Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Bilet_1.docx
Скачиваний:
157
Добавлен:
23.03.2015
Размер:
192.48 Кб
Скачать
  1. Композиція, особливості жанру, авторська оцінка збірки «Зів’яле листя» і. Франка.

«Зів'яле листя» — збірка творів Івана Франка. Вона є зразком інтимної лірики. Написана протягом 1886 - 1896 років і видана у 1896 році. Збірка також має назву «ЛІРИЧНА ДРАМА».В цій збірці розкривається душевна трагедія ліричного героя (самого Івана Франка), викликана тяжкими обставинами особистого життя, зокрема нерозділеним коханням.

Лірична драма І.Франка «Зів’яле листя» — це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги. Пісні її — це три «жмутки» зів’ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.

Долаючи власну душевну травму, І.Франко зміг піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника, об’єктивізуватися від них. Ліричні пісні «Зів’ялого листя» він сам назвав найсуб’єктивнішими з усіх, що з’явились у нас з часу автобіографічних поезій Т.Шевченка, але «найбільш об’єктивними у способі малювання складного людського чуття».

3 розділи: Перший жмуток (1886-1893), Другий жмуток (1895), Третій жмуток (1896). У «жмутках» вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання.

У першому «жмутку» є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика.

У поезіях другого «жмутка» Іван Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього «жмутка» — пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

Поезія «Червона калина, чого в лузі гнешся?» написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом. За народною символікою червона калина уособлює вродливу дівчину, а дуб — молодого парубка. У поезії поет майстерно відобразив у прагненні калини до сонця — любов до життя, важкі переживання людини за свою гірку долю.

Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю.

Автобіографічними моментами вирізняється в збірці поезія «Тричі мені являлася любов», у якій Франко повідав про щастя і горе, радості й муки кохання. У вірші згадує автор про перше своє кохання — Ольгу Рошкевич, про горду княгиню Юзефу Дзвонковську, яка, знаючи про свою смертельну хворобу, відмовила Франкові, про горду душу — Целіну Журовську, яка так і не стала його дружиною.

«Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв», — написав М. Коцюбинський у рефераті «Іван Франко».

Білет 20

  1. Художнє відтворення трагедії актриси у драмі «Талан» м. Старицького

  1. Драматургія і. Франка. Проблематика, особливості жанру драми «Украдене щастя».

Білет 21

  1. Літературно-публіцистична та критична діяльність п. Грабовського

Літературно-критичні виступи Грабовського відзначаються виразною революційно-демократичною спрямованістю, беззастережним відстоюванням реалістичних принципів дальшого розвитку літератури, безкомпромісною принциповістю суджень, переконливою аргументованістю спостережень і висновків.

Все в одному з перших опублікованих нарисів мемуарного характеру («Невідомі творці», 1892) Грабовський розповів кілька життєвих історій про поетів-самородків з народу, про «оті безслідно потрачені, тяжкою долею приборкані сили», що не змогли розвинутися в нестерпних умовах заборони українського слова.

Грабовському належить кілька глибоких, змістовних статей про творчість Т.Г. Шевченка. У статті «Московські переклади творів Шевченкових» піддаються гострій критиці невдалі переклади «Кобзаря» на російську мову. Критик відзначає небажання чи невміння проникнути в дух першотвору, засміченість мови тощо.

У статтях «Тарас Григорьевич Шевченко» (1900) і «Памяти Т.Г.Шевченка» (1901) візначено світове значення українського народного поета. Грабовський підкреслює, що поезія Кобзаря яскраво показала, якою може і повинна бути українська література, «поставила її на висоту загальноєвропейської творчості».

Відгуком про вождя російської революційної демократії була стаття «Микола Гаврилович Чернишевський» (1895).

З любов’ю і пошаною до геніального російського поета написано статтю «К пушкинскомувечеру в народной аудитории» (1899). На думку критика, велич Пушкіна в тому, що він спустився в сферу буденної дійсності, зблизив поезію з життям, першим вніс у свої твори живий, конкретний зміст, був геніальним творцем на ниві рідного слова.

Стаття «Дещо про творчість поетичну» (1897) – висловив свої погляди на роль і місце літератури в громадському житті, гостро виступив проти безідейності мистецтва, підкреслює його величезне громадське і виховне значення.

Публіцистичні статті Грабовського в сер 90-х років були опубліковані у таких виданнях, як «Народ», «Зоря», «Життє і слово».

Такі його статті, як «Лист до молоді української» (1894), «Дещо до свідомості громадської» (1894), «Надія КостеваСигида» (1895) та інші відзначаються науковим аналізом економічного та політичного життя, підкресленням життєдайності трудового народу, закликами до єднання всіх демократичних сил у боротьбі проти самодержавної тиранії. Торкаючись національного питання, Грабовський вважав, що українські інтелігенти, які працюють для свого народу, повинні не забувати про загальнолюдський зміст своїх починань.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]