самоорганизация скомп.

Взаємодія людей, зовні благородна і прекрасна, піднесена, чуйна, при зближенні або, навпаки, припиненні відносин, буває, різко змінює становище, що оточує соціальне середовище. Взаємодія людей раптом усвідомлюється не як деяке властиве комусь або властивість становища, а як початок відчуження. 

Життєвий світ людини можна умовно поділити на зовнішній - частину довкілля, яке вона вважає за своє життєве середовище, у якому здійснює активну життєдіяльність, і внутрішній - світ власної уяви, переживань, мрій і спогадів. Ці частини життєвого світу нерівнозначні і мають для різних людей неоднакову цінність. Є люди, спрямовані на зовнішній світ, на опанування дедалі нових його елементами (переважно, це екстраверти). 

№20 Особистість має власний психологічний - простір, простір її життєвого світу. Це простір значущих взаємин, простір "Я - Ти* - контактів, небайдужого ставлення одне до одного. Психологічний простір постає всередині простору соціального, видозмінюючи його характеристики. Соціальний простір - це передусім упорядкованість і взаємодія певних соціальних зв'язків і процесів, суспільних відношень, їх насиченість, щільність. У соціальному просторі взаємодіють держави, класи, партії, громадські об'єднання. У психологічному просторі людина намагається не бути самотньою, знайти і зберегти однодумців, людей з близькими поглядами на життя, подібними цінностями, орієнтирами, очікуваннями. Особистісний, або психологічний, простір є скоріш ціннісним середовищем, що забезпечує можливість адекватних власній природі самопроявів. Психологічний простір, як І простір соціальний, може бути більш-менш упорядкованим, насиченим, щільним, водночас маючи і власні суто специфічні якості. Поза стосунками у моральному ракурсі не можна собі уявити спілкування і пізнання, працю і навчання, творчість і саморозвиток. Моральні (точніше - моральны, тобто "нравственные") відношення є своєрідним особистісний еквівалентом відношень суспільних. Психологічний простір складається всередині простору соціального, відчуваючи на собі його вплив і видозмінюючи, його характеристики. Взаємодіє особистісний простір і з простором біологічним, індивідним, який у екологічній психології називають життєвим середовищем. Вплив цього середовища на особистість і життєвий світ, який вона все життя будує і перебудовує, важко переоцінити. Це і природне оточення, і особливості планування житла, і густота заселення, і роль шуму, і багато інших факторів, що безпосередньо випивають на частоту та інтенсивність стресових реакцій, рівень втомлюваності, працездатність, самопочуття, стан здоров'я тощо. Індивідуальний біологічний простір може бути відкритим і закритим, порівняно невеликим і розлогим, автономним і безликим, сприятливим і не дуже. Центрованість цього простору, наявність чітких меж, його відносну автономію простежуємо й при характеристиці простору психологічного, особливо на ранніх етапах світопобудови, при переживанні кризових ситуацій, у випадках ускладненого, дисгармонійного розвитку, коли власне моральні виміри чи то відходять на задній план, чи ще не встигають набути справжньої значущості.

№21 Для визначення часу, співвіднесеного з людиною та її буттям, Гайдеггер пропонує поняття "тимчасовість". Час як тимчасовість — це саме той час, який людина відчуває, переживає, до якого не може ставитися безсторонньо. Час починається з моменту народження людини Й закінчується з її смертю. Однією з характеристик психологічного часу є його непослідовність, неможливість чіткого, векторного руху з минулого через сьогодення у майбутнє. Людина постійно виходить зі стану спокою, нерухомості чи то у власне минуле, чи в майбутнє, чи в теперішнє. Індивід водночас бачить плин життя у всіх його напрямах, вдивляється в минуле і майбутнє. Якщо немає постійної роботи з пам'яттю, її змістом, не може бути й реальних життєвих перспектив. Минуле — це не тільки те, що відокремилося від теперішнього, але й те, що переходить у теперішнє, визначає його. Людина ж має безперервну мелодію внутрішнього життя, котра звучить від початку до кінця нашого свідомого існування. Саме цю мелодію й слід, за Бергсоном, називати особистістю.  Людина охоплює минуле, теперішнє і майбутнє як єдине ціле, де минуле не залишається позаду, а триває, майбутнє не сховане, а передчувається. Минуле повертається до нас протягом усього життя. Саме таке розуміння минулого дає змогу в новому світлі побачити етап учинкової післядії, коли підсумок пережитого, зробленого стає передчуттям майбутнього. Дію завершено, але її наслідки, її справжній драматизм ще буде оцінюватися знов і знов. Психологічний час якісно неповторний; він стає людською долею, детермінуючи весь життєвий шлях. Цей час неможливо розглядати поза такими поняттями, як народження, смерть, любов, спокутування. Час людського існування, формування життєвого світу можна звести до часу фізичного як глибинної форми буття матерії. Неправильно було б ототожнювати його і з часом соціально-історичним, який відрізняється повторюваністю, послідовністю, тривалістю, каузальністю. Не збігається психологічний час і з часом біологічним, індивід ним, який має ситуативний масштаб і польову орієнтацію. 

№22 Відомо, що існує так званий зовнішній тип морального розвитку, зорієнтований на заохочення-покарання. Зовнішній, або до моральний, тип соціалізації є водночас і характеристикою психологічного простору. Адаптація до зовнішніх стандартів здійснюється передусім заради отримання власного задоволення. Людина з егоцентричним життєвим простором може добре знати всі необхідні норми, завжди маючи для себе безліч виправдань, пом'якшувальних обставин, намагаючись будь-що відстояти стабільність своїх смаків, уподобань, поглядів. Простір багато у чому протилежний егоцентричному має назву конформного". У цьому просторі переважають відцентрові, а не доцентрові тенденції; він сконцентрований не на єдиному унікальному "Я", а на численних і ситуативних "інших". Людина, для якої характерним є цей простір, орієнтується переважно на зовнішні впливи, хоче обов'язково відповідати груповим очікуванням, бути серед більшості, не беручи на себе відповідальність. залежно від зміни авторитетних оточуючих, на яких людина орієнтується, з якими ідентифікується, від яких залежить, центрів може бути декілька, і їх питома вага буде коливатися. Власне "Я" виявляється, набуває плоті лише приєднуючись до одного з лідерів, ототожнюючись з ним. Наступний варіант життєвого простору, в якому людина залишається позбавленою відповідальності і невільною, є простір нормативний. Цей простір є простором традиційної моралі, що ззовні приписує людині цілу систему заборон, спираючись на презумпцію несвободи. Такий простір не може бути по-справжньому індивідуальним, скільки "суб'єктом моральної оцінки є суспільство, а не особистість... суспільство встановлює моральні заборони, табу, закони і норми, яким особистість повинна повинуваться лід страхом морального відлучення та кари". У нормативному просторі чітко виокремлюються полюси добра і зла, постійно формуються оцінки "добрих" і "поганих", "правильних" і "неправильних" дій. Простір релятивний, коли для людини які завгодно нормативні системи стають відносними, викликають сумніви, потребують обґрунтування, випробування на доцільність. Власне експериментуючи "Я" стає центром простору, тягар відповідальності не врівноважується досить неосяжною свободою, яку людина собі надає. Є досить відкритим, незамкненим, і його межі, якщо вони є, сприймаються як нечіткі, умовні, плинні. у такому просторі немає ніякої цінності, добро і зло можуть довільно мінятися місцями. Людина, яка будує релятивний простір, є залежною від власних експериментів із загально визначеними нормами, не є вільною в ієрархізації значущих І другорядних форм виявлення "свободного" волевиявлення. Нав'язливе прагнення ні на кого не походити, нікому не наслідувати, ні на які стандарти не оглядатися, все починати з нуля, йти виключно новими шляхами, як й у випадку конформного простору, обмежує індивідуальну свободу, хоча й має багато у чому протилежну природу. Суб’єктний тип. У своїй завершеній, зрілій формі цей простір є достатньо відкритим, але ця відкритість пов'язана не з численними моральними експериментами, в яких оточуючі є лише засобом, а з спрямованістю на інших, їхні інтереси, очікування, потреби. Цей простір можна назвати суб'єктним, оскільки у центрі його опиняється активний суб'єкт, що приймає самостійні рішення, бере на себе відповідальність за все, що відбувається, прагне перетворювати самого себе у відповідності зі значущими цінностями. Людина, моральний простір якої є суб'єктним, робить моральний вибір виходячи не з почуття обов'язку, а задовольняючи свою природну моральну потребу, яка є глибинним регулятором поведінки. Раціональне співставлення аргументів "за" і "проти" не відбувається, вистачає миттєвої інтуїтивної оцінки, емоційного поштовху для прийняття рішення.

№23 Особистість уся й до кінця, у всій повноті своїх потреб і завдань розчиняється в суспільній стихії, - думають крайні колективісти; в суспільстві й через суспільство рятується вона від своєї слабості й обмеженості, у ньому вона має й вихідний початок, й завершуючи межу своїх прагнень. Особистість самодостатня, - вважають крайні індивідуалісти, - суспільство їй не допомагає і не є опорою, а перешкодою і межею, тільки в самій собі вона може знайти порятунок і вихід із свідомості своєї недосконалості. сутність людини соціальна, кожний індивід у своїй основі є суспільна істота. У процесі життєдіяльності індивіда відбувається формування його особистості як конкретно-історичної індивідуальності. Людський індивід стає індивідуальністю лише на соціальному рівні розвитку, ставши особистістю. Якщо індивідуальна властивість людини становить природну основу індивідуальності, то його особистісні соціальні якості становлять його сутнісну сторону. Структура людської індивідуальності, тому може бути розкрита лише на соціальному рівні розвитку людини як особистості. Сама індивідуальність не виводиться із суспільних відносин безпосередньо, хоча й не може формуватися поза ними. Суспільні відносини обумовлюють особистісні властивості людини, але ще не визначають його індивідуальних якостей. Індивідуальність не задана ззовні, але формується при активній участі самої людини. Індивідуальні якості людини, обумовлені суспільними відносинами, опосередковано, через його власний внутрішній світ. Соціальні норми й цінності входять в індивідуальну структуру людини лише на високому рівні їх суб’єктивізації, коли вони перетворюються в його власні принципи й переконання в якості його смисложиттєвих засад. На рівні знання або типізованого визнання вони не пов’язані з феноменом індивідуальності. Володіючи індивідуальною самостійністю, людина стає більш тісно пов’язаною із суспільними відносинами, будучи не формально, а органічно включеною у їхнє функціонування. Отже, особистість та індивідуальність, по-різному пов’язані суспільними відносинами, і є різними формами їх прояву. Звичайно ж, людина може бути сформована, як особистість, тільки в суспільстві.

№24 Особисте (приватне) життя є ключовою цінністю, що укріплює людську гідність, і основним правом людини і розумним очікуванням кожної людини. Особисте життя - це намагання людей вільно обирати, за яких обставин і якою мірою розкривати себе, своє ставлення і поведінку щодо інших. Особисте життя людини можна визначити через низку сутнісних ознак, які характеризують це поняття і відрізняють від суміжних правових категорій. Особисте життя людини визначають дві його визначальні ознаки: (1) нематеріальні блага як об'єкт і (2) приватність названих відносин. Перша ознака полягає в тому, що ці стосунки складаються з приводу виключно нематеріальних благ (честь і гідність особи, її здоров'я, сімейне життя, міжособистісні відносини з іншим людьми - дружба, кохання, партнерство) тощо. При цьому кожна особа може по-різному розуміти і визначати ті суспільні відносини, які є її особистим життям. Другу ознаку особистого життя особи визначає приватність названих суспільних відносин, під якими розуміють автономність і самодостатність індивіда, незалежність його від будь-яких публічних інституцій і публічних відносин, в які вступає особа. Публічне. Завдяки Всесвітній мережі можливість бути відомою людиною і вести публічне життя є доступна навіть школярам, тоді як раніше публічними були лише вузьке коло політиків, журналістів, артистів і крупних бізнесменів. публічне життя пов’язане з відкритістю інформації про певні події або явища

№25 Я-концепція - відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень особистості про себе, яка переживається нею як неповторна І є основою її самовизначення у світі, взаємодії з іншими людьми, ставлення до себе. Більшість уявлень людини про себе в дорослому віці ґрунтується на організмічному оцінному процесі, який полягає у тому, що людина оцінює позитивно, прагне відчути ті переживання, які її розвивають або не завдають шкоди (Я здорова, красива, щаслива, вміла, успішна, здатна), і оцінює негативно чи уникає тих, що, на її думку, шкодять її збереженню або розвитку (Я хвора, некрасива, нещаслива, невміла, нездатна, неспроможна). У дорослої людини взаємовплив самоактуалізації і Я-концепції контролюється прийнятими нею соціальними і моральними принципами, ідеалами, нормами, духовними цінностями. Я-концепція виконує такі функції: Сприяння узгодженості внутрішнього світу особистості, визначення характеру інтерпретації досвіду, джерела очікувань. У людини виникають певні очікування та уявлення про те, що може чи повинне відбутися під час розвитку конкретної ситуації. Джерела очікувань. У людини виникають певні очікування та уявлення про те, що може чи повинне відбутися під час розвитку конкретної ситуації. 

№26 Система вправ і прийомів роботи, спрямована на формування позитивного "Я-образу", передусім має на меті підвищення самопізнання. Відомо, що процес самопізнання розпочинається з усвідомлення власного тіла (тобто фізичних характеристик власного "Я"); активізації процесу самопізнання суттєво сприяють пізнання індивідуальних особливостей інших людей та порівняння себе з ними; одним із основних завдань процесу самопізнання є пізнання власного внутрішнього світу. Корекційну роботу слід розпочинати з оптимізації процесу розвитку фізичних аспектів образу "Я". Для активізації формування фізичних аспектів ідеального образу "Я" проводяться заняття, на яких описують зміни, що відбуваються у зовнішності інших людей; серед цих змін виділяються такі, що подобаються та не подобаються; визначаються схожі та відмінні риси у зовнішності досліджуваних школярів та інших людей. Також проводяться заняття, на яких виробляються критерії аналізу й оцінки емоційних станів інших людей. Учнів навчають визначати почуття інших людей у різноманітних життєвих ситуаціях, з'ясовувати фактори їх виникнення. Для активізації процесу самопізнання використовуються вправи, для виконання яких необхідно відтворити різноманітні риси характеру в уявних ситуаціях. Працюють також і над тим, щоб учні вчилися виявляти розбіжності між уявленнями про себе та власною поведінкою.

№27 Художня одарённость передбачає гостроту уваги до життя, вміння вибирати об'єкти уваги, закріплювати у пам'яті що ці враження, видобувати їх із пам'яті і включатимуть в багату систему асоціацій і зв'язків, що диктуються творчим уявою. Діяльністю у цьому чи іншій формі мистецтва, на той чи іншого період її життя багато хто займається з перемінним успіхом. Людина художньо одарённый створює твори, які мають стійкою значимістю для цього товариства на значний період його розвитку. Талант породжує художні цінності, мають неминуще національне, а де й загальнолюдське значення. Геніальний ж майстер створює вищі загальнолюдські цінності, мають значимість попри всі часи. Творчість є похідною реалізації індивідом унікальнихпотенцій у визначеній області. Творчість являє собою процес, зворотній соціалізації. Якщо у процесі соціалізації особистість вбирає у себе багатство світу культури і трансформує у власний світ, то у процесі своєї творчості вона реалізує особисті потенції такої сили і значення, що вони збагачують світ культури, впливають на розум, почуття та емоції інших людей. Художня творчість починається з загостреної уваги до явищ світу і припускає «рідкі враження», уміння їх втримати в пам'яті й осмислити.  Важливим психологічним фактором художньої творчості є пам'ять.

№28 Відповідальність - усвідомлення особистістю власної повинності, власних обов'язків і розумне їх виконання. Попередня відповідальність передбачає: – спрямованість життєтворчості до досконалості, до «найкращого» рішення, до того, щоб вона була животворчою як для самої особистості, так і для її оточення — інших людей та її життєвого світу; визначення своїх можливостей, своєї ролі та обов’язку у збереженні та збагаченні життя; передбачення результатів та наслідків свого втручання у ті, чи інші життєві процеси та активний вплив на ці процеси з метою збереження та розвитку позитивних тенденцій та запобігання можливих негативних наслідків; готовність прийняти на себе санкції (правові, моральні, соціально психологічні) за спричинення шкоди тим чи іншим формам життя, а також готовність перенести докори совісті за те, що міг зробити, та не зробив, за те, що міг зробити інакше, але не зробив, вміння використовувати попередні подібні сумління при прийнятті наступних рішень. Наступна відповідальність міститься у тому, що людина визнає власне діяння саме таким, за «попередньо обміркованим наміром», підтримує його підґрунтя, мотиви та наслідки, тобто бере відповідальність на себе.

№29. Відповідальність - усвідомлення особистістю власної повинності, власних обов'язків і розумне їх виконання. Рушійні сили розвитку відповідальності особистості закорінені у засвоєнні дитиною зразків соціальної поведінки завдяки пізнанню і виконанню правил під час ігор, у взаєминах кооперації і співпраці. концепції формування відповідальності у підростаючої особистості: 1) реалізація відповідальної залежності, у межах якої має функціонувати вихованець, здійснюючи різні види діяльності. 2) формування відповідальності в особистості у контексті виховання її громадянськості і морально-духовної ціннісної спрямованості. Вихідним пунктом визначення міри відповідальності у загальнофілософському аспекті в усі епохи було вирішення питання про співвідношення свободи і необхідності. Передумовою відповідальності є вибір індивідом можливої поведінки. Значним просуванням у розробці проблеми відповідальності було вчення І. Канта про внутрішнє ставлення до обов'язку, згідно з яким індивід підкоряє свою волю зовнішній необхідності, приймаючи останню як внутрішній моральний закон.  Відповідальність органічно пов'язана зі свободою прийняття рішень, вибору цілей та способів, методів і стилів її досягнення.  Відповідальність передбачає необхідність збереження індивідуальної своєрідності. Вибір життєвого шляху є найкращим проявом відповідальності людини. Формування відповідальності відбувається одночасно з автономністю особистості та сприяє забезпеченню свободи прийняття рішень. Розвиток відповідальності людини формується головно у процесі неперервного навчання. Людина, навчаючись, розвиває відповідальність за свої дії та вчинки.

№31 Самоконтроль - усвідомлення й оцінка суб'єктом власних дій, психічних процесів і станів. Поява і розвиток самоконтролю визначається вимогами суспільства до поведінки людини. Формування довільної саморегуляції припускає можливість людини усвідомлювати і контролювати ситуацію, процес. Самоконтроль - це вміння підкорити емоції власному розуму. Переваги самоконтролю. Самоконтроль дає можливості - керувати своїми діями і емоціями. Самоконтроль дає свободу - від зовнішніх обмежень. Самоконтроль дає спокій - засноване на впевненості у власних силах, здібностях і розумі. Самоконтроль дає повагу - як самоповага, так і повагу оточуючих. Самоконтроль дає вміння - керувати не тільки собою, але й людьми. Самоконтроль дає терпіння - для подолання внутрішніх недоліків і зовнішніх перешкод. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних видів діяльності мотиву самоудоско-налення. Самоконтроль виступає механізмом функціонування свідомості й самосвідомості.

№32 Концепція самоефективності стосу­ється уміння людей усвідомлювати свої здібності побудувати по­ведінку, яка відповідає специфічному завданню або ситуації. самоефективність, або усвідомлена здатність справитись із специфічними ситуаціями, впливає на декілька ас­пектів психосоціального функціонування. люди, які усвідомлюють свою самоефекти- вність, докладають більше зусиль для виконання складних справ. Отже, самоефективність особистості є сильним фактором впливу на її поведінку. усвідомлене уявлення про власну компетентність і успішність створює ґрунт для самоповаги та базується на самоприйнятті, а також містить образ тієї програми дій, що сприятиме бажаному результату, і яку індивід здатний спланувати та здійснити. Під самоефективністю розуміють інтегральну характеристику самосвідомості особистості як суб’єкта діяльності, що складається з системи уявлень про власні здібності з організації та здійснення (життє)діяльності, досягнення її результату і таку, що проявляється у специфічних особливостях системи самосуб’єктних відношень особистості у процесі планування і здійснення діяльності.

№33 Самооці́нка, елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків]; важливий регулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з її оточенням, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і розвиток її особи. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем намагань, цілей, які людина перед собою ставить. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої сили із завданнями різної складності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна (завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особи, спотворює її мотиваційна і емоційно-вольова сфери і тим самим перешкоджає гармонійному розвитку. Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки навколишніх і, ставши стійкою, змінюється дуже важко, то змінити її можна, змінивши ставлення навколишніх (однолітків, співробітників, викладачів, рідних). Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх цих людей. Але визначальними в формуванні самооцінки є, по-перше, реальні успіхи, досягнення в діяльності людини. По-друге, самооцінку визначає рівень вимог, що їх людина висуває до себе. При цьому, якщо спробувати вивести формулу самооцінки, вона виглядатиме так: Певний рівень самооцінки формується в дитинстві. В цьому певну роль відіграють особистісні характеристики, в першу чергу тип темпераменту людини. Другою складовою формування самооцінки є ті відносини, що склалися в сім’ї, жорсткий чи, навпаки, м’який принцип виховання.

№34 Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих. Для формування адекватної самооцінки  дуже  важливим є критичне ставлення людини  до своїх здібностей і можливостей.  Поняття  „самооцінка”  та  „самоповага” взаємодоповнювані. Самооцінка показує, як людина оцінює   себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.  У більшості людей виявляється тенденція оцінювати себе  вище  середнього. Це дозволяє зробити висновок, що людині властива потреба в досить високій самооцінці, тобто кожному хочеться поважати себе.   Самоповага — одне з джерел психологічної стійкості, гарного настрою.

№35 Одним з критеріїв розумної організації життя е надзвичайно важливий для кожної людини показник стану її здоров'я.  індивідуальне вдосконалення, самоконтроль, планування дій, врахування при плануванні своїх можливостей.

№36 Перспектива (від лат. perspіcto - ясно бачу) або життєва перспектива - плани, плани на майбутнє. Перспектива - це те, що дає можливість прагнути до чого-небудь значимому спереду. Реалістичність перспективи означає здатність людини відокремлювати мрію від реальності, фантазію від дійсності й зосереджувати зусилля на таких цілях, які мають реальні підстави для здійснення в майбутньому. Крім реалістичних перспектив бувають перспективи мрячні. Оптимістичність перспективи визначається співвідношенням позитивних і негативних прогнозів, що стосуються реалізації її в майбутньому. Позитивний прогноз перебуває в прямої залежності від ступеня соціальної адаптированности особистості, від її мотивації на реальні життєві цілі й досягнення. визначеність — чіткість, виразність чого небудь. Ритмічність належить до природних відчуттів людини. життєвий біологічний ритм свідчить про добре здоров'я і самопочуття людини. Ритм — це в першій мірі враження руху; ритмічним називаємо рух, зложений з однородних елементів, що чергуються в правильних відступах часу. Тренінг — це запланований процес модифікації (зміни) відношення, знання чи поведінкових навичок того, хто навчається, через набуття навчальногодосвіду з тим, щоб досягти ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі. Тренування (від англ. to train — виховувати, навчати) — комплекс вправ для тренування в чому-небудь. Тренування — система підготовки організму людини з метою пристосування його до підвищених вимог і складних умов роботи й життя.

№37 Самооцінка - оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка - результат проекції "реального Я" на "Я ідеальне".Формула У. Джемса : Самоповага =  Успіх / Домагання. По формулі для підвищення самоповаги можна обрати два шляхи: 1) підвищуючи успіх або 2) знижуючи домагання. Формула — це дріб, у чисельнику якого наші досягнення, а в знаменнику — домагання, тобто цілі, які ми ставимо перед собою. Коли дріб менше одиниці, ми відчуваємо себе невдахами, коли більша або дорівнює їй — задоволені собою, любимо себе. За Джеймсу, любов до себе — це почуття, яке виникає при невеликій різниці між нашими домаганнями і реальними досягненнями. Його формула і сьогодні залишається єдиною вдалою спробою визначити це почуття. №38 життєві плани — це відображення в індивідуальній свідомості панівних суспільних відносин, специфіки соціального стану, особливостей мікросередовища та інших чинників, які зумовлюють ймовірність реальної життєвої програми індивіда. Життєві плани можуть спонукати людину до діяльності з метою подолання меж свого наявного буття, оскільки під впливом суспільства вона сформувала певні прагнення, виробила відповідні настанови тощо. У цьому розумінні життєві плани не тільки відображають об'єктивні обставини, але певною мірою і створюють їх. Сенс і мета життя. Мета — це уявний або очікуваний результат наших дій. Вибір життєвого шляху. Життєва позиція та спосіб життя.

№39 Життєва стратегія – спосіб організації людиною власного життя, спроможність до приведення життєвих умов у відповідність до власними цінностей і індивідуальним своєрідністю. Життєва стратегія особистості – досить стійке освіту, основу якої лежать ціннісні орієнтації людини. Цінності можна описати як якісь ідеальні мети, що задають точку відліку при оцінюванні тих чи інших подій; найбільш загальні смислові освіти, які надають особистості певну цілісність; найстійкіші мотиваційні освіти,соотносимие з життєдіяльністю загалом і які мають високим рівнем стабільності; критерії вибору, якими людина будує своє ставлення до світу, оточуючим, себе. Отже, виходячи з цінностях, життєві стратегії видаються стабільними, стійкими освіти, які організують цілісність життєдіяльності, визначають спосіб буття людини. Така стійкість забезпечує людині відносну незалежність поведінки від впливів довкілля. Життєва стратегія – одне із регуляторів соціального поведінки. Дослідники відзначають най­більш поширені типи життєвих стратегій, які трапляються у повсякден­ному житті. Зміст комплексного критерію визначається характером соціальної активності особистості. Рецептивна ("придбавальна") ак­тивність є основою життєвого благополуччя та його аномальних форм - споживчо-накопичувальної, паразитарно-експлуататорської та ін. Передумовою стратегії життєвого успіху виступає мотиваційна ("досягальна") активність, розрахована на суспільне визнання (прикладом може бути підприємництво). Нарешті, стратегії самореалізаціі" прита­манна творча активність, спрямована на створення нових форм життя незалежно від їх зовнішнього визнання чи невизнання. Кожна з пе­релічених моделей життєвих стратегій має безліч модифікацій. У цьому виявляється багатство й багатогранність людського життя, що є передумовою неповторності, унікальності індивідуальної долі людини. Розробляючи життєву стратегію, необхідно враховувати: 1) діапазон можливостей, що відкриваються перед особистістю в конкретних життєвих обставинах, в тому числі її особистісні ресурси; 2) альтерна­тивні сценарії життєвого шляху, зумовлені кожним з прийнятих рішень та здійснених наборів; 3) можливість втрат в кожному з альтернатив­них варіантів, включаючи побічні ефекти, тривалі наслідки, потенційну загрозу, можливий ефект бумеранга; 4) можливість чи неможливість досягнення чогось за певних обставин.