самоорганизация скомп.

№40 проектна діяльність стимулює процес саморозвитку кожної дитини, передумовами якого є самоусвідомлення, самовизначення, самоствердження, самореалізація. У процесі проектної діяльності учень виступає архітектором свого розвитку як особистості, демонструючи автономність, відповідальність, обов’язковість.

Проектна діяльність дозволяє дитині визначити смисложиттєві орієнтації особистості: цілі в житті, насиченість життям (через рефлексію теперішнього), задоволеність самореалізацією (через аналіз минулого), керованість життям (через активну творчість). Проект життя розуміється як погляд у майбутнє через сподівання, наміри, цілі та думки.

Формування образу "Я". Процес життєтворчості, який най­більш повно втілюється в індивідуальному життєвому проектуванні, передбачає, передовсім, знання самого себе: "Хто Я?", "Що Я?", "Які особистісні якості Я маю?"; "У чому сенс мого життя?"; "Які мої життєві орієнтири, цінності та пріоритети?", "Які мої недоліки, а можливо, й ва­ди, яких я хотів би передовсім позбутися?"; "Які потенційні та актуальні здібності я маю?" та ін. ля розуміння самого себе та формування "Я-концепції" є три шля­хи, Перший полягає в тому, щоб через практичні дії виявити й довести самому собі власні здібності, виявити свої особистісні якості. Другий - це соціальне порівняння - порівняння індивідом себе з іншими людь­ми, яких індивід вважає порівнянними із собою (І.С.Кон). І третій шлях - саморефлексія, роздуми над таємницею свого "Я", аналіз своїх ду­мок, бажань, учинків. Формування індивідуально-особистісної картини світу. Оскільки індивідуальне життя кожного здійснюється у певному сере­довищі - природному, соціальному, культурному, - важливим елемен­том, потрібною передумовою особистісного життєвого самовизначен­ня є формування у свідомості особистості картини світу, в якому вона здійснює свою життєдіяльність, визначення того актуального життєво­го середовища, яке є важливим для розвитку та самореалізації цієї особистості. Усвідомлення людиною свого життєвого призначення. Формулювання свого життєвого кредо як "символу віри". Осмислення особистістю життєвої перспективи. Робота над проектом передбачає такі етапи: 1. Визначення теми, мети та завдань проекту. 2. Розробка плану діяльності для досягнення поставленої мети. 3. Виконання проекту. 4. Презентація робіт. №41 Особистісний вибір є засобом і елементарним актом систематизації і структурування суб'єктивної реальності. За реалізації цілісного суб’єктного підходу на перший план виступають два методологічно значущих моменти-вимоги концепції особистості як суб’єкта життя. Перша – подолання домінування структурно-субстанціонального визначення особистості, що сформувалося у вітчизняній психології. Структурний підхід не розкриває проективних здібностей особистості, можливостей її зміни та розвитку на життєвому шляху, розглядаючи її як наявну даність. Зосередженість вітчизняної психології на вивченні становлення особистості дитини призвела до того, що не проводилися дослідження досягнень дорослої особистості, збереження її ідентичності в змінюваних умовах, розвитку індивідуальності. Друга – подолання позбавленого індивідуальності та безсуб’єктного підходу до власне життєвого шляху. Останнє властиве феноменологічному, біографічному, подійному, віковому підходам і концепціям життєвого шляху. Концепція особистості як суб’єкта життя передбачає зміну, вдосконалення якостей особистості в процесі самовираження, самореалізації, розкриття детермінації життя власне особистістю і детермінації особистості життям. побудова особистістю своєї стратегії життя здійснюється шляхом її узагальнення, виокремлення найзначущіших життєвих принципів і способів їх реалізації. Останнє передбачає подолання суперечностей, перешкод, труднощів на шляху реалізації цих принципів, усвідомлення вартості розв’язання суперечностей. На рівні свідомості життєва стратегія втілюється в Я-концепції, що дає можливість особистості усвідомити себе як суб’єкта, поставитися до себе як до джерела життєвих змін, причини подій, учинків, виявити в собі нові прагнення і сили, взяти на себе відповідальність за реалізацію своїх устремлінь, ближніх і дальніх, за те, щоб прожити своє життя достойно

№42 У́спіх (по́спіх, до́спіх) позитивний наслідок роботи, справи, змагання, життя тощо; значні досягнення, удача, талан. Життєвий успіх – це робота рук самої людини. На мою думку, він полягає в сукупності морального задоволення, душевного спокою та матеріального добробуту.позитивний результат діяльності, факт вищого досягнення поставленої мети. Здобутий успіх є великим збудником нової енергії, могутнім стимулятором творчих пошуків і злетів. Види успіху: За цільовим спрямуванням - Частковий успіх, однак мета досягається не цілковито, але лише частково; Помірний успіх ; Терапевтичний успіх; Очевидний успіх; За ставленням до людини; Особистий успіх ; Лідерський успіх

Існують різні типи успіху:   неочікувана радість – коли результат діяльності учня перевершив його очікування;  спільна радість – учень досяг необхідної для себе реакції колективу, тобто емоційний відгук оточуючих на успіх члена колективу; радість пізнання – радість пізнання нового; пізнання опирається на самоосвіту й самопізнання; її головна умова - спілкування. Риси характеру, якими має володіти людина, щоб досягти успіху: 1. Енергійність і фізична витривалість. 2. Уміння зосередитись на головній перспективі 3. Чутливість до інших 4. Гнучкість 5. Здатність толерувати конфлікти 6. Здатність контролювати своє его, а іноді проковтнути свою гординю

№43 Життєвий успіх залежить від виховання, від рівня знань, навіть від особистих якостей людини.  Для одних людей життєвий успіх полягає насамперед у матеріальному благополуччі. Для інших — зовсім в іншому. досягнення людиною бажаного цілком залежить від її активної життєвої позиції, намагання зробити все, що в її силах, задля того, щоб мрія стала реальністю. Актуальний – актуальний (який відповідає сучасності) назрілий, (важливий в даний момент) злободенний, наболілий, (який особливо потрібний) пекучий. Актуальний успіх – той, що важливий в житті людини, якого людина досягне, незалежно ні від чого. Потенційний – прихований. Який існує в потенції і може виявитися або бути використаний за певних умов. Який при першій нагоді може стати ким-небудь; можливий. актуалізація власних здібностей може підвищити віру людини в ефективність власної діяльності. Коли людина усвідомлює наявність у себе здібностей, які можуть забезпечити успіх, це позитивно відображається на її впевненості в успішності власних дій. Коли ж діяльність є занадто легкою. То це позбавляє її розвивального е6фекту, призводить до пасивності, нудьги, самозадоволеності. пропонуються два

підходи до оцінки успіху: актуальний (побудований на оцінці досягнутого людиною в даний момент) і потенційний (в основі якого лежить життєва перспектива – цілі, плани і потенційні можливості самореалізації в різних сферах життєдіяльності).

№44 У педагогічній науці відома формула успіху, яку в минулому столітті запропонував У. Джемс. У ній самооцінка особистості, міра її „поваги” до самої себе, розглядається як величина, прямо пропорційна успіху як зовнішньому соціальному визнанню й обернено пропорційна рівню домагань особистості

Успіх

Самоповага = —————

Домагання

Відповідно, можливі і різні формули успіху: актуальна і потенційна. Загальна формула актуального життєвого успіху, що інтегрує статусно-віковий і суб`активно-оцінний аспект визначення життєвого успіху, має такий вигляд: ( F = D) & ( C=D ) * E, де: А – соціальний статус, В – вікові/рольові очікування, D – самооцінка успіху, Е – життєвий успіх . Формула потенційного життєвого успіху може бути представлена з приблизно тим же ступенем абстрактності, що і формула самоповаги У. Джемса :

Домагання + Психол ресурс

Потенц жит успіх = ————————

Вік

Де категорія „психологічні ресурси” ввідображає інтегративну характериcтику фізичних, емоційно вольових можливостей людини . Успіх у будь-якій діяльності залежить не лише від здібностей і знань, а й від мотивації: прагнення працювати й досягати високих результатів. Чим вищий рівень мотивації (і активності), тим більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона схильна докладати. Виходячи з цього, С.С.Занюк пропонує таку формулу успіху: У = З + М + С,

де : У –успіх; З - здібності; М - мотивація досягнення; С – Ситуація, зовнішній чинник, сприятливі обставини тощо)

№45 За певних життєвих обставин, спровокованих гострими переживаннями, хронічними внутрішніми конфліктами, тяжкими захворюваннями, психологічний час особистості за своїми характеристиками починає наближуватись до часу біологічного, втрачаючи чітку лінійність, підпорядковуючись психофізіологічним ритмам, набираючи ситуативного масштабу та польової орієнтації. Людина постійно повертається до образи, зради, втрати і "прокручує" одне й те ж сотні разів. Час ніби зупиняється і починає тупцювати на одному місці. Майбутнього немає, адже воно не цікавить, не сприймається як щось інше, не таке, як болюче сьогодення. Колишні перспективи, життєві цілі, мрії знецінюються, тьмяніють. Поведінка мотивується випадковими речами: телефонною розмовою, мінливим настроєм, болем у серці, реченням, яке сказав диктор телебачення. У залежності від того, як людина на певних етапах життя ущільнює, розширює, звужує, прискорює або вповільнює перебіг власного психологічного часу, вона по-різному бачить довколишній світ і саму себе, перебуває з цим світом у згоді або конфронтації, приймає власну індивідуальність або заперечує її, прагне самовдосконалення або видобуває дедалі складніші психологічні захисти. Досягнення особистісної гармонії передбачає співрозмірність психологічного і метричного віку, своєчасність включення в особистісний час і часу індивіда, і соціально-історичного часу особи. Міра авторства життєвого шляху є показником творення дедалі гармонійнішої особистісно-часової структури. Коли життєва криза наближується, людині не хочеться залишатися у теперішньому стані, вона вважає цей віковий етап далеко не найкращим. А більш-менш гармонійний стан, який свідчить про віддаленість від кризи, сприяє прийняттю власного віку. Тоді не активізується потреба повернутися у власне дитинство, що залишило по собі приємні спогади. Людина не може залишатися байдужою до власного життя. Вона переживає все, що стає складовими частинами її біографії, як трагедію, драму, комедію, фарс. Тональність її загального ставлення до життя є досить стійкою, хоч і залежить від вікового етапу чи життєвих обставин, стану здоров'я або рівня задоволеності собою. У кризовій життєвій ситуації, перед лицем страшної небезпеки людина здатна побачити, відчути все своє життя загалом, від початку до передбачуваного кінця, до фіналу. Вона миттєво підбиває підсумки пройденого шляху, осягаючи перспективи. Минуле, теперішнє і майбутнє взаємопроникають, і час життя стає доступним для огляду в усіх своїх аспектах.

№46 Психологічний захист - це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань різновиди: 1) конструктивний - не вирішуючи проблеми, хоча б не ускладнює її, 2) деструктивний-ускладнення проблеми, погіршення ситуації для особистості, причому останніх значно більше. Надамо опис типових механізмів психологічного захисту. Існують також деструктивні механізми психологічного захисту: Витіснення - штучне забування людиною травмуючих спогадів через їх перехід у несвідоме. Проекція - приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що навколо всі - брехуни, то вона сама часто говорить неправду). Заміщення - перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим же керівнику, сварить вдома дружину, та - дітей, вони лупцюють домашніх тварин). Регресія - повернення до дитячих форм поведінки, "впадання в дитинство" (при сварці дорослих вони "надуваються" і не розмовляють, пияцтво чоловіків чи гонки на великій швидкості тощо), Формування реакції - захист від заборонених, неприйнятних імпульсів через думки чи поведінку зворотного характеру (при надмірній показовій люб'язності людина приховує неприязнь і навпаки), Раціоналізація - наведення для себе псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний), Втеча - уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами.Основною функцією психологічного захисту є "відмежування" сфери свідомості від негативних, травмуючих особистість переживань. В широкому розумінні даний термін використовують для позначення будь-якої поведінки, яка долає психологічний дискомфорт, в результаті якого може сформуватися негативізм, змінитися система міжособистісних стосунків тощо.

№47На основі функціонального аналізу створена концептуальна модель функціонування організаційної свідомості, яка розкриває механізм її самовідтворення на індивідуальному та колективному рівнях. Таким чином, організаційна свідомість людини виявляється в процесах самоорганізації особистості та реалізується через цілепокладання та технології самоменеджменту. Відповідно на колективному рівні сукупний інтелект виявляється в процесах соціальної самоорганізації, реалізується через механізм цілепокладання та технології управління (соціального, державного, корпоративного). На основі діалектичного аналізу індивідуальної і суспільної організаційної свідомості встановлено, що вони тісно взаємопов’язані і їх єдність полягає: 1) в тому, що обидва явища володіють здатністю відображати відносини, які складаються між людьми, крізь призму впорядкованості; 2) вони формуються та розвиваються в процесі діяльності і впливають на цю діяльність, визначають та регулюють її; 3) суспільна та індивідуальна свідомість пов’язані з мовою, за допомогою якої від покоління до покоління передається організаційний досвід людей; 4) їх об’єднують належні їм функції (самоорганізації, управління); 5) суспільна та індивідуальна організаційна свідомість містять у собі раціональну (знання, поняття, судження) та емоційну (почуття, схильності, мотиви) сфери тощо.Відрізняються суспільна та індивідуальна організаційна свідомість за об’ємом, формами, засобами і часом існування, закономірностями формування та за іншими важливими характеристиками.

№48 Специфіка свідомості зумовлює наявність цільових факторів детермінації кожного етапу самоорганізації особистості, в тому числі й її самореалізації, причому прагнення людей здійснити свої свідомо поставлені цілі є безпосередньою й найближчою детермінантою їх діяльності . Стосовно процесу самореалізації як діяльності з упредметнювання сутнісних сил саме ці фактори відіграють вирішальну роль, об’єктивно людину можна присилувати виконувати ту чи іншу діяльність, але неможливо змусити її реалізувати (виконати) себе. Зовнішні умови можуть прискорювати чи гальмувати процес самореалізації, але самі собою, відірвані від внутрішніх, вони не здатні його спричинити. До цільових факторів детермінації процесу самореалізації особистості ми відносимо такі: свідому ієрархізацію потреб; параметри спонукальної отивації діяльності; ціннісні орієнтації особистості; формування ідеалів; особистісний смисл життя; відношення до творчості; рівень внутрішньої свободи; визначення меж конкретного акту самореалізації; волю (здатність до воління); натхнення; флуктуації структури особистості.

Контрольно-оціночні. У процесі пізнання власних потреб людина в першу чергу відкидає “небезпечні” для себе потреби, здатні розхитати цілісність її структури ; потім обирає для нагального задоволення ту потребу, яка представляє собою найгострішу в конкретних умовах суперечність між відсутністю чогось і ідеальним образом того, що могло б цю відсутність заповнити. Важливо, щоб в ідеальній ієрархії потреб узгоджувалася природна послідовність первинних (об’єктивного характеру) і вторинних потреб (прикладом останніх виступає потреба віддати життя за Батьківщину в ім’я перемоги у війні). Порушення цієї послідовності створює загрозу для існування самої людини, свідомість може породити таку мету, яка буде суперечити життєво важливим потребам

№49 відсутність організованості, порушення громадського порядку, дисципліни, нормальної діяльності, розладнаність, розвал.

№50 Формування внутрішньої потреби до самонавчання стає і вимогою часу, і умовою реалізації особистісного потенціалу. Здатність людини відбутися на рівні, адекватному його претензіям на високе положення в суспільстві, цілком залежить від його індивідуальної залученості в самостійний процес освоєння нових знань. Тому однією з цілей професійної підготовки фахівця є необхідність дати студенту міцні фундаментальні знання, на основі яких він зміг би навчатися самостійно в потрібному йому напрямку. Самостійна робота студентів - це планована робота студентів, виконувана за завданням і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Основною метою самостійної роботи студентів є покращення професійної підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, спрямоване на формування дієвої системи фундаментальних і професійних знань, умінь і навичок, які вони могли б вільно і самостійно застосовувати в практичній діяльності. В ході постановки цілей і завдань необхідно враховувати, що їх виконання направлено не тільки на формування загальнонавчальних умінь і навичок, але й визначається рамками даної предметної області. Основне завдання організації СРС полягає в створенні психолого-дидактичних умов розвитку інтелектуальної ініціативи і мислення на заняттях будь-якої форми. Основним принципом організації СРС повинен стати переведення усіх студентів на індивідуальну роботу з переходом від формального пасивного виконання певних завдань до пізнавальної активності з формуванням власної думки при вирішенні поставлених проблемних питань і завдань. Таким чином, в результаті самостійної роботи студент повинен навчитися осмислено і самостійно працювати спочатку з навчальним матеріалом, потім з науковою інформацією, використовувати засади самоорганізації і самовиховання з тим, щоб розвивати надалі вміння безперервно підвищувати свою кваліфікацію. Вирішальна роль в організації СРС належить викладачу, який повинен працювати не із студентом «взагалі», а з конкретною особистістю, з її сильними і слабкими сторонами, індивідуальними здібностями і схильностями. Завдання викладача - побачити і розвинути найкращі якості студента як майбутнього фахівця високої кваліфікації. Умови, що забезпечують успішне виконання СРС: 1. Вмотивованість навчального завдання (для чого, чому сприяє). 2. Постановка пізнавальних завдань. 3. Алгоритм виконання роботи, знання студентом способів її виконання. 4. Чітке визначення викладачем форм звітності, обсягу роботи, термінів її подання. 5. Визначення видів консультаційної допомоги (консультації настановні, тематичні, проблемні). 6. Критерії оцінки, звітності і т.д. 7. Види і форми контролю (практика, контрольні роботи, тести, семінар тощо). для організації й успішного функціонування самостійної роботи студентів необхідні: Комплексний підхід до організації СРС (включаючи всі форми аудиторної та позааудиторної роботи). Забезпечення контролю над якістю виконання СРС (вимоги, консультації). Використання різних форм контролю.

№30 Сам процес формування відповідальності, за Г. Сковородою, пов’язаний з утвердженням її як звички особистості, оскільки „она не в знании живет, а в делании”.Розвиваючи ідеї А. Макаренка, В. Сухомлинський у своїй педагогічній системі розглядав відповідальність у тісному взаємозв’язку з громадянськістю та совістю. Незаперечним є те, що соціальна відповідальність формується у процесі діяльності. Відповідальність органічно пов'язана зі свободою прийняття рішень, вибору цілей та способів, методів і стилів її досягнення. Так, К'єркегор вважав, що лише право вибору надає можливість індивіду робити своє життя справді прекрасним, врятувати себе і свою душу, знайти мир і спокій. Відповідальність передбачає необхідність збереження індивідуальної своєрідності, нетотожності кожного життєвого світу, зрозумілого й незрозумілого, схожого на власний та зовсім протилежного, приємного, такого, що викликає антипатію. Соціальна відповідальність нерозривно пов'язана з духовністю особистості, що постає одним з важливих предметів дослідження у галузі етики. Гармонізація та інтеграція внутрішнього світу людини, її якостей і властивостей виявляється в узгодженні та рівновазі між духовною спрямованістю особистості, цінностями і соціальною поведінкою. На думку М. Савчина, відповідальність як особистісна основа відповідальної поведінки є смисловим утворенням особистості, своєрідним загальним принципом співвіднесення (саморегулювання) в межах цілісної мотиваційно-смислової сфери мотивів, цілей та засобів життєдіяльності. Відповідальна поведінка – це тип соціальної поведінки людини, спрямованої на реалізацію предмета відповідальності (обов'язки, доручення, завдання), вона внутрішньо опосередкована особистісним смислом цього предмета і суб'єктивною імперативністю інстанції відповідальності, а у зовнішньому плані – конкретними соціально-психологічними та матеріальними умовами її реалізації .    Виходячи з аналізу відповідальності у гуманітарних науках (у філософії, етиці, соціології, психології) варто стверджувати, що соціальна відповідальність у своїй внутрішній сутності характеризує соціальну типовість особистості, тобто її здатність дотримуватися у своїй поведінці і діяльності загальноприйнятих у даному суспільстві соціальних норм та вміння об'єктивувати власні дії.

№49 Поведінкові прояви особистісної тривожності полягають в загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямованість та

продуктивність. Основними факторами виникнення особистісної тривожності є: загальне негативне емоційне самопочуття від перебування соціумі; проблеми у взаємостосунках з колективом; незадоволеність власною діяльністю; незадоволеність собою як

суб’єктом діяльності. Умови подолання особистісної тривожності пов’язані з необхідністю нівелювання негативної дії факторів, що її зумовлюють.