1. Композиція та засоби творення образу в повісті «п’яниця» Панаса Мирного

В оповіданні "П'яниця" (1874) з'являється постать незалежного розповідача й чи не вперше у прозі Панаса Мирного здійснено перехід від суб'єктивного до об'єктивного типу прозового викладу. Розповідач і персонаж перебувають у різних планах повістування. Роль об'єктивного розповідача не повторює всевладну функцію оповідача від першої особи, присутність якого відчувалася постійно. Створюється особлива атмосфера діяльності персонажа.

Дійова особа є постаттю, зовні некерованою, вільною у виборі власного життєвого шляху. Герой — ставленик автора — створює ілюзію саморозвитку в світі, який є моделлю дійсності. Як повновартісна особистість персонаж віч-на-віч взаємодіє із зовнішнім світом за рахунок внутрішньої потенційної енергії й під впливом об'єктивних обставин стає цілісним характером.

За об'єктивним змістом твору центральний персонаж — дрібний чиновник ІВАН ЛИВАДНИЙ — стає жертвою середовища. Під ударами долі він морально деградує, занепадає духом і, нарешті, помирає в шпиталі. По-іншому складається доля його рідного БРАТА ПЕТРА ЛИВАДНОГО. Виховувалися вони в майже однаковому соціальному світі, а стали фактично антиподами. З одного боку, наявний вплив Просвітництва на трактування теми "маленької людини" (формування характеру відбувається під впливом середовища, як, наприклад, у повісті "Близнецы" Т. Шевченка), з іншого боку, автор акцентує увагу на суто людських чинниках, які взаємодіють із зовнішніми обставинами.

У оповіданні «П’яниця», зображаючи два покоління українського чиновництва, письменник показує загниваючу основу людини на державній службі. Старий Левадний, щоб досягти чогось в житті, добре засвоїв науку підлабузництва, на якій і трималася основа чиновницького життя. Як той заєць, що солодше моркви нічого не куштував, він не уявляє щастя своїх дітей поза чиновницькою службою, а тому свій досвід передає синам. Старший Петро добре засвоює батькову науку. Автор змальовує його як бравого вродливого молодчика, що не понехтував добром вдови, першим дівочим цвітом Наталі. Прямо протилежними рисами наділений його брат Іван — головний герой повісті. Як людиною непривабливої зовнішності, хворобливою, ним заволодів комплекс неповноцінності. Його страх і замкнутість призводять до того, що він стає п’яницею, посміховиськом веселих відвідувачів губернських кабаків і до одинокої смерті в шпиталі.

Іван Левадний — маленька сіра людина. Жорстокий світ не підкоряється таким особистостям, а спочатку ламає їхню волю, а далі фізично знищує їх.

2. Функція фольклору у драмах «Дай серцю волю…» та «доки сонце зійде…» м. Кропивницького.

Ймовірно, що над п’єсою „Дай серцеві волю, заведе у неволю” М.Кропивницький працював в Одесі й завершив у Харкові. Соціально загострюючи сюжет, драматург разом з тим основну увагу в переробці звертає на морально-етичні стосунки між персонажами. Образну систему виразніше виписує за художнім принципом контрасту – сердечності та безсердечності.

Опублікований текст п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” автор не вважав цілком довершеним і продовжував працювати над його удосконаленням.Остаточний текст п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” слід віднести до жанру соціально-психологічної драми, в якій наявні різні художньо-стильові засоби і прийоми, не лише реалістичні, а й імпресіоністичні і, навіть експресіоністичні, що будуть розвиватися в драматургії початку ХХ століття.

Білет 14