2. Життєвий та творчий шлях Фрідріха Дюрренматта.

Фрідріх Дюрренматт (Friedrich Durrenmatt) (1921-1990) - відомий швейцарський драматург, романіст,новеліст , публіцист та художник-єкспресіоніст, один з майстрів психологічного детективу. До нашої культури він увійшов у післясталінський період і «вніс гру, яскраву театральність, гротескно-блазнівське зображення світу, що застряг десь на півшляху до катастрофи» [11, с.298].

Фрідріх Дюрренматт народився 5 січня 1921 року в Конольфінгені (кантон Берн). Його батько – провінціальний пастор, мати – дочка багатого фермера. Дюрренматти – нащадки старовинного і колись знаменитого швейцарського роду. Один з предків письменника – Ульріх Дюрренматт – був уславленим політиком, громадським діячем, поетом; син Ульріха – урядовим радником Берна, онук – головним редактором газети «Базелер нахріхтен».[7, с.170].

У 1935 році родина переїжджає до Берну через світову кризу, яка настигла вже і Швейцарію. Хлопчик часто змінював школи, він відвідував Бернську Вільну гімназію, потім Гумбольтіанум, який Фрідріх закінчив у 1941 році. Шкільні роки письменника не стали для нього яскравими та приємними спогадами. Він описує цей період найгіршим у його житті.

Ще з маленького віку Дюрренматт почав малювати. Спочатку це були пейзажі улюбленого села, а вже потім ілюстрації до своїх книг. Результатом цього захоплення стали виставки в 1976 та 1985 роках в Нойнбургзі й у 1978 році в Цюріху.

Після школи були Бернський і Цюріхский університети, в яких він вивчав германистіку, природничі науки та філософію. Але закінчивши лише 2 курси, у 1943 розпочинає кар’єру письменника. Становлення світовідчуття та поетики Ф.Дюрреннматта тісно пов’язано зі знайомством із творчістю таких видатних письменників та філософів, як Ф.М.Досоєвський, Ф.Кафка, А.Камю, Ж.П.Сартр та ін.

На початку своєї письменницької діяльності твори Дюрренматта не мали успіху, не приносили доходів.

У 1945-1946 роках була опублікована перша п’єса «Було сказано». Але успіху вона не мала, тому деякий час йому доводиться працювати театральним рецензентом у щотижневику "Вельтвохе".

В 1946 Фрідріх одружився з актрисою Лотті Гайспер і вони переїжджають до Лігерцу на озері Білер. Саме там у 1950 році Дюрренматт пише кримінальний роман «Суддя і його кат» та інші детективи, які були частково опубліковані в газеті «Der Schweizerische Beobachter». В 1952 році вся родина оселилась у Невшателі.

Перший успіх принесла п’єса «Ромул великий», після якої автор був визнаний національним драматургом. Своїм сучасникам Дюрренматт запропонував побачити світ, де дещо співпадало, а дещо суттєво відрізнялось від реального. В п’єсі немає ані Риму, ані його останнього імператора, якими вони дійсно були в епоху варварських навал. Цей твір присвяченій проблемам тієї сучасності. Показаний у п’єсі крах Римської імперії був таким же безповоротним, як і крах фашистського рейху.

У 1950 з’являється п’єса «Шлюб пана Міссісіпі», завдяки котрій автора було визнано драматургом національного масштабу. Вже у цей час в творчості Дюрренматта можна виділити тематику та проблематику його робіт. Він торкається духовного життя людства, його моральності та вічної боротьби добра зі злом, правосуддя зі жорстокою безкарністю. Трагікомедія стала основною формою драматурга для виразу своїх ідей. Трагічне світовідчуття письменник передає через комічне. Його головним прийомом стає гротеск, завдяки якому так легко поєднати речі, які на перший погляд здаються несумісними та непояснювальними.

Написана п’єса у 1955 році «Візит старої дами» була поставлена декілька тисяч разів у більш ніж десяти країнах (у тому числі і у Росії) та принесла автору колосальний успіх. Дія відбувається у сучасній Швейцарії у маленькому містечку на Півночі Європи. Літня, дуже багата жінка повертається до свого рідного міста Гюллен, яке за період її відсутності збанкротувало, а мешканці озлидніли. Тому не дивно, що приїзд мультимільонерки суттєво пожвавив місцевих та дав надію, що вона допоможе покращити їх фінансове положення. «Обробляти» Клер довірили колишньому її коханому Ілеві, саме через котрого вона опинилась у бруді публічного дома та втратила єдину дитину. Клер оголошує, що подарує Гюллену мільярд, але при умові, що хто-небудь вб’є її кривдника. Звісно, мешканці обуренні такою пропозицією, але з часом вони починають брати одежу, побутові товари, золото у борг. На зборах міської спільноти було вирішено покінчити з Ілем. Клер зізнається йому у коханні, але воно вже перетворилось на скам’яніле чудовисько. Тим самим вечором чоловіки лишають Іля життя, але пояснюють це суто моральними, а не матеріальними спонуканнями.

Все в п’єсі є незвичайним, але все ж таки ймовірно, та лише до моменту, коли Клер стає впевненою у здійсненності її бажання. Саме тоді на сцену вривається характерна для Дюрренматта стихія гротеску. [12, с.218]. Клер – просто стара жінка…Однак весь жах полягає в тому, що ця стара все може,бо стоїть «по той бік людського порядку», бо в суспільстві, яке спирається на силу грошей, яке молиться на них, вона безкарна і всевладна.

Таким чином, п’єса Дюрренматта стає обвинуваченням капіталістичного ладу. Також він звернувся і до старої та вічно живої проблеми «людина і суспільство». І не лише звернувся до неї, але й зумів показати, що суспільство не може стати гармонійним, поки воно кориться волі «обраних індивідів» (таких, як Клер), що «рядового індивіда» (такого, як Іль) це суспільство завжди подавлятиме. Інакше кажучи, він показав, що свобода в буржуазному суспільстві – немислима.[7, с.190].

Після «Візиту старої пані» Дюрренматт посів чинне місце на літературному Олімпі. У 60-ті роки одна за іншою слідують нагороди: літературна премія Шиллера (1959), велика літературна премія Шиллера (1960) та медаль Бубера-Розенцвейга (1977) у Франкфурті. В 1969 році йому була присуджена ступінь почесного доктора Темплського університету у Філадельфії, а також Дюрренматт отримав звання доктора наук в Ієрусалімі та Ніцце.

Та звичайно шалений успіх та статки не були його ціллю, і драматург продовжує писати. Вся творчість Дюрренматта має свою характерну ситуацію – викриття. Викриття іноді судове. В його творах на диво багато шпигунів, злочинців, суддів, слідчих та криміналістів. Він є автором таких відомих детективних романів, як «Суддя та його кат», 1950; «Підозра», 1953; «Обіцянка», 1958. Обравши жанр детектива Дюрренматт замислив «обманути» читача та замість чергового «розважального чтива», запропонував серйозні твори, у яких він підіймає проблеми дійсності.

Розглянемо ближче роман «Суддя та його кат», який зараз вивчається за програмою у німецьких школах. Головний герой – комісар Берлах, літній чоловік, досвідчений шукач, який має схильність проявляти свавілля і не завжди слідувати вказівкам керівництва. Слідчий іде по сліду одразу двох злочинців – співробітника поліції, який через заздру вбив свого колегу, та досвідченого гангстера. Власне дія та ворожнеча між комісаром Берлахом та Гастманом розпочалась за сорок років до зображувальних у творі подій – у Стамбулі. Тим самим ми бачимо, що автор немов би виніс події за межі Швейцарії. Глобалізація робить масштаб злочину Гастмана ще виразнішим. Те вбивство залишилось безкарним.У своєму прагненні звести рахунки Берлах все ясніше готовий відійти від норм закону, він бере на себе роль судді, а у якості ката комісар обирає поліцейського Чанца, того самого, який вбив свого товариша. Комісар звів злочинців разом і обидва отримали по заслузі. Він добився справедливості, але дії його дуже схожі на самосуд. Та в цьому маленькому шедеврі торжествує сатиричний дар Дюрренматта, його талант пародиста та неперевершеним вмінням створювати захоплюючу читача напругу.[8].

У 1983 році помирає його дружина Лотті. Після її смерті Дюрренматт одружився з актрисою, журналісткою та кінопродюсером - Шарлотою Керр. Удвох вони знімають фільм «Портрет планети» і невеличку п’єсу «Рольові ігри». А після його смерті, Шарлота пише книгу-спогад «Жінка у червоному», в якій вона розповідає про час проведений з Фрідріхом.

Всі п'єси Ф. Дюрренматта спочатку виконувалися на сценах, а тоді друкувалися. Як правило, вони видавалися окремими виданнями одразу після прем'єри у видавництві "Архе" у Цюриху.

Перший том його п'єс "Комедії том І" вийшов у Цюриху в 1957 році. До нього ввійшли п'єси: "Ромул Великий", "Шлюб пана Міссісіпі", "Ангел приходить у Вавілон", "Візит старої пані". Наступний збірник "Комедії том II" вийшов у 1964 році також у Цюриху. Він об'єднав такі п'єси: "Писання глаголиць", "Сліпий", "Франк V", "Фізики", "Геркулес і Авгієві стайні".

Ще в 1980 році написане митцем складало 30 томів; за десять років решти життя автор підготував ще десять книг. Величезний запас його творчої енергії, що понад усе витрачалася на літературу і живопис, зйомки в кіно і політичні виступи, сформував у сучасників уявлення про надзвичайно талановиту та яскраву людину.

Ф. Дюрренматт пішов із життя 14 грудня 1990 року, сповнений творчих планів і грандіозних думок. Він писав книгу про Михайла Сергійовича Горбачова, збирався видати окремими виданнями свої численні доповіді, працював над книгами про фригійського царя Мідаса, який володів здатністю перетворювати все в золото, коли торкався будь-чого, і цим самим прирік себе на голодну смерть; в цьому сюжеті письменник хотів побачити розгорнуту метафору сучасної цивілізації і її взаємовідношення з оточуючим середовищем. Також не перестав роздумувати над своїми "Матеріалами", над темами і сюжетами власної творчої біографії, яка так і не знайшла свого художнього завершення. Мріяв видати третій том дивовижних цікавих записок (два перших отримали назви: "Лабіринт", 1980 рік; "Будування вежі", 1990 рік).

Всі свої твори Фрідріх Дюрренматт залишив державі, але за умови, що буде створений літературний архів національного масштабу.