8. Характеристика трудових та нетрудових теорій вартості

Вперше питання, що визначає кількісні пропорції, у яких один товар обмінюється на інший, поставив Аристотель. У подальшому були запропоновані різні теоретичні відповіді. До найбільш вагомих та розповсюджених теорій вартості необхідно віднести трудову теорію вартості, теорію витрат виробництва, теорію трьох факторів виробництва та теорію граничної корисності. Розглянемо їх.

Трудова теорія вартості розроблялася на протязі XVIII та ХІХ ст. ЇЇ основи були закладені представниками класичної школи політекономії, які визначали вартість працею, яка витрачена на виробництво товару. Свого подальшого розвитку цей підхід отримав у працях К.Маркса. Маркс дав визначення товару, його властивостям, розробив вчення про двоїстий характер праці. Працю, яка створює певний продукт, К.Маркс назвав конкретною працею. З другого боку, праця – це витрата фізичних і духовних сил людини, робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, частка суспільної праці. Цю сторону праці К.Маркс назвав абстрактною працею. Абстрактна праця створює вартість товару, оскільки є тим загальним у праці різних виробників, що дозволяє прирівнювати різні споживні вартості одна до одної. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їхньої праці на виробництво товару.

Теорія витрат виробництва представлена в працях Дж.Мілля, Дж.Мак‑Куллоха, Р.Торренса та ін., які зводили вартість до витрат виробництва (витрат на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали, що вартість створюється не лише живою (як це стверджував К.Маркс), а й минулою, уречевленою працею. Виходячи з цього, вони ціни на товари визначали цінами на елементи витрат.

Теорія трьох факторів виробництва почала розроблятися французькими економістами першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сеєм та Ф.Бастіа. За їх думкою, вартість є результатом витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний з факторів створює відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а земля – ренту.

Названі теорії, безперечно, мають певні розбіжності у підході до визначення сутності вартості проте, оскільки вони всі в центр уваги покладають витрати, то їх в економічній літературі умовно відносять до витратних концепцій вартості. Значно відрізняються від таких теорій ті концепції, які основну увагу приділяють оцінці кінцевих результатів виробництва з позиції споживачів. До таких теорій відноситься теорія граничної корисності.

Теорія граничної корисності найбільш докладно була представлена в працях вчених австрійської школи: У.Джевонса, К.Менгера, Ф.Візера, Е.Бем‑Баверка, Л.Вальтраса та ін. Прибічники цієї концепції визначають вартість (цінність), виходячи з суб’єктивних оцінок покупців, міри корисності результату. Суб’єктивна оцінка, як вони вважали, залежить від двох факторів: від запасу даного блага (рідкості) та від ступеню насиченості потреби у ньому.

Розглянуті теорії, хоча й не були в повній мірі досконалими і постійно попадали під критичний розгляд, все ж таки просунули економічну думку у розумінні механізмів функціонування товарного виробництва, дозволили виділити основні чинники, які впливають на формування основи обмінних процесів. Вчені-економісти Е.Бем‑Баверк, М.І.Туган‑Барановський, А.Маршалл та ін. здійснили спроби поєднати вищезазначені теоретичні підходи. Найбільш вдалою, за думкою багатьох сучасних економістів, стала концепція ринкової ціни А.Машалла, при створенні якої він відійшов від пошуку єдиного джерела вартості