1. Основні школи політекономії

Перший напрям політекономії – меркантилізм (від італійського “мерканте” – купець, торговець). Меркантилісти – У.Стаффорд, Т.Мен, Г.Скаруффі, А.Монкретьєн, І.Посошков та ін. – предметом дослідження вважали сферу обігу, основною формою багатства гроші (золото та срібло) і стверджували, що воно нагромаджується за рахунок зовнішньої торгівлі.

Поступово, наприкінці XVI – на початку XVII століть, на зміну меркантилізму приходить класична політекономія, яка панувала до першої половини XIX століття. Цей напрям науки був представлений теоретичними поглядами фізіократів у Франції і класичної школи в Англії.

Фізіократи (Ф.Кене, Ж.Тюрго, В.Мірабо та інші) джерело багатства вбачали не в торгівлі, а у виробництві. Це безперечно вже був крок вперед порівняно з меркантилістами. Проте, і це основний їх недолік, фізіократи помилково стверджували, що тільки в сільському господарстві створюється додатковий продукт, тобто тільки ця галузь суспільного виробництва є продуктивною і забезпечує реальне збільшення суспільного продукту.

Класична школа в Англії була представлена У.Петті, А.Смітом, Д.Рікардо. Вчені зосередили увагу на дослідженні відносин у сфері виробництва. Класики започаткували теорію трудової вартості, у відповідності до якої людська діяльність є єдиним джерелом вартості, здійснили аналіз капіталу, процесу відтворення, механізму функціонування вільного ринку тощо. Незважаючи на великі наукові досягнення цієї школи, вона мала певні недоліки: капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму; недооцінювали роль держави у господарському житті.

В другій половині XIX століття відбулися реальні зміни в розвитку капіталістичного суспільства: воно досягло високого ступеня зрілості. Виникають пролетарська (яка пізніше стала називатися марксистською) та прагматична політекономії.

Ключові положення пролетарської політекономії було викладено в праці К.Маркса “Капітал”, перший том якої побачив світ в 1867 році. Основна категорія, яку ретельно досліджує К.Маркс – додаткова вартість.

Представники прагматичної школи свої дослідження концентрують на розгляданні економічної поведінки конкретних ринкових агентів, розробці відповідних практичних рекомендацій. Вслід за цим змінюється і назва самої науки. Поняття “політична економія” (political economy) змінюється назвою “економіка” (economics). Це “ім’я” економічна наука отримала в праці засновника неокласичного напряму (це перший напрям прагматичної економіки) англійського економіста А.Маршалла “Принципи економіки” (“Principles of economics”), яка вийшла в світ в 1890 році. Під economics стали розуміти науку, що досліджує поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг в умовах обмежених ресурсів.

В 30-ті роки двадцятого століття, на хвилі “великої депресії”, яка охопила в 29-33 рр. усі розвинені країни світу, на перший план економічної думки виходить новий напрям наукового аналізу – кейнсіанство, яке поставило в центр уваги проблеми макроекономіки. Праця англійського економіста Дж.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей” (1936 р.) здійснила революцію в економічній теорії. Дж.Кейнс аргументовано показав, що сучасна ринкова система не може сама, без втручання держави, прийти в стан рівноваги. Кейнсіанський підхід до механізму функціонування економіки мав великий успіх з кінця 40-х до 60-х років двадцятого століття. Проте за умов кризових явищ в кінці 70-х – початку 80-х років цього ж століття у багатьох розвинених країн світу деякі заходи, запропоновані неокейнсіанцями, стали давати збої, активно, і не без підстави, критикуватися представниками інших наукових шкіл. На передній план економічної думки виходить неоконсервативний напрям, який складається з кількох шкіл. Серед них центральне місце займають монетаристи та “економіка пропозиції”.

Монетаристи (цей напрям очолив американський вчений М.Фридмен), досліджуючи інфляційні процеси, які охопили економіки країн, прийшли до висновку про вирішальну роль грошей в русі національного господарства.

Як бачимо, економічна наука з періоду свого виникнення пройшла складний шлях, який характеризувався змінами парадигм до трактування суті економічних явищ та їх регулювання.