История(книга)
.pdf3.Недостатність часу – Столипін розраховував на 20 30 років перетворень;
4.Смерть самого Столипіна (1911 р., Київ).
Нові терміни і поняття
Столипін Петро Аркадійович (1862 – 1911) – російський державний діяч.
Уквітні 1906 р. призначений міністром внутрішніх справ, у липні – прем’єр міністром. Активно протидіяв революції 1905 1907 рр., був ініціатором розпуску ІІ Державної Думи і зміни положення про вибори до неї на користь заможних верств населення, ініціатором аграрної реформи, а також реформи місцевого самоврядування, запровадження загальної початкової освіти тощо.
У1911 р. під час перебування в Києві був смертельно поранений агентом охранки, колишнім анархістом М. Богровим. Похований біля Трапезної церкви Києво Печерської лаври.
Отруб – в Росії на початку XX ст. земельна ділянка, що виділена з землі громади (внаслідок столипінської аграрної реформи 1906 р.) в особисту селянську власність (на відміну від хутора – без переносу садиби).
Селянський банк – державний іпотечний банк в Росії, заснований в 1882 p., існував до 1917 p., видавав довгострокові позики селянам для набуття ними земель у приватне володіння. Роль селянського банку особливо зросла в період проведення столипінської аграрної реформи; володіючи великими капіталами й земельними фондами, банк виступав засобом господарської політики, спрямовував ресурси на розширення посівних площ, введення в
обіг менш продуктивних ґрунтів тощо.
Середня Азія – у фізико географічному плані це частина Центральної Азії, що входила до складу Російської імперії. Сюди входили плато Устюрт, Туранська низовина, Тургайське плато, Казахський дрібносопковик і част ково гори: Копетдаг, Паміро алай, Тянь Шань, Джунгарський Алатау, Саур і Тарбагатай.
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За заг. ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. –
С.36 37.
2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 108 110.
3.Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – С. 261 263.
4.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.). – Львів: Світ, 1996. – С. 343 345
5.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 287 288.
211
5.18. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В РОКИ
ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
15 липня 1914 р. у Сараєво (Боснія) було убито австрійського ерц
герцога Франца Фердинанда. Убивство ерцгерцога послугувало приво дом до початку першої світової війни (19 липня 1914 р.) між двома
військово політичними блоками: Четверним союзом (ЧС), що включав у себе Німеччину, Австро Угорщину, Туреччину і Болгарію, і Троїстою
згодою (Антантою), що включали Англію, Францію, Росію (потім при єдналися Японія, Італія, Румунія та США). У підтримку цих блоків
виступили 38 держав (3/4 населення Землі), які були втягнені у війну на тому чи іншому боці).
Головна причина війни – економічні та політичні суперечності між
державами обох воєнних блоків (боротьба за переділ вже переділеного світу, за ринки збуту та сировини, за переділ колоній, за сфери впливу тощо).
Країни ЧС і Антанти мали далекі плани щодо перекроювання тери
торії України:
Австро Угорщина претендувала на Волинь і Поділля;
Німеччина – перш за все, на Одесу, Донецький басейн, Приазов’я
іКрим;
Росія – на Закарпаття, Галичину і Буковину.
З початку війни західноукраїнські землі перетворилися в арену бой ових дій, а українці воювали за чужі інтереси (у російській армії було
3,5 4 млн. українців, австро угорській – 250 300 тис.). Війна викликала розкол національного руху – українці опинилися або на проросійських,
або на проавстрійських позиціях.
У Росії в перші дні війни панував патріотичний підйом. Страйки при
пинилися. IV Державна Дума підтримує уряд. Незважаючи на запевнення
в лояльності, багато українських діячів Російської імперії вислано
(М. Грушевського за звинуваченням у австрофільстві – до Симбірська,
пізніше у Казань і Москву). Примусово закрито всі українські видавництва, заборонено газети та журнали українською мовою, припинила діяльність «Просвіта». У Галичині за звинуваченням у москвофільстві тисячі українців австро угорською владою ув’язнено у таборах (Талергоф та інші).
Москвофіли, що виїхали до Києва у 1914 р., заснували Карпато Руський визвольний комітет, який 29 липня 1914 р. видав відозву до галицьких українців, називаючи їх «російським народом Галичини» і закликаючи хлібом сіллю зустрічати царські війська як визволителів.
На сторінках редагованого С.Петлюрою журналу «Украинская жизнь»
(Москва) 12 серпня 1914 р. з’явилася декларація «Війна і українці», в якій
висловлювалася підтримка політики царського уряду щодо ведення війни до перемоги. Ще один лідер соціал демократів В.Винниченко видавав
212
у Катеринославі нелегальні відозви з гаслами «Геть війну!», «Хай живе автономія України!». Найбільш помірковану позицію зайняло ТУП (на чолі – Грушевський М., Єфремов С., Чикаленко Є.), шо виникло на основі самоліквідованої УДРП – Укр. демократично радикальної партії).
Спочатку виступило з проросійських оборонних позицій, а вже у вересні
1914 р. рада ТУП прийняла постанову, в якій закликала українців дотримуватися у війні нейтралітету.
Іншу позицію займали українські партії Західної України. 1 серпня 1914 р. у Львові була створена Головна Українська Рада з 3 х партій
(національно демократичної, радикальної та соціал демократичної). Го ловою її став К. Левицький. Метою Ради був захист інтересів українців
в Австро Угорщині. 3 серпня Рада видала маніфест до галицьких ук раїнців, у якому закликала виступити одностайно проти царської Росії,
яка є «історичним ворогом України». Усі українці повинні взятися за зброю, щоб розгромити Росію, визволити Україну й створити з усіх
українських земель єдину самостійну державу. Рада створила військову
організацію – легіон Українських Січових Стрільців (добровольцями побажало стати 30000 (замість дозволених 2000)).
4 серпня 1914 р. група українських емігрантів (колишні соціал демок
рати А.Жук, Д. Донцов, В. Дорошенко) у Львові (потім перебралися у
Відень, далі – у Берлін) заснувала Союз визволення України. Головною метою було утворення самостійної української держави з конституційно
монархічною формою правління (під протекторатом Австрії). Головна ставка робилася на Німеччину, як на силу, що здатна повалити Російську імперію. Фінансувалися урядами Німеччини та Австро Угорщини. На прямки діяльності: організація окремих таборів для полонених українців, де засновували школи, бібліотеки, церкви; проводили пропагандистську роботу, поширення відомостей про історичне минуле та сучасне Украї
ни, її культуру.
Спочатку російська армія на австрійському фронті здобувала перемоги.
3 вересня росіяни вступили у Львів. Реформувався весь лад на російських
засадах. Почалися арешти й обшуки. До Сибіру було вислано понад
12 тис. осіб. 19 вересня 1914 р. заарештували митрополита Шептицького
й помістили в монастирську в’язницю в Суздалі (до 1917 р.). Почалося переслідування греко католиків, навернення їх у православ’я. Після 4 х місяців облоги в березні 1915 р. російські війська взяли Перемишль
(у полон потрапило близько 117 тис. осіб). Російська армія почала наступ на Краків і Варшаву. У квітні 1915 р. у Львів приїхав Микола II. Усі ці успіхи були досягнуті дорогою ціною: Росія за перший рік війни втратила убитими та пораненими офіцерів – 82 %, солдатів – 64 %.
18 квітня 1915 р. на Галицькому фронті почався німецько австрійський наступ. 9 червня 1915 р. німці взяли Львів, у липні – всю Галичину і
213
частину Волині. Почалася деморалізація суспільства, з’явилися чутки про
зрадництво. Ліві сили почали агітувати за закінчення війни. Москвофіли
втікали на територію Росії. Почалися епідемії. Унаслідок цих подій було
виселено чи загинуло до 6 млн. осіб. З осені 1915 р. почалася евакуація Правобережжя (Київський університет був евакуйований у Саратов).
Успіхи австрійської зброї відкривали перед Галичиною певні перс
пективи. Загальна Українська Рада звернулася до всіх народів із закли
ком розгромити Росію і звільнити Україну, допомогти створити незалеж ну українську державу.
Війна почала затягуватися. У травні 1916 р. російські війська півден но західного фронту під командуванням генерала Брусилова почали
наступ і нанесли австрійцям низку поразок («Брусилівський прорив»). На середину серпня російські війська підійшли до Карпатських пере
валів, звільнивши від австрійських військ території Буковини й Півден ної Галичини. На початок вересня Південно Західний фронт протягнув
ся по лінії р.Стохід – Киселин – Золочів – Бережани – Галич – Станіслав – Ворохта. На цій лінії наступ припинився через загальну
нестачу боєприпасів, одягу, продовольства в арміях. На кінець 1916 р.
на фронтах Першої світової війни почалася позиційна війна.
Армія втрачала свій дух (було убито 1,5 млн., поранено 4 млн., полонено 2 млн. осіб). Затягування війни викликало в Росії зростання
цін, у сільському господарстві не вистачало коней, людей. Наростала
економічна, соціальна та політична криза.
Нові терміни і поняття
Товариство Українських Поступовців (ТУП) – таємна понадпартійна політична і громадська організація українців в Російській Імперії, постала у 1908 р. з ініціативи членів колишньої УДРП для координації українського національного руху і його оборони.
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За заг. ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 37.
2.Платформа Союзу визволення України (серпень 1914 р.); З відозви Загаль ної Української Ради до народів світу (15 вересня 1916р.) // http:// www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/doc1900.html
3.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 110 112.
4.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – С. 63 78.
5.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 295 310.
214
5.19. ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ
УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ІМПЕРСЬКОЇ ДОБИ
Полуботок, Павло Леонтійович (бл. 1660 – 29 грудня 1724) – наказний
гетьман України (1722 1724) по смерті Івана Скоропадського. Народився в Борзні у родині козацького старшини. У 1706 р. став чернігівським полковником. Повстання I. Мазепи не підтримав. На Глухівській раді
1708 р. був запропонований на посаду гетьмана. Однак, за свідченнями сучасників, це викликало негативне ставлення Петра I, який сказав: «Он очень хитёр и может Мазепе уравнятся». Полуботок виступав проти знищення залишків українського суверенітету та обмеження царського впливу в Україні. Людина енергійна, пройнята любов’ю до своєї країни,
не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському
управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які поси лався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань зловживання. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів. У
Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повер нення Україні старих прав. За наказом Петра І був ув’язнений у Пет ропавловській фортеці, де і помер. За деякими даними Полуботок
відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх не
залежній Україні чи своїм нащадкам. За легендою, у 1720 р. син гетьмана
Яків за батьковим розпорядженням поклав на рахунок лондонського
«Банку Ост Індійської компанії» барильце золота. До Росії це золото спробували повернути кілька царів, починаючи від Петра I, а від сере дини XIX ст. претензії на скарб гетьмана стали заявляти його нащадки.
У 1908 р. 350 його нащадків провели з’їзд у місті Стародубі, відправивши
до лондонського банку 25 представників з вимогами повернути відсотки, які набігли за 200 років у розмірі 213 млн. карбованців. У середині 50 х років XX ст. розшуком скарбу Полуботка зайнялась Ін’юрколегія СРСР, а від 1991 р. – влада незалежної України. Нині мова йде вже про
суму на внеску Полуботка в 16 млрд. фунтів стерлінгів. Однак, службовці банку, спадкоємця «Банку Ост Індійської компанії», донині ігнорують усі запити, посилаючись на таємницю вкладу та відсутність у претен
дентів необхідних паперів, що підтвердили б їхні права.
Прокопович Феофан (у миру Єлисей, Єлізар; 1681 1736) – теолог,
письменник, учений, культурно освітній діяч. Народився в Києві у
небагатій родині крамаря Церейського. Навчався в Київському і Римсь кому єзуїтських колегіумах. Закінчив Київську академію. У 1704 р.
215
вступив до Київського братства, постригся в ченці і став професором,
азгодом ректором Київської академії. В 1716 р. за наказом Петра І
переїхав до Петербурга, де фактично став на чолі Російської православ ної церкви. Активний прихильник реформ Петра І, був його головним
помічником у духовних справах. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон. У 1725 р. Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської
православної церкви. Він бере участь в організації Російської академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури, до якої нале жали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже зали шив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в
синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в цер ковній ієрархії. 19 вересня 1736 р. помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.
Сковорода Григорій Савич (1722 1794) – мислитель, письменник, поет. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині. Походив із козацького роду. В 1734 1753 pp. з перервами навчався в Києво Могилянській академії. В 1741 1744 pp. був співаком придворної капели в Петербурзі. В 1745 р.
з місією генерала Вишневського виїхав до Угорщини в м. Токай, де перебував до 1750 р. У 1751 р. деякий час викладав поетику в Переяс лавській семінарії. У 1753 р. працював учителем сина багатого поміщика,
апотім здійснив подорож до Москви. Майже рік провів у Троїце
Сергієвій лаврі, поповнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повер
нення в Україну знову посідає місце домашнього вчителя до 1758 р. У
1759 1768 pp. викладав у Харківському колегіумі. В 1768 р. був запро шений читати курс етики у додаткових класах при колегіумі. Пересліду ваний світською та духовною владами, з 1770 х років вів життя манд
рівного філософа жебрака. У філософських діалогах і трактатах біблейська
проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування – подвиг самопізнання. Останні понад 25 років життя Сковорода мандрував Слобожанщиною. На хресті над його мо
гилою у с. Сковородинівка (ран. Іванівка), на прохання самого Сково
роди, написано:«Світ ловив мене,та не впіймав...».
Котляревський Іван Петрович (1769, Полтава – 1838, там же) – український письменник, поет, драматург, засновник сучасної українсь
кої літератури. Громадський діяч. Підтримував зв’язки з декабристами.
Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі тво
ром, написаним народною мовою.
Народився в Полтаві в сім’ї дрібнопомісного дворянина. Початкову освіту здобув у місцевого дяка. В 1789 1793 рр. працював канцеляристом,
216
у 1793 1796 – домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах. У
1796 1808 перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському
полку. В 1806 1807 Котляревський в ранзі штабс капітана брав участь у російсько турецькій війні 1806 1812 рр., був учасником облоги Ізмаїлу.
В 1808 р. вийшов у відставку. З 1810 р. працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян». У 1812 р. під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію Котляревський, за дозволом генерал губернатора
Я. Лобанова Ростовського, сформував у містечку Горошині Хорольсько го повіту на Полтавщині 5 ий український козачий полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав чин майора. В 1817 1821 рр. – директор Пол тавського театру. В 1818 р. входив до складу полтавської масонської ложі
«Любов до істини». Котляревський сприяв викупові М. Щепкіна з кріпацтва. У 1827 1835 рр.– попечитель «богоугодних» закладів. Помер і похований у Полтаві.
Іван Якович Франко (1856 – 1916) – український письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначніших духовних провідників України. Народився в с. Нагуєвичі на Львівщині у родині селянина коваля. У 1875 р. закінчив у Дрогобичі гімназію, навчався у
Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах. З 1894 р. очолював філологічну секцію, а з 1898 р. також етнографічну комісію Наукового товариства ім. Шевченка. Стояв біля витоків Української
радикальної партії. Франко є поетом новатором. Почав друкуватися з
середини 70 х років Проза його налічує понад 100 творів малої форми
та 9 повістей і романів («Украдене щастя», «Захар Беркут» тощо). Серед
численних наукових праць – 5 томне видання «Апокрифів і легенд з українських рукописів» (1896 – 1910).
Нові терміни і поняття
Ін’юрколегія СРСР – Іноземна юридична колегія, у СРСР спеціалізована юридична консультація з питань міжнародного приватного права. Створена у 1937 р. при Московській колегій адвокатів для захисту особистих та майнових прав радянських громадян і організацій за кордоном.
Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми
1.Довідник з історії України у 3 х т. // http://history.franko.lviv.ua/IIp_1.htm
2.Довідник з історії України у 3 х т. //history.franko.lviv.ua/IIIs_1.htm
3.Довідник з історії України у 3 х т. // http://history.franko.lviv.ua/IIk1.htm
4.Довідник з історії України у 3 х т. // http://history.franko.lviv.ua/IIIf.htm
5.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997 // http://history.franko.lviv.ua/yak_content.htm
217
218
Мапа 5.
Українські землі наприкінці XVIII – у XIX столітті
МАТЕРІАЛИ ІЗ ЗАКРІПЛЕННЯ ТЕМИ 5
ПИТАННЯ З САМОКОНТРОЛЮ
1.Скільки етапів нараховує національно культурне відродження
вУкраїні наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст.
2.Як можна оцінити діяльність Кирило Мефодієвського товари
ства?
3.Кого можна охарактеризувати як провідних діячів першого,
другого та третього етапів громадівського руху?
4.Чи можна вважати аграрну реформу П.Столипіна невдалою?
5.Якими були політичні плани і наміри держав учасниць Першої
світової війни щодо українських земель, й чому війна актуалізувала
і загострила «українське питання«?
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
1. Із наведених у дужках варіантів відповіді виберіть правильний:
Українські землі Галичини увійшли до складу (Росії, Австрії, Прусії) після поділу Речі Посполитої в (1772, 1793, 1795) році і разом із землями Польщі утворили в цій державі окремий коронний край під назвою (Царство Польське, Королівство Галіції та Лодомерії,
Варшавське князівство).
2.Таємне КирилоBМефодіївське братство було створене в:
А) Києві; Б) Харкові;
В) Санкт Петербурзі; Г) Одесі.
3.Селяни у результаті реформи 1861 р.:
А) отримали особисту волю та земельний наділ від своїх по
міщиків, але повинні були їм служити або виплачувати оброк про
тягом ще двох років; Б) отримали особисту волю, а відслуживши протягом двох років
повинності, могли отримати земельний наділ з державних фондів; В) отримали особисту волю, але протягом двох років повинні були
виконувати повинності за користування землею з подальшим вику пом селянських наділів.
219
4.Назвіть ім’я поета, який написав текст забороненої до публікації
пісні «Ще не вмерла Україна»:
А) Тарас Шевченко;
Б) Павло Чубинський;
В) Іван Франко; Г) Леся Українка.
5.Легіон Українських січових стрільців був створений у:
А) 1913 р.;
Б) 1914 р.;
В) 1916 р.;
Г) 1917 р.
ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
1.Спираючись на програмні документи Кирило Мефодієвського
товариства дайте відповідь, чи можна його вважати політичною
організацією. Обгрунтуйте свою думку.
2.Використовуючи вивчений матеріал теми та мапу 5, визначіть,
які з українських земель належали Австрійській імперії, а які – Російській.
220