37. Сучасна методологія пізнання.

Поняття методологія у філософії має два значення: перше - система способів, заходів і операцій, що застосовують у науці та інших сферах діяльності; друге - вчення про систему, теорія методу. Методологія -метанаукове дослідження, спрямоване не на об'єкт, а на знання про об'єкт, тобто на методи і засоби, за допомогою яких здобуте. Основне призначення методології - здійснювати критичні функції у ставленні до науки. Така традиція закладена німецьким філософом Ім-мануїлом Кантом. На думку Іммануїла Канта, перед методологією стоїть завдання не просто описувати пізнавальний процес, а визначати можливості здобуття нового знання. Завдання методології полягає в тому, щоб з позицій минулого досвіду наукового знання, його історії аналізувати сучасний стан наукового пізнання, і на цій підставі прогнозувати дальший розвиток, усвідомлюючи, що будь-яке таке прогнозування має сугубо ймовірний і евристичний характер.

38. Основні закони діалектики.

Існують три закони діалектики: · Закон єдності і боротьба протилежностей; · Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін; · Закон заперечення.

Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого.

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку. Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

Як єдність протилежних моментів (збереження і подолання) діалектичне заперечення не просто розділяє певні етапи в розвитку, але й створює між ними послідовний зв'язок. Тобто, категорія заперечення в діалектиці служить для визначення генетичного зв'язку між етапами розвитку тог» чи іншого процесу, історичності між ними.

39. «Сутність» і «явище» як філософські категорії.

Поняття сутності виникає під час намагання виділити головне у змісті.

В історії філософії Платон вважав, що сутність — це ідеї. Кант відривав явище (зовнішню сторону, феномен) від сутності (ноумену). Деякі сучасні філософи, зокрема Б. Рассел, вважають сутність непотрібним, зайвим поняттям. Важливою властивістю сутності є те, що вона схована, не дана безпосередньо органам відчуттів і виявлення її вимагає зусиль як від людства в його історії, так і від окремої людини в її розвитку. На певному рівні розвитку практики, технології та науки ми виявляємо один головний елемент системи, одну сутність, але при вищому рівні розвитку науки виявляємо глибшу сутність. Сутність і явище нерозривно пов'язані. Явище залежить від сутності, має по відношенню до неї вторинний, залежний характер. Воно безпосередньо дано у відчуттях і залежить не тільки від сутності, але й від зовнішніх, навколишніх умов, і тому явище завжди багатше, різноманітніше і ніколи повністю не відповідає сутності. Однак явище значною мірою відповідає сутності. Якщо ж такої відповідності не існує, то говорять про видимість, або оманливість.