29

Вступ

Фрідріх Дюрренматт (1921 – 1990) – один з найвидатніших письменників не тільки швейцарської, а й світової літератури ХХ сторіччя. Почавши з оповідань, він перейшов до романів і, зрештою, до драматургії – вершині його творчості. Гостро окреслена проблематика та своєрідність художнього світу викликали швидко зростаючий інтерес до творчості письменника не тільки в Швейцарії, а й за її межами. Пік його популярності випав на шістдесяті роки. П’єси «Ромул Великий» (1949), «Візит старої пані» (1956), «Фізики» (1962) обійшли сцени світу. У 80-90 роки в тридцяти чотирьох країнах світу йшло сто вісімнадцять постановок його п’єс.

Творчисть Дюрренматта досліджували Е.Брок-Шульцер, В.Бергхан, Г.Бінек, Д.Даво, М.Еслин, Г.Хартман, Т.Тюсанен, М.Пеппард, Р.Грім, Г.Бадертшер, К.Йослін, У.Профітліх, Г.Хартман та інші.

Книга Н.Павловой «Фрідріх Дюрренматт» була однією з перших, яка відкрила радянському читачу швейцарського автора. Вона дала повний (на той час) нарис його творчості, аналіз поетики і жанрової своєрідності. Серед інших вітчизняних дослідників його творчість розглядали О.В.Любавина, Д.В.Затонський, І.Невський, А.А.Гончар, О.М.Дорошин, В.Г.Пожидаєв, Л.П.Козаєв, Н.Ю.Салов, О.І.Єрьоменко, Ю.Архіпов та В.Сідельник.

Але науковці переважно досліджували драматургію Дюрренматта. Проза письменника, зокрема його детективні твори, в основному залишилися поза увагою літературознавців. Цим обумовлена актуальність теми нашого дослідження – «Особливості проблематики та специфіка системи образів роману «Підозра».

Об’єктом курсової роботи є кримінальний роман Ф.Дюрренматта «Підозра».

Предметом дослідження є проблематикиа й образна система даного твору.

Мета роботи – визначення особливостей проблематики та специфіки системи образів роману «Підозра».

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні задачі:

- визначити особливості літературного процесу Швейцарії 50-80-х років ХХ сторіччя;

- розглянути життєвий та творчий шлях Ф.Дюрренматтта, як представника німецькомовної літератури країни;

- проаналізувати філософські та морально-політичні проблеми детективного роману «Підозра»;

- дослідити особливості образної системи.

Метод дослідження – описовий.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури, з шістнадцяти джерел.

Розділ і. Фрідріх дДюрренматт –видатний представник швейцарської літератури хХстоліття.

1.Розвиток швейцарської літератури другої половини ХХ сторіччя.

Поняття національної швейцарської літератури нерідко ставилось під сумнів, оскільки більшість письменників ставали учасниками літературного процесу сусідніх, спільних за мовою країн (Німеччини, Франції, Італії). Однак залежно від суспільної та культурно-історичної ситуації перемагали ті чи інші тенденції: національної самобутності, яка об’єднувала швейцарських письменників незалежно від мовної приналежності або, навпаки, повного включення в літературу сусідньої країни.

Творчість досліджуваного письменника належить до німецькомовної літератури, тож розглянемо її детальніше.

Починаючи з середини 30-х років Швейцарія опинилась у делікатному становищі. З одного боку, культурні зв’язки з Німеччиною були розірвані (хоча економічні та деякою мірою політичні збереглися), з’явилася дещо інша орієнтація – національна. Нова політика отримала назву «духовний захист». Зусилля зі згуртування народу під одним гаслом «духовний захист» докладала консервативно-ліберальна буржуазія – саме та, яка до кінця війни не припиняла економічного співробітництва з гітлерівською Німеччиною. Подвійність такої політики можна було пояснити тим, що маленька нейтральна країна навряд чи могла протистояти силам потенційного супротивника. Тому правлячим колам доводилось вивертатися, щоб, з одного боку, не викликати невдоволення Гітлера, а з іншого – враховувати зріст антифашистського та патріотичного руху в країні. Необхідність історичного вибору між пристосуванням та відсіччю наклала відбиток на розвиток швейцарського мистецтва в цілому та літератури зокрема. Загальнонаціональні інтереси на деякий час приглушили класові розбіжності та протиріччя, вони перекрили собою як проблеми окремої особистості, так і соціальні. Однак у творчості більшості письменників не знаходилось місця для зображення боротьби з фашизмом. Антифашистська тематика знаходила своє відображення частіше у щоденниках, листах або нотатках, які були призначені лише для вузького кола читачів.

У творах, які були створені на межі 30-40 роках, можна побачити пошуки нових підходів до образного освоєння дійсності, пошуки нових можливостей реалізму.

Художня організація роману Цоллінгера «Великий неспокій» нагадує поліфонічний монтаж, різнобарвність картин втілюється через спосіб моментальної зйомки. Він був не єдиним, хто намагався розробити нову поетику роману, метою якого було передати дійсність. Його зусилля розглядаються в руслі того напряму в розвитку західноєвропейської та північноамериканського роману, який представлений іменами А.Дебліна та Л.Франка, Б.Сандара та Ш.Ф.Рамю, У.Фолкнера та Дос Пассоса.[15, с.413]

Тільки після Другої світової війни національна література країни спромоглася позбавитись ілюзорних уявлень про «швейцарську виключність». Використовуючи у своїх драмах алегорію, притчу, параболу, створюючи зрозумілі усім «моделі світу», М.Фриш та Ф.Дюрренматт зробили швейцарську літературу надбанням європейської культури.

Заслуга М.Фріша полягає у тому, що він перший почав руйнувати міф про «виключність» Швейцарії. Перші його п’єси, «Знову вони співають»(1945) та «Коли скінчилася війна»(1948), спрямовані проти злочинів гітлеризму. Проблема провини та відповідальності вирішується на «моделях» поведінки особистості, яка була поставлена перед необхідність морального вибору. У цей період Фріш намагається не торкатися суто швейцарських проблем, які виникли через війну та фашизм.

В п’єсі-притчі «Андорра» автор більш детальніше підходить до зображення саме швейцарської дійсності, в ній він досліджує коріння шовінізму та расизму. Також в цій драмі Фріш впритул підійшов до проблеми міграційної політики Швейцарії. Довгий час ця країна вважалася взірцем гостинності, тому сюди хлинув великий потік біженців, які тікали від руйнівної сили фашизму. Емігрантам, за виключенням добре відомих діячів, довелось не легко у Швейцарії, адже суворі обмеження та заборони були введені в дію. Біженців позбавляли права на працю, кидали у так звані робочі табори, забороняли займатися політичною діяльність. І тих, хто порушував цю заборону, видавали гітлерівцям. Крім того, влада усіма силами намагалась зупинити потік біженців, бо корінне населення боялося залишитися без роботи. Тож їх виловлювали на кордоні та віддавали до рук гітлерівців. Можна собі тільки уявити, що коїлося на німецько-швейцарському кордоні. Саме це і зображував Фріш в алегоричній формі.

Слід за Фрішем цією темою займались В.Г.Диггельман, Д.Векслер, Т.Хюрліман, але вже у формі безпосереднього звертання до нещодавнього минулого. Вони беруть за основу його художні досягнення (Ю.Федершпіль, наприклад), а деякі, навпаки, відштовхуються від них, щоб іти далі. Письменники використовують принцип реалістичного зображення, щоб історія діяла сильніше, аніж дійсність.

Одна з ключових проблем післявоєнної швейцарської літератури – проблема провини за неучасть у боротьбі проти фашизму. Вона присутня в більшості творів, які прямо або опосередковано торкалися теми фашизму та війни. Її також можна побачити і в романах М.Фріша, наприклад, «Штиллер», «Гомо Фабер», «Назву себе Гантенбайн». Мотив війни, нечистої совісті присутні у романі Урса Єггі «Людина проходить повз».

Проблема нацизму не стала доки ще об’єктом всебічного дослідження серед літераторів, але її порушують багато авторів усіх мовних регіонів. Зловісний образ неонациста, який мріє встановити в Європі новий порядок за гітлерівським зразком, постає зі сторінок роману Жака Жессе «Людожер». На небезпеку зростання націоналістичних, расистських, фашистських настроїв серед дрібної буржуазії вказують і інші письменники Швейцарії: прозаїк Отто Ф.Вальтер у романі «Перші безладдя», поет Курт Марті в поемі «Хайль-Веція».

Головним підсумком художнього засвоєння в 60-ті роки теми фашизму та війни було подолання абстрактно-алегорійного підходу до проблем національної історії. З’ясувалось, що під прикриттям лозунгів про милосердя та нейтралітет переслідувались корисні цілі, що у довоєнні та воєнні роки національно-консервативні сили продемонстрували близькість до фашистського режиму. Укривання змінились відвертою критикою.[15, с.421].

У 70 роки література дифференційованіше та суворіше підходить до зображення нещодавнього минулого у його зв’язку з соціальними та моральними проблемами Швейцарії. У цей період створюється велика кількість історичних та документальних творів, видаються труди вчених та публіцистів, в яких можна детальніше вивчити своєрідність антифашистського Опору в Швейцарії.

Пристосовництво та опір, зрадництво національних інтересів і антифашистська боротьба – основні проблеми роману Артура Хонеггера «Якщо завтра прийдуть вони». І все ж він схильний до переоцінки антифашистського опору та недооцінювання реальної сили фронтовиків. У трудах істориків можна побачити, що свідомість людей вже була готова поступитися фашизму, можливо, через близькість мов.

Приблизно такий за проблематикою і роман Вальтера Кауєра «Жахливий сон», але він у більшій мірі відповідає дійсності. В романі виділені всі прошарки суспільства – робочий клас, селянство, буржуазія, інтелігенція, армія та церков. Головний персонаж скрізь зіштовхується з шантажем, підкупом, погрозами, які буржуазія застосовує стосовно своїх противників.

У творах про фашизм та війну, які були створені у 70-ті роки, повніше, аніж раніше, втілюється почуття історії. Історична хроніка, соціально-історичний роман з’являються у тогочасній літературі. Освоєння матеріалу, пов’язаного з фашизмом та війною, показує, що кожне покоління письменників знаходить нові грані та можливості зображення антифашистської боротьби. Це поглиблює наше уявлення про події минулого, розширюючи соціально-історичний та ідейно-художній контекст, в якому все більш детально формується уявлення про значення бою з фашизмом для всього людства, а значить, і для літератур .