Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

МЕТО	М	МЕТО

основний внесок в інтеграл дає малий окіл точки максимуму z0. Перетворюючи шлях інтегрування і роблячи заміну змінних, домагаються того, щоб найбільший внесок в інтеграл давав окіл z0 якомога меншого розміру, а

підінтегральна		функція		мала
найпростіший		вигляд.	Найпростіший
варіант	м.	п. був	використаний
П. Лапласом (P. Laplace, 1820).
м.	перешийка́		(рос.	метод

перешейка; англ. neck method) – спосіб одержання кривих намагнічення, який полягає в тому, що зразок у формі циліндра або призми намагнічується електромагнітом, між полюсами якого він утворює щось на зразок перешийка. Застосовується переважно для дослідження в області сильних магнітних полів.

м. плавних́ збурень́ [метод́ Ритова́ ] (рос. метод плавных возмущений, метод Рытова; англ. smooth perturbation method) – наближений метод розв'язання хвильового рівняння або параболічного рівняння Леонтовича, яке описує поширення хвиль з урахуванням дифракції в середовищі з крупномасштабними (порівняно з довжиною хвилі) неоднорідностями показника заламу; один із різновидів методу збурень.

м. повторних́ підстановоќ (рос. метод повторных подстановок; англ. iteration method, approximation method, method of successive approximations, method of succes-sive iteration, step-by-step approach, point-by-point method, step-by-step method) – те саме, що метод́ ітерацій́ .

м. полікристала́ [метод́ Деба́я– Ше́ррера] (рос. метод поликристалла, метод Дебая–Шеррера; англ. polycrystal method, Debye–Scherrer method) – метод дослідження структури дрібнокристалічних матеріалів за допомогою дифракції рентгенівського проміння на досліджуваному зразку. Дифракційна картина при цьому має вигляд вкладених один в одний

321

коаксіальних дифракційних конусів, у

перерізі яких на екрані утворюються максимуми інтерференції дифрагованих променів у вигляді дуг.

м. полюсі́в Ре́дже у к в а н т о в і й м е х а н і ц і т а к в а н т о в і й т е о р і ї

п о л я	(рос.		метод		полюсов Редже в
к в а н т о в о й					м е х а н и к е			и
к в а н т о в о й				т е о р и и			п о л я ; англ.
Regge	poles			i n	q u a n t u m			f i e l d
t h e o r y )		–		те	саме,		що	метод́
комплексних́			кутових́ моментів́ .					[метод́
м.	поляризаційно́					-оптичний́
фотопружності́				]		д о с л і д ж е н н я
н а п р у ж е н ь						(рос.		метод
поляризационно-оптический,								метод
фотоупругости						и с с л е д о в а н и я
н а п р я ж е н и й ;					англ.		photoelastic
method,		photomechanics						method,
photoelastic			technique				o f	s t r e s s
і n s p e c t і o n )				–	експериментальний
метод		дослідження					напружено-

деформованого стану елементів машин і конструкцій на прозорих моделях з оптично чутливих матеріалів. Метод базується на штучному тимчасовому двопроменезаламі – властивості більшості прозорих ізотропних матеріалів (скла, целулоїду, желатину, пластмас) під дією навантаження ставати оптично анізотропними.

м. послідо́вних набли́жень (рос. метод последовательных приближений;

англ.	method		of	successive
approximations) – те саме, що метод́
ітера́цій.	прискорення́			частиноќ
м.
резонансний́		(рос.	метод	ускорения

частиц резонансный; англ. resonance method of particle acceleration) – метод прискорення заряджених частинок, у якому рух частинок відбувається синхронно (в резонанс) зі змінним прискорювальним електричним полем. У лінійних прискорювачах підтримується однаковість фазової швидкості хвилі та швидкості частинки, у циклічних резонансних прискорювачах – однаковість (у середньому) частоти

МЕТО	М	МЕТО

обертання частинок у магнітному полі та частоти змінного прискорювального електричного поля (синхротрон, синхрофазотрон, фазотрон, циклотрон).

м. простої́ ітера́ції (рос. метод простой итерации; англ. iteration method, method of successive iteration) – те саме, що метод́ ітера́цій.

м. Рабі́ (рос. метод Раби; англ. Rabi method) – метод дослідження енергетичної структури атомів і молекул, заснований на явищі резонансного поглинання радіочастотного поля при збігу частоти поля з частотою квантового переходу в цих системах. Розроблений І. Рабі. Як правило, застосовується в спектрометрах радіочастотного діапазону (див. також радіоспектроскопія́).

м. раптових́ збурень́ (рос. метод внезапных возмущений; англ. sudden perturbation method) – наближений спосіб знаходження та опису основних характеристик імовірностей квантових переходів у процесах швидких зіткнень (процесах "струсу", тобто таких процесах, для яких характерні часи зіткнень малі порівняно з оберненими частотами в незбуреній системі). Імовірності збурення системи при раптовому зовнішньому впливові можуть досягати величини порядку одиниці. Виділяють два крайні випадки процесів

струсу:	типу	розсіяння	(приклад
застосування –		процеси кулонівського
збурення	ядра	важкими	йонами,

кулонівського збурення атомів швидкими нейтральними атомами) і типу включення (приклад – розрахунки

збурення та йонізації атомів при бетарозпаді ядер).

м.	решітки́		[метод́	гратки]		у
к в а н т о в і й		т е о р і ї		п о л я	(рос.
метод	решётки		в	к в а н т о в о й
т е о р и и п о л я ; англ. lattice method						і n
q u a n t u m		f і e l d	t h e o r y ) –		метод

проведення обчислень і аналізу якісних властивостей різних моделей переважно в теоріях калібрувальних полів, включаючи квантову хромодинаміку, що базується на

322

апроксимації неперервного просторучасу дискретною сукупністю точок – решіткою. Найчастіше використовуються кубічна гратка, точки якої (які звуться вузлами) розташовані у вершинах кубів, що заповнюють простір. Найкоротший проміжок між сусідніми вузлами зветься ребром, а довжина ребра – кроком решітки.

м. Ритова́ (рос. метод Рытова; англ. smooth perturbation method) – див. метод́ плавних́ збурень́ .

м. рівносигнальної́ зони́ (рос. метод равносигнальной зоны; англ. equisignalzone method) – метод визначення напрямку на об'єкт, що випромінює або відбиває радіохвилі, який базується на порівнянні амплітуд сигналів, прийнятих кількома антенами з діаграмами напрямленості, які перетинаються в просторі.

м. розділення́ змінних́ (рос. метод разделения переменных; англ. method of separation of variables) – метод знаходження частинних розв'язків математичної фізики рівнянь шляхом розкладу розв'язку, що залежить від повного набору незалежних змінних, у добуток співмножників, які залежать від піднаборів незалежних змінних, що не перетинаються. Якщо кожен

співмножник залежить лише від однієї змінної, то розділення змінних зветься повним. Якщо принаймні один зі співмножників залежить від більш як одної незалежної змінної, то розділення змінних зветься частковим або P- розділенням.

м. самоузгодженого́			поля́ [метод́
Ха́ртрі–Фо́ка]		(рос.		метод
самосогласованного			поля,	метод
Хартри–Фока;		англ.	Hartree–Fock
method)	–	поширений		метод
наближеного		опису	та розрахунку
системи	взаємодіючих		ферміонів		у
квантовій	механіці,		заснований		на

припущенні про те, що рух кожної частинки з достатньою точністю визначається самоузгодженим полем,

МЕТО	М	МЕТО

тобто полем взаємодії даної частинки з рештою частинок системи, усередненим за рухом цих частинок. Застосовується для розрахунку стаціонарних станів атомів і молекул, а також для опису даних розсіяння електронів атомами, фотоефекту та інших реакцій, у яких відіграють роль електронні оболонки атомів.

м. спінової́ луни́ (рос. метод спинового эха; англ. spin echo method) – один з імпульсних методів спостереження ядерного магнітного резонансу, ядерного квадрупольного резонансу та електронного парамагнітного резонансу та вимірювання часів релаксації магнітних моментів.

У м. с. л., на відміну від стаціонарних методів спостереження резонансів, використовують два коротких імпульси радіочастотного магнітного поля, які разділені в часі деяким інтервалом. Коли інтервал часу дорівнює часові релаксації магнітного момента, з'являється сигнал спінової луни, що виникає з затримкою, рівною відстані між імпульсами збуджувального поля.

м. статистичних́ випробувань́ (рос. метод статистических испытаний; англ. method of statistical testing) – те саме, що метод́ Монте́ -Карло́ .

м. Тамма́ –Данкова́ (рос. метод Тамма–Данкова; англ. Tamm–Dankov method) – наближений метод у квантовій теорії поля (КТП), суть якого полягає в тому, що у точних рівняннях гамільтонового формулювання КТП нехтують усіма амплітудами з числом частинок більшим наперед заданого і потім розв'язують точно вкорочену систему рівнянь, що лишилася.

м. Те́плера (рос. метод Теплера; англ. direct-shadow method, schlieren method)

– те саме, що шлірен́ -метод́ .

м. тіньовий́ (рос. метод теневой; англ. shadow method, through-transition method) – метод визначення дефектів обробки поверхонь оптичних деталей і

323

малих змін показника заламу прозорих середовищ, заснований на залежності контрасту освітленості в зображенні досліджуваної деталі від величини та характеру дефектів. М. т. застосовується для виявлення відхилів від сферичності оптичних поверхонь, для дослідження аберацій оптичних зображень, для дослідження розподілу показника заламу в ізотропних середовищах, наприклад, при дослідженні розподілу густини повітряних потоків в аеродинамічному експерименті.

м. Томаса́ –Фермі́ (рос. метод Томаса– Ферми; англ. Thomas–Fermi method) – наближений метод опису та розрахунку багаточастинкових систем великої густини, який являє собою один із варіантів квазікласичного наближення квантової механіки.

м. фазового́ інтеграла́ [метод́

Ліувілля́ – Гріна,́ метод́ Ве́нтцеля– Кра́мер-са–Бріллюе́на, ВКБ-метод́ ] (рос. метод фазового інтеграла, метод

Лиувилля – Грина, метод Вентцеля– Крамерса–Бриллюэна, ВКБ-метод; англ. Wentzel–Kramers–Brillouin method, WKB method, Liouville – Green method, phase integral method) – спосіб наближеного розв’язання звичайного диференціального рівняння u′′(x) + g(x) u(x) = 0. До такого вигляду зводяться

багато	рівнянь,		що	описують
стаціонарний		хвильовий		процес у
середовищі,		властивості		якого

визначаються гладенькою функцією g(x) (наприклад, одновимірне рівняння

Шредінгера). М. ф. і. застосовується для
різних задач поширення хвиль.
м.	Фарадея́		в и м і р ю в а н н я
м а г н і т н о ї		с п р и й н я т л и в о с т і
(рос.	метод	Фарадея и з м е р е н и я

м а г н и т н о й в о с п р и и м ч и в о с т и ;

англ. Faraday method o f m a g n e t і c s u s c e p t і b і l і t y m e a s u r e m e n t ) – метод, який полягає у визначенні на магнітних вагах сили, що діє на досліджуваний зразок із боку неоднорідного магнітного поля.

МЕТО	М	МЕТР

м.	Фізо́	в и з н а ч е н н я
ш в и д к о с т і с в і т л а		(рос.	метод
Физо	о п р е д е л е н и я	с к о р о с т и
с в е т а ; англ. Fizeau method o f			l і g h t

v e l o c і t y d e t e r m і n a t і o n ) – метод, який базується на амплітудній модуляції світлового потоку обертовим зубчастим колесом. Цей світловий потік, розділений колесом на окремі імпульси, проходить певну відстань, відбивається від дзеркала і знову потрапляє на зубці колеса. Підбираючи частоту обертання колеса, щоб відбитий світловий імпульс виявився затриманим зубцем, можна обчислити швидкість світла.

м. фотоемульсійний́ (рос. метод фотоэмульсионный; англ. photographic method) – метод реєстрації йонізувальних випромінювань за допомогою товстошарових фотоемульсій, які називають також ядерними фотографічними емульсіями. Є одним з

основних		методів		експериментальної
ядерної фізики.
м.	фотопружності́				д о с л і д ж е н н я
н а п р у ж е н ь					(рос.			метод
фотоупругости					и с с л е д о в а н и я
н а п р я ж е н и й ;				англ.			photoelastic
method,		photomechanics					method,
photoelastic		technique				o f		s t r e s s
і n s p e c t і o n )			– те		саме,		що	метод́
поляризаційно́			-оптичний́ .
м.	функціоналів́			Фока́			(рос.	метод

функционалов Фока; англ. Fock functional method) – особливий спосіб формулювання рівнянь квантової теорії

поля,	заснований		на	введенні
спеціального			функціонального
аргумента,		який	має	допоміжний

характер і після виконання всіх викладок спрямовувається до нуля.

м. Ха́ртрі–Фо́ка (рос. метод Хартри– Фока; англ. Hartree–Fock method) – те саме, що метод́ самоузгодженого́ поля́ .

м. частотно́ -контрастної́ характеристики́ (рос. метод частотноконтрастной характеристики; англ. contrast transfer function method, modulation transfer function method,

324

square-wave response characteristic method, amplitude function method) – метод опису властивостей оптичного прилада, пов'язаних із його відхилом від ідеального. У загальному випадку ці властивості описують функцією, що задає розподіл освітленості в зображенні якогонебудь стандартного тест-об'єкта з певним розподілом яскравості. У цьому методі

стандартним	розподілом	яскравості		є
гармонічний;	розподіл	освітленості		в
зображенні	виявляється		також

гармонічним, але з іншими амплітудою та фазою, які залежать від частоти і властивостей прилада. М. ч.-к. х. широко застосовується для дослідження якості фотографічних систем за допомогою періодичних мір.

шлірен́ -метод́ [метод́ Те́плера] (рос. шлирен-метод, метод Теплера; англ. direct-shadow method, schlieren method)

– різновид тіньового методу дослідження оптичних неоднорідностей середовища. Застосовується в аеродинамічному експерименті.

м-ди контролю́ магнітні́ (рос. методы контроля магнитные; англ. magnetic control methods) – сукупність способів виявлення різних дефектів, дослідження фазових перетворень, вивчення структури і контролю якості термічної та хіміко-термічної обробки феромагнітних матеріалів і сплавів шляхом визначення їхніх властивостей у

магнітних полях.
м-ди матричні́	в	о п т и ц і	(рос.
методы матричные	в	о п т и к е ;	англ.
matrix methods	і n	o p t і c s ) –
використання матриць		для	опису

поведінки параксіальних (з малими кутами нахилів) світлових пучків в оптичних системах із коловою симетрією, що включає елементи з однорідного або "лінзоподібного" середовища з плоскими або сферичними поверхнями.

м-ди непараметричні́ (рос. методы непараметрические; англ. nonparametric methods) – сукупність прийомів і методів математичної статистики, заснованих на

МЕТР	М	МЕХА

непараметричному представленні функції розподілу. М. н. особливо ефективні в задачах аналізу експериментальних даних на стадії пошукового аналізу. М. н. використовують лише неперервність функції розподілу і застосовуються для оцінювання густини ймовірності та перевірки статистичних гіпотез.

м-ди прискорення́ колективні́ (рос. методы ускорения коллективные; англ. collective acceleration methods) – методи прискорення заряджених частинок, а також їх утримання в процесі прискорення, в яких використовуються власні електромагнітні поля, що виникають у результаті взаємодії однієї групи зарядів з іншою або внаслідок взаємодії групи зарядів з електромагнітною хвилею або плазмою (на відміну від звичайних методів прискорення, де створювані зовнішні поля, електричні або магнітні, мають конфігурацію, що забезпечує як прискорення, так і утримання в процесі прискорення заряджених частинок).

м-ди розвідки́ електричні́ (рос. методы разведки электрические; англ. electrical prospecting methods) – методи дослідження земних надр, засновані на особливостях протікання у землі електричного струму, які зумовлені розподілом у ній неоднорідностей – гірських порід, мінералів, корисних копалин тощо.

МЕТР, -а (рос. метр; англ. meter) – одиниця довжини, основна одиниця СІ. М.

– відстань, яку проходить у вакуумі плоска електромагнітна хвиля за

1/299792458 частку секунди (прийнято на 17-й Генеральній конференції з мір і вагів, 1983).

кілограм́-метр за секунду,́ кг×м/с (рос. килограмм-метр в секунду, кг×м/с;

англ. kilogram-meter per second, kg×m/s)
– див. кілограм́.
м.	динамічний́	(рос.	метр

динамический; англ. dynamic meter) – одиниця геопотенціалу, яка дорівнює

325

роботі, що здійснюється при переміщенні одиниці маси на 1 м проти поля напруженістю в 10 м/сек2.

МЕТРИКА́ (рос. метрика; англ. metric) – узагальнення поняття відстані між точками евклідового простору на множинах, у яких можна ввести метричні простори. М. евклідового простору в криволінійних координатах і м. ріманового простору визначаються метричним тензором. М. гільбертового простору задається його нормою (або скалярним добутком).

м. простору́ -часу́ (рос. метрика пространства-времени; англ. space-time metric) – основна геометрична структура, якою наділяється просторово-часове багатоманіття в спеціальній і загальній теорії відносності; визначається заданням поля симетричного коваріантного тензора 2-го рангу з відмінним від нуля визначником – метричного тензора.

МЕТРОЛОГІЯ́ (рос. метрология;

англ. metrology) – наука про вимірювання та методи здійснення їхньої повсюдної єдиності і необхідної точності. Проблеми м.: загальна теорія вимірювань, методи визначення точності вимірювань, створення еталонів і зразкових засобів вимірювань і т.п.

м. квантова́ (рос. метрология квантовая; англ. quantum metrology) – наука про вимірювання, яка базується на квантових явищах. Основна проблема м. к.– встановлення т. зв. природної системи одиниць на основі фундаментальних сталих (констант).

МЕХАНІКА́ (рос. механика; англ. mechanics) – наука про механічний рух матеріальних тіл і взаємодії між ними, що відбуваються при цьому. Під механічним рухом розуміють зміну з часом взаємного розташування тіл або їхніх частин у просторі. Взаємодії в м. – такі дії тіл одне на одного, результатом яких є зміни швидкостей точок цих тіл або

МЕХА	М	МІДЕ

їхня деформація. Під м. зазвичай розуміють т. зв. класичну м., в основі якої лежать закони механіки Ньютона, а предметом її вивчення є рух будь-яких матеріальних тіл (крім елементарних частинок), що відбуваються з швидкостями, малими порівняно зі швидкістю світла.

м. квантова́ [механіка́ хвильова] ́ (рос. механика квантовая, механика волновая; англ. quantum mechanics, wave mechanics) – теорія, що встановлює спосіб опису та закони руху фізичних систем, для яких величини, що характеризують систему і мають розмірність дії, виявляються порівнянними зі сталою Планка ћ. Цю умову задовольняє, як правило, рух мікрочастинок (електронів в атомі, атомів у молекулі, нуклонів у ядрах і т.д.). Однак у деяких випадках специфічні квантові властивості мають макроскопічні системи як ціле (див. також ефекти́ квантові́ макроскопічні́ ). М. к. являє собою систему понять і адекватний їй математичний апарат, необхідний і достатній для опису всіх спостережуваних властивостей відповідних систем і їхнього руху. Закони м. к. є фундаментом наук про будову речовини.

м. квантова́ релятивістська́ (рос. механика квантовая релятивистская; англ. relativistic quantum mechanics) – розділ теоретичної фізики, в якому розглядаються релятивістські квантові закони руху мікрочастинок (електронів та ін.) у так званому одночастинковому наближенні.

м. небесна́ (рос. небесная; англ. celestial mechanics) – розділ астрономії, що вивчає рух тіл Сонячної системи.

м. релятивістська́ (рос. механика релятивистская; англ. relativistic mechanics) – розділ теоретичної фізики, що розглядає класичні закони руху тіл (частинок) при швидкостях v, порівнянних зі швидкістю світла c.

326

Базується на частинній (спеціальній) теорії відносності.

м. рідин́ і газів́ (рос. механика жидкостей и газов; англ. fluid mechanics, mechanics of fluids) – те саме, що гідроаеромеханіка́ .

м. сипких́ середовищ́ (рос. механика сыпучих сред; англ. granular media mechanics, loose media mechanics) – розділ механіки суцільних середовищ, у якому досліджується рівновага та рух сипких середовищ (піщаних, глинистих і інших грунтів, зерна і т.д.). Задача м. с. с.

– головним чином визначення тиску грунтів на опорні стінки, форми можливих поверхонь сповзання схилів, обчислення необхідної глибини фундаментів, визначення тиску зерна на

стіни елеваторів і т.д.
м. статистична́	(рос. механика
статистическая;	англ.		statistical
mechanics) – див. фізика́		статистична́ .
м. суцільного́	середовища́			(рос.
механика сплошной			среды;	англ.

mechanics of continua) – розділ механіки, присвячений вивченню руху та рівноваги газів, рідин і твердих тіл, які деформуються; підрозділяється на

гідроаеромеханіку, газову динаміку, теорію пружності, теорію пластичності.

м. тіл змінної́ маси́ (рос. механика тел переменной массы; англ. variable mass body mechanics) – розділ теоретичної механіки, що вивчає рух матеріальних тіл, маса яких змінюється

під	час	руху	(І.В. Мещерський,
К.Е. Ціолковський).			Задачі м. т. з. м.

виникли з розвитком авіаційної та ракетної техніки.

м. фізико́ -хімічна́ (рос. механика физико-химическая; англ. physicochemical mechanics, physicochemical mechanics, physical-chemical mechanics, physical and chemical mechanics) – область науки, яка вирішує два основних завдання: 1) з'ясування закономірностей і механізму фізикохімічних і механічних процесів одержання різного роду твердих тіл, структурованих

МІДЬ	М	МІКР

дисперсних систем, будівельних і конструкційних матеріалів із заданими механічними властивостями та структурою; 2) встановлення залежностей механічних властивостей твердих тіл і структурованих систем від сукупності механічних факторів, температури, складу і структури досліджуваного тіла та його фізико-хімічної взаємодії з навколишнім середовищем.

м. хвильова́ (рос. механика волновая; англ. wave mechanics) – те саме, що механіка́ квантова́ .

МЕХАНОСТРИКЦІЯ́ (рос. механострикция; англ. mechanostriction)

– додаткова деформація, яка виникає у впорядкованих магнетиках при прикладанні до них механічних напружень, які призводять до перерозподілу магнітних моментів доменів, що спричинює зміни намагніченості, а це через магнітострикцію викликає додаткову деформацію.

МЕХАНОТРОН́ , -а (рос. механотрон; англ. movable-electrode tube) – електронна лампа, у якій керування електронним струмом здійснюється механічним переміщенням одного або декількох її електродів. Механотрони слугують для перетворення механічних величин в електричні і застосовуються як датники при вимірюваннях малих переміщень, малих зусиль, тисків, прискорень та ін.

МЕХОМ́ , -а (рос. мехом; англ. mechanical Ohm) – те саме, що Ом механічний́ .

МИШАЌ , -у́ (рос. мышьяк; англ. arsenic), As – те саме, що арсен́.

МІГРАЦІЯ́ (рос. миграция; англ. migration; від лат. mіgratіo – переміщення).

м. енергії́ (рос. миграция энергии; англ. energy migration) – один із

327

процесів перенесення енергії в конденсованих середовищах, при якому енергія електронного збудження безвипромінювально передається від збудженої частинки до такої ж, але незбудженої частинки, що перебуває від першої на відстані, меншій за довжину хвилі випромінювання. Багаторазове повторення цього процесу призводить до просторового переміщення збудження.

МІДЕЛЬ́ , -длю (рос. мидель; англ. midlength section) – те саме, що переріз́ мідлевий́ .

МІДЬ, -і (рос. медь; англ. copper; лат.

Cuprum), Cu – хімічний елемент побічної підгрупи І групи періодичної системи елементів, ат. номер 29, ат. маса 63,546. Природна мідь містить два стабільних ізотопи 63Cu (69,17 %) і 65Сu. Електронна конфігурація двох зовнішніх оболонок 3s2p6d104s1. М. – м'який кувний метал червоного кольору, має кубічну гранецентровану структуру з параметром а

=0,36148 нм. Густина

8,94 кг/дм3, tпл = 1084,5°С, tкип = 2540°С, має високу теплопровідність і малий електричний опір. Сполуки міді отруйні.

МІКАЛЕКС́ , -у (рос. микалекс; англ. micalex, mycalex) – електроізоляційний матеріал, що є сумішшю легкоплавкого (свинцевого або барієвого) скла з порошком меленої слюди (близько 40 %).

МІКАНІТ́ , -у (рос. миканит; англ. micanite) – електроізоляційний матеріал, який виготовляється з тонких пелюсток відщипаної слюди, що склеюються в кілька шарів електроізоляційними лаками або смолами і наклеюються на папір чи тканину.

МІКРО…, мк, μ (рос. микро…, мк, μ; англ. micro…, μ; від грец. μικρός – малий)

– основа до найменування одиниці вимірювання для утворення найменування частинної одиниці, що

МІКР	М	МІКР

складає одну мільйонну частку (10-6) від вихідної.

МІКРОБАРОГРАФ́ , -а (рос. микробарограф; англ. microbarograph)

– прилад для автоматичного запису дуже малих або швидких змін атмосферного тиску.

МІКРОДОЗИМЕТРІЯ́ ́ (рос. микродозиметрия; англ. microdosimetry) – дослідження мікроскопічного розподілу поглиненої енергії при впливі йонізувального випромінювання на об'єкт і встановлення зв'язку між параметрами цього розподілу та відгуком об'єкта на його опромінення (радіаційно-індукований ефект).

МІКРОЕЛЕКТРОНІКА́ (рос. микроэлектроника; англ. microelectronics) – область електроніки, що охоплює проблеми створення електронних пристроїв у мікромініатюрному інтегральному виконанні. Продукція м. – інтегральні схеми, що слугують елементами комп'ютерів, автоматизації, систем керування та зв'язку.

МІКРОЗЙОМКА́ (рос. микросъёмка; англ. cinephotomicrography) – фотоабо кінозйомка мікрооб'єктів через мікроскоп.

МІКРОІНТЕРФЕРОМЕТР́ , -а (рос. микроинтерферометр; англ. interference microscope, microinterferometer) – інтерференційний прилад для дослідження поверхонь, для вимірювання товщини плівок, малих переміщень і т.д. Уперше розроблений В. П. Лінником, 1933 р.

МІКРОКАТОР́ , -а [голівка́ пружинна́ вимірювальна́ ] (рос.

микрокатор, головка пружинная измерительная; англ. twisted-spring

328

micrometer) – прилад для вимірювання лінійних розмірів абсолютним (у межах шкали) або відносним (порівнянням з кінцевою мірою довжини або зразковою деталлю) методами.

МІКРОЛІТОГРАФІЯ́ (рос. микролитография; англ. microlithography) – формування мікромалюнків на поверхні твердого тіла. М. включає: нанесення на підкладку тонкого шару фоторезисту, експонування окремих областей резисту відповідно до фотошаблона та проявлення. М. лежить в основі технології мікроелектроніки.

МІКРОМАГНЕТИЗМ́ , -у [магнетизм́ кластерних́ стекол́ ] (рос.

микромагнетизм, магнетизм кластерных стёкол; англ. micromagnetism) – сукупність магнітних властивостей деяких невпорядкованих твердих розчинів (у певних концентраційних інтервалах), зумовлена наявністю випадкових конкурувальних (знакозмінніх) обмінних взаємодій між локалізованими магнітними моментами та неоднорідністю розподілу концентрації компонентів розчинів (відмінності в ближньому порядку атомів).

МІКРОМАНІПУЛЯТОР́ , -а (рос. микроманипулятор; англ. micromanipulator) – прилад для маніпулювання з мікроскопічними об'єктами (див. також мікроскоп́).

МІКРОМАНОМЕТР́ , -а (рос. микроманометр; англ. micromanometer, micropressure ga(u)ge) – манометр для вимірювання малих (~10-100 мм вод. ст.) надлишкових і вакуумметричних тисків або різниці тисків. Найбільш поширені рідинні мікроманометри.

МІКРОМЕТР́ , -а (рос. микрометр;

англ. micrometer) – 1) прилад для

МІКР	М	МІКР

лінійних вимірювань; 2) відліковий пристрій для вимірювальних приладів.

об'єкт́ -мікрометр́ (рос. объектмикрометр; англ. object-micrometer) – штрихова міра довжини малого розміру, призначена для визначення збільшення лінійного поля зору мікроскопів, ціни поділки окулярних мікрометрів, шкал і сіток, а також для проведення вимірювань за допомогою мікроскопів.

МІКРОН́ , -а, мкм, μ (рос. микрон, мкм, μ; англ. micrometre, μ) – позасистемна одиниця довжини, що дорівнює 10-6 м.

МІКРОНАПРУЖЕННЯ́ (рос. микронапряжения; англ. microstress) – внутрішні напруження, що існують у кристалах при відсутності зовнішніх сил і зрівноважені в об'ємах, малих порівняно з об'ємом всього тіла.

МІКРОНЕСТІЙКОСТІ́ , -стей, мн. (рос. микронеустойчивости; англ. microinstabilities).

м. плазми́ (рос. микронеустойчивости плазмы; англ. plasma microinstabilities)

– дрібномасштабні плазмові нестійкості, небезпечні для утримання плазми, які не призводять до негайного руйнування рівноважного стану плазми, а впливають на її утримання через процеси перенесення – дифузію частинок і теплопровідність.

МІКРООБ'ЄКТИВ́, -а (рос. микрообъектив; англ. microscope objective) – оптична система, що застосовується в мікроскопі для одержання збільшеного зображення (див. також мікроскоп́).

МІКРОПРИЧИННІСТЬ́ , -ості [локальність́ ] (рос. микропричинность, локальность; англ. microcausality) – фундаментальна властивість взаємодійних полів у локальній квантовій теорії поля, що полягає в зникненні комутатора (антикомутатора) операторів

329

Бозе- (Фермі-) поля в представленні Гейзенберга (Гай-зенберга) в точках простору, розділених просторовоподібним інтервалом (див. також комутативність́ локальна́ ).

МІКРОПРОЄКТОР́ , -а (рос. микропроектор; англ. microscope projector).

м. лазерний́ [мікроскоп́ проєкційний́ лазерний́ ] (рос. микропроектор

лазерный, микроскоп проекционный лазерный; англ. laser microscope projector) – проєкційний мікроскоп, у

якому	для	збільшення	яскравості
одержуваних			зображень
використовується підсилювач			яскравості

(ПЯ), що діє на основі вимушеного (стимульованого) випромінювання. Вимушене випромінювання повторює всі властивості змушувального, у тому числі фазу, поляризацію, тому ПЯ можна ставити у будь-яке місце оптичної системи на шляху пучків світла, що поширюються в ній.

МІКРОПРОЄКЦІЯ́ (рос. микропроекция; англ. microprojection) – одержання на екрані оптичних зображень малих об'єктів за допомогою мікроскопа для демонстрації зображень одночасно декільком спостерігачам у мікрофотографії і мікрокінематографії й ін.

МІКРОПРОФІЛОМЕТР́ , -а (рос. микропрофилометр; англ. microprofilometer) – інтерференційний прилад для дослідження шорсткості поверхонь. Відрізняється від мікроінтерферометра можливістю контролю поверхонь не тільки з параленьними один одному штрихами, але і з нерегулярними, хаотично напрямленими слідами обробки.

МІКРОПРОЦЕСОР́ , -а, МП (рос. микропроцессор, МП; англ. microprocessor) – програмно керований універсальний пристрій для цифрової

МІКР	М	МІКР

обробки дискретної і (чи) аналогової інформації і для керування процесом цієї обробки, побудований на одній або кількох великих інтегральних схемах. МП може виконувати ті ж функції, що і процесор комп'ютера, звідси назва "МП".

МІКРОРАДІОХВИЛІ́ , -ль, мн. (рос. микрорадиоволны; англ. microwaves) – див. мікрохвилі́ .

МІКРОРЕНТГЕНОГРАФІЯ́ (рос. микрорентгенография; англ. X-ray micrography) – мікроскопія́ рентгенівська́ .

МІКРОСЕЙСМИ́ , -ів, мн. (рос. микросейсмы; англ. microseisms) – квазістаціонарні коливання земної кори, які скрізь спостерігаються. Зазвичай мають горизонтальні та вертикальні компоненти і мають період 2-10 сек; амплітуда – від частки μ до сотень μ. Вважають, що причина мікросейсмів – стійні хвилі в океанах і морях.

МІКРОСКОП́ , -а (рос. микроскоп;

англ. microscope; від грец. μικρός – малий і σκοπεύω – мічу, цілюся).

м.	автоелектронний́			(рос.
автоэлектронный;			англ.	electron
microscope) – те саме, що мікроскоп́
електронний́		.
м.	автойонний́		(рос.	микроскоп

автоионный; англ. field-ion microscope)
– те саме, що проєктор́		іонний́	.
м. біологічний́	(рос. микроскоп
биологический;	англ.		biological

microscope) – найбільш розповсюджений мікроскоп для біологічних, цитологічних, мікробіологічних, медичних і інших робіт, для прозорих об'єктів у хімії, фізиці, мінералогії й інших областях.

м. вимірювальний́ (рос. микроскоп измерительный; англ. measuring microscope) – прилад для вимірювання розмірів об'єкта. М. в. складається з власне мікроскопа, предметного столика, освітлювального пристрою та вимірювального механізму.

330

м. для ядерних́ досліджень́ (рос. микроскоп для ядерных исследований; англ. nuclear emulsion microscope) – мікроскоп для вивчення фотоемульсій, які зазнали бомбардування елементарними частинками.

м. електронний́ (рос. микроскоп электронный; англ. electron microscope)

– прилад для отримання зображень мікрооб'єктів із дуже великим зільшенням, у якому, на відміну від світлового мікроскопа, замість світлових пучків використовуються пучки швидких електронів, прискорених електричним полем, а замість скляних лінз використовуються електронні лінзи.

Роздільна спроможність найкращих м. е. досягає 4,5 – 5 Ангстремів.

м. електронний́ просвічувальний́ (рос. микроскоп электронный

просвечивающий; англ. transmission electron microscope) – електронний мікроскоп, у якому зображення створюється електронами, що проходять крізь об'єкт.

м. електронний́ растровий́ (рос. микроскоп электронный растровый; англ. electron-scan microscope, reflection electron microscope) – електронний мікроскоп, який працює на принципі сканування, тобто послідовного від точки

до	точки	переміщення	тонкого
електронного пучка (зонда) по об'єкту.
м.	інтерференційний́		(рос.
микроскоп		интерференционный; англ.

interference microscope) – мікроскоп, що застосовується для вивчення мікрорельєфу поверхонь оброблених металевих деталей і для вивчення біологічних об'єктів.

м. іонний́ (м. йонний́ ) (рос. микроскоп ионный; англ. ion microscope) – електроннооптичний прилад, у якому для одержання зображення застосовується йонний пучок, створюваний термойонним або газорозрядним іонним джерелом. За принципом дії м. й. аналогічний електронному мікроскопу. Проходячи