2. Адміністративні правопорушення: поняття, склад та суб'єкти

Адміністративний проступок (правопорушення) - це проти­правна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка по­сягає на державний або громадський порядок, на власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку за­конодавством передбачена адміністративна відповідальність. Адмі­ністративні правопорушення характеризуються такими ознаками:

• акти поведінки у вигляді дії або бездіяльності;

• протиправна поведінка, тобто поведінка, яка порушує норми адміністративного права;

• заподіяння певної шкоди особі, суспільству;

• винні діяння, що здійснюються умисно або з необережності. У КУпАП передбачені такі види адміністративних правопору­шень: у галузі охорони праці і здоров'я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи, використання природних ре­сурсів; у промисловості, будівництві та у галузі використання елект­ричної та теплової енергії; у сільському господарстві; порушення ве­теринарно-санітарних правил; на транспорті, у галузі шляхового гос­подарства і зв'язку; у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою; у галузі торгівлі, фінан­сів і кустарно-ремісницьких промислів; у галузі стандартизації, якос­ті продукції та метрології; що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; що посягають на встановлений порядок управ­ління та ін.

3. Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність - це вид юридичної відпові­дальності громадян і посадових осіб, що полягає у застосуванні ад­міністративного стягнення до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. За адміністративні правопорушення законодавство передбачає відповідальність у вигляді адміністративного стягнення, яке накладається компетентним органом у суворій відповідності до чинного законодавства і має на меті покарання особи, що скоїла пра­вопорушення, є засобом матеріального, морального впливу, може мати форму тимчасового обмеження свободи і заподіяння порушни­кові інших незручностей та обмежень, встановлених законом. До видів адміністративних стягнень, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення належать:

1. попередження у письмовій формі;

2. штраф;

3. оплатне вилучення предмета, який став знаряддям скоєння або безпосереднім об'єктом адміністративного правопору­шення, та грошей, одержаних внаслідок скоєння адміністра­тивного правопорушення;

4. конфіскація предмета, який став знаряддям або об'єктом ад­міністративного правопорушення;

5. позбавлення спеціального права, наданого громадянину (на полювання, керування автомобілем) на строк до трьох років;

6. виправні роботи на строк до двох місяців;

7) адміністративний арешт - за дрібне хуліганство, неповагу до суду тощо. Адміністративний арешт передбачає позбавлення волі особи, на яку суддя наклав стягнення, на строк до 15 діб. Особи утримуються під адміністративним арештом у спеціа­льних приймальниках або ізоляторах тимчасового утримання окремо від ув'язнених.

4. Адміністративна відповідальність еповнолітніх

Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, що досягли 16-річного віку. Адміністративний арешт до неповнолітніх не застосовується. Найпоширенішими видами адміністративних пра­вопорушень серед неповнолітніх є дрібне хуліганство, дрібні крадіж­ки, безквитковий проїзд, пошкодження зелених насаджень, таксофо­нів, споруд комунального господарства, перехід проїжджої частини доріг у невстановлених місцях, порушення правил руху на велосипе­дах і мопедах.

Відповідальність за адміністративні правопорушення неповнолі­тніх до 16 років несуть їхні батьки, опікуни чи піклувальники.

5. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Органами, що розглядають справи про адміністративні правопо­рушення, є органи внутрішніх справ, місцеві суди, виконавчі коміте­ти селищних і сільських рад, органи державних інспекцій, митні та інші уповноважені органи. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності передбачає визначену законом процедуру. Про скоєння правопорушення складається протокол. Протокол підписується особою, яка його склала, порушником, а за наявності свідків та потерпілих - і цими особами. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до законодавства адміністративний штраф накладається та стягується, а попередження фіксується на місці ско­єння правопорушення. Протокол пред'являється уповноваженому органу (посадовій особі), який розглядає справу про адміністративне порушення. Справа розглядається у присутності особи, яка притяга­ється до адміністративної відповідальності. За її відсутності справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне оповіщення особи щодо місця і часу розгляду справи. Розглянувши справу про адміністративне порушення, орган (посадова особа) видає постанову в справі. Її копія протягом трьох днів видається чи надси­лається особі, щодо якої винесено постанову. Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів від дня її винесення.

ЛЕКЦІЯ 3. ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

1. Характеристика Кримінального кодексу України.

2. Поняття і ознаки злочину. Класифікація злочинів.

3. Види злочинів та стадії вчинення злочинів.

4. Особливості відповідальності неповнолітніх.

5. Мета, ознаки та види кримінального покарання.

1. Характеристика Кримінального кодексу України Кримінальний кодекс України (КК), прийнятий Верховною Ра- дою України 5 квітня 2001 р., має своїм завданням правове забезпе- чення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, гро- мадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людст- ва, запобігання злочинам. Кодекс складається із Загальної та Особ- ливої частин. До Загальної частини включено норми загального зна- чення, які визначають підстави кримінальної відповідальності, умови та особливості застосування її, поняття злочину та обставини, що ви- ключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особли- вості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх то- що. В Особливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особлива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені.

Норми Кримінального кодексу діють у часі за такими правила­ми: злочинність і карність діяння визначаються законом про кримі­нальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння; за­кон, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чин­ності, у тому числі і на осіб, які відбувають покарання; закон, який встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відпові­дальність, зворотної дії немає.

2. Поняття і ознаки злочину. Класифікація злочинів

Злочин - це передбачене КК суспільне винне діяння (дія або бездіяльність), учинене суб'єктом 88 рь злочину Не є злочином дія або бездіяльність, що хоча формально і містить ознаки будь-якого діян­ня, передбаченого КК, але через малозначимість не становить сус­пільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди громадянину чи організації, територіальній громаді, суспільс­тву або державі.

Ознаки злочину:

• суспільна небезпечність (наявність суспільної небезпеки - це головна ознака злочину);

• винність (злочином визнається лише діяння, вчинене умисно або з необережності);

• протиправність діяння;

• караність діяння.

Для визначення злочину є обов'язковим наявність суб'єкта злочину.

Залежно від ступеня тяжкості злочини, за КК, поділяються на:

1. злочини невеликої тяжкості, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

2. злочини середньої тяжкості, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

3. тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у ви­гляді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

4. особливо тяжкі злочини, за які законом передбачено пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років або довічне позбавлення волі.

3. Види злочинів та стадії вчинення злочинів Кримінальний кодекс визначає види злочинів:

1. злочини проти основ національної безпеки України;

2. злочини проти життя і здоров'я громадян;

3. злочини проти волі, честі та гідності особи;

4. злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

5. злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;

6. злочини проти власності;

7. злочини у сфері господарської діяльності;

8. злочини проти довкілля;

9. злочини проти громадської безпеки;

10. злочини проти безпеки виробництва;

11. злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

12. злочини проти громадського порядку та моральності;

13. злочини у сфері обігу наркотичних засобів та інші злочини проти здоров'я населення;

14. злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторкано­сті державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації;

15. злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

10. злочини у сфері використання автоматизованих електронно-обчислювальних систем;

11. злочини у сфері службової діяльності;

12. злочини проти правосуддя;

13. злочини проти встановленого порядку несення військової служби;

14. злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного пра­вопорядку.

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчинення злочину:

• підготовка до злочину - це пошук, пристосування засобів чи знарядь, створення умов для вчинення злочину;

• замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведе­но до кінця;

• закінчений злочин - такий етап учинення злочину, коли при здійсненні діяння настали всі ознаки складу злочину.

За готування до злочину та замах на нього відповідальність на­стає за законом, що передбачає кримінальну відповідальність за кон­кретний злочин.

4. Особливості відповідальності неповнолітніх

Кримінальний кодекс розглядає вчинення злочину неповноліт­німи як пом'якшувальну обставину. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років, лише за вчинення таких тяжких злочинів, як умисне вбивство, пося­гання на життя працівника міліції, умисне тяжке і середньої тяжкості ушкодження, бандитизм, зґвалтування, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, шляхів сполучення, транспорт­них засобів, незаконне заволодіння транспортними засобами, хулі­ганство. Кримінальній відповідальності підлягають особи з 14 років. До неповнолітніх можуть бути застосовані такі види покарань:

1. штраф - застосовується лише до неповнолітніх, що мають са­мостійний дохід або майно;

2. громадські • роботи;

3. виправні роботи на строк від двох місяців до одного року;

4. арешт на строк від 15 до 45 діб;

5. позбавлення волі у спеціальних виховних установах на строк до 10 років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умис­ним позбавленням життя людини - на строк до 15 років.

До неповнолітнього, що вчинив злочин, який не становить вели­кої суспільної небезпеки, може бути застосовано звільнення від від­буття покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку

тривалістю від одного до двох років. До неповнолітнього, який вчи­нив злочин невеликої тяжкості й виявив щире розкаяння, судом мо­жуть бути застосовані такі заходи виховного характеру: застережен­ня; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведін­ки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або під нагляд педагогічного чи трудового ко­лективу; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків на строк, що не перевищує трьох років.

У разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього при­мусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він направляється для відбуття призначеного покарання. 5. Мета, ознаки та види кримінального покарання

Мета покарання - це виправлення і перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів з боку засуджених, вплив на інших осіб, щоб вони не вчиняли злочин.

Покарання як особливий засіб державного примусу характеризу­ється такими ознаками: призначається лише за вчинення злочину; за­стосовується лише на підставі закону; призначається лише судом; пе­редбачає позбавлення та обмеження прав і свобод; за своїм змістом є карою (спричиняє засудженому певні обмеження і страждання). КК передбачає такі види покарань:

1. штраф - грошове стягнення, що накладається судом у розмі­рах залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуван­ням майнового стану винного;

2. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до п'яти років;

4. громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи час суспільно корисних робіт;

5. виправні роботи строком від 6 місяців до двох років за міс­цем роботи засудженого і з відрахуванням у доход держави від 10 до 20 % суми заробітку;

6. службові обмеження для військовослужбовців строком до двох років;

7. конфіскація майна за особливо тяжкі та корисливі злочини;

8. арешт-утримання засудженого в умовах ізоляції строком від 1 до 6 міс.;

обмеження волі-тримання засудженого в КВУ відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці строком від 1 до 5 років;

10. тримання військовослужбовців у дисциплінарному баталь­йоні строком від 6 місяців до двох років;

11. позбавлення волі на певний строк, що полягає в ізоляції засудже­ного та поміщенні його до КВУ строком від одного до 15 років;

12. довічне позбавлення волі. Цей вид покарання встановлюєть­ся за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

ЛЕКЦІЯ 4. ^{ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА}

1. Поняття та джерела трудового права.

2. Поняття трудових правовідносин.

3. Трудовий договір: види, сторони, строки і зміст.

4. Робочий час і його види.

5. Трудова дисципліна та дисциплінарна відповідальність.

6. Індивідуальні та колективні трудові спори.

1. Поняття та джерела трудового права

У Конституції України (ст. 43) зазначається, що кожен громадя­нин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Праця - це діяльність людини, що потребує витрат фізичної або розумової енергії та має своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей. Держава створює умови для повного здійснен­ня громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Конституція України проголошує, що викори­стання примусової праці забороняється. Кожен має право на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством. Конституція забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних та шкідливих для їхнього здоров'я ро­ботах, гарантує захист громадян від незаконного звільнення. Кодекс законів про працю України - це єдиний систематизова­ний законодавчий акт, у якому містяться норми права, що регулюють галузь суспільних трудових відносин працівників і закріплюють сус­пільну організацію праці.

Трудові правовідносин також регулюються законами України: "Про охорону праці" від 14.10.1992 р., "Про оплату праці" від 24.03.1995 р., "Про відпустки" від 15.11.1996 р., "Про зайнятість на­селення" від 01.03.1991 р.