61.Заборона на особистість. Індивід як репрезент маси.

Можна сказати, що особистість - це відносно стійка схема поведінки індивіда або що це індивід як субєкт відносин. особистість є продуктом соціального розвитку і означає те «щось», за допомогою чого можна включити людину у систему соціальних відносин.  Індивідуальності - набір якихось неповторних рис кожної окремої конкретно взятої людини, сᴨȇцифічність її темᴨȇраменту, здібностей, інтелекту і всіх можливо притаманних людині рис, що гармонійно (або не дуже гармонійно) формують власне індивід. Індивід, у свою чергу, є одиничним представником виду, що відрізняється від інших як морфологічними, так і психологічними властивостями. Щодо «індивідуальності» та «особистості», то можна сказати, що це різні сторони, різні виміри духовної сутності людини. Індивідуальність - якість самостійної сутності, а особистість - якість як представлення у очах інших. Різниця між «індивідом» та «особистістю» після вищесказаного стає інтуітивно зрозумілою - ᴨȇрше як вид, друге як той же самий вид, але зовсім з іншого боку - більш філософського. Особистість включає в себе ще унікальні якості людини, і не включає природно-індивідуальні характеристики. Наприклад, не можна назвати особистістю індивід, що з деяких причин не має свідомості.

62.Філософський підхід до дослідження мислення.

Мислення є найвищим пізнавальним психічним процесом. Суть даного процесу полягає в породженні нового знання на основі творчого відображення і перетворення людиною дійсності.

Наступні філософські положення є визначальними для марксистської психології, для розуміння її предмета.

Психіка виникає на певному етапі розвитку матерії, вона вторинна по відношенню до навколишньої дійсності.

Психіка функціонує як властивість особливим чином організованої матерії (у вищих проявах - як властивість мозку).

Психіка є відображенням (пізнання) зовнішнього світу і сама пізнавана, як і інші явища.

Психіка людини суспільно-історично обумовлена.

Психіка виникає на основі практичної взаємодії суб'єкта із зовнішнім світом і виконує в ній активну роль.

Психіка розвивається, вході цього розвитку відбувається перехід кількісних змін у якісні, внутрішні протиріччя є рушійною силою, джерелом даного розвитку.

Всі ці положення є визначальними і при розробці проблем психології мислення.

Грунтуючись на філософських положеннях, психологія не повинна до них зводиться, тому що інакше в неї не буде статусу самостійної науки.

Предмет психології мислення перебуває ніби на перетині двох областей: того, що відноситься до компетенції психологічного вивчення, і того, що складає предмет комплексних досліджень мислення.

Психологічна наука в ході свого історичного розвитку поступово відокремлювалася від філософії, тому не випадково, що в полі уваги психологів перш за все потрапили ті види мислення, які спочатку займали увагу філосфов. Це теоретичне, рассуждающее мислення. Один з найбільших філософів Р. Декарт висунув формулу «Я мислю, значить, я існую».

Філософія виникає як запитування і про істинно суще, і про мислення.