46. Простий дієслівний присудок.

Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімаву ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб ).

Простий дієслівний присудок- присудок,виражений дієсловом у дійсному,умовному або наказовому способі,а також неозначеною формою дієслова. Так само до простих дієслівних присудків належать:

1. присудки виражені складеною формою майбутнього часу дієслова(Буду я навчатись мови золотої(А.Малишко))

2.присудки,виражені фразеологізмами(Дівчинка спекла рака й знітилась(Ю.Яновський))

Також до простих дієслівних присудків належать:

• неозначена форма дієслова у двоскладному реченні.

• лише неозначена форма дієслова без допоміжних слів.

• вигук присудковий.

• способова форма дієслова,ускладнена частками.

47. Головні члени речення.

Головні члени речення — це підмет і присудок. Підмет — головний член речення, що означає дійову особу або предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що? Підмет завжди пов’язаний із присудком і найчастіше виражається іменником або займенником у називному відмінку (На землю глянули тихі зорі), рідше — дієсловом у неозначеній формі або числівником (Лиш боротись — значить жить!) Присудок — головний член речення, який характеризує підмет за дією, станом або ознакою і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?Присудок завжди пов’язаний із підметом. Він найчастіше виражається дієсловом (Ліс дрімаву ранковій тиші), рідше — прикметником чи іменником (Вірний приятель — то найдорожчий скарб ).

48. Просте двоскладне речення

Двоскладні речення— речення у якому обов'язково повинні бути обидва головні члени —підметіприсудок. Наприклад, речення

• Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти(І. Жиленко).

• Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм(П. Тичина)

складаються кож не з двох простих двоскладних речень (синтаксичні центри — я люблю, діти зростають, це не дивно, ми устаєм).

У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або си туації. Наприклад, у реченні Ранні пташки росу п'ють, а пізні сльози ллють(Нар. творчість) у другій частині немає підмета, але він домислюється з контексту: пізні пташки сльози ллють. Поза контекстом такі речення незрозумілі. Отже, ці два речення двоскладні неповні.

Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчу вається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевид ний, тобто випливає зі змісту самого речення: А тут і Чіпка в хату(Панас Мирний).

Найчастіше це трапляється в описах та ремарках:Село. Управоруч хата, навкруги город, зап летений лозою; в городі біля хати, з причілку, квітки, соняшники і маленька верба(М. Кропивницький). У таких реченнях єобставини місця(що стосуються присудків), а самі речення констатують переважно розміщення або пересування когось або чогось у просторі. До наявних у них підмета і обставини легко домислюється присудок: ворота й хвіртка стоять, найдорожче й найважче чекає, Чіпка заявився, хата стоїть, город Розкинувся, квітки, соняшники і верба ростуть.

Ці речення, також двоскладні неповні. За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дій сністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної оз наки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна по ділити на особові, неособові та безособові.

Особові й неособові двоскладні речення за структурою од накові. Різняться вони між собою лише реальним значенням підмета.