Методичні рекомендації по вибору, взяттю і транспортуванню матеріалу для мікробіологічного дослідження неепідемічних поразок

Розділ медичної мікробіології, що вивчає захворювання, викликані умовно-патогенними мікроорганізмами, називається "клінічна мікробіологія".

Основні задачі клінічної мікробіології:

1. Вивчення біології мікроорганізмів, що викликають неепідемічні інфекційні захворювання.

2. Вивчення ролі мікроорганізмів в етіології і патогенезі цих хвороб.

3. Розробка і використання засобів специфічної діагностики, терапії і профілактики неепідеміологічних інфекційних захворювань.

4. Мікробіологічний контроль за дотриманням протиепідемічного режиму в лікувально-профілактичних установах.

Клінічна мікробіологія вивчає мікробні захворювання, що зустрічаються в соматичних відділеннях всіх клінічних спеціальностей (терапія, хірургія, акушерство, гінекологія, педіатрія, травматологія, ортопедія, урологія, отоларингологія і ін.). Крім того, в її компетенцію входять такі загальні для усіх клінічних дисциплін питання, як госпітальні інфекції. Нормальна мікрофлора, дисбактеріоз, чутливість мікроорганізмів до антибіотиків, антисептиків і дезінфектантів.

Мікробіологічне дослідження при діагностиці захворювань, що викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами, має вирішальне значення в постановці діагнозу в зв'язку з тим, що умовно-патогенні мікроорганізми, викликаючи поразки будь-яких органів, дадуть малу специфічність клінічних симптомів. Головним методом діагностики умовно-патогенних інфекцій є бактеріологічний. Мікроскопічний метод звичайно не використовується із-за неспецифічності клінічної картини, що викликається умовно-патогенними мікроорганізмами у експериментальних тваринних. Алергічний метод також не застосовують в зв'язку з відсутністю сенсибілізації або її малої специфічністю. Серологічний засіб, хоча і використовується, але має допоміжне значення.

При проведенні бактеріологічного дослідження слідує враховувати, що в матеріалі для дослідження часто знаходиться асоціація мікроорганізмів, в яку входять як збудники захворювання, так і заносні з інших органів і зовнішнього середовища види мікроорганізмів.

Критерії етіологічної ролі виділеної умовно-патогенної культури бактерій

Виділена культура визнається збудником хвороби при дотриманні наступних критеріїв:

1. Культура присутня в матеріалі з патологічного осередку у великій кількості. В залежності від виду бактерій., стадії захворювання, характеру перебігу хвороби (гостра, хронічна), матеріалу для дослідження етіологічно значущим вважається присутність в мл або в одному грамі матеріалу 10 - 10 бактерій. Винятки складають кров і ліквор, де достатньо виявлення бактерій незалежно від їхньої кількості.

2. Повторне (через добу або менш) виділення з патологічного осередку тієї же культури і приблизно в тій же кількості.

3. Наявність у культури патогенності, а також приналежність її до госпітальних штамів.

4. Наростання в 4 і більш раз у сироватці хворого антитіл до культури, що підозрюється збудником процесу (ауто культура).

5. Виявлення кореляції між чутливістю культури до антибіотиків і ефективністю терапії відповідними антибіотиками.

6. Виділення від групи хворих(в випадку спалаху захворювання) ідентичних культур.

7. Наявність прямої кореляції між клінічним поліпшенням хвороби і зменшенням кількості культури.

Основне значення в встановленні етіології захворювання мають 1 і 2 критерії. Інші критерії мають одностороннє значення: їх наявність підтверджує етіологічну роль виділеної культури, відсутність - не дозволяє виключити її роль в виникненні хвороби.