История(книга)

створені ще дві управи – в 1822 р. Кам’янська – на чолі з В. Давидовим

та С. Волконським і в 1823 р.– Васильківська управа, керівниками якої

стали С. Муравйов Апостол і М. Бестужев Рюмін. Восени 1822 р. у Петербурзі офіцери, колишні члени «Союзу благоденства», створили

таємне Північне товариство. До нього входили М. Муравйов, С. Тру бецькой, Є. Смоленський, І. Пущин тощо.

Обидва товариства об’єднувала єдина політична мета – знищення са

модержавства і кріпосного права, демократизація державного й суспіль ного ладу. Однаковою була й тактика – тактика військового перевороту.

Ставлячи своєю метою ліквідувати абсолютну монархію, кріпацтво й покласти край безмежному свавіллю поміщиків, члени Південного й Північного товариств розробляли й обговорювали конституційні проек

ти. Найважливішими документами були «Руська правда» Пестеля і «Кон ституція» М. Муравйова. Більш радикальною була «Руська правда», яка передбачала ліквідацію станів, перетворення всіх людей у державі на

громадян, рівних перед законом, знищення кріпацтва. Росія мала стати республікою. Право на самовизначення визнавалося тільки за поляками (українцям та іншим народам Росії відмовлялося в ньому).

У 1823 р. у Новоград Волинському виникло третє таємне товариство,

яке дістало назву Товариства об’єднаних слов’ян. Його організаторами були офіцери артилеристи Борисови. Дізнавшись про існування Півден ного товариства, члени Товариства у вересні 1825 р. на зборах у с. Ліщині

під Житомиром вирішили з ним об’єднатися.

19 листопада 1825 р. у Таганрозі помер цар Олександр І. Настало

міжцарів’я, яким і вирішили скористатися керівники Північного това

риства. Поспішати їх змушувало й те, що про існування таємних това риств через провокаторів дізнався уряд. 14 грудня 1825 р., в день присяги новому цареві Миколі, декабристам удалося підняти на повстання на

Сенатській площі лейб гвардії Московський полк, лейб гвардії Грена

дерський полк і Гвардійський морський екіпаж, всього близько 3 тис. солдатів і 30 офіцерів. Але повсталі були відірвані від народу, керівники повстання діяли неорганізовано й нерішуче. Микола наказав стріляти в

повсталих картеччю, і на вечір повстання було придушено.

Дізнавшись про арешт Пестеля і про поразку повстання 14 грудня в Петербурзі, керівники Васильківської управи С. Муравйов Апостол і М. Бестужев Рюмін, спираючись на Чернігівський полк і сподіваючись

залучити на свій бік інші військові частини, вирішили почати повстання

негайно.

Повстання почалося 29 грудня в с. Трилісах, де стояла 5 а рота

Чернігівського полку, та у с. Ковалівці. Наступного дня повстанці уві йшли до Василькова, приєднали до себе ще три роти й заволоділи

171

штабом полку. Проте, С. Муравйов Апостол діяв недостатньо швидко, оперативно і навально. Замість того, щоб негайно рушити на Київ або

Житомир, раптовим ударом спробувати їх захопити і цим сприяти приєднанню до Чернігівського полку тамошніх військових частин, С. Муравйов Апостол оголосив з нагоди Нового року 1 січня днівку і

цим прогаяв час, давши можливість царським властям опам’ятатися і підтягти вірні полки. 3 січня біля с. Устимівка вони зіткнулися з караль ним загоном, який розсіяв повсталих картеччю. Загинуло й було пора нено близько 50 повстанців. 895 солдатів, унтер офіцерів, музикантів і денщиків було арештовано й відправлено до Білої Церкви. Отже, по

встання Чернігівського полку, як і повстання 14 грудня в Петербурзі, зазнало поразки.

Царський уряд жорстоко розправився з декабристами. П’ятьох їх

керівників 13 липня 1826 р. було повішено. 121 особу заслано до Сибіру на каторгу й поселення.

Таким чином, декабристський рух та Україна були тісно пов’язані. Із трьох декабристських товариств два – Південне і Товариство об’єднаних

слов’ян – були створені й діяли в Україні, причому ці товариства були найбільш радикальні й революційні. Саме тут була розроблена «Руська правда» – найважливіший програмний документ декабристського руху.

На Київщині відбулося повстання Чернігівського полку. Із п’яти стра чених царизмом провідників декабристського руху три – П. Пестель, С. Муравйов Апостол і М. Бестужев Рюмін – були керівниками Південно го товариства. Отже, оскільки декабристи не ставили й не розв’язували

українського національного питання, немає підстав вважати декабрис тський рух специфічно українським. Це був рух загальноросійський, що охопив і Україну.

Нові терміни і поняття

Каторга – примусова каральна праця на користь казни як засіб покарання, що поєднувався з засланням. В Російській імперії існувала з XVIII ст. до 1917 р.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Хрестоматія з історії України. Посібник для 7 11 класів середньої школи

/Упор. В.І.Гусєв, Г.І.Сургай. – К.: Освіта, 1996. – С.109 111.

2.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С.418 422.

3.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 134 243.

4.Грицак Я. Формування модерної української нації XIX XX ст. // http:// history.franko.lviv.ua/gryc_r1.htm.

5.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 100 132.

172

5.4. НАЦІОНАЛЬНОBКУЛЬТУРНЕ

ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЇ

(кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.)

На кінець XVIII – початок XIX ст. автономія України була повністю ліквідована, більшість верхівки українського народу – дворяни – колишні

козацькі старшини й шляхтичі, великі купці та інші перейшли в табір

польський або російський. Здавалось, що настав кінець українському куль турному життю, що українська народність уже повністю денаціоналізується і зникне з історичної арени. Проте, в Україні розпочинається національно

культурне відродження, яке вписується до трьох етапної схеми: фольклорноB етнографічний, культурницький або літературний та політичний.

1.Козацька старшина хоча й перетворювалась на російських дворян і

русифікувалась, але не відірвалась повністю від української національної стихії. Її кращі представники виявляли інтерес до історії України, до рідної

минувшини, до козацької слави. Цей інтерес наприкінці XVIII ст. підси лювався й практичними потребами багатьох колишніх козацьких старшин,

за якими герольдія не визнала дворянства і наказала виключити з дворянсь ких родовідних книг. А таких старшин налічувалося близько 23 тис. із 100

тис. претендентів. Їм загрожували повернення в стан козаків або селян і втрата дворянських прав і привілеїв.

З поміж нащадків козацьких старшин виділилася ціла група любителів

української минувшини (А. Чепа, В. Полетика тощо), які пильно збирали різноманітні пам’ятки старовини (літописи, гетьманські статті, універсали,

дипломатичне листування тощо) і на їх основі писали свої твори, в яких прославляли минуле України.

Особливо велику роль у національному відродженні відіграла «Історія русів» – історично літературний, гострополітичний твір анонімного авто ра, що став відомий у 20 х роках XIX ст. Весь виклад історії України з давніх часів до 1769 р. автор підпорядкував обґрунтуванню на історичному ма теріалі права українського народу на свою державність, на рівноправність

зусіма народами. «Історія русів» просякнута ідеєю українського патріотиз му. Значним кроком у розвитку української історіографії була «Історія Малої Росії» Д. Бантиша Каменського. Це – перша узагальнююча праця

зісторії України, написана з широким використанням архівних матеріалів.

Велику роль у національному вихованні українського суспільства відіграла п’ятитомна «Історія Малоросії» (1842 1843) М. Маркевича.

2.Для розвитку українського національного відродження велике зна чення мало видання в 1798 р. в Петербурзі поеми І. Котляревського «Енеїда», написаної українською народною мовою. «Енеїда» започаткувала

нову українську літературу і перетворення народної мови на літературну українську мову. У 1819 р. на сцені Полтавського театру вперше були

173

поставлені п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль чарі

вник», написані українською народною мовою.

Українському національному пробудженню сприяв романтизм з його ідеєю народності. Ідея народності стала основним девізом романтиків –

письменників, художників, учених. Романтики своїм покликанням вважа

ли вивчення життя народу – його історії, культури, мови, поезії, психології, побуту. Розгорталися етнографічні дослідження, збирання й публікація

пам’яток народної творчості. Були видані збірки українських народних дум

і пісень, підготовлені М. Цертелевим (1819), М. Максимовичем (1827, 1834, 1849).

Центром українського романтизму і національно культурного відрод

ження в перші десятиліття XIX ст. став Харків, де в 1805 р. турботами В. Каразіна почав працювати університет. Саме в Харкові в 1812 р. стала

видаватися перша в Східній Україні газета «Харьковский еженедельник».

У 1833 1838 pp. у Харкові Срезневський видав шість книжок фольклорно історичної збірки «Запорожская старина», яка стала своєрідним маніфес

том українського романтизму.

Одночасно з розгортанням етнографічних студій і оприлюдненням пам’яток народної творчості у перші десятиліття XIX ст. розвивалася нова

українська література. Найвидатнішими її творцями були І. Котляревський,

П. Гулак Артемовський, Г. Квітка Основ’яненко, М. Шашкевич. Для їхньої творчості характерним було дальше впровадження в літературу української

народної мови, широке відображення народного життя й світосприйняття,

ґрунтування на народнопоетичній, фольклорній основі, великий інтерес до минулого, його опоетизування, створення романтизованого образу рідного

народу.

Українське національно культурне відродження, започатковане на прикінці XVIII – у першій третині XIX ст., продовжувало розвиватися і в

40 і роки XIX ст. Найважливіше значення мало опублікування в 1840 р.

«Кобзаря» і в 1841 р. «Гайдамаків» Т. Шевченка. У другій половині 30 х років розпочав літературну й наукову діяльність М. Костомаров.

Велике значення для національно культурного відродження і форму

вання національної самосвідомості українського народу мало збирання і публікація історичних джерел. Значну роботу в цьому напрямку провела

Київська Тимчасова Комісія для розгляду давніх актів (1843). Її співро

бітники зібрали велику кількість історичних матеріалів, у 1852 р. заснували

вКиєві історичний архів, видавали серію збірників «Пам’ятники».

3.Національно культурне відродження вело до дедалі глибшого зрос тання національної самосвідомості передусім серед патріотично настроєної

частини української інтелігенції. Це зумовило розгортання українського

національного руху. Його учасники поступово стали усвідомлювати не

обхідність не тільки розвитку української мови й культури, а й потребу політичних змін у державному і суспільному ладі країни. На цій основі

174

створюється перша українська таємна політична організація – «КирилоB Мефодіївське товариство» (1846). Ії організаторами стали М. Костомаров (1817 1885), М. Гулак (1822 1899) та В. Білозерський (1825 1899). Безпо середніми учасниками Кирило Мефодіївського товариства були 12 чол.,

більшість з них – вихідці зі збіднілих дрібномаєткових або і безмаєткових

дворян, представники інших станів (Шевченко – із селян, Пильчиков – із міщан, Куліш – син козака хуторянина тощо).

Кирило Мефодіївське товариство посідає чільне місце в історії суспільно

політичного руху в нашій країні. Його програма була антикріпосницькою, антицаристською і республіканською, спрямованою на ліквідацію кріпос

ництва, самодержавства, визволення слов’янських народів і об’єднання їх у

дружну всеслов’янську федерацію. Вона передбачала ліквідацію гноблення України царизмом і її рівноправне існування в слов’янському союзі.

Щодо шляхів здійснення програмних положень серед кирило ме

фодіївців повної єдності не було. Частина з них – Костомаров, Білозерсь кий, Куліш – виступали проти революційних методів боротьби, вважали

можливим перетворити в життя свої ідеї шляхом реформ, розповсюдження

освіти, мирної пропаганди ідей товариства в дусі християнської моралі. На радикальних позиціях стояли Шевченко, Гулак, Навроцький: повалення

царизму, знищення кріпацтва, ліквідації соціального й національного

гноблення українського народу.

Однак широкої діяльності Кирило Мефодіївське товариство розгорнути

не змогло. У березні 1847 р. за доносом провокатора товариство було

викрито, його члени покарані.

Царський уряд посилив утиски в галузі літератури й освіти. Були заборонені твори Шевченка, Костомарова, Куліша, ще більш жорстокою стала цензура, за законом 1849 р. перебудована навчальна робота в гімна зіях, зменшено в них цикл гуманітарних дисциплін, навчання мусило мати більш матеріальний напрямок.

Нові терміни і поняття

Герольдія – установа в Росії, заснована у 1722 р. державна структура. Відала дворянськими справами, складала дворянські списки, спостерігала за державною службою дворян, складала герби тощо.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 24 27.

2.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 46 57.

3.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 49 59, 113 133.

4.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних

закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 76 83.

175

5.5. ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОBКУЛЬТУРНОГО

ВІДРОДЖЕННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

У СКЛАДІ АВСТРІЇ

(кінець ХVІІІBперша половинаХІХ ст.ст.)

Національне відродження охопило і західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії. Праці відомого у Східній Галичині історика Дениса Зубрицького з історії галицьких українців сприяли утвердженню української національної са мосвідомості в освічених колах української інтелігенції. Пере важну більшість українсько галицької інтелігенції в першій половині ХІХ ст. становило духівництво. Не відразу воно стало національно свідомим. Панівними мовами в Галичині були польська та німецька. До української ставилися зневажливо, як до «мови пастухів». Навіть сільські священики українці соро мились говорити українською. Так, на вимогу самих студентів з 1809 р. лекції на богословському факультеті Львівського університету стали читатися німецькою замість української. Проте, саме в середовищі українського греко католицького духівництва народилися тут перші паростки національно куль турного відродження. 1817 р. митрополит М.Левицький видав меморіал «В обороні державного управління і самостійності української мови». У 1830 р. вперше в Австрійській імперії було надруковано граматику української мови. Греко католицький священик О. Духнович видав молитовник, буквар, різні підруч ники рідною мовою.

У 30 х роках ХІХ ст. австрійський уряд задовольнив клопо тання І. Могильницького про заснування у Східній Галичині широкої мережі громадських початкових шкіл з українською мовою викладання. У 1833 1837 рр. у Львові діяло громадсько культурне об’єднання «Руська трійця». Засновниками та керів никами об’єднання були семінарист греко католицької духов ної семінарії Маркіян Шашкевич (1811 1843 рр.) та студенти Львівського університету Іван Вагилевич (1811 1866 рр.) і Яків Головацький (1814 1888 рр.). Головне завдання – підняти дух народу, просвітити його, допомогти усвідомити свою гідність та силу. «Руська трійця» згуртувала навколо себе однодумців, які поставили за мету поширення масової національної свідо мості та впровадження української мови і культури в усі сфери життя.

176

Серед конкретних напрямків діяльності – фольклорно ет нографічні експедиції у Галичину, Буковину та Закарпаття; перекладацька діяльність (у 1836 р. Вагилевич вперше переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім»); мовознавча та літературно видавнича діяльність (Шашкевич працював над граматикою та словником української мови, підготував «Чи танку для діточок в народних училах руських»). У 1834 р. «Руська трійця» підготувала до друку історико літературний збірник «Зоря» (біографія Б.Хмельницького, вірш про Севери на Наливайка, кілька оповідань та пісень), проте цензура заборонила його.

У 1837 р. члени гуртка підготували літературно науковий альманах «Русалка Дністрова», який було видано у Будапешті. До нього увійшли народні пісні, думи, казки, публіцистичні та наукові твори. Тут виразно проголошувалася ідея єдності України. Влада наклала арешт на видання – тільки 250 при мірників із 1000 було поширено. Членів «трійці» притягли до відповідальності як державних злочинців. Видання «Русалки Дністрової» стало апогеєм діяльності групи. Переслідувана владою, вона розпалася. Вагилевич перейшов до польського табору; Головацький продовжив боротьбу за мету «Руської трійці» (стаття «Становище русинів у Галичині», видана у 1846 р. у Лейпцигу; альманах «Вінок русинам на обжинки» (Відень, 1846 1847 рр.). Діяльність «Руської трійці» свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських зем лях від вирішення культурно мовних до постановки соціально економічних і політичних питань.

Нові терміни і поняття

Обжинки – обряди, що супроводжували закінчення жнив.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. –

С.25.

2.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 58 63.

3.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – поч. ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 154 160.

12. 3798

177

5.6.КИРИЛОBМЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО

ІЙОГО РОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ

ВІДРОДЖЕННІ

У40 х роках в університетах Києва та Харкова навколо передової професури групувалися прогресивно настроєні представники інтелі

генції – університетські викладачі, студенти, вчителі. Частина з них

об’єднувалася в літературні гуртки, члени яких мріяли про визволення від гніту слов’янських народів, про їх зближення й об’єднання, про розповсюдження в народі освіти, розвиток української культури, писали

художні й наукові, зокрема історичні твори. У Києві такий гурток дістав

назву «Київська молода».

Усічні 1846 р. серед цієї інтелігенції у Києві і виникла українська

таємна політична організація, за якою закріпилася назва Кирило Мефо діївське товариство (за іменами відомих слов’янських просвітителів

Кирила і Мефодія). Як знак приналежності до цього братства, його члени мали золоті персні з написом на їх внутрішній стороні: «Св.

Кирило і Мефодій. Січень 1846 р.». У Товариства була також печатка з євангельським виразом: «И уразумите истину, и истина освободит вас».

Організаторами Товариства стали М. Костомаров – син поміщика дворянина і кріпачки, учитель однієї з Київських гімназій, а з серпня

1846 р.– професор російської історії Київського університету; М. Гулак

–виходець з небагатої дворянської сім’ї, чиновник канцелярії Київсь кого, Подільського і Волинського генерал губернатора, та В. Білозерсь

кий – виходець з дворян, учитель Полтавського кадетського корпусу. Крім засновників, сюди незабаром увійшли: письменник П. Куліш, студенти Київського університету О. Маркович, О. Навроцький, О. Тулуб тощо. У квітні 1846 p. до них приєднався і Т. Шевченко. Отже, безпосередніми учасниками Кирило Мефодіївського товариства були 12 осіб, більшість з яких – вихідці зі збіднілих дворян, з вищою освітою або студенти університету, інтелігенти, переважно молоді – віком від 19 до 25 років, крім Шевченка, Костомарова і Савича.

Члени Кирило Мефодіївського товариства виробили програмні доку менти – «Статут і правила товариства», написані Білозерським із ура

хуванням думок інших членів організації; «Книга буття українського

народу», основним автором якої був Костомаров. Ідеологія Кирило Мефодіївського товариства сформувалася, насамперед, під впливом тодішньої кріпосницької дійсності, російського визвольного руху і, передусім, руху декабристів, зокрема ідей «Товариства об’єднаних слов’$ ян», під впливом руху слов’янських народів за визволення з під влади

Туреччини та Австрії, ідей польського визвольного руху.

Основні погляди кирило мефодіївців на історію людського суспіль

178

ства, на минуле й сучасне України найбільш повно викладені в «Книзі буття українського народу». У цьому творі висловлені прогресивні ідеї: засуджується поділ суспільства на панів і кріпаків, проповідується рівність громадян, містяться заклики до ліквідації кріпацтва, різко негативно

оцінюється самодержавна влада. В основу загальної концепції історичного

процесу покладені принципи первісного християнства, як ідеали справед ливості, рівності й добра. Щоб повернути народу щастя, треба відновити

християнські порядки, втілити християнські ідеї справедливості, свободи, рівності і братства в життя. Передбачалося об’єднання південних русів

(українців), північних русів (росіян) з білорусами, поляків, чехів з словен цями, лужичан, ілліро сербів з хорутанами і болгар. Усі республіки мали

бути рівними, їм забезпечувалась широка автономія (самостійність), кож на повинна була мати свій обраний народом верховний законодавчий

орган – сейм, місцеві органи влади. Для керівництва загальнофедератив ними і зовнішніми справами, армією і флотом повинен був існувати

«загальний слов’янський собор» з представників усіх народів. Він мав

збиратися у Києві. У всіх частинах федерації мусили бути однакові основні закони і права, абсолютна рівність громадян, ліквідовані стани, дворянські та інші привілеї, смертна кара й тілесні покарання, забезпечена свобода

віросповідання, запроваджено обов’язкове навчання народу, єдину сис

тему мір, ваги, монети, свободу торгівлі і усунено митні кордони. Програмні положення Кирило Мефодіївського товариства були, безу

мовно, прогресивними. Щодо тактики, методів здійснення поставлених цілей, то, як видно з програмних документів, кирило мефодіївці вважали можливим діяти засобами мирної пропаганди й мирних перетворень. Проте щодо шляхів здійснення програмних положень серед членів брат ства повної єдності не було. Частина з них – Костомаров, Білозерський, Куліш та інші – виступали проти революційних методів боротьби, вва

жали можливим перетворити в життя свої ідеї мирними методами, шля

хом реформ, розповсюдження освіти, мирної пропаганди ідей Товариства.

На радикальних позиціях стояли Шевченко, Гулак, Навроцький: закли

кали народ до повалення царизму, знищення кріпацтва, ліквідації соціаль

ного й національного гноблення українського народу.

Практична діяльність кирило мефодіївців полягала, передусім, у тому, що вони розробляли програмні документи і плани, на своїх зібраннях обговорювали їх, висловлювали свої погляди на пекучі політичні питан

ня, на тактику товариства, вербували нових членів. Вони намагалися поширювати свої ідеї через розповсюдження «Книги буття українського народу», прокламацій («До братів українців», «До братів великоросіян і поляків»), творів Т. Шевченка, через лекції в навчальних закладах.

Однак широкої діяльності Кирило Мефодіївське товариство розгорнути не змогло, оскільки проіснувало недовго – з січня 1846 р. по березень

179

1847 р. У березні 1847 р. за доносом провокатора, Товариство було викрито, його члени заарештовані, доставлені в III відділ до Петербурга і після слідства, яке тривало з 18 березня по 30 травня 1847 p., були покарані. Найтяжчої кари зазнав Шевченко. За особистим розпорядженням царя

його відправлено рядовим до Оренбурзького окремого корпусу під найсу

воріший нагляд із забороною писати й малювати; Гулака на три роки посаджено до Шліссельбурзької фортеці, а потім заслано до Пермі; Кос

томарова після річного ув’язнення в Петропавлівській фортеці відправлено на заслання до Саратова; Куліша ув’язнено на чотири місяці у фортеці, а

потім заслано в Тулу; Білозерського – до Петрозаводська. Інших кирило мефодіївців було заслано в різні місця і поставлено під поліцейський нагляд

із забороною повертатися в Україну і працювати на ниві народної освіти. Царський уряд посилив утиски в галузі літератури й освіти. Були

заборонені твори Шевченка, Костомарова, Куліша, ще більш жорстокою стала цензура, за законом 1849 р. перебудовано навчальну роботу в

гімназіях, зменшено в них цикл гуманітарних дисциплін, навчання

мусило мати більш матеріальний напрямок.

Поява та діяльність Кирило Мефодіївського братства поклала поча ток переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за

національний розвиток України. Були сформульовані основні постулати

українського національного відродження, форми та методи досягнення поставленої мети. Розгром Товариства був тяжким ударом по національ

но визвольних прагненнях українського народу, що загальмував на ба гато років розвиток української культури.

Нові терміни і поняття

Товариство об’єднаних слов’ян – декабристська організація утворена у 1823 р. у Новограді Волинському братами А. і П. Борисовими. Ставилася мета боротьби проти царату, за визволення слов’янських народів.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /За загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, Лтд», 2006. – С. 26 27.

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – С. 79 81.

3.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 416 431.

4.Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – поч. ХХ ст.) – Львів: Світ, 1996. – С. 120 125.

5.Сарбей В.Г. Національне відродження України. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 103 118.

180