44. Теорія граничної корисності і її роль у визначенні цінності товару. Загальна та гранична корисність.

Критерієм цінності товару, згідно з теорією граничної корисності, є ступінь його корисності для споживача. Цей напрям економічної теорії виник в останній третині XIX ст. Найвідомішими його представниками були У. Джеванс, А. Маршалл, К. Мснгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Головна ідея такого підходу полягає у тому, що розуміння вартості як витрат (праці, землі, капіталу) є неприйнятним, оскільки при цьому не враховується корисність товару. Згідно з цієї теорією вартість визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо існує достатня кількість блага (наприклад, вода), то якою б не була його сукупна корисність, корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не надто велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Таким чином, останній екземпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має граничну корисність, яка визначає ринкову цінність цього блага.

У правильності теорії граничної корисності можна переконатися на прикладі явища дефіциту. Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю, і навпаки.

Корисність —це задоволення, яке отримує спожвач у процесі споживання товарів та послуг.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична корисність.

Гранична корисність це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

45. Виробничі ресурси, виробничі фактори, доходи на фактори.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг вир-ва, є екон ресурси, якими володіє суспільство. Екон ресурси це основні елементи екон потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби вир-ва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального вир-ва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяльність людини — сировина, матеріали. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у вир-во. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання. Значимість окремих видів ресурсів змінюється залежно від зміни технології вир-ва. Так, в умовах ручного вир-ва головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного — матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів. нашій літературі поряд з поняттям "екон ресурси" вживається поняття "фактори вир-ва". На нашу думку, їх не можна вважати тотожними.

Поняття "ресурси" (від французького ressources) означає кошти, засоби, запаси, джерела коштів, засобів, запасів. їх можна використати у виробництві. Ресурси можуть бути екон, природні, трудові, фінансові, інформаційні, інтелектуальні тощо. Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями "ресурси" і "фактори" те, що і одні, й інші можуть бути природні, екон, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється вир-во. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клімат, тобто чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

У марксистській еконй літературі виділяють три основні фактори вир-ва: працю, предмети праці і засоби праці. їх поділяють також на речові й особисті. Сучасна екон наука до складу факторів вир-ва відносить працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію. Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить екон потенціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства виробляти певний обсяг валового внутрішнього продукту. Ефективність вир-ва відображає не тільки приріст обсягів вир-ва, а й те, якою ціною, тобто якими затратами досягають цього приросту.

Розрізняють соціальну та екон ефективність вир-ва. Соціальна ефективність виражається в тому, наскільки повно задовольняються особисті потреби людей. Вона показує, якою мірою госп діяльність спрямована на задоволення потреб людини, наскільки відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то таке суспільне вир-во є ефективним.