Тема 3-4 складнопідрядне речення

1. Поняття про складнопідрядне речення (СПР).

2. Особливості синтаксичних зв’язків у СПР.

3. Основні принципи класифікації СПР.

Складнопідрядним (СПР) називається складне речення, частини якого з’єднуються за сполучниками підрядності або сполучними словами. У ролі сполучників вживаються найчастіше такі: що, як, коли, якщо, так що, тому що, щоб, якби, поки що, мов (немов), хоч, для того щоб, незважаючи на те що тощо:

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернулися, я б з них зробила золотую арфу (Леся Укр.). Сполучники не є членами речення.

Сполучними словами бувають займенники та прислівники: хто, що, який, чий, котрий, де, коли, звідки, як:

Хто сіє хліб, хто ставить дім, хто створює поему, - той буде предком дорогим народові своєму (м.Рил.). Сполучні слова й співвідносні є членами речення, як головними, так і другорядними.

Підрядність частин у межах СР слід розглядати як одну із синтаксичних форм СР, а сполучники (спол. слова, співвідносні слова) – формальні показники підрядності, тобто такі елементи є конституентами відповідних синтаксичних значень.

Структурною ознакою СПР можна вважати можливість включення підрядної частини в головну.

У сучасних дослідженнях при розгляді СПР переважно застосовуються.

Із сер. 18 ст. до кін. 20-х рр. ХХ ст. вчення про СПР формувалося як самосійний розділ синтаксичної науки. Уже в ряді граматик поч. ХІХ ст. зустрічаються терміни “головне речення”, “підрядне речення”. Останнім вважається залежне (семантично і формально) речення у структурі складного.

Логіко-граматична класифікація. Найвидатнішим представником цього підходу був М. Греч. Він зробив першу в русистиці розгорнуту класифікацію СПР в логічному й граматичному аспектах. З граматичного боку, підрядні речення замінювали або іменник, або прикметники, тому вони й поділялися на підрядні іменникові, підрядні прикметникові, підр. обставинні. (Розкритикував О. Востоков. Буслаєв критикував, та водночас сам сповідував ідею того, що підрядна частина – це член речення, що виражається цілою конструкцією)

В україністиці основоположні принципи логіко-граматичного підходу заклали Я.Головацький, Й.Лозинський, І.Нечуй-Левицький, С.Смаль-Стоцький).

Отже, вихідними принципами цієї класифікації є функціональне ототожнення підрядної частини із членом речення, т.б складне речення уподібнюється простому, а ПЧ – членам речення.

На цій підставі виділяють:

• СПР з підр. підметовими;

• СПР з підр. присудковими;

• СПР з підр. додатковими;

• СПР з підр. означальними;

• СПР з підр. обставинними.

Історія розвитку цієї класифікації сповнена динаміки, постійно доповнювалась, уточнювалась. Так, Ф.І.Буслаєв конкретизував обставині (часу, місця...). Водночас, він констатує наявність речень перехідного типу (синкретичні), які наближаються і до ССР, і до СПР. + іноді однакові за семантикою речення відносили до різних типів.

Ця класифікація проіснувала понад 100 років.

Формально-граматичний підхід.

Ця класифікація СПР ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв’язку підрядних частин (активно розроблялась О.Пєшковським, П.Фортунатовим, Л.Булаховським, М.Петерсоном, О.Шапіро):

• СПР, частини яких з’єднані сполучниками (з відносною підрядністю);

• СПР, частини яких з’єднані сполучними словами (з невідносною підрядністю).

Основне функціональне навантаження (смислове теж) – на сполучні засоби. О.Пєшковський пропонував класифікацію підрядних сполучників, приписуючи їм певну семантику: причинову, цільову, наслідкову, з’ясувальну, умовну, допустову, порівняльну, часову.

Ця класифікація не змогла задовольнити потреб і вимог, оскільки більша частина сполучників є омонімічними і поєднувала ПЧ різних типів, а сполучні слова взагалі позбавлені семантичної спеціалізації.

Структурно-семантична класифікація.

Ґрунтується на широкому тлумаченні форми СПР. при диференціації ПЧ враховуються:

характер співвідношення між головною і підрядною частинами;

до чого відноситься ця частина;

за допомогою яких засобів приєднується ПЧ.

ця класифікація розроблена в працях М.Поспєлова, О.Мельничука, В.Бєлошапкової, Н.Шведової, І.Вихованця.

СПР в сулм можуть бути охарактеризовані :

1. за типами зв’язку;

2. за призначенням підрядної частини;

3. за комунікативною перспективою, в якій розгортається висловлюваний зміст.

У ряді сучасних лінгвістичних досліджень та посібниках питання поділу СПР висвітлюється на підставі специфіки стосунку ПЧ до головної (до усієї частини, чи до одного слова), семантики відношень між частинами, засобів звязку частин.

За цілим комплексом ознак з-поміж СПР розрізняють речення розчленованого типу та нерозчленованого типу.

Для нерозчл. СПР визначальною ознакою є віднесеність ПЧ до одного слова або словосполучення. Для розчл. СПР властивою є віднесеність змісту ПЧ до усієї головної. Відмінність між цими типами полягає і в засобах зв’язку частин: у реченнях розчленованого типу Пр.Ч поєднуються за доп. семантичних сполучників, а в реч. нерозчленованого типу – асемантичними сполучниками та сполучними словами.

Семантичні сполучники – такі, що є носіями підрядності, певної залежної семантики, напр.: бо – причинове значення, незважаючи на те, що - допустовості, якщо – умовності... Інші засоби зв’язку кваліфікуються як асемантичні, тобто такі, що виконують суто синтаксичну функцію: Я чув про те, що діялося в окрузі. Я прийду за умови, що він повернеться.

Семантичні сполучники виступають також одним із організуючих чинників структурної схеми речення, асемантичні ж позбавлені такої ф-ції.

Фундаментальною ознакою розмежування цих типів СПР є передбачуваність або непередбачуваність Пр.Ч. Так, у розчленованих зв’язок – не передбачуваний, а в нерозчленованих – передбачуваний. Напр.: Мені здається, що наша зустріч буде корисною. Він вирушив на зустріч небезпеці, щоб виручити цим товаришів.

СПР нерозчленованого типу у своїй структурно-семантичній диференціації розмежовуються за особливостями підрядного зв’язку, який у займенниково-співвідн. реченнях – корелятивний, а в інших – прислівний.

СПР прислівного типу – це речення, в яких підрядна частина співвіднос. з опорним словом в головній частині(дієслово, іменник, або слова, що виконують їх функцію).

Присубстантивно-атрибутивні речення (означальні).

Це такий тип СПР, при якому підрядна частина підпорядковується іменнику або його еквіваленту в головній частині, виступаючи його атрибутивною характеристикою. Відповідають на питання який? чий?

В кімнаті, куди він зайшов, пахло молоком, на вікнах висіли марлеві занавіски. (можна замінити – на якій)

Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна додати ще одне слово – не просто школа, а школа життя.

Сполучні слова з’єднують частини (який, чий, котрий, хто, що, де, куди, звідки, коли).

З’ясувально-об’єктні речення (з’ясувальне).

Це такий тип СПР, у якому підрядна частина виступає у функції об’єктного визначника при дієслові, прикметнику (прислівнику) (присудку). Відповідають на питання непр. відмінків.

Не винна ти, що я не маю долі.

Головна частина таких речень є семантично й структурно неповною. а підрядна частина виконує функцію додатка, якого не вистачає в головній частині, а бо ж конкретизує зміст головної частини.

Є думка, що підрядна частина може заміщувати й підмет. Але це спірне питання. Аргументується це описовістю: Мені ввижається, як в тихім ріднім колі старий дідусь навча своїх онуків. – дискусія.

Таким саме дискусійним є питання про віднесеність речень із факультативними займенниками типу той, що вжиті в головній частині. Існують свідчення про те, що окремі українці іммігрували до Канади ще в 60-х р. Шульжук відносить ці речення до з’ясувальних на тій підставі, що підрядна частина виконує функцію додатка, і що є можливість вилучити про те, не порушуючи зміст речення. Однак, зверніть увагу, яке слово біде пояснюватися підрядною частиною.

Синтаксична сполучуваність підрядних додаткових частин обмежена певними семантичними групами дієслів-предикатів, які своєю правобічною валентністю передбачають об’єктної позиції. До таких лексем належать дієслова із значенням:

повідомлення (говорити, відповідати, нагадувати, аргументувати, вимовляти, оповідати...), напр.: Голова конференції трудового колективу наголосив, що святкові заходи, присвячені річниці Перемоги, будуть проведені в межах року ветерана.

позначення психічного стану і процесів розумової діяльності (встановлювати, запам’ятовувати, допускати, боятися, обґрунтовувати, розгадувати...), напр.:

на позначення процесів сприйняття (дивитись, бачити, оглядати...), напр., Ми дивились довго, як хмаринка тане....

волевиявлення щодо певного адресата (запрошувати, зобов’язувати, наполягати, радити, бажати...): Він наказав мені, щоб беріг себе.

Залежно від того, дієслово якої семантики пояснюється підрядною частиною і які відтінки набувають підрядні частини , СПР з’ясувально-об’єктні поділяють на: 1) речення зі сполучниками сфери розповіді, 2) - - - сфери волевиявлення, 3) - - - - сфери питальної мови.

Підрядні частини приєднуються за допомогою сполучників що, щоб, ніби, як, чи, немов, наче та сполучних слів хто, що, котрий, як, де, куди, звідки, коли, доки, скільки, наскільки. Напр.: Я не знаю, хто першим повідав мені Україну мою, дорогу, барвінкову.

Займенниково-співвідносне СПР.

Це такий тип СПР, у якому в головній частині наявне співвідносне слово, якому в підрядній частині відповідає сполучник або сполучне слово:

такий – який, так – як, той – хто, той – що, туди – куди, там – де, звідти – звідки, тоді – коли, доти –доки тощо – корелятивні пари.

У цих реченнях співвідносне слово конструктивно обов’язкове. Тому до цього типу не належать речення, у яких вказівне слово виконує видільну функцію: Дорости до пісні тих матерів, Що любов, красу свою і вроду Віддають майбутньому народу... (М. Луків). Проте І. Вихованець не поділяє цієї точки зору.

Співвідносне слово – багатофункціональне, воно об’єднує зміст головної і підрядної частини в єдине ціле, є показником формальної і смислової незавершеності головної частини. Функціонує при цьому як службове слово щодо частин СПР.

Деякі вчені (І. Слинько Н. Гуйванюк, К. Шульжук) розрізняють підтипи займенниково-співвідносних речень.

Предметно-ототожнені.

Це речення, у головній частині яких присутній вказівний займенник той, що є конструктивним елементом головної частини. Те субстантивоване й і має конкретне значення. Він бачив те, що й хотів бачити.

При цьому займенник може виконувати різні синтаксичні функції – підмета, присудка, другорядних членів речення: Я той, хто змалку за шматок хліба робив день і ніч.

Якісно-ототожнені.

Речення частини якого з’єднує корелятивна пара який – такий. Сергій залишився таким, яким вона знала його ще з юних літ. У цих реченнях співвідносне слово такий, що виступає або присудком, або дуплексивом, дає якісну характеристику підмету. Такі речення виражають значення схожості, подібності особи чи предмета з самим собою (близькі за значенням до присубстантивно-атрибутивних ).

Просторово-ототожнені.

передають різні відтінки просторового значення.. Це залежить, у першу чергу від, від співвідносних слів: там, туди, звідти. Їх так і класифікують.

Там указує на місце дії в головній частині (Там, де небо розгортає свої шати, я бачив дивну дивину)

Тут – цей корелят використовується для вказівки ближчого місця дії.

Скрізь, усюди, десь, ніде – виразники узагальненого значення місця (Я бачив безліч героїв усюди, де пройшов)

Отже , якщо змінити корелят, зміниться й значення речення.

Випущення корелята тягне за собою зміну значення речення: див. прикл. 1.

Якісно-кількісні.

Це окрема група , яка раніше розглядалася як обставинні способу дії.

В окремий тип їх виділяють на підставі їх структури, значення, опорних слів, сполучних засобів.

Ці речення будуються за такими моделями: 1) речення з порівняльним відтінком (ніби, мов, немов, наче...); 2) речення із значенням міри, ступеня (із сполучником що), 3) речення із значенням наслідку чи мети (щоб).

Місячне сяйво тремтить так, як на ранкових річках трепещуться золоті табунці рибин. (більшість вчених дотримуються думки про те, що як – це сполучник, оскільки співвідноситься з ніби...)

На душі було так радісно, що хотілося співати.- ступінь якості дії.

Богдан відтягнув діжку так, щоб можна було пролізти повз неї.

І. Вихованець виокремлює СПР з прислівним і детермінантним зв’язком. Прислівні поділяє на: 1) об’єктні, цей тип співвідноситься з із простими елементарними реченнями з правобічною об’єктною валентністю предиката; 2) локативні. Співвідносяться з простими елементарними реченнями з просторовою валентністю предиката; 3) атрибутивні.