2.3 Класифікація видавництв та поліграфічних підприємств. Інтерактивні друкарні.

Якість та термін випуску продукції певною мірою залежить від типу підприємства, на якому вона виготовляється. Кожному типу підприємства характерна певна технологія та організація виробництва, відповідно до якої здійснюється його класифікація.

Класифікація поліграфічних підприємств не є постійною, вона змінюється з часом. Впровадження у поліграфічну сферу нової техніки та технології приводить до утворення виробничих структур, які можуть надавати найрізноманітніші послуги: від видавництв та друкарень до дизайн-студій, репроцентрів, дільниць оперативної та офісної поліграфії, копіювальних центрів тощо. Видавництва та поліграфічні підприємства є складовими видавничо-поліграфічної справи, що включає також авторське середовище, мережу розповсюдження та споживача.

Організація і структура видавництва та його зв'язок з поліграфічним виробництвом. Видавництва поділяють на універсальні та спеціалізовані (за видом, змістом та призначенням видань). Сучасні ринкові відносини спричинили диверсифікацію видавництв (розширення та зміну спеціалізації, створення нових структур тощо).

Структура видавництва передбачає такі підрозділи:

1. Керівний.

2. Редакційний.

3. Виробничий.

4. Функційний.

5. Обслуговуючий.

Основні підрозділи — редакційний та виробничий. Згідно з залежно від річного обсягу робіт у структуру видавництва вводяться додаткові відділи та посади. Наприклад, при обсязі робіт більше 3 тис. обліково-видавничих аркушів на рік проектують відділ з підготовки видавничих оригіналів; фотовідділ — при обсязі більшому за 20 тис. обл.-вид. арк. ілюстрацій у рік; посаду головного художника — при обсязі 3-6 тис. обл.-вид. арк. для великих видавництв чи з випуску дитячої літератури.

Організація видавництва також залежить від форми власності його майна, належності капіталу, правового статусу, форми господарювання. У випадку одноосібної власності характерна цілковита залежність колективу від власника приватного видавництва, якому підпорядковуються: керівники програми, виробництва, маркетингу та комерційний директор, кожен з яких відповідає за певний обсяг робіт. Більш досконалою є структура на колективній основі. За цією схемою працюють сучасні американські видавництва. Керівник програми також виконує обов'язки головного редактора, а комерційний директор — заступника директора. Перший підрозділ повністю готує оригінал-макет з вирішенням усіх юридичних питань. Другий — відповідає за виготовлення замовлення, маркетинг та комерційні зв'язки. Будь-які видавничі структури мають як штатних працівників, так і співробітників, які працюють на договірних засадах.

Сучасна видавничо-поліграфічна галузь володіє наступними ознаками: здатністю до видозмін, пристосування та наступальності. Незалежно від кількості співробітників і наявності конкретних підрозділів у видавництві працюють фахівці таких спеціальностей: редактор, спеціаліст з комп'ютерних технологій, а у випадку роботи з інтерактивними друкарнями — системний адміністратор, художник-дизайнер, спеціаліст з маркетингу, спеціаліст з фінансів та економіки. Сьогодні найрезультативнішими є невеликі за обсягом діяльності видавництва, працівники яких виконують декілька функцій, що наближені до сфери їх діяльності. Наприклад, спеціаліст з комп'ютерних технологій виконує обов'язки технічного редактора та верстальника, а майстер додрукарської дільниці може суміщати обов'язки комірника.

Класифікаційні ознаки поліграфічних підприємств. Для успішного господарювання у ринкових умовах та кваліфікованого управління важливою є чітка і повна класифікація підприємств за певними ознаками. Загальне число виокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від кількості відібраних класифікаційних ознак.

Поліграфічні підприємства за тиражем, номенклатурою, рівнем механізації та масштабом виробництва поділяють на: крупносерійні, серійні та дрібносерійні.

Крупносерійному виробництву характерні великі обсяги (тиражі) та обмежена номенклатура (кількість найменувань) продукції. При такому виробництві робочі місця розміщують за ходом технологічного процесу, працівники спеціалізуються на виконанні однієї операції; технологічний процес розробляють детально; підготовка виробництва вимагає найбільших витрат. Прикладом є виробництво з випуску підручників.

Серійному виробництву властиве виготовлення продукції партіями, які періодично повторюються; номенклатура виготовлених виробів обмежена; групування робочих місць здійснюють за технологічним і предметним принципами; за робочими місцями закріплюють обмежену кількість операцій; технологія детально розробляється. Підготовлення виробництва нових виробів вимагає більших витрат у порівнянні з одиничним або дрібносерійним виробництвом. Більшість поліграфічних виробництв — серійного типу. Прикладом є виробництво з випуску художніх видань.

Дрібносерійному виробництву характерне виготовлення одиничної або продукції малими партіями, номенклатура якої є великою. Йому властиве застосування універсального устаткування; групування робочих місць за технологічно однорідними операціями; закріплення декількох операцій за працівником високої кваліфікації; відсутність детально розробленої технології; невисока вартість підготовлення виробництва нових виробів.

Основним видом продукції дрібносерійного виробництва є акцидентна, бланки, мало об’ємні й малотиражні брошури. Форма одиничного виробництва у поліграфії поширена на науково-дослідних підприємствах , які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення, наприклад, прилади для контролювання ТП. На тип виробництва впливає також складність виготовлення видання. Наприклад, при тиражах 3 тис. примірників у випадку книжкового видання маємо серійне виробництво, білетів — дрібносерійне.

Визначальним фактором, який впливає на класифікацію поліграфічних підприємств за величиною (мале, середнє, велике), є чисельність працюючих. Норматив віднесення підприємства до категорії малого неоднаковий у різних країнах. В Японії встановлено верхню межу малого підприємства — чисельність працюючих до 50 осіб, у СІЛА — не більше 500 з річним прибутком до 2 млн. ум. од. Європейська спілка до малих відносить підприємства, де кількість зайнятих — до 50 осіб. Міжнародна організація економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) вводить поняття: «досить мале» підприємство — до 19 осіб, і «мале» — до 99-ти при умові керівництва незалежними власниками та не домінуючого статусу на ринку галузі;

Таблиця 1.1 - Класифікація поліграфічних підприємств

Класифікаційні ознаки	Види підприємств
Мета і характер діяльності	Комерційні; некомерційні
Форма власності майна	Приватні, колективні, державні
Належність майна	Національні, закордонні, змішані
Правовий статус і форма господарства	Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства
Технологічна (територіальна) цілісність і підпорядкування	Головні (материнські); дочірні, асоційовані, філії
Тематична спрямованість	Універсали, вузькоспеціалізовані та специфічної тематики

Класифікація підприємств за чисельністю працюючих є умовною. В поліграфії велика кількість працівників часто свідчить про відсутність капіталу для закупівлі сучасного обладнання, що компенсується ручними процесами. І навпаки, підприємство з чисельністю 5-6 осіб, оснащене сучасним обладнанням, за продуктивністю і обсягом робіт може відноситися до середнього підприємства.

У практиці малого бізнесу діють нормативні стандарти, які застосовують і до поліграфії, а саме: над мале підприємство — до 15 чол., мале — від 16 до 50-ти, і середнє — від 51 до 100 осіб.

Підприємство, яке нараховує більше 100 працюючих, відноситься до великих. Законом України від 18.09.2008 р. № 523 внесено зміни до частини 7 статті 63 Господарського кодексу України, яка визначає класифікацію підприємств залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу — 70 млн. грн. Великими визнаються підприємства, в яких чисельність працюючих перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу за рік — понад 100 млн. грн. Усі інші підприємства відносять до середніх.

За даними 25-ти країн світу середня чисельність працюючих в одній друкарні — 16-17 осіб.

Поліграфічні підприємства класифікують також за:

• характером продукції (предметна спеціалізація);

• технікою і технологією (технологічна спеціалізація);

• ступенем автоматизації та комп'ютеризації;

• організацією виробництва;

• масштабом виробництва.

Предметно спеціалізовані підприємства виготовляють видання певного виду з відповідними конструктивними і технологічними параметрами. За видами продукції розрізняють: книжкові, книжково-журнальні, газетно-журнальні, газетні, журнальні, картографічні підприємства тощо.

При технологічній спеціалізації для підприємства характерна певна технологія, за якою розрізняють офсетні фабрики, підприємства оперативного друку, фабрики глибокого друку тощо.

Сучасні поліграфічні підприємства можуть не мати повного технологічного циклу з випуску видань, тому практикують технологічне і предметне кооперування. Приклад технологічного кооперування — виготовлення форм та друкування з оригінал-макета видання, підготовленого на іншому підприємстві. У випадку предметного кооперування на іншому підприємстві виготовляють складові частини видання (палітурки, вклейки-карти, приклейки, тканинні закладки).

Універсальні підприємства виробляють різноманітну продукцію різними способами друку. Більшість поліграфічних підприємств в Україні є універсальними.

За ступенем автоматизації розрізняють повністю, частково автоматизовані підприємства або з механізованим чи ручним виробництвом.

Попит на інформаційні, консультаційні та організаційні послуги галузевого характеру породжують нові структурні утворення. Найчастіше зустрічаються форми асоціацій та об'єднань.

Поліграфія щораз більшою мірою стає комп'ютеризованим виробництвом, яким управляють через Інтернет. Іншою важливою особливістю є перехід від масового виробництва до масової персоналізації (індивідуалізації). Персоналізація продукції згідно з потребами замовника — це вибір тематики журналу, його окремих розділів з вказівкою прізвища замовника, друкування зі змінною інформацією з баз даних, можливість внесення змін у видання безпосередньо перед друком, періодичне додруковування тиражу, автоматичне відслідковування розділів Інтернету, якими зацікавився споживач, та забезпечення його рекламними проспектами, цінниками, каталогами тощо; друкування за першою вимогою незалежно від тиражу продукції. Таким чином створюється принципово нова поліграфічна галузь — інтерактивна поліграфія або дистанційний друк. Це зумовило виникнення таких технологій, головна перевага яких — вартість кожного примірника не залежить від тиражу.

Поєднання Internet-технології з цифровою технологією друкування дозволяє уникнути персональної присутності замовника та інтерактивно вирішувати проблеми, які виникають при оформленні замовлення, узгодженні параметрів видання, затвердженні його макета. Замовник має можливість зі свого робочого місця відправити на друкування підготовлене завдання, вказавши параметри друку, вид після друкарської обробки та тираж, а також одержати інформацію про стан виконання замовлення.

Доступ до ресурсів віртуальної цифрової друкарні забезпечує можливість замовнику створювати свою колекцію файлів у загальному Інтернет-архіві друкарні, що значно прискорює повторне друкування замовлення та періодичне внесення необхідних змін.

Завдяки технології цифрового друку та управлінню друком за допомогою Інтернет-мережі створюється принципово нове для поліграфічної індустрії середовище взаємодії між власником інформації, виробником друкованої продукції та споживачем — мережева цифрова друкарня. Виробник друкованої продукції мимоволі стає основною комунікаційною ланкою, забезпечуючи діалог між власником інформації та її споживачем.

Питання створення мережевої друкарні — це справа сьогодення, яка потребує, крім значних капіталовкладень, порівняно великого завантаження. Отже, мережеві друкарні проектують переважно у місцях, які потребують оперативного та якісного відтворення великих обсягів інформації малими та середніми тиражами. Основною ознакою мережевої друкарні є цифрові системи з опрацювання та зберігання інформації.

При проектуванні мережевих друкарень виникає принципово інша органаація праці, яка базується на застосуванні інформаційних систем — MIS, створенні груп виробничого менеджменту, що мають доступ до центрального сервера. Наприклад, маркетологи та менеджери комерційного відділу, які організовують просування продукції на ринок, відповідають за роботу з замовником та займаються продажем продукції, вирішують за допомогою MIS та Інтернет- технологій наступні питання:

• створюють сайти підприємства з описом продукції та виробничих технологій;

• розміщують на сайті прейскуранти на основні процеси та типові види продукції;

• розміщують на сайті програми-калькулятори для попереднього розрахунку вартості послуг потенційним замовником;

• заповнюють бланки-замовлення на основі видавничої специфікації або зі слів, замовника;

• розраховують кількість та вартість матеріалів і послуг (у випадку складних замовлень або на великих підприємствах до розрахунків залучають технолога та економіста);

• узгоджують із замовником термін виготовлення замовлення;

• отримують файли замовника мережею Інтернет;

• передають замовникові інформацію про хід виконання замовлення за допомогою e-mail- повідомлень;

• оформляють остаточний рахунок та контролюють оплату (разом з фінансовими службами);

• ведуть облік виконаних замовлень на складі;

• готують складські та відвантажувальні документи.

У мережевих друкарнях із застосуванням MIS вдосконалюється також технічна підготовка замовлення, яке виконують виробничий відділ або відділ головного технолога, а саме:

• стандартизація заповнення виробничої документації;

• автоматизація виробничих розрахунків;

• автоматизація готування виробничої документації;

• підтримання зворотного зв'язку з комерційним відділом при відхиленні технологічного процесу та витрат матеріалів від вказаних ня етапі оформлення замовлення.

Вагомою перевагою мережевих друкарень є покращення оперативного планування або диспетчеризації, а саме:

• складання та облік графіків роботи устаткування;

• розрахунок планового фонду робочого, часу;

• формування оперативних планів та завдань на зміну при зміненні тематичних планів;

• перерахунок оперативного плану при непередбачених ситуаціях на виробництві.

Завдяки застосуванню автоматизованих систем управління та обліку у виробництві у мережевих друкарнях вирішують такі завдання:

• підготовлення та оперативного змінення завдань на зміну;

• обліку виробітку устаткування у виробничих підрозділах;

• обліку витрат матеріалів та паперу;

• обліку трудових витрат;

• обліку тривалості операцій;

• обліку браку, зупинок у роботі та їх причин;

• розрахунку виробничих витрат;

• зворотного зв'язку з підсистемою планування;

• обміну даними з устаткуванням.

У мережевій друкарні за допомогою MIS вирішують також функції забезпечення виробництва, які виконують відділ постачання та технологічний відділ підприємства:

• ведення складського обліку паперу та матеріалів, оснащення та запчастин;

• розрахунок витрат матеріалів на період планування;

• розрахунок закупівлі з урахуванням вільних залишків;

• резервування матеріалів під замовлення;

• автоматичне розсилання замовлень постачальникам по електронній пошті тощо.

Переваги цифрових мережевих друкарень:

1. Значне скорочення термінів випуску замовлень.

2. Автоматизація процесу управління підприємством.

3. Персоналізація та друкування продукції зі змінними даними.

4. Незалежність вартості продукції від тиражу (відсутність форм, переналагоджень).

5. Максимальна ефективність при малих тиражах.

6. Широкий спектр застосовуваних матеріалів.

7. Гнучкість (виконання складних та різноманітних замовлень).

8. Екологічна чистота (встановлення устаткування та робота безпосередньо в офісних приміщеннях).

9. Обслуговування одним оператором декількох одиниць устаткування.

10. Висока швидкість впровадження.

11. Простота інтегрування в діючі технології.

Виробники Xerox, Hewlett Packard, Rickoh, Oki пропонують цифрові друкарні модульного типу, які об'єднують устаткування в рамках єдиного комплексу в одну технологічну лінію.