8. Основні положення лінгвістичної теорії словосполучення.

Обґрунтування лінгвістичних засад вивчення словосполучень у школі дає змогу зробити такі висновки.

1. Дотепер не існує загальноприйнятої концепції підрядних зв’язків. Викладена концепція відрізняється від інших тим, що в ній найпослідовніше реалізовано положення про синтаксичну форму як єдність засобу і передаваного ним змісту. Це дає змогу з’ясувати, що треба знати, щоб правильно визначити форму залежного слова. А це принципово важливо для викладання української мови як рідної, як нерідної і як іноземної.

2. Засоби зв’язку в словосполученнях традиційно узагальнюються в три типи: узгодження, керування і прилягання. Суть і відмінності цих трьох типів зв’язку можна зрозуміти, якщо визначити таке: 1) як виявити головне і залежне слово в словосполученні і 2) які відомості є необхідними і мінімально достатніми для того, щоб визначити морфологічну форму залежного слова (тобто вибрати потрібну словоформу залежного слова).

3. Прилягання серед інших типів зв’язку посідає особливе місце: якщо узгодження і керування характеризуються власними, спеціалізованими саме для цих типів показниками зв’язку, то прилягання таких специфічних показників не має; якщо узгодження є зв’язком власне граматичним (синтаксичним), керування – зв’язком лексико-синтаксичним, то прилягання може бути чисто смисловим неформальним зв’язком.

4. Сполучуваність слова може визначатися категоріальним значенням слова як частини мови (частиномовна сполучуваність). Іменники, що виражають предметність, здатні поширюватися словоформами з ознаковим значенням. Дієслова, називаючи дію, стан, здатні поширюватися словоформами (прислівниками й іменниками), що характеризують дію з точки зору місця, часу, причини, мети, якісної характеристики. Якісні прикметники здатні сполучуватися з прислівниками міри і ступеня. Однак ці можливі сполучуваності реалізуються регулярно тільки у зв’язку з певною комунікативною настановою висловлення.

5. Словосполучення із зв’язком узгодження, керування, прилягання можуть вивчатися як в структурі речення, так і ізольовано.

9. Речення і його основні ознаки.

Речення — синтаксична одиниця, що виражає думку про реальні, бажані, можливі явища дійсності, відзначається смисловою та інтонаційною завершеністю. Характерною особливістю речення є наявність у ньому граматичної основи — одного або двох головних членів.

Речення класифікується за різними ознаками.

1. За метою висловлювання.

• Розповідні, у них про щось або когось розповідається, щось описується.

• Питальними називаються речення, у яких є питання, що вимагають відповіді співрозмовника або спонукають його до роздумів.

• Спонукальними є речення, у яких виражається спонукання до дії, наказ, вимога, заборона, порада, заклик, побажання.

2. За емоційністю висловлювання.

— Неокличні: Мені дуже подобається рання осінь.

— Окличні: Яка чудова пора —рання осінь!

3. За кількістю граматичних основ.

— Прості (з однією граматичною основою).

— Складні (з двома або більшою кількістю граматичних ос­нов).

4. За характером граматичної основи.

— Двоскладні (з підметом і присудком).

— Односкладні (з одним головним членом).

5. За наявністю другорядних членів.

— Непоширені (без другорядних членів).

— Поширені (з другорядними членами).