73. Дивідендна політика підприємства та можливості її вибору.

Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який 7е інвестується з метою максимізації доходів власників.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

- виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

- визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

- оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

- визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

- узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

- вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

- оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

74. Сутність власного капіталу підприємства.

Формула, за якою обчислюється власний капітал, має такий вигляд: ВК = А – З, де З – боргові зобов’язання. Тобто слід вважати, що власний капітал – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Слід взяти до уваги, що власний капітал є важливою частиною капіталу підприємства і виконує такі функції: 1) довгострокового фінансування – перебуває в розпорядженні підприємства необмежено довго; 2) відповідальності і захисту прав кредиторів – власний капітал підприємства є для зовнішніх користувачів орієнтиром відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу; 3) компенсації понесених збитків – тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу; 4) кредитоспроможності при наданні кредиту – за інших рівних умов перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом; 5) фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій; 6) самостійності – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності підприємства; 7) розподіл доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна в разі ліквідації підприємства. Власний капітал може утворюватися 2 способами: 1) грошовими внесками та іншими активами власників підприємства; 2) методом накопичення суми доходу, що залишається на підприємстві. Т.ч. власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, який без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Власний капітал складається з інвестованого капіталу та нерозподіленого прибутку. Інвестований капітал – це сума простих і привілейованих акцій за їх номінальною вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами. Інформація про власний капітал вміщується в першому розділі пасиву балансу.