РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНУ СОЦІАЛЬНИХ УСТАНОВОК

У цьому розділі подано психологічний аналіз соціальних установок, як соціально-психологічного явища. Описано структуру цього феномену, умові його формування та структуру. Показано вплив статі на прояв та специфічність соціальних установок.

1. Сутність поняття «соціальні установки» у психологічній науці

При дослідженні особистості в психології найважливіше місце займає проблема соціальної установки. Якщо процес соціалізації пояснює, яким чином особистість засвоює соціальний досвід і водночас активно відтворює його, то формування соціальних установок особистості відповідає на питання: як засвоєний соціальний досвід заломлюючись особистістю і конкретно проявляє себе в її діях і вчинках?

Тільки за умови вивчення цього механізму можна вирішити питання про те , чому ж конкретно регулюється поведінка і діяльність людини. Для того щоб зрозуміти, що передує розгортанню реальної дії, необхідно перш за все проаналізувати потреби і мотиви, які спонукають особистість до діяльності. У загальній теорії особистості якраз і розглядається співвідношення потреб і мотивів для з'ясування внутрішнього механізму, який спонукає до дії. Однак при цьому залишається ще не ясним, ніж визначено сам вибір мотиву . Це питання має дві сторони: чому люди в певних ситуаціях надходять так чи інакше? І чим вони керуються, коли вибирають саме даний мотив ?

Поняття, яке певною мірою пояснює вибір мотиву, є поняття соціальної установки. На життєвому рівні поняття соціальної установки вживається у значенні, близькому до поняття «ставлення». Проте в психології термін « установка » має своє власне значення , свою власну традицію дослідження , і необхідно співвіднести поняття « соціальна установка » з цією традицією.

Згідно з психологічною трактовкою особливості реагування індивіда на навколишнє середовище та ситуації, в яких він опиняється, пов'язані з дією феноменів, які позначають поняття “установка”, “атитюд”, “соціальна установка” та ін.

Установка особистості свідчить про її готовність діяти певним способом, що зумовлює швидкість її реагування на ситуацію і деякі ілюзії сприймання.

Установка - це психологічний стан схильності суб'єкта до активності в

певній ситуації. Це явище відкрив німецький психолог Л. Ланге (L. Lange,

1888). А слово «установка» походить від латинського «аптус» та має значення:

1) фізичний або розумовий стан підготовленості до дії; 2) поза людини в сенсі моторної або розумової схильності.[1, с. 54]

Установка – стереотипна готовність, котра виникла на основі минулого

досвіду, діяти у відповідній ситуації певним чином. Іноді установка виступає

як неусвідомлена основа діяльності: не усвідомлюються ні мета, ні потреба

здійснення цієї діяльності. Установка нерідко викликає інертність,

гальмування і спричиняє утруднення у пристосуванні до нової ситуації.

Наприклад, установка слідчого на винність допитуваного призводить до

домінування в його свідомості обвинувачуваних доказів, відсуває на другий

план факти, які його виправдовують.

Установки зазвичай включають в себе 3 компоненти:

1. Когнітивний (являє собою нашу думку про об’єкт);

2. Емоційний (наші відчуття по відношенню до об’єкта);

3. Поведінковий (наша фактична поведінка по відношенню до об’єкта).[3, с. 42]

Важливою формою установки є соціальна установка (атитюд).

Атитюд (англ. attitude — ставлення, установка) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Атитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому і неусвідомленому рівнях та регулює (спрямовує, управляє) поведінку індивіда. Він зумовлює стійку, послідовну, цілеспрямовану поведінку в ситуаціях, що змінюються, а також звільняє суб'єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях, може бути чинником, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки.

Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо.

Такі орієнтації зумовлюють соціально прийнятні способи поведінки індивіда. Соціальна установка є елементом структури особистості й одночасно елементом соціальної структури. З точки зору соціальної психології вона є чинником, здатним подолати дуалізм соціального та індивідуального, розглядаючи соціально-психологічну реальність в її цілісності.

Згідно з цим, у підрозділі будуть розглянуті різні теоретичні підходи, на основі яких проаналізовано психологічну структуру соціальних установок та її вплив на особистість.[2]