеріальна культура східних сло в’ян зберігала спільні риси. Сільські поселення мали площу 1 2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок, як правило, «гнізда

ми» – на відстані 2 4 км одне від одного. Житлом служили напівзем

лянки або землянки зі стінами з плетеного каркасу, що був обма заний глиною чи зі зрубними стінами, обов’язковим вогнищем, а з V ст. – пічкою кам’янкою. Відомі й наземні житла. Площа – близько 25 30 кв. метрів. Біля домівок – кладові (ями). Кераміка була ліпною,

інколи зі врізними узорами. Як вже згадувалося, виникали та роз

вивалися й укріплені гради – центри племінних князівств.

Вірування слов’ян характеризуються як політеїзм. Існували роз

винута система святилищ та жертвоприношень, виокремилася впли

вова верства жерців (волхвів).

Поховальний обряд – кремація (перепалені кістки ховали в ямках

або у спеціальних урнах, інколи поряд з кістками знаходять рештки

зброї, монетні й речові скарби, що свідчить про виділення серед

слов’ян воїнів та племінної верхівки).

Таким чином, можна зробити висновок, що східні слов’яни фор

мувалися як етнос із власною матеріальною та духовною культурою

протягом І тис. н.е., й напередодні ІХ ст. вони вже стояли на порозі формування власної державності.

Нові терміни і поняття

Славінія – перехідна форма від територіального союзу слов’янських племен до ранньофеодальної держави.

Трипілля – система землекористування, яка передбачала наявність пару, озимих та ярових посівів.

Політеїзм (від грец. «полі» – багато й «теос» – бог) – багатобожжя, віра у багатьох богів.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів / За заг. ред. проф. М.Є.Безпало ва. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 5 6.

2.Літопис Руський (За Іпатським списком). – К., 1989. Літопис Русь кий // Ізборник// http:// litopys.org. ua/

3.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 25 30.

4.Баран В.Д. Давні слов’яни. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – 336 с. (Україна крізь віки: у 15 томах. – Т. 3).

5.Історія України / Під ред.В.А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. –

С.18 21.

41

1.11. СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКЕ ЯЗИЧНИЦТВО

Слов’янське язичництво – складна багаторівнева релігійна система, яка включала в себе елементи первісних вірувань (анімізму, тотемізму, магії), давні культи – природи (вшану вання води, землі, Сонця) та предків, мала розроблений пан теон, який складався як з нижчих, так і з вищих божеств, а також складну міфологію та культову практику. На жаль, дослідження релігії давніх слов’ян ускладнюється тим, що не збереглися власне язичницькі письмові джерела, тому вчені змушені вивчати цю проблему, базуючись на аналізі непрямих даних (давньоруські та середньовічні літописи, повчання проти язичництва, свідчення іноземців, археологічні розкопки).

Візантійський автор VІ ст. Прокопій Кесарійський повідом ляв, що слов’яни вважають, що «один тільки бог, творець блискавок, є володарем над усіма, і йому приносять в жертву биків і відбувають інші священні обряди... Вони шанують ріки та німф, і всілякі інші божества, приносять жертви всім їм». Серед вчених немає єдиної думки щодо верховного бога сло в’ян. Вірогідно, ним був Род – бог творець, бог неба й усієї природи. Перун як божество грому та блискавки, як войовни чий бог був давно відомий слов’янам, але до часів князя Володимира він не був верховним. Серед інших богів – Дажбог

– бог білого світла та Сонця, Стрибог – бог вітру, Велес – бог багатства, торгівлі, підземного світу, Ярило – бог ярої родючої весняної сили землі, Хорс – бог Сонця (за іншою версією – Місяця) як світила, Мокош – богиня родючості, Лада – богиня сімейного ладу та інші.

Для відправлення обрядів існували спеціальні місця – свя тилища. Це могли були як спеціальні культові споруди, так і священні діброви, гаї, окремі дерева (наприклад, священним у слов’ян був дуб – його пов’язували із Перуном). Існували як невеликі святилища, що обслуговували окремі населені пункти, так і великі, загальноплеменні. Будували їх, як правило, на підвищеннях. Центральне місце посідав ідол – зображення божества, споруджене з дерева чи каменю (найбільш відомим із вцілілих ідолів є т.зв. Збручанський). Площадки навколо ідола

42

оточувалися валами та ровами, в яких горіли ритуальні вогні. Тут жерці (волхви) здійснювали різноманітні обряди, прино сили жертви богам (продукти землеробства та скотарства, квіти. Були й людські жертви, які приносили в небезпечні часи). Функції волхвів взагалі були різноплановими – вони не тільки обслуговували святилища, а й гадали, складали кален дар, лікували, зберігали та передавали знання.

Хоча слов’янське язичництво не встигло оформитися у ста лу, єдину для всіх племен жорстку систему, воно, тим не менш, справило величезний вплив на руське православ’я, яке зак ріпилося у Київській Русі тільки після того, як увібрало в себе значні елементи язичницького світосприйняття.

Нові терміни і поняття

Збручанський ідол – давньослов’янський ідол, знайдений у 1848 р. в річці Збруч у с.Городниця. Це чотиригранний стовп заввишки 2,7 м, з зображен нями, розміщеними у трьох ярусах на кожній грані. Вважається, що він відображає слов’янські уявлення про світобудову. Верхній ярус – світ бо гів – тут зображені чотири божества (можливо, Мокош, Дажбог, Перун та Лада), які увінчані однією шапкою (символ єдиного бога творця), середній ярус – це світ людей (на кожному боці – чоловіча чи жіноча фігура), нижній ярус – підземний світ – міститься зображення (у трьох ракурсах) підземного бога, значущість якого підсилюється тим, що він тримає на собі увесь світ людей.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів / За заг. ред. проф. М.Є.Безпало ва. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 6.

2.Боровський Я. Світогляд давніх киян. – К.: Наукова думка, 1992. –

174 с.

3.Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1998. –

С.56 57.

4.Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К.: Глобус, 1996. – С.11 33.

5.Рыбаков Б. Язычество древних славян. – М.: Наука, 1981. – С. 354 470.

43

Мапа 1.

Східні слов’яни у VIII – ІХ століттях

44

МАТЕРІАЛИ ІЗ ЗАКРІПЛЕННЯ ТЕМИ 1

ПИТАННЯ З САМОКОНТРОЛЮ

1.Як впливали природні умови на господарське та культурне

життя населення України доби палеоліту?

2.Як процес зміни знарядь праці в епоху мезоліту вплинув на подальший розвиток первісного суспільства?

3.Що таке неолітична революція і як вона позначилася на розвитку суспільства?

4.У чому полягало значення широкого впровадження у життя людей заліза?

5.Яку концепцію походження слов’ян й чому вважаю найбільш

переконливою?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Встановіть відповідність:
А) від 1 млн. років тому – до ІХ тис. до н.е.	1)	мезоліт;
Б) Х тис. до н.е. – VІ тис. до н.е.	2)	неоліт;
В) VІ тис. до н.е. – ІV тис. до н.е.	3)	енеоліт;
Г) ІV тис. до н.е. – ІІІ тис. до н.е.	4)	палеоліт;
Д) ІІ тис. до н.е.	5)	залізний вік;
Е) І тис. до н.е.	6) бронзовий вік.

2.Доба енеоліту представлена в Україні:

А) трипільською культурою;

Б) ямною культурою; В) скіфською культурою;

Г) готською культурою.

3.Зрубна культура бере свою назву від типу:

А) житла; Б) поховання;

В) громадської споруди.

45

4. Велика Скіфія займала:

А) степи Північного Причорномор’я та Подунав’я;

Б) лісостепову та лісову зони Правобережної України;

В) степи Північного Причорномор’я та лісостепову зону Подніпров’я.

5. Визначіть, якими за формою державного правління були такі

держави:
А) Тіра;	1)	монархія;
Б) Херсонес;	2)	республіка.
В) Ольвія;
Г) Боспорська держава.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

1. Заповніть таблицю «Давнє населення України»:

Археологічний	Хронологічні	Заняття та	Суспільний	Духовна
період	рамки	матеріальна	устрій	культура
		культура

2. Знайдіть на мапі № 1 східнослов’янські племена, що мешкали на території України, а також назвіть народи, землі яких межували

зі східнослов’янськими.

46

Тема 2. ДАВНЬОРУСЬКИЙ ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

(ІХ – 40Bі роки ХІV ст.)

2.1. ТЕОРІЇ УТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ «КИЇВСЬКА РУСЬ»

Тривалий час існували дві основні теорії щодо державоутворення Київської Русі – норманська та антинорманська.

Норманська теорія з’явилася у середині ХVIII ст., її автори – німецькі

історики, члени Петербурзької Академії наук Г.Байєр та Г.Миллер. Вони, спираючись на дані «Повісті минулих літ» щодо призвання на княжіння низкою слов’янських племен трьох братів – варягів Рюрика, Синеуса й Тревора (Трувора), обгрунтували теорію норманізму або несамостійного, скандинавського походження Давньоруської держави

(згідно з їх точкою зору руси – це варяги (нормани, шведи)). Рішучим опонентом норманізму та основоположником антинормансь

кої теорії став М.Ломоносов, який вважав, що ця теорія вкриває ганьбою

Росію. Він обстоював думку, що виникнення східнослов’янської держа ви – результат самостійного розвитку місцевих слов’янських племен. Антинорманістами були також М.Карамзін, С.Соловйов, В.Татищев, О.Єфименко, М.Грушевський тощо.

Аргументи на захист норманської теорії:

1.Русь отримала свою назву від «Руотси» – так у середині ХІ ст. фіни називали шведів.

2.Більшість імен руських послів, що зафіксовані у договорах із Візантією (911 р., 944 р.), мають скандинавське походження – Карл,

Фарлоф, Інегельд.

3.Візантійський імператор Константин Багрянородний у своєму трактаті «Про управління імперією» (Х ст.) наводить як слов’янські, так

іруські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають

давньонорманське походження.

4.Арабський географ Х ст. Ібн Русте, оповідаючи про щорічні об’їзди підконтрольних територій племен «царем» для збору дані, писав, що

«руси годуються лише тим, що привозять із землі слов’ян.»

Аргументи на захист антинорманської теорії:

1.Назва «Русь» – слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у центральній Україні.

2.У Скандинавії не було відомо жодного племені чи народу під назвою «руси», про нього не згадує жодне давньонорманське джерело.

47

3.Археологічні матеріали із міст та торгівельних шляхів Східної

Європи свідчать про обмежений вплив варяжського фактору.

4.Ісламський автор Ібн Хордадберг (ІХ ст.) називав русів слов’янсь ким племенем.

Отже, обидві сторони мали свої аргументи, свої сильні та слабі місця, своїх прихильників, й обидві теорії мали певне ідеологічне забарвлення (так, норманська теорія довгий час вважалася непатріотичною). Однак,

інорманісти, й антинорманісти розглядали виникнення держави як одномоментний акт, наслідок діяльності конкретної історичної особи, що не може вважатися вірним.

Сучасне бачення проблеми можна коротко викласти таким чином. Після занепаду антського союзу у східних слов’ян сформувалися нові

політичні утворення – племена та союзи племен (поляни, деревляни, сіверяни, уличі, дуліби тощо). За свідченням арабських авторів, у VIII ІX ст.ст. вже існувало три осередки східнослов’янської державності:

Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово Суздальська або Причорноморська та Приазовська Русь).

Південноруські землі (навколо Києва, що існував вже у V ст.) випе реджали в соціально економічному та культурному розвитку північні.

Відомо, що вже у 860 866 рр. київський князь Аскольд ходив на Візантію, мусульманські міста Закаспія, навіть прийняв християнство й намагався поширити його на своїх землях.

Осередок державності в ільменських слов’ян – військово політичний

союз слов’ян та неслов’янських племен (чудь, меря) виник дещо пізніше.

Неузгодженість північних слов’янських правителів, які не могли поділи

ти владу, чвари та суперечки призвели до покликання на князювання норманського конунга Рюрика, який осів у Ладозі. У 879 р. Рюрик помер, спадкоємцем престолу став його малолітній син Ігор, регентом якого був

Олег («Хельга» – «Віщий»). Але прагнення ільменців до самостійності

примусило Олега з Ігорем та дружиною бігти на південь (можливо, до Візантії, якій найманці, досвідчені воїни, були завжди потрібні). Спу стившись вниз Дніпром, Олег у 882 р. досяг Києва. У Києві в цей час

відбувся державний переворот, внаслідок якого була скинута династія

Києвичів. Можливо, це вчинили бояри язичники, незадоволені прохри стиянською політикою Аскольда. В язичникові Олезі вони побачили єдиновірця, за допомогою якого можна було зміцнити своє становище.

Як наслідок, на київському престолі опинилася інша династія (замість

Києвичів – Рюріковичі), почалася антихристиянська реакція, сталося

формальне об’єднання Північної та Південної Русі, що у свою чергу

стало основою виникнення у подальшому загальноруської держави, столицею якої було проголошено Київ. Фактичне оформлення давньо

48

руської держави було розтягнуто у часі, збирання земель з формуванням

кордонів держави, формування політичного, економічного, адміністра

тивно територіального устрою – відбувалося наступними десятиліттями (фактично до Ярослава Мудрого).

Отже, сучасне бачення процесу державотворення у східних слов’ян полягає:

у відмові від погляду на утворення держави як на одномоментний

акт;

у розумінні того, що формування давньоруської державності зумо вили складні процеси соціально економічного та політичного розвитку місцевих слов’янських племен;

у врахуванні впливу варязького фактору (не можна забувати, що

перші великі князі Київської Русі були скандинавського походження, що на Русі було чимало варягів воїнів тощо). Правда, слід пам’ятати, що варяжський елемент був тільки одним серед багатьох інших.

Наприкінці слід згадати про існування ще однієї концепції виникнен ня держави у слов’ян. Це теорія американського ученого українського походження О.Прицака, який висловив припущення, що Русь спочатку була поліетнічним і багатомовним торговельним союзом із центром на

Волзі, який з метою встановлення контролю над торговими шляхами між Балтійським та Середземним морями утворив політичну єдність – Київ ську Русь, яка згодом слов’янізувалася.

Нові терміни і поняття

Конунг – воєнний вождь у скандинавських народів за часів середньовіччя. Варяги (від давньошвед. «вар» – клятва) – в руських середньовічних джерелах так називали скандинавів, учасників торгових та воєнно розбійничих походів VІІІ ХІ ст.ст. у країни Європи. В Західній Європі їх називали вікінгами (вікінг – від давньошвед. – учасник морського походу) або норманами (нормани – «північні

люди»).

Регент (від лат. «регенс» – правлячий) – особа, що здійснює повноваження голови держави у випадку вакантності престолу, малолітства, хвороби чи не дієздатності правителя.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів / За заг. ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 7.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 19 21.

3.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 31 33.

4.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. –

К.: Генеза, 1997. – С. 26 31.

4. 3798

49

2.2.ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРШИХ КИЇВСЬКИХ КНЯЗІВ

(ОЛЕГА, ІГОРА, ОЛЬГИ, СВЯТОСЛАВА)

Унаслідок боярського антихристиянського перевороту на київському престолі у 882 р. опинився регент малолітнього Ігоря Рюриковича Олег. Він формально об’єднав Північну та Південну Русь, хоча фактичне об’єднання відбувалося наступ ними десятиліттями за правління не тільки Олега, а й Ігоря, Ольги, Святослава та їх наступників.

Олег (882 912 рр.) фактично був повновладним князем. За часів його правління відбулося збирання руських земель (древ лян, сіверян, радимичів, ільменських словен, в’ятичів тощо) та консолідація їх навколо Києва. У 907 та 911 роках він здійснив походи на Константинополь, наслідком яких стало укладення вигідних для русичів договорів (передбачали виплату значної контрибуції, пільги для руських купців, визначили правила розв’язання конфліктів між Руссю та Візантією). У 912 р. князь Олег здійснив кілька походів проти хозар та Арабського ха ліфату на Закаспій, під час останнього з них він загинув.

На чолі Давньоруської держави став Ігор (912 945 рр.). Підко рені народи повстали, й Ігореві довелося знов підкоряти древ лян і уличів (останні лише формально признали перемогу Ігоря й мігрували у Подунав’я). У 941 та 944 роках здійснив походи на Візантію, перший з яких завершився поразкою Ігоря, другий

– підписанням досить невигідної для Русі мирної угоди (руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі у Константино полі, а руські воїни мусили обороняти кримські володіння Візантії від кочовиків). У 944 р. Ігор розгромив Кавказьку Албанію, заволодівши містами Дербент, Ширван, Бердаа. Широкомасштабні воєнні походи поглинали багато ресурсів, це підштовхнуло князя збільшувати данину. Одне з повторних збирань данини призвело у 945 р. (за даними Нестора, а у 944 р. – на думку сучасних вчених) до повстання древлян і вбивства Ігоря.

Унаслідок того, що син Ігоря Святослав був неповнолітній, державою стала правити його мати, псковитянка Ольга (945 964 рр.). Вона жорстоко придушила спробу древлян відійти від

50