45. Значення ігрової, навчальної та трудової діяльності в розвитку особистості розумово відсталої дитини.

Гра - один з тих видів дитячої діяльності, якою використовується дорослими в цілях виховання дошкільнят, навчаючи їх різним діям з предметами, способам і засобам спілкування. У грі дитина розвивається як особу, у нього формується ті сторони психіки, від яких надалі залежатимуть успішність його учбової і трудової діяльності, його стосунки з людьми.

Наприклад, в грі формується така якість особи дитини, як саморегуляція дій з урахуванням завдань кількісної діяльності. Найважливішим досягненням є придбання почуття колективізму. Воно не лише характеризує моральне обличчя дитини, але і перебудовує істотним чином його інтелектуальну сферу, оскільки в колективній грі відбувається взаємодія різних сенсів, розвиток подієвого змісту і досягнення спільної ігрової мети.

Доведено, що в грі діти отримують перший досвід колективного мислення. Учені вважають, що дитячі ігри стихійно, але закономірно виникли як відображення трудової і громадської діяльності дорослих людей. Проте відомо, що уміння грати виникає не шляхом автоматичного перенесення, в гру засвоєного в повсякденному житті.

Треба залучати дітей до гри. І від того, який зміст вкладатиметься дорослим в пропоновані дітям ігри, залежить успіх передачі суспільством своєї культури підростаючому поколінню.

Слід підкреслити, що плідне освоєння громадського досвіду відбувається лише за умови власної активності дитини в процесі його діяльності. Виявляється, якщо вихователь не враховує активний характер набуття досвіду, самі здійснені на перший погляд методичні прийоми навчання грі і управління грою не досягають своєї практичної мети.

Завдання усебічного виховання в грі успішно реалізуються лише за умови сформованості психологічної основи ігрової діяльності в кожному віковому періоді. Це обумовлено тим, що розвиток гри связанны істотні прогресивні перетворення в психіці дитини, і, передусім в його інтелектуальній сфері, є фундаментом для розвитку усіх інших сторін дитячої особи.

Трудове виховання слід розглядати як найважливіший чинник формування особи. Це положення відноситься до усіх дітей і підлітків. По відношенню до дітей з неповноцінною або ослабленою нервовою системою праця є також і дуже значний корегуючий відновний засіб.

Праця сприяє розвитку критичності дітей, зміцненню навичок самоконтролю і підвищенню самооцінки. В процесі виготовлення будь-якої речі(табурет, черевики, сукня, палітурка книги) школяр бачить свої досягнення і помічає свої помилки. Успішне виготовлення речі зміцнює віру у власні можливості. Самостійне виготовлення речей сприяє розвитку позитивної спрямованості особистості школяра.

Учбова діяльність пред'являє до дитини певні вимоги, а її здійснення пов'язане з переживанням ним різних емоцій. Встановлено, що на першому році навчання розумово відсталі учні найчастіше випробовують потребі в почутті спокою, безпеки, емоційно насичених позитивних стосунках з оточенням. Діти прагнуть бути залученими в різні шкільні події. Разом з цим у них нерідко спостерігається дефіцит емоційних контактів, емоційно-позитивних стосунків. Постійне пригнічення ззовні своєрідних проявів нерідко приводить учнів до почуття неповноцінності, до потреби персональної уваги з боку як дорослих, так і товаришів по класу.

До третього року навчання у дітей спостерігається активність, сприяюча емоційній розрядці. У більшому числі випадків, в порівнянні з першим роком навчання, можливі агресивні прояви. Школярі часто негативно реагують на обмеження і заборони з боку педагога.

У них відзначається прагнення до позитивних емоційно забарвлених стосунків з дорослими.

В цілому на перших роках перебування в умовах шкільного навчання у учнів простежується тенденція до емоційної дезадаптованості, що є наслідком недостатньої особової і емоційної готовності цієї категорії аномальних дітей до початку навчання. У старших класах багато підлітків успішно соціально адаптуються, що позначається в їх поведінці і в школі, і в сім'ї. Вони працюють в колективі однолітків, живуть в сім'ях, піклуючись про своїх близьких, співпереживаючи з ними ті або інші події; хоча і не дуже глибоко і чітко, але адекватно розуміють свої почуття і почуття людей, що оточують їх, встановлюють певні стосунки і контакти, в основному правильно поводяться в колективі. Все це свідчить про те, що в емоційному розвитку розумово відсталих учнів в процесі спеціального шкільного навчання відбуваються певні позитивні зрушення.