18. Основний та оборотний капітал. Амортизація, норма амортизації, види зносу.
У відповідності до способу перенесення вартості на створений продукт капітал у виробничій формі поділяється на основний та оборотний.
До основного капіталу відносяться будівлі, споруди, машини, обладнання та ін. Вони багато разів використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на готовий продукт частинами, в міру зносу.
До оборотного капіталу відносяться сировина, допоміжні матеріали, паливо та ін. Вони використовуються повністю за один виробничий цикл і протягом нього переносять свою вартість на готовий продукт. До оборотного капіталу належить також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду зарплати.
Оборотний капітал у сукупності із капіталом обігу (це частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формах – грошові кошти, кошти в розрахунках, готові вироби) утворюють оборотні засоби.
Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією. Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які у кожній країні встановлюють державні органи.
Норма амортизації – це відношення суми амортизаційних відрахувань (перенесеної за рік вартості засобів праці) до первісної вартості основного капіталу, що застосовується. Розраховується цей показник по формулі:
де На – норма амортизації;
А – річна сума амортизаційних відрахувань;
ПВок первісна вартість основного капіталу.
Амортизаційний фонд частково використовується на капітальний ремонт елементів основного капіталу, проте основна його частина нагромаджується в грошовій формі для того, щоб у майбутньому придбати нові машини, обладнання тощо на заміну тих, що зносилися.
Зношування основного капіталу відбувається під впливом двох факторів: 1) виробничого використання – в результаті нього засоби праці втрачають свою споживчу вартість, фізично зношуються; 2) технічного прогресу, розповсюдження досягнень якого обумовлює появу дешевших або досконаліших засобів праці, тобто викликає моральний знос основного капіталу, що використовується.
19. Суть та функції ринку. Структура та інфраструктура.
Ринок – це певна сукупність економічних відносин між суб’єктами господарювання та індивідами, які опосередковані товарами та грошима, це обмін, який ведеться за законами товарного виробництва і обміну..
Більш ґрунтовно суть ринку розкривається через виконувані ним функції. Розглянемо найважливіші з них:
1) Регулююча – ринок визначає структуру пропозиції і забезпечує розподіл і перерозподіл ресурсів у відповідності з попитом. Найважливіше значення при цьому відіграють ціни, а також конкуренція, яка впливає на рівень витрат виробництва товарів та послуг. 2) Ціноутворююча – ринок встановлює ціни, які віддзеркалюють суспільно-необхідні витрати виробництва, співвідношення між попитом та пропозицією, моди, смаки тощо;
3) Посередницька – ринок забезпечує умови, за яких економічно відокремлені товаровиробники знаходять один одного і здійснюють обмін результатами своєї діяльності;
4) Контролююча – ринок визначає значимість виробленого продукту і витраченої на його виробництво праці. Саме виконання ринком цієї функції забезпечує вплив споживачів на виробництво, оскільки саме вони визначають на ринку, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт;
5) Стимулююча – ринок націлює виробників на зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень НТП, оскільки при здійсненні актів продажу стимулюються ті виробники, індивідуальні витрати яких нижче суспільно-необхідних;
6) Інформаційна – ринок безперервно інформує про стан економіки за допомогою цін, які постійно змінюються, процентних ставок за кредити, курсів акцій тощо;
7) Оздоровча – ринок по своїй суті досить жорстка система, яка націлена на ефективне функціонування. Завдяки дії ринкових механізмів (конкуренції, цін) погано працюючі товаровиробники банкрутують, а добре, ефективно працюючі – розвиваються;
8) Інтегруюча – ринок забезпечує взаємодію функцій, що перелічені вище, і веде до вибору ефективних рішень в діяльності кожного суб’єкта ринкового господарства. Ринок поєднує економіку в єдине ціле, розвиваючи систему ефективних горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі і зовнішньоекономічних.
Структура ринку – це внутрішня будова ринкових відносин, сукупність певних елементів ринку. Структура ринку є по своїй суті дуже складною, оскільки її можна класифікувати за численними критеріями. Найважливішими серед них є такі: 1) економічне призначення об’єктів ринкових відносин – у відповідності до нього виділяється ринок товарів (він складається з ринку товарів народного споживання, ринку засобів виробництва та послуг); ринок робочої сили (або праці, як його ще називають), фінансовий ринок та ринок валюти; 2) географічне положення – тут мова йде про місцевий, регіональний, національний та світовий ринки; 3) ступінь обмеження конкуренції – монополістичний, олігополістичний, вільний, змішаний ринки; 4) характер продажу – оптовий та роздрібний ринки та ін.
Визнано, що найбільш важливою з точки зору як теоретичного, так і практичного розгляду ринкових відносин є класифікація видів ринків за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин, оскільки саме вона дозволяє дослідити якісний стан і розвиток кожного з елементів цієї структури, проаналізувати взаємозв’язки між ними, тобто визначити ефективність функціонування усієї ринкової системи.
Інфраструктура ринку – це сукупність різних установ та інститутів, державних та комерційних фірм, що забезпечують успішне функціонування ринкових відносин.
Інфраструктура товарного ринку представлена товарними біржами, підприємствами оптової та роздрібної торгівлі, аукціонами, ярмарками, посередницькими фірмами позабіржового характеру та ін.