Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
Факультет систем і засобів масової комунікації
Кафедра безпеки життєдіяльності
Робота з курсу
«Безпека життєдіяльності»
Реферат на тему:
«Шляхи підвищення працездатності людини»
Виконала: студентка групи ЗЖ-12з 2 курсу
Ульянова Анна Олександрівна
Перевірила: Піцик Ю. В
Дніпропетровськ 2013
ПЛАН
стор.
1. Працездатність людини...........................................................................3
2. Фактори, які впливають на продуктивність праці............................5
3. Шляхи підвищення працездатності людини.......................................7
3.1. Оздоровча фізична культура.............................................................7
3.2. Медико-біологічні засоби...................................................................11
3.3. Психологічні засоби підвищення працездатності... ....................16
4. Висновки……………………………………………………………17-18
5. Список використаної літератури..........................................................19
1. Працездатність людини.
Працездатність – це функціональні можливості організму, які характеризуються кількістю та якістю виконаної роботи за максимальної її інтенсивності або тривалості.
Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну, тобто здатність виконувати певний вид діяльності.
Працездатність людини зумовлена станом здоров’я, віком, статтю та рівнем функціонального стану всіх систем організму. Найбільш інформативними є показники функціонального стану ЦНС, ССС, ДС, системи крові, м’язової тканини, ендокринних органів тощо.
Зміна працездатності протягом робочого дня проходить 3 стадії:
Стадія втягування у роботу полягає у переході функціональних систем організму до робочого стану і характеризується підвищенням працездатності. Початок будь-якої роботи проходить за умов нестачі кисню, оскільки органи дихання та серцево-судинна система ще не досягли робочого рівня і не постачають робочі органи достатньою кількістю кисню. Крім того, перехід організму із стану спокою у діяльний стан супроводжується налагодженням координаційних зв’язків між нервовими центрами та робочими органами функціональної системи. Зовнішнім проявом стадії є підвищення продуктивності, зниження часу виконання операцій, збільшення швидкості робочих рухів. Фізіологічні зміни характеризуються підвищенням працездатності обмінних процесів, підсиленням процесу збудження в ЦНС, активізацією діяльності ССС та ДС.
Стадія стійкої працездатності характеризується високим постійним рівнем працездатності. Рухові та сенсорні функції характеризуються відносною стабільністю. Рівень коливань окремих функцій становить 8...16% для рухового і сенсорного апарата, 20...30% - для ССС і ДС.
Стадія розвинення втоми , при якій знижується продуктивність праці, з’являється почуття стомленості. Втома може проявлятися вже в першій половині робочого дня. Упродовж обідньої перерви працездатність може відновитись повністю або частково залежно від організації перерви. Відновлення роботи після перерви супроводжується розвитком стадії втягування у роботу, що змінюється стадією стійкої працездатності, що переходить у стадію появи втоми.
Працездатність людини може змінюватись відповідно до природних ритмів психофізіологічних функцій (добові, тижневі, місячні, річні). Так, протягом доби (добовий або циркадний ритм) простежуються два періоди високого рівня фізіологічних функцій: між 8...12-ю та 16...18-ю годинами.
Встановлено, що зона біоритмічного оптимуму для трудової діяльності має індивідуальні коливання. Так, більшість людей мають більш високу працездатність у ранковий час (ранковий тип, „жайворонки”). Проте є певний процент осіб, які мають високу працездатність увечері та вночі (вечірній тип, або „сови”).
Протягом робочого тижня (мал.1) спостерігаються низькі рівні працездатності у перші і особливо в останні (понеділок, п’ятниця, субота) дні.
Працездатність також може змінюватись під час навчання, тренування, внаслідок зміни характеру трудового процесу (впровадження нового обладнання, робочих меблів, засобів механізації та автоматизації тощо), чинників, які визначають стан зовнішнього середовища (шум, мікроклімат, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони).