3. Поняття складу злочину, його кримінально правове значення та значення для правильної кваліфікації злочинів.

Злочини відрізняються один від одного конкретними протиправними діяннями, наслідками, які від них настають, тощо. Наприклад, умисне знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу відрізняється від порушення правил пожежної безпеки. Але кожен злочин має спільну структуру, якщо його уявно розчленити на певні елементи. Безумовне, в реальній дійсності злочин розчленити неможливо, злочин — це конкретний юридичний факт живої дійсності, суспільне небезпечний за своїм соціально-політичним змістом і кримінально-протиправний за своєю юридичною формою. З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів. А саме:

а) об'єктивні елементи — об'єкт,

5)об'єктивна сторона;

б) суб'єктивні елементи — суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єкт,

Якщо проаналізувати будь-який злочин, то ми завжди можемо визначити, проти чого він спрямований. Скажімо, вбивство спрямоване проти життя людини, крадіжка індивідуального майна — проти права власності людини, хуліганство — проти громадського порядку тощо.

Так от, те, проти чого спрямоване злочинне посягання, прийнято називати об'єктом злочину,

Об'єктивна. сторона — другий елемент складу злочину. Об'єктивна сторона — це зовнішній прояв злочинного посягання, який спричиняє шкоду суспільним відносинам, а також об'єктивні умови місця, часу, способу і обставин скоєння злочину.

Так, зовнішній прояв крадіжки полягає в таємному розкраданні майна, пограбування — у відкритому розкраданні, при умисному пошкодженні майна — у замаху на чуже майно.

Суб'єкт злочину — це фізична особа (людина), яка скоїла злочин, осудна і на момент скоєння злочину досягла віку, визначеного законом з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона діяння, тобто психічне відношення особи до скоєння суспільне небезпечного діяння і його наслідків (злочину). До суб'єктивної сторони входять також мотив і мета скоєння злочину.

Можна сказати, що зазначений склад злочину — це юридична модель злочину, яка об'єднує всі ознаки, без яких діяння не може розцінюватися як злочин.

Кожний склад злочину є не тільки сукупністю об'єктивних і суб'єктивних ознак, а й їхньою органічною єдністю, яка грунтується на тому, що кожен злочин як акт людської поведінки єдиний за своєю природою. Всі елементи злочину перебувають у тісній взаємодії і взаємозв'язку, відірвати їх один від одного в реальній дійсності неможливо. Кожний елемент складу злочину має самостійне значення тільки при теоретичному дослідженні.

Саме з положення про єдність елементів складу злочину витікає загальновизнаний в теорії кримінального права висновок про повну відсутність в діянні особи складу злочину, коли відсутній хоч би один з притаманних йому елементів.

Усе щойно сказане дає підставу зробити визначення, що склад злочину — це окупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, встановлених кримінальним законом, які характеризують певні суспільно-небезпечні діяння як злочин.

Як розуміти сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак? Це означає, якщо та чи інша ознака закріплена в кримінальному законі, то тим самим вона стала не просто фактичною ознакою діяння, а правовою, юридичною. Безумовно, закон не може заборонити кожне конкретне суспільно небезпечне діяння. Він забороняє певний вид суспільно небезпечних дій чи без дій, абстрагуючись при цьому від безлічі індивідуальних, притаманних тільки конкретним посяганням рис (ознак). Скажімо, умисне знищення або пошкодження чужого майна вчинене шляхом підпалу може бути і вдень, і вночі, із застосуванням якихось знарядь злочину, і дорослим і неповнолітнім і т. ін. Але яку б безліч конкретних обставин умисного знищення дійсність не мала, в законі ми їх не знаходимо, там чітко визначено, що умисне знищення або пошкодження — це умисне діяння здійснене шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом — ознака “умисне знищення” характерна для даного виду злочину. Всі інші не істотні ознаки не дістають свого закріплення у кримінальному законі, але вони можуть бути взяті до уваги при індивідуалізації відповідальності особи. Так, за знищення майна якщо це діяння спричинило людські жертви або завдало особливо великої шкоди законом передбачено більш суворе покарання.

Значення складу злочину полягає в тому, що він єдиний і достатній показник наявності злочину, єдина підстава кримінальної відповідальності.

Тільки після встановлення в діянні особи всіх елементів складу злочину є підстава стверджувати про скоєння нею конкретного злочину.

У Кримінально-процесуальному кодексі України зазначено, що, кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає припиненню, якщо в діянні особи відсутній склад злочину.

Ми розглянули елементи складу злочинів і вказали, що кожний злочин містить чотири елементи(ознаки). В законі є ознаки, спільні для всіх складів злочинів. Візьмемо суб'єкт злочину. Такі його ознаки, як фізична, осудна особа, властиві, для всіх злочинів. Чи, наприклад, об'єкт злочину — це завжди суспільні відносини, вони, безумовно, різні, але головне, що будь-який злочин завжди посягає на певні суспільні відносини і ні на що інше.

4. За особливостями конструкції і моменту закінчення склади злочинів поділяються на:

а) з матеріальним складом. Це такі склади, у яких закон момент закінчення злочину пов'язує з настанням певних суспільне небезпечних наслідків. До злочинів з матеріальним складом належать, наприклад, 270 “Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки та ін. Ці злочини вважаються закінченими, коли настають певні шкідливі наслідки (матеріальні збитки, загибель людей);

б) з формальним складом. До них належать злочини, яких в якості ознак об'єктивної сторони називається тільки певна суспільне небезпечна дія або без дія. Шкідливі наслідки в диспозиціях закону не вказуються.

Злочини в цих складах вважаються закінченими з моменту скоєння діяння, без врахування наслідків. До злочинів з формальним складом належать, наприклад: незаконне перетинання державного кордону, порушення законів про працю тощо.

в) з усіченим складом., Це такі склади, у яких законодавець переніс момент закінчення злочину на самий початок. До злочинів з таким складом належать, наприклад, бандитизм (організація озброєної банди)тощо

У вищевикладеному було дано поняття “злочин”, “склад злочину”. Треба мати на увазі, що ці поняття не тотожні. Кожне з них виконує певну соціально-правову функцію.

Загальне поняття злочину, яке дане у ст. 11 КК, покликано показати соціально-політичну суть будь-якого суспільно небезпечного діяння як злочину. Тому кожний злочин містить чотири ознаки, а саме: суспільна небезпека, протиправність, винність і караність.

Коли ми говоримо про поняття “склад злочину”, маємо на увазі не будь-який злочин, а конкретно скоєний: це — конкретне знищення майна (умисне або необережне), конкретне порушення правил пожежної безпеки та ін.

Для кваліфікації конкретно скоєного злочину поняття “злочин” нам недостатньо, щоб діяння кваліфікувати за певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу. Для такої кваліфікації потрібно, крім наявності загальних ознак (суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного складу злочину.

Таким чином, склад злочину розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею особливої частини КК.

Класифікація злочину — це встановлення відповідності ознак конкретного скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом.

Необхідними умовами правильної кваліфікації є точне і достовірне встановлення всіх фактичних обставин скоєного суспільно-небезпечного діяння та глибоке знання чинного кримінального законодавства. Кваліфікація злочину дає змогу точно застосувати закон.

Перший етап кваліфікації — встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З’ясування цього питання дає змогу зробити висновок, ще дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності.

Після встановлення в діянні винної особи загального складу з'ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації злочинів відбувається практичне застосування законів.

Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє слідство, дізнання (слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.

Кваліфікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як постанова про пред'явлення звинувачення, обвинувачувальному висновку і судовому вироці. Ось декілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий пред’явив звинувачення особі за ст. 270 КК, це означає, що в процесі розслідування він встановив, що суспільне небезпечні дії цієї особи повністю відповідають ознакам порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, передбаченого ст. 270 КК. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ч. 2 ст. 194 КК. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення або пошкодження індивідуального майна громадян, передбаченого ст. 194 КК.

Якщо в своєму діянні декілька складів злочину, то це повинно відобразитися в кваліфікації. Правильна кваліфікація скоєного має істотне значення для винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є основою для чіткого дотримання законів у боротьбі зі злочинністю.

Кваліфікація злочинів може проводитися і в учбових цілях. На наступних заняттях ми будемо вчитися застосовувати кримінальний закон до тих чи інших конкретних суспільне небезпечних діянь.

4. РОЗПОДІЛ ЗЛОЧИНІВ ПОВЯЗАНИХ З ПОЖЕЖАМИ ЗА ОБ”ЕКТАМИ ПОСЯГАННЯ ТА ЇХ КВАЛІФІКАЦІЯ.

Предметом дослідження Особливої частини кримінального права є конкретні склади злочинів. Основною ознакою, що класифікує, при групуванні конкретних складів по главах є об'єкти злочинних посягань. В Особливій частині Кримінального кодексу України двадцять глав. Кожному конкретному складу злочину відповідає визначена стаття у відповідній главі.

У свою чергу, зазначені статті можуть бути умовно розбиті на визначені групи.

До першої групи можна віднести

• злочини, де пожежа або порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки є тільки елементом складу іншого злочину: наприклад, диверсія (ст. 113 КК), тобто здійснення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів, або інших дій спрямованих на масове знищення людей заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоровю”, на зруйнування або пошкодження обєктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення тощо;

• умисне вбивство, зроблене з особливою чи жорстокістю (ст.115 п.4) способом, небезпечним для життя багатьох людей (ст. 115 п. "5") і ряд ін.

До другої групи злочинів можна віднести

• пожежі, причиною яких є скоєння особою специфічних злочинів, наприклад, порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших наслідків (ст. 276 КК); порушення правил зберігання, використання, обліку і перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або інших правил поводження з ними тощо (ст. 267 КК); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК), пошкодження об’єктів магістральних нафто, газо та нафтопродуктів якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів, загибель людей, або призвели до аварії, пожежі тощо; перелік цих статей є не остаточним але звертати увагу тільки на них ми не будемо

Суспільно небезпечні діяння, що відносяться як до першого, так і до другої групи, у яких пожежа є тільки елементом складу іншого злочину, кваліфікується тільки по однієї, більш небезпечній статті кримінального кодексу.

Наприклад. Восени 2003 р. житель Донецької області гр. П на належному йому автомобілі спільно зі своєю знайомою К. приїхав на віддалену безлюдну ділянку дороги в Лозовскому районі Донецької області, насильно змусив її випити 0.5 літра горілки, після чого облив гр. К. бензином і підпалив на ній одяг. Від отриманих термічних травм наступила смерть. У даному конкретному випадку дії гр. П кваліфікувалися по п. "4" ст. 115 КК - убивство з особливою жорстокістю.

Машиніст тепловоза гр. Я., порушивши правила безпеки руху, допустив зіткнення поїздів, у результаті чого одна з цистерн із бензином зійшла з колії, перекинулася, при цьому виникла пожежа. В цьому епізоді дії машиніста підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 276 КК і не вимагають додаткової кваліфікації.

До третьої групи злочинів можна віднести

• пожежі, поєднані з метою приховання інших злочинів: крадіжок, розкрадань шляхом використання службового становища. У названих випадках відповідальність особи, що скоїла злочини, настає по сукупності злочинів, тобто за крадіжку і навмисне знищення чужого майна, за розкрадання державного майна і його знищення шляхом підпалу і т.п.

5 лютого 2000 р. близько 22 годин, неповнолітній Ж. у будинку по вул. Партизанської в м. Люботині зробив навмисне вбивство своєї бабусі і прабаби. Після здійснення вбивства гр. Ж викрав з будинку найбільш коштовні речі і, з метою приховання слідів злочину, зробив підпал будинку. Неповнолітній гр. Ж. був визнаний винним і засуджений до 10 років позбавлення волі повідповідним пунктам ст. 93 КК за убивство з користі, двох і більш осіб, зроблене з особливою жорстокістю, а також по ч. I ст. 140 за крадіжці особистого майна, а також по ч. II ст. 145 КК за навмисне знищення шляхом підпалу особистого майна.(за старим КК України)

До четвертої групи злочинів можна віднести

суспільно небезпечні діяння, що приводять до виникнення пожеж і є злочинним порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. В новому кримінальному кодексі України законодавець дав більш широке поняття складам цих діянь і розмістив їх у різні розділи, тобто визначив різні обєкти посягань Саме по цій групі злочинів органам Державного пожежного нагляду законодавцем надане право проведення дізнання, найбільш розповсюдженими з них, як свідчить практичний досвід розслідування, є:

ст. ст. 194, 196, 245, 252, 270, 277, 347, 352, 378, 399, 411, 412 КК.

ВИСНОВОК ПО ПИТАНЮ

Таким чином проаналізувавши кримінальне законодавство ми можемо виділити в ньому певні склади діянь в ознаках яких є пожежа. Але не у всіх є необхідність органам ДПН встановлювати причину виникнення пожежі в зв’язку з тим що вони є наслідками інших злочинів підвідомчість який є інших правоохоронних органів.