6. Власність як економічна категорія

Власність – дуже складне явище, яке з різних боків вивчається суспільними науками і характеризується різними аспектами: політичними, соціальними, морально-психологічними, ідеологічними, юридичними та економічними. Останні, тобто юридичне та економічне розуміння власності, є найважливішими.

З точки зору права відносини власності розглядаються у ракурсі “людина-річ” і являють собою зовнішню, законодавчо закріплену форму вияву реальних економічних відносин. Іншими словами, як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

Політична економія розглядає відносини власності у ракурсі “людина-людина” і аналізує її економічну суть. Як економічна категорія власність відображує реальні відносини між людьми з приводу привласнення та господарського використання засобів виробництва та його результатів.

Вивчення власності як економічної категорії дозволяє вияснити такі важливі соціально-економічні питання:

1. Хто (які суб’єкти господарювання) мають економічну владу – привласнюють засоби та результати виробництва?

2. Які економічні зв’язки сприяють найбільш ефективному використанню виробничих умов?

3. Кому дістаються доходи від господарської діяльності?

Щоб відповісти на ці питання необхідно проаналізувати структуру єдиної системи економічних відносин власності. Вона включає такі економічні процеси:

1) привласнення факторів та результатів виробництва. Складовими привласнення є а) володіння – воно характеризує не обмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності; б) розпорядження – це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття планових та управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності; в) користування – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створених за його допомогою благ;

2) господарське використання матеріальних та інших засобів. Власники засобів виробництва не завжди займаються виробничою діяльністю: вони дають можливість іншим особам використовувати їхнє майно у господарських цілях на певних умовах. У цьому випадку між власником та підприємцем виникають відносини господарського використання майна. Підприємець отримує можливість тимчасово володіти та користуватися об’єктом чужої власності (наприклад, у випадках виникнення орендних відносин);

3) економічна реалізація власності. Власність економічно реалізується тоді, коли приносить доход її власнику (це може бути прибуток, орендна плата, різного роду платежі та ін.). Необхідною умовою створення його джерела є включення власника у систему виробничих відносин суспільства, функціонування суспільного виробництва у багатоманітні прояву його організаційних форм.

Як бачимо, система відносин власності є основою всіх відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг. Від власності залежить положення певних груп, класів, верств в суспільстві, можливості їхнього доступу до використання засобів виробництва. Власність обумовлює у людей появу економічних інтересів (матеріальних, майнових). Через них власність визначає господарську поведінку людей. Проте, і це обов’язково необхідно враховувати, особистий інтерес окремої людини-власника або колективний інтерес певної сукупності власників можуть вступати у конфлікт з інтересами всього суспільства. У цьому випадку поведінку суб’єктів власності повинні регулювати держава та право.