История(книга)

(1735 1739 рр.). Україна стала постачальником матеріальних і людських ресурсів.

Нові терміни і поняття

Малоросійська колегія (1722$1786) – урядовий орган стосовно керування ук раїнськими землями, що входили до складу Російськой імперії. Колегія склада лася з президента, шести членів й прокурора і підпорядковувалася Сенату. В 1727 1764 рр. М. к. була замінена гетьманством, у 1764 1786 рр. відновлена для остаточної ліквідації автономії України. Скасована 20(31) серпня 1786 р. після створення на території України намісництв і підпорядкування всіх українських місцевих закладів центральним колегіям.

«Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» (Конституція Пилипа Орлика) – скорочена назва пам’ятки політико філософської та правової думки, створеної у 1710 р. Повна назва документа – «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старши ною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосу ванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». Сучасна по ширена назва походить від скороченої латинської назви – Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis.

Наказний гетьман – на Україні у XVII XVIII ст.ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана). Наказного гетьмана обирала козацька стар шина чи призначала генеральна старшина, як правило, зі свого складу в разі смерті (в цьому випадку Наказний гетьман виконував обов’язки до обрання постійного гетьмана) або тривалої відсутності гетьмана (отамана). Призначали Наказного гетьмана (найчастіше з полковників) також для очолення у поході козацького війська, коли гетьман залишався у своїй резиденції.

Призначення Наказного гетьмана оформлялося універсалом, а з 20 х років XVIII ст. – царським указом. Деякі наказні гетьмани очолювали державу по кілька років: Я.Сомко (1660 1663), П.Полуботок (1722 1724).

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Хрестоматії з історії України для студентів вузів. Укладачі: Б.І.Білик, Л.В.Дячук, Я.С Калакура та інші. – К.: ІСДО, 1993. – 376 с.: // http:// www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/dok2.html#1

2.Шевчук В. Козацька держава. – К.: Абрис, 1995. – С. 167 191.

3.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 225 236.

4.Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна. – К.: Видавничий дім «Аль тернатива», 1999. – С. 10 38.

5.Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.:Видавничий центр «Академія», 1999. – С. 153 157.

151

4.12. ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ

ДЕРЖАВНОСТІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІІ СТ.

У1750 р. останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети – Кирило Розумовський. Його батько та дід були рядовими

козаками. У дитинстві Кирило пас худобу. Але його брат, Олексій, володів чудовим голосом і був надзвичайної вроди. Його було взято до царського хору в Петербурзі, де й приглянувся він спершу принцесі, а потім цариці Єлизаветі. Його кар’єра була дивовижною: набув фельд

маршальського чину, таємно обвінчався з царицею. Завдяки йому в царському дворі прищепилася мода на все українське. Олексій молод шого брата узяв під опіку. Кирила було відправлено для навчання в

Німеччину та Францію. В 1746 р. 18 річний Кирило був призначений президентом Академії наук. За вказівкою цариці його обирають гетьма ном. Перший період правління Розумовського не вельми виразний: приглядався, відбудовував палац у Глухові. У 1753 р. цариця викликала його до двору і рік там тримала. З 1754 р. починається новий наступ на

українські права та вольності. Так, у цьому році ліквідували митний збір,

ав 1755 р. – митний кордон між Гетьманщиною та Росією, гетьману наказано складати фінансові звіти російському уряду, заборонено вести

закордонну переписку тощо. Тисячі українських козаків загинуло під час

Семилітньої війни.

Гетьман цілком виконував роль маріонеткового правителя і він нею

певний час задовольнявся. Єдиною його політичною місією було вико нання ролі гаранта існування української автономії. Починаючи з 1760 р., К.Розумовський починає спроби перетворити Україну у державу шляхетського типу, тим більше, що старшина щосили прагнула дорів нятися до російського дворянства. Розумовський провів судову реформу, у 1760 1761 рр. забороняє переходи селян без письмової згоди пана,

починає скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори. При Петрі ІІІ

Розумовський проводить великі зміни в гетьманському правлінні: оточує себе новими людьми з вищої старшинської верстви, що здобули освіту у Західній Європі, нащадками гетьманів, повертає у своє відомство Київ.

Гетьманом була проведена певна модернізація війська: козаки одягнені у формені мундири, полки перетворювались на регулярні.

Уперевороті Катерини ІІ гетьман брав участь разом з Михайлівським

полком, яким командував. У 1763 р. він знову повертається в Україну,

де завершує початі реформи. У цьому ж році, у Глухові, зібралася старшинська рада, на якій обговорювали питання про спадковість геть

манства. Царський представник при гетьмані Григорій Теплов надіслав до Петербурга записку про різні непорядки в Україні. Катерина ІІ не

152

вибачила Розумовському прагнення увічнити гетьманський уклад й по

веліла гетьману подати у відставку. 10 листопада 1764 р. вийшов указ про

знищення гетьманства. Сам Розумовський покараний не був, дістав чин генерал фельдмаршала, жив під Москвою та у Батурині (який йому було

віддано у власність).

Наступні акти знищення української автономії, адміністративно пра вового устрою, Запорозької Січі та закріпачення селянства стали спра

вою часу. Після ліквідації гетьманства вся влада зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Рум’янцевим (до1786 р.). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. У 1765 р. царський уряд скасував полково сотенний устрій Слобожанщини, а натомість створив Слобідсько Українську губернію (з 1780 р. – Харків

ське намісництво). Почався наступ на козачі вольності. Ще у 1752 р. на території від р. Дніпро до р. Синюха з метою ослаблення значення запорозького козацтва, для заселення й освоєння вільних земель була

створена «Нова Сербія», де селилися сербські, болгарські, молдавські переселенці, які користувалися великими привілеями. Одночасно з цим, між р. Бахмут і р.Лугань було створено «Слав’яносербію» з центром у м. Бахмут (Артемівськ). 1775 р. ознаменувався розгромом і ліквідацією

Запорозької Січі. Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Кошового отамана Калнишевського заслали до Соловецького монасти ря, де він дожив до 113 років і помер у 1803 р. Частина запорожців

відійшла у гирло Дунаю й там заснувала Задунайську Січ.

Полкова система на Гетьманщині була знищена в 1781 р. Тоді ж

утворено три намісництва (губернії) за російським зразком: Київську,

Чернігівську, Новгород Сіверську.

У 1783 р. кріпацтво отримало юридичне оформлення: згідно з царсь ким указом на селян Лівобережної України із Слобожанщиною поши

рювалися загальноросійські закони. У цьому ж році 10 козацьких полків

було реорганізовано в регулярні частини російської армії. Таким чином, окреме козацьке військо перестало існувати, а козаки втратили свої привілеї.

Друга половина XVIII ст. ознаменувалася великими територіальними

придбаннями Росії у Північному Причорномор’ї і Приазов’ї. Для Украї ни найважливішою подією стало приєднання Криму у 1783 р. Перестало існувати гніздо розбою, що протягом декількох століть руйнувало та

грабувало українські села і міста. Ця подія відкрила добу колонізації

Північного Причорномор’я. Слабко заселені степові райони освоювали

ся українським народом, але діставалися російському дворянству. Без

печний доступ до Чорного моря і потреба Західної Європи в пшениці стимулювали швидкий розвиток сільського господарства в Україні. На

153

півдні України були засновані нові міста: Херсон (1778 р.), Маріуполь

(1784 р.), Катеринослав (1787 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1794 р.)

тощо.

Нарешті, у 1785 р. Катерина ІІ зрівняла у правах з російським

дворянством українську еліту (Жалована грамота дворянству). Наступно го року було скасовано Другу Малоросійську колегію. Отже, наприкінці XVIII ст. Україна втратила всі ознаки державності й стала складовою

російської держави.

Нові терміни і поняття

Семилітня війна (1756$1763) – найбільший військовий конфлікт XVIII ст. Семилітня війна йшла як в Європі, так і за океаном: у Північній Америці, у країнах Карибського басейну, Індії, Філіппінах. У війні взяли участь всі євро пейські великі держави того часу, а також більшість середніх та дрібних країн Європи. Уінстон Черчилль навіть назвав цю війну «першою світовою війною».

Друга Малоросійська колегія (1764$1786) – головний орган управління на українських землях на чолі з генерал губернатором Малоросії графом Петром Рум`янцевим, в руках якого зосередилася вся влада і перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам. Колегія складалась із 4 російських представників, 4 украї нських старшин, прокурора, 2 секретарів (росіянина і українця).

Задунайська Січ – військово державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорозького козацького війська у червні 1775 р. в нижній течії Дунаю.

Жалована грамота дворянству (1785) – «Грамота на права, вольности и пре имущества благородного российского дворянства», зведення дворянських пільг. Дворянство відокремлювалося від інших станів, підтверджувалось звільнення дворян від обов’язкової служби, податків, їх не можна було піддати тілесному покаранню, судити міг тільки дворянський суд. Лише дворяни мали право володіти землею і кріпосними селянами. Дія грамоти розповсюджувалося також на дворян Прибалтики, України, Білорусі та Дону.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми.

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, лтд», 2006. – С. 21 23.

2.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 310 324.

3.Бойко О. Історія України. – К.: Академвидав, 2007. – С. 153 164.

4.Шевчук В. Козацька держава. – К.: Абрис, 1995. – С. 275 295.

5.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 279 296.

154

4.13. СОЦІАЛЬНОBЕКОНОМІЧНИЙ І

ПОЛІТИЧНИЙ СТАН УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬЩІ В ХVІІІ ст. ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ.

КОЛІЇВЩИНА

Правобережжя України після падіння Мазепи й поразки П.Орлика виявилося ізольованим від Гетьманщини, а система міжнародних дого ворів 1711 1714 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння цими

землями. Починається активне відновлення польсько шляхетських по

рядків на Правобережжі. Землі регіону поділені знову на Брацлавське,

Волинське, Київське та Подільське воєводства. Польські магнати, які

походили з давніх українських родів (Вишневецькі, Потоцькі, Чарто

рийські, Яблоновські тощо), розширювали свої володіння й були про

відниками політики полонізації та окатоличення. Протидіяти їм не було

кому: українська шляхта була полонізована, православна церква зосере

дила свої зусилля на суто церковних справах.

Проте народні маси не бажали підставляти шию під ярмо нової

панщини. Наслідком соціального напруження на Правобережжі стала

Гайдамаччина (від турецького «гайда» – гнати, переслідувати, турбува

ти). Гайдамацький рух об’єднав в своїх лавах незаможних селян, най маних робітників, міщан, дрібну шляхту, нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовували тактику партизанської бо ротьби. Поширенню гайдамаччини сприяла близькість запорізьких степів

(козаки часто допомагали). Перша згадка про гайдамаків датується 1714 р. Гайдамаччина пройшла у своєму розвитку три хвилі піднесення: 1734 1738 рр., 1750 р., 1768 р. (Коліївщина).

1.Перший великий вибух стався 1734 р. Боротьба за польський престол призвела до російської інтервенції, а разом з росіянами у

Польщу вступили й українські козацькі полки. Серед місцевого населен ня поширилися чутки про грамоту російської імператриці Анни Іоанів ни, у якій буцімто був заклик нищити «ляхів і жидів». Повстання

почалося на Київщині, перекинулося на Поділля, Волинь. Активно відбувалося покозачення селян. На чолі став сотник надвірних козаків

князів Любомирських Верлан. Повстанці захопили Жванець, Броди,

Збараж, їхні загони доходили до околиць Львова. Але, коли королем Польщі став Август ІІІ, російські війська на прохання польських маг натів легко придушили збройний опір.

2.Новий спалах повстання припав на 1750 р. Повстанці під проводом

Тарана, Письменного протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Поділля тощо. Ні керівники повстання, ні учасники не

155

склали якоїсь організації, діяли без плану, і повстання згасло, не при нісши відчутних результатів селянам.

3. Своєрідний пік гайдамацького руху – селянсько козацьке повстан

ня 1768 р., що отримало назву «Коліївщина» (від слів «кіл», «колоти»,

«колій»). Його спричинили кілька факторів. Південна Київщина була заселена пізніше від інших частин Правобережжя, і селяни довше ко ристувалися свободою від панщини. Панське господарство занепало від перенесення основного ринку зерна з Балтики на узбережжя Чорного

моря. Загострилися релігійні стосунки.

У 1768 р. частина польської шляхти, яка була незадоволена втручан

ням Росії у внутрішні справи Польщі (під натиском Росії польський

король підписав трактат про формальне зрівняння у правах з католиками

православних віруючих), організувала так звану Барську конфедерацію

проти короля. Конфедерати вчиняли погроми в селах і містечках Пра

вобережжя, нещадно розправлялися з православними селянами, руйну

вали православні церкви. Уряд, не маючи достатньо сил для боротьби

з повстанцями, звернувся за допомогою до Росії. На Правобережжя

виступив корпус генерала Кречетникова.

Цим вирішили скористуватися вожді повстанців – запорожці Максим

Залізняк, Андрій Журба та інші. 25 травня 1768 р. загін гайдамаків Залізняка виступив з урочища Холодний Яр у Чорному лісі в похід на Правобережжя. До них приєднувалися нові повстанці. Гайдамаки захо пили Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав. Чимало поляків,

євреїв орендарів та католицьких священиків загинуло. Найбільший успіх гайдамаки мали під Уманню. Уманські козаки на чолі з сотником Іваном Гонтою перейшли на бік повстанців. Залізняка обрали гетьманом, а Гонту – уманським полковником. У діях гайдамаків поєднувалися руйнівні та конструктивні елементи. Окремі ватажки намагалися на

звільнених землях налагодити нормальне господарське життя, передава ли селянам землі, звільняли їх від панщини.

Російський уряд щодо гайдамаків поводився двозначно. Але величез

ний розмах повстання, його соціальна спрямованість змусили уряд змінити своє ставлення до подій. До того ж, гайдамаки, переслідуючи

шляхту та євреїв, спалили турецьке місто Балту, що викликало протест

султана, кримського хана. Доля Коліївщини була вирішена. Ватажків гайдамаків підступно заарештували. Правобережних повстанців переда ли на розправу польській шляхті. Суди в Кодні й Сербах люто розпра вилися з 846 полоненими. Їх вішали, четвертували, садили на палі.

Особливо нещадно катували Гонту. Російських підданих судили в Києві. 250 гайдамаків на чолі з Залізняком засудили до заслання в Нерчинськ.

156

Нові терміни і поняття

Ляхи – 1) один з етнонімів поляків. Можливо, етнонім, що спочатку засто совувався стосовно сілезьких поляків, а потім поширився на всю польську народність; 2) зневажливе прізвисько шляхти Речі Посполитої, надане козаками і міщанами «українних» земель. Не залежало від етнічної приналежності.

Жиди – етнонім на позначення євреїв у лексиці кількох народів, зокрема українців. У сучасній українській мові й для абсолютної більшості євреїв це слово має образливе забарвлення і не вважається нормативним. Незважаючи на це, в деяких регіонах і в історичній літературі ще збереглося необразливе, традиційне використання цього слова.

Надвірні козаки – феодально залежні селяни, що служили в збройних загонах польських магнатів на Україні в XVI XVIII століттях. Польські та українські магнати для придушення селянських виступів у своїх маєтностях утримували власне, так зване надвірне, військо, сформоване переважно з селян кріпаків, які за службу одержували платню, земельні наділи та звільнялися від виконання феодальних повинностей. Магнати Вишневецькі, Острозькі, Заславські, Ко рецькі, Потоцькі та інші мали по декілька тисяч чоловік надвірного війська. У надвірних козаках служили Северин Наливайко, Михайло Хмельницький та інші. Під час селянсько козацьких повстань кінця XVI першої половини XVII ст., народно визвольної боротьби другої половини XVII початку XVIII ст., гайда мацьких рухів XVIII ст. чимало надвірних козаків переходило на бік повсталих.

Холодний Яр – реліктовий лісовий масив. За кількістю унікальних археоло гічних, історичних, наукових об’єктів, а їх тут налічується понад 150 наймену вань, Холодний Яр займає перше місце в Україні. Густі ліси, горби і яри в околицях Холодного Яру здавна служили для населення навколишніх сіл місцем схову від татар і поляків.

У 30 х роках XVIII століття в Холодному Яру була організована Холодноярсь ка Січ. Цей ліс на десятки років став головною базою гайдамаків. У тридцятих роках їх очолювали Верлан, Матвій Грива та Іван Жила, в 40 х – роках Гнат Голий, Г. Похилий та інші.

В історію Холодний Яр увійшов також гайдамацькою Коліївщиною 1768 року на чолі із запорізьким козаком Максимом Залізняком і сотником Іваном Гонтою. Тут почалося найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шев ченко присвятив свою поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр».

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Хрестоматії з історії України для студентів вузів. Укладачі: Б.І.Білик, Л.В.Дячук, Я.С Калакура та інші. К.: ІСДО, 1993. – 376 с.: // http:// www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/dok2.html#1

2.Хрестоматія з історії України. Посібник для 7 11 класів середньої школи

/Упор. В.І.Гусєв, Г.І.Сургай. – К.: Освіта, 1996. – С.103 104

3.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 348 353.

4.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 262 276.

157

4.14. ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ ТА ЇХ НАСЛІДКИ

ДЛЯ УКРАЇНИ

Після укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. Правобережна Україна залишилася під владою Польщі. Польща, встановивши тут своє панування, прагнула будь що ліквідувати органи української держав ності. До кінця XVIII ст. на більшості земель Правобережної України селяни були перетворені шляхтою на кріпаків, що працювали у панських маєтках по 4 – 5 днів на тиждень. Нещадним гнобленням кріпаків польська шляхта поставила місцеву людність на межу фізичного вижи

вання. На становищі українського народу позначився і подальший на ступ католицизму: православне духовенство переслідувалось. Посилило ся покатоличення українських дітей у школах: навчання велося латинсь кою та польською мовами, учням прищеплювалася зневага до українсь кої мови, культури, звичаїв тощо.

Але Польща не була захищеною від агресивних сусідів (Австрії,

Пруссії, Росії). Дався взнаки і результат «золотих вольностей» польської шляхти, яка довела країну до повного краху та безладдя. Країна фактич но стала некерованою, і цим скористувалися агресори. Наприкінці XVIII ст. відбулося три розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795).

Підсумком хаосу, в який було втягнено широкі маси шляхти, стала Барська конфедерація 1768 р. До 1769 р. паралельно організувалося ще 35

конфедерацій решти земель і воєводств, що ставили за мету оборону золотих вольностей старопольського республіканізму. Відповіддю на Барську конфедерацію стала інтервенція російської армії. Розпорошені загони добровольців поодинці були розгромлені російським воєначаль ником Олександром Суворовим. Розгром конфедератів став формаль

ною підставою для першого поділу Польщі: Австрія, Пруссія та Росія

на свою користь відбирали так звані санітарні смуги, тобто територію по периметру Речі Посполитої. Після першого поділу (1772 р.) Австрія загарбала всю територію Руського (без Холмщини), Белзького та захі дних районів Волинського і Подільського воєводств (70 тис. кв. км території з 2,5 млн. населення). Австрійський уряд штучно поєднав

захоплені українські землі з польськими в коронний край із центром у

Львові. Вищим державним органом управління була Галицька придворна канцелярія. Було запроваджено становий сейм, до складу якого входили

вищі сановники, магнати, шляхта, церковні діячі. Владу на місцях здійснювали губернські управління. Губернатора призначав імператор. Становище західноукраїнських селян дещо поліпшилося. З 1768 р. селян

158

звільнили від багатьох податків, сплачуваних поміщикам. Проте пізніше новий уряд Австрії поновив їх.

Другий поділ Польщі відбувся у 1793 р. У травні 1791 р. польський сейм прийняв нову Конституцію Польщі, яка багато у чому перегуку валася з ідеями Французької буржуазної революції 1789 р. Це не спо добалося ні Росії, ні Пруссії, ні частині магнатів і шляхти у самій Польщі. У травні 1792 р. російська армія почала наступ на Правобережну Україну. Почалися виступи селян проти польських поміщиків. Польські війська не чинили опору й відходили на захід. Українське населення вбачало в російських військах визволителів і радо вітало їх.

Після другого поділу Польщі між Росією та Пруссією Київщина, Брацлавщина, східна частина Білорусії увійшли до Росії. На цих землях було утворено Ізяславське намісництво, яке поділялося на Мінську, Ізяславську та Брацлавську губернії. У Польщі демократичні реформи було скасовано й відновлено владу магнатської олігархії.

Проти розчленування Польщі й за відновлення прогресивних реформ

виступила частина патріотично налаштованих польських офіцерів і шлях ти на чолі з Тадеушем Костюшком. 25 березня 1794 р. він проголосив початок повстання. Повстанці здобули тимчасову перемогу над російсь кими частинами, але протистояти всій російській армії не змогли. Регулярні війська завдали поразки повстанцям. У червні 1794 р. царські загони захопили Краків, у серпні – Вільнюс, а 4 листопада російська

армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу – передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше у битві під Мацейовіцами на підступах до Варшави було взято у полон тяжко пораненого Костюшка; за легендою, падаючи з коня

(що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: «Finis

Polonie» (Кінець Польщі). 25 листопада 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув’язнення до Гродна, підписав відречення від престолу. У 1795 р. Росія, Австрія і Пруссія підписали нову угоду про третій поділ Польщі.

Після третього поділу до складу Росії відійшла Західна Волинь,

Західна Білорусь, Литва та Курляндія. Наприкінці 1796 р. частину земель

Брацлавського намісництва було приєднано до Києвського, а на воз з’єднаній території Правобережної України утворено дві губернії –

Подільську та Волинську.

Колись могутня й величезна Річ Посполита перестала існувати. 62 % території та 45 % населення Речі Посполитої відійшли до Росії;

159

18 % земель та 32 % населення – Австрії; 20 % і 23 % відповідно – до Пруссії.

Звичайно, всі ці зміни торкнулися й населення українських земель. Проте, станові відносини, поміщицький режим, панування шляхти за лишилися. Щоб не нагнітати обстановку, царський уряд залишив у силі старі польські закони, а також юридичні норми Третього Литовського статуту. Єдино, ослаб наступ католицизму на приєднаних до Росії землях. Землі католицької церкви та опозиційної шляхти було конфіс ковано й частково роздано як нагороду за заслуги царським генералам і вищим чиновникам.

Головним результатом поділів Польщі для України було те, що Ліво бережна та Правобережна Україна з’єдналися в межах однієї держави. Населення Галичини було відірвано від материнського ядра й опинилося майже на півтора століття під владою Австрії.

Нові терміни і поняття

«Золоті вольності» – шляхта складала понад 30% населення Речі Посполитої, що значно переважало відсоток дворянства в інших країнах. У XVI XVIII ст.ст. права шляхти у політичному житті Речі Посполитої набирають більшої ваги, а своєю конституційною боротьбою шляхта послаблює державний організм. У 1573 р. король Генріх Валуа узаконив права шляхти брати участь у виборах короля та, надаючи їй поширеної влади, перетворив Польщу на шляхетську республіку (rzeczpospolita szlachecka). Встановлення закону «liberum veto», за яким всі рішен ня сейму могли бути прийняті тільки при однозгідності всіх послів, допровадило до анархії і занепаду Польщі, що наприкінці XVIII ст. закінчилося її поділами.

Барська конфедерація (1768$1772 рр.) – військово політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського і Російської імперії.

Третій Литовський статут – Статут Великого князівства Литовського 1588 р., названий Третім, був складений після Люблінської унії 1569 р., об’єднан ня Великого князівства Литовського і Корони Польської. Статут містив 488 артикулів, розбитих на 14 розділів. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840 р., юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької областей) і Придніпров’ї. Написаний білоруською мовою, а в 1614 р. його перекладено і видано польською, згодом – французькою, латинською та ін. Закріплював фе одальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з іншими розрядами залежних селян.

160