- •Етапи розвитку реалізму 2п.ХіХст., його напрями, методи в укр.Л-рі.
- •Ідейно-тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури 2пХіХст.
- •Тематична своєрідність збірок я. Щоголева («Ворскло», «Слобожанщина»). Поетичність мови митця.
- •Життєвий та творчий шлях і. Нечуя-Левицького.
- •Оспівування героїко-історичного минулого запорозьких козаків та уславлення жіночої краси, почуття материнства, кохання в поезії я. Щоголева.
- •Особливості конфлікту, ідейно-тематичний зміст реалістичної соціально-побутової повісті «Кайдашева сім’я» і. Нечуя-Левицького.
- •Український театр корифеїв.
- •Драматургія і. Нечуя-Левицького.
- •Життєвий та авторський задум комедії «Хазяїн» і. Карпенко-Карого. Ідейно-тематичний зміст, композиція твору.
- •Функція описів та своєрідність поетики пейзажу в повісті «Микола Джеря» і. Нечуя-Левицького.
- •Система образів-персонажів, прийоми характеротворення в комедії «Хазяїн» і. Карпенка-Карого.
- •Загальна характеристика п.Я.Рудченка, його світогляд.
- •Новаторство і. Карпенка-Карого як драматурга та театрального діяча.
- •Своєрідність селянської тематики в повістях та оповіданнях Панаса Мирного. Морально-етичний конфлікт в оповіданні «лихий попутав»
- •Ідейно-художній аналіз трагедії «Сава Чалий» і. Карпенко-Карого. Засоби розкриття індивідуальних реалістичних характерів героїв п’єси.
- •Літературний характер інтелігента-різночинця в повісті «Лихі люди» Панаса Мирного.
- •Прийоми досягнення комічного ефекту в комедії і. Карпенко-Карого «Мартин Боруля»
- •Історія написання роману Панаса Мирного та і. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?»
- •Традиції та новаторство в драматургії Кропивницького
- •Своєрідність сюжету та композиції роману Панаса Мирного та і. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?».
- •Особливості конфлікту, композиції драми «Глитай, або ж Павук» м. Кропивницького.
- •Трагічне в повісті «голодна воля» Панаса Мирного.
- •Порівняльно-історична характеристика п’єс «Не судилось» м. Старицького та «Доки сонце зійде» м. Кропивницького.
- •Композиція та засоби творення образу в повісті «п’яниця» Панаса Мирного
- •Функція фольклору у драмах «Дай серцю волю…» та «доки сонце зійде…» м. Кропивницького.
- •Життєвий та творчий шлях Бориса Грінченка
- •Театральна і драматургічна діяльність м. Старицького
- •Поезія б. Грінченка. Перекладацька діяльність поета
- •Жанрово-стильові особливості п’єси «Степовий гість» б. Грінченка
- •Новаторство б. Грінченка в образному оновленні байки
- •Життєвий та творчий шлях і. Франка.
- •Своєрідність розкриття конфлікту в оповіданнях б. Грінченка
- •Композиція збірки «з вершин та низин» і. Франка.
- •Художньо-пізнавальна і виховна цінність повістей б. Грінченка. Специфіка повісті «Брат на брата».
- •Ідейно-художній аналіз вірша «Гімн» і. Франка.
- •Своєрідність драматургії Грінченка. Тема служіння інтелігенції народу в соціальній драмі «На громадській роботі».
- •Композиція, особливості жанру, авторська оцінка збірки «Зів’яле листя» і. Франка.
- •Художнє відтворення трагедії актриси у драмі «Талан» м. Старицького
- •Драматургія і. Франка. Проблематика, особливості жанру драми «Украдене щастя».
- •Літературно-публіцистична та критична діяльність п. Грабовського
- •Особливості композиції, функція символів у поемі «Іван Вишенський» і. Франка.
- •Ідейно-тематичний аналіз збірки п. Грабовського «з півночі». Своєрідність стилю поета.
- •Проблематика, композиція, функція біблійного сюжету в поемі «Мойсей» і. Франка
- •Ідейний зміст творчості і. Манжури та особливості його поетичного стилю
- •Принцип автології та металогії в сонетах і. Франка
- •Тема минулого України в поезії і. Манжури. Роль і призначення митця в житті народу
- •Значення творчості і. Франка для розвитку української літератури, культури. Основні положення статті і. Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •Порівняльна характеристика віршованих приказок і. Манжури (на різні стилістичних особливостей) зі співомовками с. Руданського
- •Основні положення статті і. Франка «Література, її завдання і найважніші цілі»
-
Новаторство і. Карпенка-Карого як драматурга та театрального діяча.
У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І.Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе В ЖАНРІ КОМЕДІЇ, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру».
Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є КЛАСИКОЮ СВІТОВОЇ ДРАМАТУРГІЇ І НЕПЕРЕВЕРШЕНИМ ВЗІРЦЕМ ДЛЯ НАСТУПНИХ ПОКОЛІНЬ КОМЕДІОГРАФІВ. Соц.комедія може бути не розважальною, а повчальною. Це «серйозна комедія», що характер.відсутністю сцен.трюків, клоунад – новизна форми. І. Карпенка-Карого «Хазяїн» — комедія нового типу. Вона не тільки смішна, а й дуже сумна, за сміхом криються гарячі сльози. А ще дуже серйозна. У «Хазяїні» до логічного завершення — «пузир» лопнув, лопнула йому печінка, гнійник, зараження крові, призводить лінія пов'язана з махінацією приховуванням чужих овець. Отже, теж трагічна розв'язка. Також смерть. А смерть у комедії можлива у одному варіанті і жанрі — В ГРОТЕСКУ. Іван Карпенко-Карий першим в українській драматургії, власне в літературі першим після «Енеїди» Івана Котляревського, вживає цей прийом. Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі.
Становлення І.Тобілевича-комедіографа ПОВ'ЯЗАНЕ З ГЛИБИННИМИ ПРОЦЕСАМИ У ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ЙОГО КУЛЬТУРИ. Дослідники творчості І.Карпенка-Карого опираючись на мемуарні свідчення М.Кропивницького, М.Садовського, П.Саксаганського. С.Тобілевич, Є.Чикаленко не раз слушно вказували на виняткове значення ЕТНІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ЙОГО КОМЕДІЙНОЇ ТВОРЧОСТІ, ЗАСВОЄННЯ НИМ ДОСВІДУ ЛІТЕРАТУРНИХ ПОПЕРЕДНИКІВ ТА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Тому комедії І.Тобілевича бачаться як результат довготривалого розвитку цього жанру в український літературі.
Саме І.Тобілевич (Карпенко-Карий) УТВЕРДИВ ЖАНР КОМЕДІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЯК КАНОНІЧНУ УНІВЕРСАЛЬНУ ФОРМУ ХУДОЖНЬОГО ЗОБРАЖЕННЯ І МОДЕЛЮВАННЯ НАЙРІЗНОМАНІТНІШИХ ПРОЯВІВ ВЗАЄМИН МІЖ ЛЮДЬМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ЇХНЬОГО ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ В СИСТЕМІ КООРДИНАТ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ.
Досвідчений театральний критик, теоретик і організатор театральної справи в Україні, І.Тобілевич добре розумів ідейно-тематичну та естетичну обмеженість побутово-етнографічного театру, який уже давно не відповідав новим запитам глядача, пробудженого і стрімким розвитком суспільних процесів пореформенної доби, і свіжими віяннями та злетами філософсько-естетичної думки на теренах Російської імперії, — взаємозумовленими факторами всезагального поступу.
Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою І.Тобілевича-комедіографа.
Очевидні джерела цієї естетичної програми І.Тобілевича. Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав, як розумів серйозну комедію Педро Кальдерон, читав трактат Дені Дідро про серйозну комедію, був знайомий з висловами О.Пушкіна, М.Гоголя, Т.Шевченка й О.Островського.
Серед 18 п'єс, що є в творчому доробку І.Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Хоча дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904) — зарахувати до цього жанру можна лише умовно.
Жанрова невизначеність характерна і для першої комедії І.Карпенка-Карого «РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ». Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідження І.Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми, розпочата п'єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси комедії.
Соціальний зміст своїх п'єс І.Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М.Смолечука «Я взяв життя».
Білет 8