Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

КРИВ	К	КРИС

к. характеристична́ (рос. кривая характеристическая; англ. characteristic curve) – залежність оптичної густини фотографічного почорніння від логарифма кількості освітлення, яке подіяло на фотографічний шар. К. х. – основна функціональна характеристика фотографічного матеріалу, застосовувана у сенситометрії.

криві́ намагнічення́ (рос. кривые намагничивания; англ. magnetization curves) – графіки, таблиці чи формули, що показують залежність намагніченості І або магнітної індукції B від напруженості магнітного поля H.

КРИВИЗНА́ ́(рос. кривизна; англ. curvature) – кількісна характеристика, що описує відхил кривої, поверхні, ріманового простору й ін. відповідно від прямої, площини, евклідового простору й ін. Зазвичай поняття к. вводиться локально, тобто в кожній точці. У декартових координатах, наприклад, к. плоскої кривої, заданої функцією у = f(x),

визначається виразом k = y′′ (1 + y′ 2)−3/2.

к. поля́ зображення́ (рос. кривизна поля изображения; англ. curvature of image field) – одна з аберацій оптичних систем, яка полягає в тому, що поверхня найкращого фокусування не збігається з фокусною площиною, а виявляється викривленою. Радіус кривизни R цієї поверхні визначається формулою

1/R =	k 1/ ri 1/ ni 1/ ni 1 ,
	i 1

де nі–1 і nі – показники заламу до та після і-тої заламлювальної поверхні, а rі – її радіус кривизни.

к. простору́ -часу́ (рос. кривизна пространства-времени; англ. space-time curvature) – виражає відмінність геометричних властивостей реального простору-часу від властивостей плоского псевдоевклідового простору-часу частинної (спеціальної) теорії відносності, яку викликає гравітація фізичної матерії всіх видів (див. також

тензор́ кривизни,́ тяжіння́ ́).

271

КРИПТОМАГНЕТИЗМ́ , -у (рос. криптомагнетизм; англ. cryptomagnetismus) – див. надпровідники́магнітні́ .

КРИПТОН́ , -у (рос. криптон; англ. krypton), Kr – хімічний елемент VІІІ групи періодичної системи елементів, інертний газ, атомний номер 36, атомна маса 83,80. Природний к. складається з 6 стабільних ізотопів: 78Kr, 80Kr, 82Kr, 83Kr, 84Kr, 86Kr, серед них найбільш розповсюджений 84Kr (57,0 %), найменш

– 78Kr(0,35 %). Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 4s2p6.

КРИСТАЛ́ , -а (рос. кристалл; англ. crystal; від грец. κρύσταλλο, первісне значення – лід) – тверде тіло, якому притаманна тривимірна періодична структура і яке за рівноважних умов утворення має природну форму правильного симетричного багатогранника. К. – рівноважний стан твердих тіл. К., який виріс у нерівноважних умовах і не має правильної огранки (або втратив її в результаті обробки), зберігає кристалічну структуру та всі зумовлені нею властивості.

к. біологічний́ (рос. кристалл биологический; англ. biological crystal) – кристал хімічної сполуки біологічного походження (зазвичай білків і нуклеїнових кислот). К. б. іноді утворюються в природних умовах, але здебільшого їх вирощують штучно для встановлення структури складових їхніх макромолекул за допомогою рентгенівського структурного аналізу. Таким методом розшифровані структури

багатьох білків із молекулярною масою 103-106 Дальтон (1 Дальтон дорівнює масі атома Н), кілька видів молекул

транспортних	РНК і	впорядкованих
фрагментів	ДНК.	Кристалізації
піддаються	також	складні

субмікроскопічні частинки – віруси ( 106

КРИС	К	КРИС

дальтон). К. б. характеризуються великими розмірами елементарної

кристалічної комірки ( 10–102 Е). Багато к. б. мають волокнисту будову – ланцюжки макромолекул витягнуті уздовж одного напрямку. Температурний інтервал, у якому можуть існувати к. б., як правило, невеликий: низькотемпературну межу визначає точка замерзання розчинника, високотемпературна межа здебільшого

міститься в області 60–70°C, коли

спостерігається денатурація макромолекул – розгортання полімерних ланцюжків.

к. вігнерівський́ (рос. кристалл вигнеровский; англ. Wigner's crystal) – упорядкований стан електронів, що перебувають у полі ("желе") позитивного рівномірно розподіленого заряду. К. в. утворюється при низьких температурах Т, якщо середня відстань між електронами значно більша, ніж радіус Бора. У цьому випадку мінімальну енергію має стан, у якому електрони локалізовані і здійснюють малі коливання поблизу положення рівноваги – вузлів вігнерівської решітки (Ю. Вігнер [E. Wіgner], 1934). К. в. має звичайні властивості кристалічних тіл. Експериментально к. в. спостерігався вперше Граймсом [С. Grіmes] і Адамсом [G. Adams] (США) для електронів над рідким гелієм.

к. ідеальний́ (рос. кристалл идеальный; англ. perfect crystal) – 1) фізична модель, що являє собою нескінченний монокристал, який не містить домішок або структурних дефектів (вакансій, міжвузельних атомів, дислокацій та ін.). Поняття к. і. використовується в кристалографії та теорії твердого тіла. 2) Кристал досконалої форми, в якій фізично рівноцінні грані однаково розвинуті (див. також кристалізація́ ).

к. квантовий́ (рос. кристалл квантовый; англ. quantum crystal) – кристал, у якому амплітуда нульових

272

коливань ао частинок, які утворюють кристалічну решітку, порівнянна з міжатомною відстанню а. Ступінь

"квантовості" кристала		характеризують
параметром	де	Бура:
Λ ~ (ћ/a)(mE)-1/2	~	(a0/a)2. Велика

амплітуда нульових коливань у к. к. призводить до квантової делокалізації частинок: частинки можуть здійснювати когерентні підбар'єрні переходи (див. також ефект́ тунельний́ ) на сусідні вузли кристалічної решітки і мінятися місцями. Імовірність тунелювання w частинок експоненційно росте зі

збільшенням Λ: w ~ exp(-1/Λ).

к-ли від'ємні́ [кристали́ негативні́ ] (рос. кристаллы отрицательные; англ. negative crystals) – одновісні кристали, в яких швидкість поширення звичайного променя світла менша, ніж швидкість поширення незвичайного променя (див. також променезалам́ подвійний,́ кристалооптика́ ). У кристалографії к. в. називають також рідкі включення в кристалах, що мають ту ж форму, що і сам кристал.

к-ли двовісні́ (рос. кристаллы двуосные; англ. biaxial crystals) – кристали, які мають 2 оптичні осі (бінормалі). К. д. відрізняються від одновісних формою хвильової поверхні та формою індикатриси. Див. також

індикатри́са оптична́ .

к-ли додатні́ [кристали́ позитивні́ ] (рос. кристаллы положительные; англ. positive crystals) – одновісні кристали, в яких швидкість поширення звичайного променя світла більша за швидкість поширення незвичайного променя (див. також кристалооптика́ ).

к-ли змішані́ (рос. кристаллы смешанные; англ. mixed crystals) – кристали нестехіометричного (змінного) складу. К. з. одержують при спільній кристалізації двох і більше речовин, близьких за хімічними та кристалографічними ознаками.

к-ли іонні́ (к-ли йонні́ ) (рос. кристаллы ионные; англ. ionic crystals)

– кристали з іонним (електростатичним)

КРИС	К	КРИС

характером зв'язку між атомами. К. і. можуть складатися як з одноатомних, так і багатоатомних йонів. Приклади к. і. першого типу – кристали галогенідів лужних і лужноземельних металів, утворені додатньо зарядженими йонами металу і від'ємно зарядженими йонами галогену (NaCl, CsCl, CaF2). Приклади к. і. другого типу – карбонати, сульфати, фосфати й інші солі металів, де негативні йони кислотних залишків, наприклад

CO32 , SO24 , складаються з

кількох атомів. Як правило, к. й. є діелектриками, вони прозорі у видимій та ІЧ областях. Для опису структури к. і. розроблені детальні системи кристалохімічних радіусів (див. також

радіус́ атомний́ ).

к-ли ковалентні́ (рос. кристаллы ковалентные; англ. covalent crystals, atomic crystals) – кристали з ковалентними хімічними міжатомними зв'язками. К. к. утворюються найчастіше з елементів ІV і близьких до неї груп періодичної системи елементів з тетраедричною гібридизацією валентних орбіталей, так що хімічний зв'язок здійснюється парами електронів, локалізованих між близько розташованими атомами (див. також

зв'язоќ ковалентний́ ). Найтиповішим представником к. к. є алмаз (С), до них належать також кремній (Sі), германій

(Ge), сіре олово a-Sn, ряд сполук з елементів, рівновіддалених вправо та вліво від вертикалі ІV групи.

к-ли молекулярні́ (рос. кристаллы молекулярные; англ. molecular crystals)

– кристали, утворені молекулами, що зв'язані силами міжмолекулярної взаємодії. Це головним чином ван-дер- ваальсові сили та водневий зв'язок. Всередині молекул атоми з'єднані більш міцними ковалентними зв'язками, тому плавлення, сублімація та поліморфні переходи в к. м. відбуваються без порушення цілісності молекул. Більшість к. м. за кімнатної температури –

273

діелектрики, але в деяких (органічні барвники) спостерігаються напівпровідникові властивості.

к-ли негативні́ (рос. кристаллы отрицательные; англ. negative crystals) – те саме, що кристали́ від'ємні́ .

к-ли нитковидні́ (рос. кристаллы нитевидные; англ. filamentary crystals) – те саме, що кристали́ ниткуваті́.

к-ли ниткуваті́ [кристали́ нитковидні́ ] (рос. кристаллы нитевидные; англ. filamentary crystals) – мікроскопічні монокристали з дуже

великим (³ 10) відношенням довжини до

діаметра. Як правило, к. н. мають ізомеричний (квадратний, шестикутний і т.д.) переріз. Серед унікальних властивостей к. н. виділяється їх винятково висока механічна міцність (102

– 103 разів більше, ніж у масивних монокристалів), значення якої близьке до теоретичного.

к-ли одновісні́ (рос. кристаллы одноосные; англ. uniaxial crystals) – кристали, у яких відбувається подвійний променезалам при всіх напрямках надхідного на них променя світла, крім одного, названого о п т и ч н о ю в і с с ю

к р и с т а л а .		Див.	також
кристалооптика́	.
к-ли позитивні́		(рос.	кристаллы

положительные; англ. positive crystals) – те саме, що кристали́ додатні́ .

к-ли рідкі́(рос. кристаллы жидкие; англ. liquid crystals, anisotropic melts) – речовини в стані, проміжному між твердим кристалічним та ізотропним рідким; к. р., зберігаючи основні риси рідини, напр., плинність, мають характерну

особливість	твердих	кристалів	–
анізотропію	властивостей.		При

відсутності зовнішнього впливу у к. р. є анізотропними діелектрична проникність, діамагнітна сприйнятливість, електропровідність і теплопровідність. У

к.	р.	спостерігаються	подвійний
променезалам і дихроїзм.

КРИС	К	КРИТ

к-ли синтетичні́ (рос. кристаллы синтетические; англ. synthetic crystals) – кристали, вирощені в лабораторних чи заводських умовах. Мають таку ж атомну будову, що й природні, часто є більш досконалими.

КРИСТАЛІЗАЦІЯ́ (рос. кристаллизация; англ. crystallization) – утворення кристала з газу, розчину, розплаву, скла або кристала іншої структури (поліморфні перетворення). К. полягає в укладанні атомів, молекул або йонів у кристалічну решітку (гратку).

к. електрохімічна́ (рос. кристаллизация электрохимическая; англ. electrochemical crystallization) – те саме, що електрокристалізація́ .

к. ультразвукова́ (рос. кристаллизация ультразвуковая; англ. ultrasonic crystallization) – процес кристалізації під дією УЗ коливань, які змінюють умови зародження і росту кристалів і дозволяють одержувати подрібнену структуру полікристала з поліпшеними фізико-механічними властивостями.

КРИСТАЛІТИ́ , -ів, мн. (рос. кристаллиты; англ. crystallites) – дрібні монокристали, що не мають ясно вираженої огранки. К. є кристалічні зерна в металевих злитках, гірських породах, мінералах, полікристалічних утвореннях та ін. Див. також полікристали́ .

КРИСТАЛОАКУСТИКА́ (рос. кристаллоакустика; англ. crystalloacoustics) – розділ фізичної акустики, в якому вивчаються закони поширення акустичних хвиль у кристалах і взаємодії хвиль з різними видами збуджень у кристалах (електронами, спінами, дефектами решітки та ін.).

КРИСТАЛОГРАФІЯ́ (рос. кристаллография; англ. crystallography;

від кристали та грец. γράφω – пишу, описую) – наука про атомно-

274

молекулярну будову, симетрію, фізичні властивості, утворення та ріст кристалів. Математичний апарат к. заснований на дискретній геометрії, теорії груп, тензорному численні та теорії перетворень Фур'є. У к. досліджуються будова та властивості різноманітних агрегатів із мікрокристалів (полікристалів, текстур, керамік), а також речовин з атомною упорядкованістю, близькою до кристалічної (рідких кристалів, полімерів).

КРИСТАЛООПТИКА́ (рос. кристаллооптика; англ. crystal optics) – частина фізичної оптики, що вивчає закони й особливості поширення світла у кристалах та інших анізотропних середовищах. Характерними для таких середовищ явищами є подвійний променезалам, гіротропія, поляризація світла, плеохроїзм та ін.

КРИСТАЛОФІЗИКА́ [фізика́ кристалів́ ] (рос. кристаллофизика, физика кристаллов; англ. crystal physics) – область кристалографії, що вивчає фізичні властивості кристалів і інших анізотропних матеріалів (рідких кристалів, полікристалічних агрегатів) з їхньою симетрією, атомною і реальною структурою й умовами одержання, а також зміни властивостей під дією зовнішніх впливів. К. використовує симетрію кристалів як метод вивчення закономірностей зміни властивостей об'єктів, загальні закономірності, встановлені фізикою твердого тіла, які пов'язують атомну будову й електронну структуру з властивостями кристалів.

КРИСТАЛОФОСФОР́, -а (рос. кристаллофосфор; англ. phosphor

[material]; від кристали та грец. φως – світло) – неорганічний кристалічний люмінофор (переважно штучно виготовлений). Люмінесценція к. може збуджуватися світлом, електричним струмом, потоком електронів

КРИТ	К	КСЕН

(к а т о д о л ю м і н о ф о р и ), рентгенівським і радіоактивним випромінюваннями (сцинтилятори). К. можуть бути напівпровідники та діелектрики (що мають найчастіше центри люмінесценції, утворені активаторами або дефектами кристалічної решітки).

КРИСТАЛОХІМІЯ́ (рос. кристаллохимия; англ. crystal chemistry) – розділ кристалографії, в якому вивчаються закономірності розташування атомів у кристалах і природа хімічного зв'язку між ними. К. заснована на узагальненні результатів експериментальних рентгенографічних та інших дифракційних методів досліджень атомної структури кристалів (див. також

структура́ кристалічна,́ аналіз́ структурний́ рентгенівський,́ електронографія,́ нейтронографія́ ), на класичних і квантових теоріях хімічного зв'язку, на розрахунках енергії кристалічних структур з урахуванням симетрії кристалів.

КРИТЕРІЙ́ , -ю (рос. критерий; англ.

criterion, measure, test).
к.			запалювання́
с а м о п і д т р и м у в а н о ї
т е р м о я д е р н о ї			р е а к ц і ї	(рос.
критерий			зажигания
с а м о п о д д е р ж и в а ю щ е й с я
т е р м о я д е р н о й			р е а к ц и и ; англ.
ignition	criterion		o f	s e l f -
m a і n t a і n e d			t h e r m o n u c l e a r
r e a c t і o n ) –		умова підтримування
плазми	при	температурі		горіння

термоядерних реакцій (T ³ 8 кеВ або ≥

108 К) за рахунок енергії тих продуктів термоядерних реакцій, що залишаються у плазмі. Для рівнокомпонентної DTплазми з максвеллівським розподілом частинок за швидкостями к. з. самопідтримуваної термо-ядерної реакції можна записати у вигляді:

nеtЕ ³ 12T/(<svя>Eα – 1,34×10-14×Т 1/2), де n – густина електронів (у см-3), Т –

275

температура плазми (у кеВ), tE – час утримання енергії в плазмі без врахування втрат на гальмівне випромінювання (у секундах),

Еα = 3,52 МеВ; <svя> – усереднена за максвеллівським розподілом швидкість термоядерної реакції (у см3·с-1). Другий член у дужках характеризує втрати енергії DT-плазми на гальмівне випромінювання.

к. Лоусона́ (рос. критерий Лоусона; англ. Lowson's criterion) – визначає умови виникнення термоядерної реакції в імпульсній термоядерній системі: при

температурі плазми Т протягом часу t повинна зберігатися густина n, тобто в системі досягнутий коефіцієнт підсилення енергії R(T). Ця умова є фіксованою для кожної конкретної

величини коефіцієнта перетворення h

термоядерної енергії в електричну. Наприклад, для DT-реакції у

високотемпературній плазмі (Т ³ 8 кеВ) при

h = 1/3×nt = 1014 см–3. Критерій встановлений Дж. Д. Лоусоном у 1957. К. Л. застосовний для термоядерного реактора, що працює в режимі підсилювача потужності з коефіцієнтом підсилення R(T). Див. також синтез́

термоядерний́ керований,́ реактор́ термоядерний́ .

к. хімічного́ зв'язку́магнітний́ (рос.

критерий химической связи магнитный; англ. magnetic criterion of a chemical bond) – спроба визначення характеру хімічного зв'язку в комплексних сполуках за їхніми магнітними властивостями, введена в

1931 Л. Полінгом [L. Paulіng]. Величина магнітного моменту молекули дозволяє судити про кількість в ній неспарених електронів.

к. Релея́ (рос. критерий Рэлея; англ. Rayleigh criterion) – умова, введена Дж.В. Релеєм [J.W. Rayleіgh], згідно з якою зображення двох близько розташованих точок можна бачити

КУБИ	К	КУТ

окремо, якщо відстань між центрами дифракційних плям кожного з зображень не менша за радіус першого темного дифракційного кільця. Детальніше див. також у ст. спроможність́ роздільна́ .

к-рії подібності́ (рос. критерии подобия; англ. similarity criteria) – безрозмірні́ числа, утворені з розмірних фізичних величин, які визначають розглядуване фізичне явище. Однаковість усіх однотипних к. п. для двох фізичних явищ (процесів) або систем – необхідна й достатня умова фізичної подібності цих систем (див. також теорія́ подібності́ ).

КРИХКІСТЬ́ , -ості (рос. хрупкость; англ. brittleness, fragility, frangibility, friability, shortness) – властивість речовини, через яку руйнування настає після незначної пластичної деформації або без неї. Робота руйнування залежить від характеру міжатомного зв'язку, мікро- і кристалічної структури, наявності домішок та ін., а також від умов випробування або експлуатації та зменшується при збільшенні швидкості навантаження, пониженні температури, за наявності концентраторів напружень.

КРІОСТАТ́ , -а (рос. криостат; англ. cryostat; від грец. κρύος – холод, мороз і στάτος – що стоїть, нерухомий) – прилад для проведення низькотемпературних фізичних досліджень або термостатування різних об'єктів при низьких (90 – 0,3 К) і наднизьких (Т < 0,3 К) температурах.

КРУЧЕННЯ́ (рос. кручение; англ. torsion) – деформація стержня, вала та ін., що характеризується взаємним поворотом поперечних перерізів один відносно одного навколо центральної осі стержня під дією крутильних моментів (пар сил), прикладених до його кінців. К. пластинок і оболонок виникає під дією моментів внутрішніх дотичних сил, які з'являються при їхній деформації.

276

КСЕНОН́ , -у (рос. ксенон; англ. xenon), Xe – хімічний елемент VІІІ групи періодичної системи елементів, інертний газ. Атомний номер 54, атомна маса 131,30. Природний к. складається з 9 стабільних ізотопів: 124Хе (0,10 %), 126Хе (0,9 %), 128Хе (1,91 %), 129Хе (26,4 %), 130Хе (4,1 %), 131Хе (21,2 %), 132Хе (26,9 %), 134Хе (10,4 %), 136Хе (8,9 %). Електронна конфігурація зовнішніх оболонок 5s2p6. Твердий к. має кубічну кристалічну решітку зі сталою

а = 0,625 нм (при – 140 °С).

КУБИЌ , -а (рос. кубик; англ. cube, box).

к. фотометричний́ [кубиќ Люммера́ – Бродхуна́ ] (рос. кубик фотометрический, кубик Люммера–Бродхуна; англ. photometric box, Lummer–Brodhun sight box) – пристрій для порівняння інтенсивностей двох світлових потоків; являє собою дві прямокутні скляні призми, складені гіпотенузними гранями. На більшій частині своєї поверхні ці грані перебувають в оптичному контакті одна з одною, а на деякій ділянці розділені прошарком повітря. Промені світла, що падають нормально на кожну грань-катет, проходять область оптичного контакту без зміни напрямку, а від повітряного прошарку зазнають повного внутрішнього відбивання. Спостерігач бачить два світлових поля і порівнює їхні яскравості.

к. Люммера́ –Бродхуна́ (рос. кубик Люммера–Бродхуна; англ. Lummer– Brodhun sight box) – те саме, що кубиќ фотометричний́ .

КУЛОН́ , -а, Кл (рос. Кулон, Кл; англ.

Coulomb, С) – 1) одиниця СІ кількості електрики (електричного заряду), що дорівнює кількості електрики, яка протікає через поперечний переріз за 1 с при

сталому струмі 1 А. 1 Кл = 0,1 од. СГСМ @

3×109 од. СГСЕ. 2) Одиниця потоку

електричного зміщення (потоку електричної індукції) СІ.

КУТ	К	КЮРІ

1 Кл = 0,4p од. СГСМ @ 4p×3×109 од. СГСЕ.

КУЛЯ́ (рос. шар; англ. ball, sphere,

round; (вимірювальна) globe).
к.	Ульбріхта́	світловимірювальна́
(рос.	шар	Ульбрихта

светоизмерительный; англ. Ulbricht

globe photometer) – те саме, що
фотометр́	кулястий́ .
КУМУЛЯНТИ́			,	-ів,	мн.
[семіінваріанти́		]		в и п а д к о в о ї
в е л и ч и н и			(рос.	кумулянты
[семиинварианты]				с л у ч а й н о й
в е л и ч и н ы ;			англ.		cumulants
[semiinvariants]			o f	a	r a n d o m

q u a n t і t y ; від лат. сumulans – збірний)

– коефіцієнти розвинення логарифма характеристичної функції випадкової

величини у степеневий ряд: lnq(u) =

k 1

kk(іu)k/k!. К. k1, k2, k3, k4 називають середнім значенням, дисперсією, асиметрією й ексцесом випадкової величини.

КУМУЛЯЦІЯ́ (рос. кумуляция; англ. cumulation; від середньовічнолат. сumulatіo – скупчення) – те саме, що

ефект́ кумулятивний́ .

КУРЧАТОВІЙ́ , -ю (рос. курчатовий;

англ. kurchatovium), Ku, – радіоактивний хімічний елемент ІV групи періодичної системи елементів, отриманий штучно, атомний номер 104. Належить до трансуранових елементів, із трансактиноїдних елементів (розташований у періодичній системі першим після сімейства актиноїдів). Всі відомі ізотопи (масові числа 253–261) дуже нестійкі, найдовгоісновнішим

(найдовготривалішим) є 261Ku (Т1/2 = 65 с).

Перший радіонуклід к. отриманий Г.Н. Флеровим зі співробітниками в 1964. У США цей елемент названий резерфордієм (символ Rf).

277

КУТ, -а́(рос. угол; англ. angle).
к. атаки́	(в	а е р о д и н а м і ц і ) (рос.
угол атаки (в		а э р о д и н а м и к е ); англ.
angle of attack		[ і n a e r o d y n a m і c s ] ) –

кут між площиною, жорстко зв'язаною з тілом, яке обтікається потоком рідини або газу, і площиною, орієнтованою вздовж швидкості потоку.

к. Брюстера́ (рос. угол Брюстера;

англ. Brewster angle) – кут падіння світлового променя, при якому відбите від діелектрика світло стає повністю поляризованим. Див. також закон́ Брюстера,́ відбивання́ світла́.

к. Вайнберга́ (рос. угол Вайнберга;

англ. Weinberg angle) – один з основних

параметрів	теорії	електрослабкої
взаємодії	Глешоу-Вайнберга-Салама,
що виражається через			відношення
констант електромагнітної			взаємодії е

(величину заряду електрона) і слабкої взаємодії g:

sіn qW = e/g, де qW – к. В., g = 2(2GF m2)1/2, GF – стала Фермі, mW – маса зарядженого проміжного векторного бозона. Значення

параметра sіn2qW може бути визначене з

даних щодо вивчення процесів зі слабкими нейтральними струмами (наприклад, процесу пружного розсіяння мюонного нейтрино на електроні). Теорії великого об'єднання дозволяють передбачати значення к. В.

к. валентний́ (рос. угол валентный;

англ. valence angle) – кут, утворений двома напрямками хімічних зв'язків, що виходять з одного атома. Знання величини к. в. необхідне для визначення геометрії молекул. Для простих молекул к. в. можна розрахувати методами квантової хімії. Експериментально їх визначають зі значень моментів інерції молекул, отриманих шляхом аналізу їхніх обертальних спектрів (див. також

спектроскопія́ інфрачервона,́ спектри́ молекулярні,́ спектроскопія́ мікрохвильова́). К. в. складних молекул визначають методами дифракційного структурного аналізу (див. також аналіз́

КЮРІ	К | Л	ЛАВА

структурний́ рентгенівський,́ нейтронографія,́ електронографія́ ).

к. діелектричних́ втрат (рос. угол диэлектрических потерь; англ. dielectric loss angle, loss angle, dielectric loss difference) – кут зсуву фаз між векторами струму та його реактивною складовою в діелектрику, що перебуває під змінною

напругою.
к.	ковзання́	(в а е р о д и н а м і ц і )
(рос.	угол	скольжения	(в

а э р о д и н а м и к е ); англ. slip angle [ і n a e r o d y n a m і c s ] ) – кут між осями x і x1, z і z1 площини xz, жорстко зв'язаної з тілом у потоці газу, і площини x1z1, зв'язаної зі швидкістю потоку.

к. магнітних́ втрат (рос. угол магнитных потерь; англ. magnetic loss

angle) – частина d0 повного кута втрат

(котушки індуктивності в колі змінного струму, зумовлена розсіянням елекромагнітної енергії внаслідок гістерезису магнітного, магнітної в'язкості і вихрових струмів в осерді котушки. Якщо, наприклад, індуктивний опір ωL набагато більший за повний опір втрат R, то к. м. в.

дорівнює d0 = (R – R0)/ωL, де R0 – активний

опір осердя.	зору́	[поле́	кутове] ́
к. поля́

о п т и ч н о ї	с и с т е м и	(рос. угол поля
зрения [поле угловое]		о п т и ч е с к о й
с и с т е м ы ;	англ. field angle o f

o p t і c a l s y s t e m ) – кут, у межах якого промені світла, що йдуть від предметної площини через центр вхідної зіниці оптичної системи, утворюють різке зображення предметної площини.

кути́ Ейлера́ [кути́ Ойлера́ ] (рос. углы Эйлера; англ. Eulerian angles) –

три кути j, y і q, які визначають

положення твердого тіла, що має нерухому точку О, відносно нерухомих прямокутних осей Ox, Oy, Oz. К. Е. широко використовуються в динаміці твердого тіла, зокрема в теорії гіроскопа, небесній механіці.

кути́крайові ́(рос. углы краевые; англ. limiting angles) – кути J1 і J2, утворювані поверхнями розділу трьох

278

фаз, що визначаються з умови рівноваги:

a13 + a12 + a23 = 0, де aік – поверхневий натяг на межі розділу фаз і і к. Прикладом, коли три середовища межують між собою, може слугувати крапля рідини (середовище 2) на поверхні іншої рідини (середовище 1); крапля має

форму сочевиці. J1 – кут між векторами a12 і – a13, J2 – кут між векторами a23 і –

a13.

кути́ Ойлера́ (рос. углы Эйлера; англ. Eulerian angles) – те саме, що кути́ Ейлера́ .

КЮРІ́, Кі (рос. Кюри, Кі; англ. Curie, Сі) – позасистемна одиниця активності нукліда в радіоактивному джерелі (активності ізотопа), що дорівнює активності ізотопа, в якому за одну секунду

відбувається 3,7×1010 (точно) актів розпаду; названа на честь П'єра Кюрі та Марії Склодовської-Кюрі.

КЮРІЙ,́ -ю (рос. кюрий; англ. curium), Cm – радіоактивний хімічний елемент ІІІ групи періодичної системи елементів, належить до актиноїдів, отриманий штучно,

атомний	номер	96.	Конфігурація		подвійною	щільною	гексагональною
зовнішніх	електронних		оболонок		кристалічною решіткою, сталі якої а =
5s2p6d10f76s2p6d17s2. У вільному вигляді –					0,3496	нм	і
м'який сріблясто-білий метал. При					с = 1,1331 нм; при температурі вище
температурі		нижче			600 °С α-Cm переходить у β-Cm з
600 °С стійкою є		α-модифікація з			кубічною гранецентрованою граткою.

Л

ЛАВА́ (рос. скамья; англ. bench).

л. оптична́ (рос. скамья оптическая;

англ. optical bench) – установка, що складається з довгої прямолінійної станини спеціального перерізу з установлюваними на ній рейтерами, що можуть вільно переміщатися уздовж неї чи жорстко закріплюватися. Рейтери складаються з різних оптичних пристроїв

ітримачів для кріплення оптичних деталей, вузлів і приладів, що розташовані на одній оптичній осі. Л. о. призначається для візуальних, фотографічних і фотоелектричних досліджень оптичних приладів. За її допомогою визначають центрованість і роздільну спроможність оптичних систем

івимірюють їхні оптичні характеристики.

ЛАВИНА́	(рос. лавина; англ.
avalanche).
л. електронна́		(рос. лавина

электронная; англ. electron avalanche) – неухильно наростаючий процес розмноження електронів у результаті йонізації атомів і молекул, як правило, електронним ударом; є найголовнішим елементом електричного пробою газу. У більшості випадків л. е. розвивається в електричному або електромагнітному полі, хоча можливе лавинне розмноження електронів суто теплової природи, наприклад в ударній хвилі.

279

ЛАГРАНЖІАН́ , -а (рос. лагранжиан; англ. Lagrangian), L% –

густина функції	Лагранжа L(t), L(t) =	dx
L%(t, x); відіграє	фундаментальну роль	у

формалізмі Лагранжа для польової системи. Задання л. цілком визначає рівняння руху та динамічні величини, що зберігаються. Л. є функціоналом полів, і вигляд цього функціонала значною мірою

фіксується		фізичними		вимогами
локальності,			релятивістської
інваріантності,		інваріантності			відносно
груп внутрішніх симетрій.
л. ефективний́			у	к в а н т о в і й
т е о р і ї	п о л я		(рос.	лагранжиан
эффективный		в		к в а н т о в о й
т е о р и и	п о л я ;		англ.		effective
Lagrangian		і n	q u a n t u m		f і e l d
t h e o r y )	–	лагранжіан, у			якому

врахована в обмеженій області енергій взаємодія лише частини з повного числа ступенів вільності, що містяться в первісному фундаментальному лагранжіані квантової теорії поля (КТП). При цьому "зайві" ступені вільності, які містяться у фундаментальному лагранжіані, або взагалі не збуджуються і можуть не враховуватися при побудові л. е., або через вакуумні флуктуації визначають вид взаємодії полів у л. е. Л. е.

– одне з найважливіших понять КТП.

ЛАГР	Л	ЛАЗЕ

ЛАЗЕР́ , -а [генератор́ (квантовий́ ) оптичний́ ] (рос. лазер, генератор (квантовый) оптический; англ. laser, optical (quantum) generator; абревіатура від англ. "Lіght Amplіfіcatіon by Stіmulated Emіssіon of Radіatіon", що

означає "підсилення		світла вимушеним
випромінюванням")		– пристрій, що
перетворює	різні	види	енергії

(електричну, світлову, хімічну, теплову і т.д.) в енергію когерентного електромагнітного випромінювання оптичного діапазону. В основі роботи л. лежить процес вимушеного висилання фотонів збудженими квантовими системами – атомами, молекулами, рідинами та твердими тілами. Будь-який л., що працює як генератор когерентного випромінювання, повинен складатися з трьох елементів: пристрою, що постачає енергію для переробки її в когерентне випромінювання; активного середовища, що "вбирає" у себе цю енергію і

перевипромінює	її	у	вигляді
когерентного		випромінювання;
пристрою, що	здійснює		зворотний

зв'язок.

гама́ -лазер́ [г(р)азер́ ] (рос. гаммалазер, г(р)азер; англ. gamma-laser, g(r)aser) – джерело когерентного

електромагнітного	випромінювання γ-
діапазону.	Часто	також
використовуються	скорочення	"гразер"

чи "газер", що є абревіатурою англійської фрази "Gamma Ray Amplіfіcatіon by Stіmulated Emіssіon of Radіatіon" ("підсилення γ-випромінювання за допомогою вимушеного випромінювання"). Поки що генерація вимушеного випромінювання в γ- діапазоні не втілена в життя. Одержання генерації в рентгенівському та γ- діапазонах відкрило б нові перспективи в рентгенівському структурному аналізі, ядерній фізиці (вплив на перебіг ядерних реакцій ) та ін.

л. аргоновий́ (рос. лазер аргоновый; англ. argon laser) – див. у ст. лазери́ газорозрядні́ .

280

л. газовий́ (рос. лазер газовый; англ. gas(eous) laser) – лазер з активним середовищем у вигляді газів, пари чи їх сумішей. Л. г. містить активне середовище, що має підсилення на одній або декількох лініях в оптичному діапазоні спектру, і оптичний резонатор (у найпростішому випадку складається з двох дзеркал, між якими розміщене активне середовище). Л. г. дозволяють одержувати гранично вузькі та стабільні лінії генерації. За характером збудження активного середовища л. г. підрозділяють на такі класи: газорозрядні лазери, л. г. з оптичним збудженням (див. також нагніт́ оптичний́ ), л. г. зі збудженням зарядженими частинками, газодинамічні лазери, хімічні лазери. За типами переходів, на яких збуджується генерація л. г., розрізняють л. г. на атомних переходах, іонні лазери, молекулярні лазери, ексимерні лазери. За механізмами утворення інверсії заселеності рівнів виділяють л. г. зі збудженням електронним ударом, з передачею збудження від частинок допоміжних газів, рекомбінаційні л. г., л. г. з прямим оптичним збудженням та ін.

л. газодинамічний́ (рос. лазер газодинамический; англ. gas-dynamic laser) – газовий лазер, у якому інверсія населеності створюється в системі коливальних рівнів енергії молекул газу шляхом адіабатичного охолодження нагрітих газових мас, що рухаються з надзвуковою швидкістю. Л. г. складається з нагрівача, надзвукового сопла (чи набору сопел, що утворюють т. зв. соплові грати), оптичного резонатора та дифузора. "Робочими" частинками в л. г. слугують як багатоатомні, так і двоатомні гетероядерні молекули, що мають дозволені коливально-обертальні переходи. Першим і найбільш поширеним є л. г. на СО2.

л. гелій́ -неоновий́ (рос. лазер гелийнеоновый; англ. helium-neon laser) – див. у ст. лазери́ газорозрядні́ .

л. із ядерним́ нагнітом́ (рос. лазер с ядерной накачкой; англ. nuclear-