- •Етапи розвитку реалізму 2п.ХіХст., його напрями, методи в укр.Л-рі.
- •Ідейно-тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури 2пХіХст.
- •Тематична своєрідність збірок я. Щоголева («Ворскло», «Слобожанщина»). Поетичність мови митця.
- •Життєвий та творчий шлях і. Нечуя-Левицького.
- •Оспівування героїко-історичного минулого запорозьких козаків та уславлення жіночої краси, почуття материнства, кохання в поезії я. Щоголева.
- •Особливості конфлікту, ідейно-тематичний зміст реалістичної соціально-побутової повісті «Кайдашева сім’я» і. Нечуя-Левицького.
- •Український театр корифеїв.
- •Драматургія і. Нечуя-Левицького.
- •Життєвий та авторський задум комедії «Хазяїн» і. Карпенко-Карого. Ідейно-тематичний зміст, композиція твору.
- •Функція описів та своєрідність поетики пейзажу в повісті «Микола Джеря» і. Нечуя-Левицького.
- •Система образів-персонажів, прийоми характеротворення в комедії «Хазяїн» і. Карпенка-Карого.
- •Загальна характеристика п.Я.Рудченка, його світогляд.
- •Новаторство і. Карпенка-Карого як драматурга та театрального діяча.
- •Своєрідність селянської тематики в повістях та оповіданнях Панаса Мирного. Морально-етичний конфлікт в оповіданні «лихий попутав»
- •Ідейно-художній аналіз трагедії «Сава Чалий» і. Карпенко-Карого. Засоби розкриття індивідуальних реалістичних характерів героїв п’єси.
- •Літературний характер інтелігента-різночинця в повісті «Лихі люди» Панаса Мирного.
- •Прийоми досягнення комічного ефекту в комедії і. Карпенко-Карого «Мартин Боруля»
- •Історія написання роману Панаса Мирного та і. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?»
- •Традиції та новаторство в драматургії Кропивницького
- •Своєрідність сюжету та композиції роману Панаса Мирного та і. Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?».
- •Особливості конфлікту, композиції драми «Глитай, або ж Павук» м. Кропивницького.
- •Трагічне в повісті «голодна воля» Панаса Мирного.
- •Порівняльно-історична характеристика п’єс «Не судилось» м. Старицького та «Доки сонце зійде» м. Кропивницького.
- •Композиція та засоби творення образу в повісті «п’яниця» Панаса Мирного
- •Функція фольклору у драмах «Дай серцю волю…» та «доки сонце зійде…» м. Кропивницького.
- •Життєвий та творчий шлях Бориса Грінченка
- •Театральна і драматургічна діяльність м. Старицького
- •Поезія б. Грінченка. Перекладацька діяльність поета
- •Жанрово-стильові особливості п’єси «Степовий гість» б. Грінченка
- •Новаторство б. Грінченка в образному оновленні байки
- •Життєвий та творчий шлях і. Франка.
- •Своєрідність розкриття конфлікту в оповіданнях б. Грінченка
- •Композиція збірки «з вершин та низин» і. Франка.
- •Художньо-пізнавальна і виховна цінність повістей б. Грінченка. Специфіка повісті «Брат на брата».
- •Ідейно-художній аналіз вірша «Гімн» і. Франка.
- •Своєрідність драматургії Грінченка. Тема служіння інтелігенції народу в соціальній драмі «На громадській роботі».
- •Композиція, особливості жанру, авторська оцінка збірки «Зів’яле листя» і. Франка.
- •Художнє відтворення трагедії актриси у драмі «Талан» м. Старицького
- •Драматургія і. Франка. Проблематика, особливості жанру драми «Украдене щастя».
- •Літературно-публіцистична та критична діяльність п. Грабовського
- •Особливості композиції, функція символів у поемі «Іван Вишенський» і. Франка.
- •Ідейно-тематичний аналіз збірки п. Грабовського «з півночі». Своєрідність стилю поета.
- •Проблематика, композиція, функція біблійного сюжету в поемі «Мойсей» і. Франка
- •Ідейний зміст творчості і. Манжури та особливості його поетичного стилю
- •Принцип автології та металогії в сонетах і. Франка
- •Тема минулого України в поезії і. Манжури. Роль і призначення митця в житті народу
- •Значення творчості і. Франка для розвитку української літератури, культури. Основні положення статті і. Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •Порівняльна характеристика віршованих приказок і. Манжури (на різні стилістичних особливостей) зі співомовками с. Руданського
- •Основні положення статті і. Франка «Література, її завдання і найважніші цілі»
-
Ідейно-тематичне та жанрово-стильове розмаїття літератури 2пХіХст.
Твори реалістів др..пол.19 ст.були спрямовані на розкриття закономірностей життя,зокрема на показ його суперечностей. Це стало підставою для визначення нового етапу реалізму – критичного.
У творах.укр реалістів помітне місце посідають КАРТИНИ ПОБУТУ. Дехто вважав, що починає розвиватися побутовий реалізм, але інші літ-ці заперечували це, бо письменники змальовували побут у зв’язку з суспільними проблемами. Для них основним і характерним була БОРОТЬБА З КРІПОСНИЦТВОМ.
Центральною темою прози залишається СЕЛЯНСЬКА, що зумовлено:
-тема життя і побуту хлібороба – одна з найдавніших у всесвітній культурі;
-селянська цивілізація найстародавніша, най довговічніша, найпоетичніша;
-царські власті забороною писати про соц..верстви, які не спілкуються укр. мовою, змушували письменників постійно звертатися до сел.теми.
У сферу худ.спостережень поступово входять теми життя міщанства, чиновництва, вчительства, офіцерства, але західноукраїнським белетристам заборонялося писати на такі теми.
ЖАНРОВЕ ЗБАГАЧЕННЯ:поряд з ОПОВІДАННЯМ (Грінченко-екзамен, Франко-задля празника) зявляється НОВЕЛА з стрімким, часто несподіваними сюжетними поворотамипанас мирний-Лови), народжується поезія в прозі.
Зявляються нові різновиди ПОВІСТІ:родинно-побутова («кайд.сімя»Н-Л), соціально-побутова («Бурлачка»Н-Л), ідеологічно-проблемна («Лихі люди»мирний), публіцистична, соціальна(«Захар Беркут» Франко).
На новий рівень підноситься РОМАН. соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли».
Замість оповіді зображення від першої особи тепер домінує розповідь від третьої особи, густо насичена монологами, діалогами. Ц допомагає вводити у твір портретні, пейзажні, інтерєрні описи.
Окреме місце займають ПЄСИ.
-
Тематична своєрідність збірок я. Щоголева («Ворскло», «Слобожанщина»). Поетичність мови митця.
ВОРСКЛО: Поминки, Воля, Орел, Січа, Запорожець; Черевички, Добридень, Пісня, Баю-баю, Плац, Горішки.
СЛОБОЖАНЩИНА:В степу, Остання Січа, Запорожець над конем, Хортиці; Серденько, Не6 чує, Над потоком, Рута.
У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла його збірка «Слобожанщина».
Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато таких віршів, в яких він ОПИРАЄТЬСЯ НА НАРОДНІ ВІРУВАННЯ У ВІДЬОМ, ВОВКУЛАКІВ, ЛОСКОТАРОЧКУ, У КВІТ ПАПОРОТІ («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів ОСПІВУВАВ РЕМІСНИЦЬКИЙ ПОБУТ ТА РЕМІСНИЦЬКУ ПРАЦЮ.
У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості років сам багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.
Щоголів був ОДНИМ З ПРЕДСТАВНИКІВ ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ РОМАНТИКІВ, і велика кількість його поезій присвячена романтичному ЗОБРАЖЕННЮ ІСТ. МИНУЛОГО УКРАЇНИ, насамперед Запорізької Січі й Козаччини («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щ. перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю».
Низка поезій Щ. ПРИСВЯЧЕНА ОБРАЗАМ УКР. ПРИРОДИ («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремівірші Щ. позначені СОЦ. МОТИВАМИ («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато його віршів покладено на музику, і вони увійшли в пісенний нар. репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»).
Посмертні вид, творів Щ.: «Твори. Повний збірник» (X. 1919), «Поезії» (К. 1926), «Твори», І — II (1930), «Поезії» (К. 1958), «Твори» (К. 1961).
За життя поета народ його творів не знав. Мало знали їх і в середовищі літературно-мистецької інтелігенції. Батьки Я. Щоголева жили спокійно-впорядкованим життям з дотриманням релігійності та народних звичаїв. Не відступив від цих традицій і поет, який називав себе “патріархальним гетьманцем” Художній світ у поезії Я. Щоголева – це передусім РОМАНТИКА КОЗАЦЬКОЇ ЗВИТЯГИ, протиставлення нелегких життєвих буднів, “неволі” волі, яка можлива, на думку поета, лише на Січі; неймовірна туга заминулим, козацькою вольницею, українськими степами, в яких бурлило життя, точилась боротьба, і які, на час написання творів, житами поросли; готовність ліричного героя віддати й життя за рідний край тощо.
Як зауважують біографи, Я. Щоголев жив усамітнено, уникав широких знайомств, громадської діяльності ( і це в роки, коли діяли і творили такі великі громадські діячі, як Б. Грінченко, І. Франко). Однак життєві проблеми доби вимагали і від нього виявлення власної позиції, скажімо, з приводу революційно-визвольної боротьби, що була ознакою часу. До революційних заходів він ставився з недовір’ям, вважав цю справу безперспективною. У деякій мірі застарілими, в основному ідеалістичними, були і вимоги Я. Щоголева до літератури.
Я. Щоголев вважав ПРОВІДНИМИ В СВОЇЙ ТВОРЧОСТІ ПАТРІОТИЧНІ МОТИВИ І РОЗГЛЯДАВ ПОЕЗІЮ ЯК ЯВИЩЕ БОРОТЬБИ ЗА “ПІДНЕСЕННЯ НАРОДНОСТІ”, РОЗУМІЮЧИ ПІД ЦИМ ПІДНЕСЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ. У 40-х роках ХІХ століття визначився в поезії Я. Щоголева один із провідних мотивів його творчості, який незмінно звучить в обох його збірках. Це – МОТИВ СУМУ ЗА МИНУЛИМ УКРАЇНИ, ЗА КОЗАЦТВОМ, ЗА ЗАПОРОЖЖЯМ. ВІН РОЗРОБЛЯЄТЬСЯ У РОМАНТИЧНОМУ ПЛАНІ. Поета вабить у минулому України Запорозька Січ, вільне степове життя – “свята старовина”, про яку співають лірники, кобзарі, про яку нагадують високімогили в степу, Дніпро, славні історичні картини коша, башт, куренів, майдану, вкритого лавою лицарів (“Січа”), та картини походу запорожців на ворога (“Запорозький марш”, “В степу”, “Орел”, “Орлячий сон”), найчастіше – образ суворого запорожця (“Запорожець”, “Запорожець над конем”, “Огир”, “Воля”, “Козак” тощо).
ЗАПОРОЖЕЦЬ У ПОЕЗІЯХ Я. ЩОГОЛЕВА – славний лицар, який захищає рідний край від орд татар і турків (“Орел”, “Орлячий сон”, “В степу”). Його найближчий товариш – вірний кінь. Коли ж він втрачає його, то не скупиться на сльозу (“Запорожець над конем”). У творах Я.Щоголева ОСПІВУЮТЬСЯ ЗАПОРОЖЦІ-ЛИЦАРІ, А НЕ ВЗАГАЛІ КОЗАЦТВО, І ТИМ БІЛЬШЕ НЕ КОЗАЦЬКА СТАРШИНА УКРАЇНИ.
Поет відчуває ностальгію за картинами ДИКОГО НЕЗАЙМАНОГО СТЕПУ (“Степ”), за старими панами-ХУТОРЯНАМИ (“Покинутий хутір”), ЗА ЧУМАКАМИ (“Останній з могікан”), СТАРОСВІТСЬКИМИ БАТЮШКАМИ (“Батюшка”), засуджував потворності капіталістичного ладу, а свої добрі погляди звертав у минуле, ідеалізуючи його.
Треба визнати, що “стосунки” Я. Щоголева із сучасністю, майбутнім і минулим були, дійсно, надзвичайно складними. Сьогодення поет не сприймав майже ні в яких його виявах, у прийдешнє не вірив, а в минуле “опізнився”.
В основі естетичних поглядів письменника лежать, по-перше, ПРАГНЕННЯ ВБЕРЕГТИ ХУДОЖНЮ ЛІТЕРАТУРУ ВІД ВПЛИВУ ІДЕОЛОГІЙ (“тенденції”, за висловом Я. Щоголева), ЗАПОБІГТИ ЇЇ ПЕРЕТВОРЕННЮ
НА ЗАСІБ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ ТА, по-друге, УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕАЛУ КРАСИ ЯК БЕЗЗАПЕРЕЧНА МІСІЯ МИСТЕЦТВА.
Хоча письменник неодноразово підкреслює надзвичайно вагому (навіть вирішальну) роль досконалої художньої форми, критерію “ВІЧНОЇ КРАСИ”, справжня, художньо вартісна поезія не уявляється йому без утвердження загальнолюдських, християнських ідеалів.
Білет 3