История(книга)

Тема 6. УКРАЇНА У ДОБУ РЕВОЛЮЦІЇ (1917B1920 рр.)

6.1. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ. СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

23 лютого 1917 р. у Петрограді почалася буржуазно демократична революція. Ввечері 27 лютого було утворено Петроградську Раду робі тничих і солдатських депутатів і Тимчасовий комітет Державної думи на

чолі з М. Родзянком. 2 березня Микола ІІ зрікся престолу; з депутатів Думи було утворено Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим. Тимчасовий уряд узяв на себе владні повноваження до скликання Все$ російських установчих зборів (їх планувалося провести на початку 1918 р.), які повинні були визначити форму державного режиму й вирішити

найважливіші питання.

4 березня в Києві було утворено Раду об’єднаних громадських орга нізацій із представників губернської, міської та повітової управ Земсь

кого союзу, Союзу міст, Воєнно промисловому комітету, кооперативних товариств тощо, який обрав Виконавчий комітет, що діяв від імені Тимчасового уряду.

У містах і на фронтах створювалися Ради робітничих і солдатських

депутатів. Спочатку в Радах чільну роль грали меншовики й есери, що прагнули провести в рамках законності вибори в Установчі збори. Більшовики прагнули завоювати контроль над Радами і з їх допомогою домагатися політичної влади.

Українські національні сили також усвідомили необхідність єднання.

4 березня 1917 р. виник представницький орган української демокра

тії – Центральна Рада (ЦР). До неї увійшли представники усіх політич них партій – ТУП (М.Грушевський), УСДРП (В.Винниченко, С.Петлю ра), УПСР (П.Христюк, М.Шаповал), УНП (М.Міхновський) і т.д.

7 березня обрано керівництво ЦР: голова – лідер ТУП М. Грушевський,

заступники – Д.Антонович, Д.Дорошенко.

Незабаром у Києві було поновлено випуск газети «Рада», яка стала

виходити під назвою «Нова Рада». Перший номер газети відкривався

статею М.Грушевського «Велика хвиля». На політичну арену України вийшли політичні партії, що свідчило про організаційне становлення української демократії як складової національно визвольного руху. 25 26 березня провело свій з’їзд ТУП. На з’їзді було заявлено про

підтримку Тимчасового уряду і необхідність скликання Українського національного конгресу. Було змінено назву партії на «Союз українських

221

автономістів федералістів». Провели також свої з’їзди українські соціал

демократи, українська партія соціалістів революціонерів (есерів) тощо.

Усі ці партії мали різні соціальні програми, але в одному були єдині – у твердженні національно територіальної автономії України. Окремо

стояла Українська народна партія під керівництвом М. Міхновського (1873 1924 рр.), що домагався повної незалежності України під гаслом «Україна для українців». На території України успішно діяли також

загальноросійські партії – кадетів, есерів, Російська соціал демократич на робітнича партія (окремо більшовики і меншовики) тощо.

6 8 квітня (ст.ст.) у Києві працював Всеукраїнський національний Конгрес, який виробив програму дій ЦР. У його роботі брало участь понад 900 депутатів з майже всіх українських етнічних земель. Конгрес

обговорив питання щодо: 1) мети ЦР – це досягнення широкої націо нально територіальної автономії для України у складі Російської Феде ративної республіки; 2) методу досягнення автономії – це мирний

демократичний шлях; 3) прав національних меншин – принцип: Україна для всіх, хто живе в Україні; 4) обрання нового складу ЦР (118 осіб). Головою було обрано М. Грушевського, а заступниками – С. Єфремова та В. Винниченка. Тобто, ЦР стала легітимним всеукраїнським представ

ництвом із правом вирішувати насущні національні питання. Друкова ним органом ЦР стала газета «Нова Рада».

5 8 травня у Києві зібрався I Український військовий з’їзд

(700 депутатів). З’їзд підтвердив повноваження ЦР і постановив дома

гатися миру без анексій і контрибуцій. За згодою Російського Генераль

ного штабу був створений Генеральний військовий комітет на чолі із

С.Петлюрою, що повинен був проводити українізацію армії.

Для переговорів з Тимчасовим урядом і Петроградською Радою з

метою домогтися проголошення автономії України до Петрограда виї

хала делегація на чолі з В. Винниченком і С. Єфремовим. Але Тимча

совий уряд відмовив українській делегації, заявивши, що ЦР не є виразником волі народу України і тому не має повноважень вирішувати питання про автономію України до скликання Установчих Зборів.

Довідавшись про негативне рішення Тимчасового уряду, у Києві

відбувся I Всеукраїнський селянський з’їзд (28 травня – 2 червня 1917 р.) і II Всеукраїнський військовий з’їзд (5 10 червня 1917 р.), що призвали ЦР взяти ініціативу у свої руки та самій проголосити націо

нально територіальну автономію України.

Проте, на жаль, значна частина діячів ЦР не розуміла значення

української армії. Грушевський і Винниченко відмовилися від допомоги

40 тисячного українізованого корпусу, що його пропонував надати в розпорядження Ради П. Скоропадський. 16 українізованих дивізій не

222

було своєчасно знято з фронту й Центральна Рада позбавилась їх. За цю

найтяжчу з помилок Україна заплатила своєю державністю. Боронити її

не було кому. ЦР не спромоглася забезпечити правопорядок, організу вати роботу залізниці, вирішити питання перерозподілу земель, утвори

ти адміністративний апарат. Все це позначилося на єдності лав Цент ральної Ради, між соціал демократами та соціалістами революціонера ми виникли ідейні конфлікти.

Нові терміни і поняття

Всеросійські установчі збори – виборна представницька установа (Установчі збори), на яку різними політичними силами покладалось завдання остаточного вирішення питання про державний устрій Росії. З ідеєю Установчих зборів Тимчасовий уряд пов’язував сподівання на стабілізацію політичної обстановки, зміцнення своєї влади. Установчі збори були формально скликані у Петербурзі 5 січня 1918 р., коли влада уже належала більшовикам, і на першому засіданні розігнані.

УПСР – Українська партія соціалістів революціонерів (есери) – споріднена з російською партією соціалістів революціонерів. У 1905 1917 рр. існували окремі гуртки УПСР у Сімферополі, Одесі, Києві. Як всеукраїнська партія оформилася 17 18 квітня 1917 р. в Києві; на Установчих зборах ухвалено постанову про територіальну автономію України й скликання Українських установчих зборів.

УНП – Українська народна партія – організація націоналістичного напрямку, заснована у 1902 р. Миколою Міхновським. Політичне кредо партії сформуль оване Міхновським у «10 заповідях», що проголошували самостійну «демокра тичну республіку, шанування української мови, традицій». Гасло «Україна для українців» трактувався таким чином, що саме український народ має бути господарем на власній землі. Серед лідерів УНП були М., В. та С. Шемети, О. і С. Макаренки, В. і Г. Шевченки, О. Степаненко. Після 1907 р. діяльність УНП занепала. У 1917 р. колишні члени УНП створили Українську партію со ціалістів самостійників.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Відозва Петроградського Тимчасового Українського революційного комі тету до українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів у Петрограді (2 березня 1917 р.); З відозви Ради ТУП до українського громадянства (8 березня 1917 р.); Відозва УЦР до українського народу (9 березня 1917 р.); Із повідомлення «Вістей» про Український національний з’їзд (6 8 квітня 1917 р.) //http://www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/doc1900.html

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 114 115.

3.Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. – К.: НАНУ. – С. 5 62

4.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь,1993.– С.79 92.

5.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917 1921 рр. – К.: «Альтернативи», 1999. – С. 29 46.

223

6.2. УНІВЕРСАЛИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ:

ВІД АВТОНОМІЇ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

10 червня 1917 р. виходить І Універсал ЦР («Універсал Української

Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущих»), що був зачитаний на II Українському військовому з’їзді.

Його основними положеннями було:

Україна оголошувалася автономною частиною Росії; Український народ – господар своєї землі та міг сам визначати своє життя;

проголошувалися рівність усіх народів, що проживають в Україні;

проголошувалися рівні й таємні вибори у Всенародні українські збори (парламент);

вищим державним органом України проголошувалася УЦР. Історичне значення І Універсалу у тому, що він підтвердив намагання

українців до створення власної держави, сприяв подальшому розвитку

Української революції, визначив позиції політичних сил стосовно украї нської державності.

3 липня 1917 р. був прийнятий II Універсал ЦР (після отримання постанови Тимчасового уряду (ТУ) про затвердження Генерального сек

ретаріату). Причинами прийняття були: паритет сил Тимчасового уряду та УЦР; пошук згоди між УЦР та Тимчасовим урядом; підтримка ліде рами УЦР ідеї автономії України. Його основні положення:

УЦР доповнюється представниками інших народів, що мешкали в

Україні;

УЦР виокремлює Генеральний секретаріат як носія виконавчої

влади в Україні;

УЦР відмовлялася від проголошення автономії України до прий няття цього рішення на Всеросійських установчих зборах.

Наслідками цього Універсалу були липнева криза Тимчасового уряду

та падіння авторитету УЦР. Універсал призвів до ще більшого розколу

вукраїнському русі на «автономістів» та «самостійників». Хоча Україна набула статусу окремого територіально адміністративного утворення з

власним представництвом, прийнятий II Універсал мав компромісний

характер.

У період з кінця липня до жовтня 1917 р. в Україні загострюється боротьба за владу між усіма провідними політичними силами: поміщиць

ко монархічними – в особі ТУ, національно демократичними – УЦР і

комуністичними – РСДРП (б).

Перед ЦР стало складне питання: як далі діяти? У ході дискусії до

єдиної думки ЦР так і не прийшла, зайнявши вичікувальну позицію. Що стало одним з прорахунків ЦР.

224

До прорахунків ЦР цього періоду треба додати також невирішеність аграрного питання: українські селяни очікували від українського уряду

рішучих дій щодо передачі поміщицької землі. ЦР не усувала наболілих

соціально економічних питань. Більшовики, вловивши настрої народ них мас, вдалися до облудної тактики. В аграрному питанні вони вису

нули перехоплене в есерів гасло «Земля – селянам», а в питанні націо нальному – утворення союзу вільних республік, хоча були прихильни

ками централізованої держави.

25 жовтня 1917 р. у ході збройного повстання більшовики скинули

ТУ і обрали на II Всеросійському з’їзді Рад робочих і солдатських

депутатів новий російський уряд, Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В. Ульяновим (Леніним).

ЦР засудила більшовицький переворот і утворила «Комітет з охорони

революції в Україні», куди увійшли представники майже всіх політичних

сил України. У Києві утворилося три політичних табори, що протисто яли один одному: прихильники ТУ (штаб Київського Військового окру

гу, Міська Дума та російські есери, меншовики та бундівці); більшовики (Ради робітничих і Рада солдатських депутатів) та УЦР. УЦР додержу

валася тактики нейтралітету, що призвело до посилення більшовиків. 7 листопада 1917 р. ЦР прийняла III Універсал. Його основні поло

ження:

проголошувалася Українська Народна Республіка у складі федера

тивної Росії;

ставилося питання про поширення влади УНР на всі українські етнічні землі;

проголошувалися принципи майбутніх реформ: а) скасування при

ватної власності на поміщицькі й церковні землі, передача землі селянам

без викупу; б) державний контроль і упорядкування виробництва, 8 годинний робочий день; в) поліпшення організації праці; г) утверд ження демократичних прав і свобод; д) скасування смертної кари.

ЦР зобов’язувалася охороняти волю і права національних меншин, надавши їм національно культурну автономію;

негайний початок мирних переговорів без сепаратного миру з Німеччиною;

скликання 9 січня 1918 р. Українських установчих зборів.

III Універсал не викликав у суспільстві такої згоди, як перший,

оскільки перший проголосив національну ідею, яка об’єднала усіх ук раїнців, а третій визначив соціально економічні засоби, до яких різні шари суспільства ставилися по різному.

28 грудня 1917 р. в Бресті Литовську почалися мирні переговори між

делегаціями УНР, РНК і Німеччини щодо укладення мирного договору. Переговори показали, що німецька делегація згодна підписати мирний

15. 3798

225

сепаратний договір з делегацією УНР, як представником незалежної і суверенної держави.

З огляду на зовнішні і внутрішні обставини, Мала Рада 11 січня 1918 р. проголосила IV Універсал, якій проголошував УНР суверенною незалеж ною державою, влада в якій належить трудовому народу.

Основні положення:

проголошення незалежності і суверенітету Держави українського народу;

декларація прагнення до добросусідських відносин з сусідніми країнами;

підтвердження законодавчої влади УЦР та виконавчої Ради народ них міністрів;

проголошено намагання розпочати переговори з метою встановлен

ня миру;

заклик до боротьби з більшовиками;

націоналізація усіх природних ресурсів, передача землі трудящим без викупу;

демілітаризація підприємств, соціальна допомога безробітним;

державний контроль над банками;

реорганізація торгівлі, монополізація торгівлі на деякі товари;

підтвердження всіх демократичних свобод та прав національних меншин на національно персональну автономію.

IV Універсал завершив процес складного суперечливого розвитку українського національно визвольного руху. Однак, найвищий момент

вісторії українського державного будівництва не співвідносився з мо ментом підйому національного руху, що входив у період кризи.

Нові терміни і поняття

Універсал (від лат. universalis – загальний, через пол. Uniwersal) – актовий документ, який доводить до загального відома певну постанову влади, її розпо рядження адміністративно політичного характеру. У 1917 1918 рр. Центральна Рада назвала універсалами свої головні державно політичні акти.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За заг. ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 37 39, 43.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 115 121.

3.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь,1993 .– С. 93 127.

4.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917 1921 рр.– К.: «Альтернативи», 1999. – С. 29 100.

226

6.3. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ

РАДЯНСЬКОЮ РОСІЄЮ І ЦЕНТРАЛЬНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ

(листопад 1917 р. – квітень 1918 р.)

25 жовтня 1917 р. у ході збройного повстання більшовики скинули Тимчасовий уряд і обрали на II Всеросійському з’їзді Рад робочих і солдатських депутатів новий російський уряд, Раду народних комісарів

(РНК) на чолі з В. Ульяновим (Леніним).

Центральна Рада (ЦР) засудила більшовицький переворот і утворила «Комітет з охорони революції в Україні», куди увійшли представники майже всіх політичних сил України. Комітет наділявся верховною вла дою на території 9 українських губерній і був покликаний об’єднати всіх

революціонерів демократів для встановлення демократичного і закон ного правління.

27 жовтня більшовики створили революційний комітет для органі

зації збройного повстання в Києві проти прихильників скинутого Тим часового уряду. Військам КВО вдалося їх блокувати у Маріїнському палаці, але ненадовго. 29 жовтня більшовики обрали новий ревком. Почалися бої. Більшовиків підтримали робітники, оголосивши страйк.

ЦР зайняла спочатку позицію нейтралітету. Після триденних боїв коман дувач КВО генерал Квецинський, юнкери і донські козаки залишили Київ. У цій ситуації головну роль узяла на себе ЦР: було переобрано

голову КВО, війська повернуто на фронт, установлено контроль над

тиловими гарнізонами, прийнято рішення про передачу поміщицьких і

державних земель у розпорядження земельних комітетів. Страйк припи

нився в той же день. Більшовики не мали сил і достатнього авторитету, щоб відкрито протистояти ЦР.

Для встановлення своєї влади в Україні більшовики розгорнули ро

боту щодо створення своїх Рад в УНР. Вони утворили ревком, який став

готувати повстання у Києві. Але ЦР випередила їх: в ніч на 30 листопада сердюцька гвардійська дивізія роззброїла війська більшовиків, посадила в ешелони та вислала до Росії.

4 грудня РНК Росії передав Генеральному Секретаріату ЦР ультиматум

Маніфест «До українського народу з ультимативними вимогами до Цент ральної Ради», підписаний Троцьким, Леніним та Сталіним. Головне обвинувачення – те, що ЦР «веде цілком буржуазну політику, яка давно

вже виявляється в невизнанні Радою радянської влади на Україні». Було

поставлено вимогу протягом 48 годин припинити формування української

армії, не пропускати на Дон козацькі частини для допомоги генералу

Каледіну, покласти край роззброєнню червоногвардійців. У протилежно му випадку РНК вважає себе в стані війни з УНР.

227

4 5 грудня 1917 р. в Києві відбувся І Всеукраїнський з’їзд Рад. На

ньому були присутні 124 делегати більшовики від 49 із 300 Рад. Ук

раїнські делегати закликали на з’їзд своїх прихильників із сіл, які ста новили переважну більшість серед 1300 присутніх делегатів. З’їзд засудив

ультиматум Раднаркому. Уряд відмовився виконувати ультиматум РНК, призупинив транспортування хліба в Росію і почав створювати власну грошову систему. Вірні ЦР війська були приведені в бойову готовність.

Більшовики, покинувши з’їзд, переїхали до Харкова. Там, 11 17 грудня 1917 р., вони зібрали свій I Всеукраїнський з’їзд Рад. У його роботі брали участь близько 200 делегатів з 89 Рад (з 300 Рад). З’їзд проголосив установлення Радянської влади в Україні та створення Ук раїнської Радянської Республіки. З’їзд обрав вищий орган державного

керування – Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) у складі 41 особи, на чолі якого став Ю. Медведєв. ЦВК зі свого складу затвердив перший радянський уряд: Є. Бош, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник. ЦР була

оголошена «ворогом народу».

Таким чином, наприкінці грудня 1917 р. в Україні діяли 2 уряди – Генеральний Секретаріат ЦР у Києві і Народний секретаріат ЦВК у Харкові. Обидва уряди заявляли, що вони є українськими і робітничо

селянськими. Почалася війна декретів, у якій один уряд скасовував закони іншого. Одночасно з цим більшовики поступово захоплювали головні залізничні пункти і розширювали територію свого впливу.

25 грудня 1917 р. Червона Гвардія почала наступ на територію,

підвладну УНР. З північного сходу до Києва просувалося 30 тис. угру

повання на чолі з В. Антоновим Овсієнком, М. Муравйовим, О.Єгоро

вим. Наприкінці грудня вони зайняли Харків, Полтаву, Чернігів. Сили були нерівними. Розуміючи це, уряд УНР поставив за мету укласти мирний договір із центральними державами. Для того, щоб бути рівноп

равним учасником мирних переговорів, УНР повинна була мати статус

незалежної держави.

28 грудня 1917 р. в Бресті Литовську почалися мирні переговори між делегаціями УНР, РНК і Німеччини про укладення мирного договору.

Переговори показали, що німецька делегація згодна підписати мирний

сепаратний договір з делегацією УНР, як представником незалежної і суверенної держави.

А тим часом більшовики сформували три ударні армії в Україні під

загальним керівництвом М. Муравйова, що почали наступ на Київ. З

метою полегшити захоплення Києва РСДРП(б) організувала (16 січня)

збройне повстання на заводі «Арсенал». Після шестиденних боїв по

встання було придушене військами УНР. Незважаючи на всі зусилля, ЦР не змогла утримати столицю. Регулярної армії у ЦР не було, спішно

228

формувалися добровільні загони. Трагічною сторінкою став бій під

Крутами, коли 290 юнаків зі студентського Куреня загинули у нерівному

бою. 26 січня 1918 р. більшовики зайняли Київ, розстрілявши понад 3000 осіб у перший же день.

У першій половині січня загони червоноармійців під командуванням Р.Сиверса витіснили козачі калединські частини з усієї території Дон басу. 12 січня більшовики почали збройне повстання в Одесі та здобули

перемогу. У середині місяця встановили радянську владу в Криму, Миколаєві, Херсоні й Єлизаветграді. На початку лютого 1918 р. велика частина України, Лівобережжя і південь були під владою більшовиків. Тим часом, Центральна Рада переїхала в непідконтрольний більшовикам м. Житомир і звернулася до Німеччини та її союзників із проханням про

військову допомогу.

Причинами поразки у війні з більшовиками, результатом чого була втрата Центральною Радою контролю над територією України, можна

вважати:

1.Недостатньо широку соціальну базу національно визвольного руху;

2.Повільне та непослідовне створення національної армії;

3.Затягування з рішенням назрілих соціально економічних проблем;

4.Грубі прорахунки та помилки у внутрішній та зовнішній політиці;

5.Вдало організовані дії більшовиків, що об’єднали мирні і збройні засоби.

Нові терміни і поняття

Рада народних комісарів – радянський уряд у 1917 1946 рр. Народний комі саріат у структурі радянської влади тих часів відповідає сучасному міністерству, посада народного комісара – посаді міністра.

Ультиматум (лат. ultimatum – доведене до кінця) – вимога, пов’язана з обмеженням часу, даного на її виконання, а також з загрозою серйозних наслідків у випадку її невиконання. Ультиматум є демонстрацією небажання переговорів. Ультиматуми застосовуються в політиці і часом передують оголошенню війни.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /за загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 40 41.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 118 120.

3.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX XX ст.//http://history.franko.lviv.ua/gryc_content.htm\

4.Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993.– С. 111 140.

5.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917 1921 рр. – К.: Альтернативи, 1999. – С. 60 72, 78 79.

229

6.4. ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Центральна Рада ввійшла в історію української революції як уряд добрих намірів і великих задумів. Незважаючи на відверте доктринерство і відсутність політичного досвіду у її лідерів, ЦР таки вдалося добитися чималих успіхів. Насамперед це сто сується національної мобілізації українських мас та проголо шення Української Народної Республіки. Серед досягнень можна виокремити:

створення передумов для національно культурного розвит ку України;

національні меншини отримали право національно персо нальної автономії;

залучення до політичного життя широких мас, придбання досвіду політичної боротьби, пробудження національної само свідомості;

початок процесу соціально економічних перетворень;

демократизація суспільно політичного життя;

закладення основ мирної зовнішньої політики України. ЦР досягала цих результатів, поєднуючи національні мотиви

зсоціальними, укладаючи численні союзи та компроміси. Але політика компромісів є поганою для часів, які звуться рево люцією. Діячі Центральної Ради недооцінювали динаміку ре волюційного процесу. Їхня розважлива програма могла б мати успіх при спокійних обставинах розвитку суспільства. Ініціа тиву у неї перехопили ті політичні сили, які робили ставку на грубу фізичну силу.

Причинами поразки, прорахунками, які призвели до втрати Центральною Радою контролю над територією України, можна вважати:

1. Недостатньо широку соціальну базу національно визволь ного руху;

2. Відсутність політичного досвіду та єдності керівництва, дії навздогін подіям;

3. Повільне та непослідовне створення національної армії;

4. Затягування та непослідовність у вирішенні назрілих соціально економічних проблем;

230