Shpori_Mikroekonomika_EK-21d_1

15. Фактори зміни попиту. Уподобання окремого споживача на ринку товарів визначають його бажання придбати товар, а бюджетні можливості споживача в порівнянні з цінами – можливість придбання. Процес виявлення бажання та можливостей завжди відбувається в певний проміжок часу за інших незмінних умов. Такими є основні контури моделі в теорії попиту і пропозиції, що посідає одне з найважливіших місць у поясненні поведінки ринкових суб’єктів як на макро-, так і на мікрорівні. ПОПИТ - Процес виявлення бажань та можливостей споживача щодо придбання товарів та послуг в певний проміжок часу за інших незмінних умов.ЦІНОВІ: ціна товару. Призводить до пересування точки вздовж лінії попиту. НЕЦІНОВІ: дохід споживача; ціни суміжних товарів: товарів–субститутів; товарів–комплементів; зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди, реклами; цінові очікування покупців; кількість споживачів на ринку. Призводять до зміщення лінії попиту паралельно праворуч (попит зростає) або паралельно ліворуч (попит скорочується)

16. Пропозиція та закон пропозиції. На противагу попиту на ринку діє пропозиція, яку формують фірми. Для фірми при ухваленні рішень щодо обсягу продукції, яка пропонується на ринку, основним сигналом є ціна. Проте, на відміну від споживача, для фірми стимул до виробництва є тим більшим, чим вищою буде ціна на ринку. ПРОПОЗИЦІЯ - Кількість товару, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за інших незмінних умов. ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОПОЗИЦІЯ - Визначається виробничими можли-востями окремої фірми, згідно з якими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати для продажу певні обсяги блага. РИНКОВА ПРОПОЗИЦІЯ - Сума індивідуальних пропозиції окремих фірм: S = s₁ + s₂ + s₃ + … + s_n ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРОПОЗИЦІЇ: ОБСЯГ ПРОПОЗИЦІЇ - Конкретна кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем цін в одиницю часу за певних умов. ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ - Залежність між величиною пропозиції та ціною товару, а саме: чим вища ціна, за інших незмінних умов, тим більше стимулюються виробництво і продаж цього товару, і навпаки. ФУНКЦІЯ ПРОПОЗИЦІЇ - Математичне вираження закону пропозиції, що показує як обсяги пропонування товару (Q_s) залежать від його ціни (Р). Q_S = f (P) ФАКТОРИ ЗМІНИ ПРОПОЗИЦІЇ: ЦІНОВІ: ціна товару Призводить до пересування точки по незмінній кривій пропозиції. НЕЦІНОВІ: технологія виробництва: при її вдосконаленні пропозиція зростає;ціни на ресурси;кількість продавців на ринку;податки та дотації;очікувані зміни цін.Призводять до пересування кривої пропозиції паралельно праворуч (пропозиція зростає) або паралельно ліворуч (пропозиція скорочується)

17. Поняття еластичності. Види еластичності. Практичне застосування теорії еластичності. Згідно із законом попиту, при зниженні ціни товару споживач готовий купувати його більше. Проте, ступінь чутливості споживача буде різним як для різних товарів, так і при певних змінах ціни на один і той же товар. Так, для одних товарів невелика зміна ціни призводить до значних змін в обсягах продукції, що купується. Для інших значна зміна ціни призводить до невеликих змін у кількості продукції, що купується. Для визначення такої сили впливу використовується показник еластичності. Метою побудови моделі еластичності є опис взаємозв’язків, які існують між економічними змінними. Це дає можливість пояснити і передбачити, як зміна фактора впливає на результат. ЕЛАСТИЧНІСТЬ - дає змогу передбачити напрям і величину коливань попиту і пропозиції під впливом різних факторів їх зміни. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТУ ЕЛАСТИЧНОСТІ: Аналіз абсолютних змін, при якому приріст фактора співвідноситься із приростом залежної змінної, тобто оцінюється, наскільки змінюється значення функції при зміні незалежної змінної на одиницю: , Аналіз відносних змін: показник еластичності визна-чається як відношення відносної зміни залежної змінної до відносної зміни функціонально пов’язаної з нею незалежної змінної. Показник елас­тичності є безрозмірною величиною і не залежить від одиниць вимірювання змінних. Він розраховується за формулою: . За видами еластичність можна поділити на еластичність попиту та еластичність пропозиції. Вирізняють такі види еластичності попиту: Еластичність попиту за ціною, Еластичність попиту за доходом, Перехресна еластичність попиту. Попит може бути еластичним, нееластичним або мати одиничну еластичність, а також Абсолютно еластичний попит і Абсолютно нееластичний попит. Практичне значення коефіцієнта еластичності полягає в полегшенні прогнозування того, які саме галузі мають шанси на процвітання і розширення, а які в майбутньому, найімовірніше, очікує застій і скорочення виробництва. Точніше кажучи, за інших рівних умов висока позитивна еластичність за доходом означає, що внесок конкретної галузі в економічне зростання буде більше, ніж її частка в структурі економіки. Невеликий позитивний або негативний коефіцієнт вказує на перспективу скорочення виробництва в галузі.

 

18. ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ ЗА ЧИННИКАМИ ВПЛИВУ, ФАКТОРИ ЩО ЇЇ ВИЗНАЧАЮТЬ. ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ (Е_D) характеризує ступінь реакції споживача на коливання однієї із детермінант попиту, що є кількісно визначеною: ринкової ціни товару, доходу споживача, ціни на пов’язаний товар. Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1. Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1. У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари  і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару. Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та еластичність попиту по доходах. Є і попит з одиничною еластичністю. Це ситуація, за якої і дохід, і величина попиту змінюються на однаковий відсоток, отже загальний дохід залишається постійним у міру зміни ціни. Реакція споживачів на зміну ціни товару може бути сильною, слабкою, нейтральною. Кожен з них породжує відповідний попит: еластичний, нееластичний, одиничний. Можливі варіанти, коли попит виявляється абсолютно еластичним або абсолютно нееластичним. Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою: K0=Q/P K_o — коефіцієнт еластичності попиту Q — відсоток зміни кількості продажів P — відсоток зміни ціни Як правило, існують товари з різною еластичністю за ціною. Чинники які впливають на цінову еластичність попиту: 1) Кількість замінників; 2) Питома вага в доході споживача; 3) Предмети розкоші і предмети першої необхідності; 4) Фактор часу.

19. Еластичність пропозиції. Фактори, що впливають на еластичність пропозиції. ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ (Е_S) характеризує ступінь реакції виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт еластичності пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться кількість товару, що пропонується, при зміні його ціни на один відсоток. При цьому мова може йти про еластичність пропозиції як окремого підприємства, так і галузі в цілому, тобто в основі її визначення може бути як крива про­позиції окремого підприємства, так і крива галузевої пропозиції або Пропозиція еластична, коли коефіцієнт еластичності більший за 1 (S₁), нееластична, коли коефіцієнт еластичності менший за 1 (S₂), має одиничну еластичність, коли значення коефіцієнта дорівнює одиниці (S). Оскільки при цьому і ціна, й кількість змінюються в одному напрямку, то еластичність пропозиції завжди більша 1. Основним фактором, що визначає еластичність пропозиції, є час. Звичайно розглядають три проміжки часу: 1. Миттєвий ринковий період. У миттєвому ринковому періоді виробник не в змозі швидко запропонувати більшу кількість товару, якщо ціна на нього зростає внаслідок зростання попиту. На деякий найкоротший час пропозиція товару залишається незмінною. Пропозиція у даному випадку абсолютно нееластична. 2. Короткостроковий ринковий період. В короткостроковому періоді можливе деяке збільшення випуску продукції за рахунок додаткового залучення змінних факторів виробництва. У цьому випадку крива пропозиції (S) має додатній нахил, і можна запропонувати більшу кількість товару у відповідь на зростання попиту. 3. Довгостроковий ринковий період. У довгостроковому періоді виробник має більше часу й може залучити, крім змінних, ще й постійні фактори виробництва. Крива пропозиції має вигляд горизонтальної лінії, тобто є абсолютно еластичною. Слід враховувати, що горизонтальна лінія пропозиції є окремим випадком, якщо розглядати тенденцію зміни еластичності пропозиції в залежності лише від одного фактора – часу.

20. СУТНІСТЬ ВИРОБНИЧОЇ ФУНКЦІЇ ТА ЇЇ ВЛАСТИВОСТІ. Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні. На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію. У той же час виробнича функція може бути застосована до окремих галузей, видів виробництва і навіть до виробництва окремого підрозділу підприємства. Як правило, виробнича функція має теоретичне значення, але не позбавлена й практичного застосування. її широко використовують економісти для оцінки окремих ресурсів, що забезпечують економічне зростання. Першим варіантом у цьому плані була так звана виробнича функція Кобба — Дугласа, змістом якої є аналіз залежності обсягу виробництва від використання двох основних ресурсів — капіталу і праці. Подальший розвиток теорії виробничої функції відбувався в напрямі аналізу такого фактора, як час. Отже, виробнича функція свідчить, що існує багато варіантів виробництва певного обсягу продукції за рахунок певного набору факторів виробництва. Поліпшення технологічних параметрів, що максимально збільшують обсяг виробництва певного виду продукції, завжди відображається у новій виробничій функції. Виробничу функцію можна застосовувати для обчислення мінімальної кількості витрат, необхідних для виробництва будь-якого обсягу продукції. Співвідношення набору факторів виробництва і максимально можливого обсягу продукції, виробленої внаслідок цього набору факторів, і розкриває сутність виробничої функції. Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:Q=f(L, K, M) де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали. Властивості виробничої функції. абсолютна необхідність факторів виробництва (праці і капіталу); взаємозамінність факторів виробництва; зміна використання факторів виробництва більш еластична у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому; монотонність - зростання фактора виробництва призводить до збільшення виробництва; віддача від масштабу виробництва

.

21. ВИРОБНИЦТВО ТА ВИТРАТИ. РІВНОВАГА ВИРОБНИКА: ГРАФІЧНА, АЛГЕБРАЇЧНА ТА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ. Рівновага виробника - це стан, який відповідає мінімальним витратам фірми на придбання ресурсів, необхідних для виробництва заданого обсягу продукції. Графічна інтерпретація рівноваги виробника - рівновага досягається у точці дотику ізокванти (ефективне поєднання ресурсів) до найменні віддаленої від початку координат ізокости (найнижчий рівень витрат виробництва) - т. Е. Алгебраїчна інтерпретація рівноваги фірми, у точці дотику ізокванти та ізокости кут нахилу кривих є однаковим. Оскільки кут нахилу ізокванти визначається граничною нормою технологічної заміни факторів виробництва, а кут нахилу ізокости визначається співвідношенням цін на них, рівновага виробника буде визначатися так: MRTS_KL = МРк/МР_L = Р_к/Р_L, MRST_LК = МР_L, /МР_К = Р_L, /Р_к Економічна інтерпретація рівноваги фірми, при заданому рівні виробництва мінімум витрат досягається за умови використання фірмою такої комбінації ресурсів, для якої відношення граничного продукту фактора виробництва до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів: МР_К/Р_К=МР_L /Р_L За такої умови кожна остання грошова одиниця, витрачена на придбання додаткової одиниці ресурсу праці або капіталу, забезпечує однаковий приріст обсягу випуску продукції.

22. Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній та граничний продукт, їх динаміка на короткостроковому періоді. Для короткострокового періоду характерною є виробнича функція з одним змінним фактором - працею: Q=f(L) Внесок змінного фактору у процес виробництва обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту (під поняттям продукту прийнято розуміти продуктивність змінного фактору). Сукупний продукт (ТР) - це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора, задіяними у виробництво, за умови незмінності всіх інших виробничих ресурсів. Середній продукт (АР) - це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: АР = ТР/L Граничний продукт (МР) - це приріст сукупного продукту, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора: MP=∆TP/∆L Постає запитання: як буде змінюватися обсяг продукції, якщо фіксованих ресурсів щораз додають більшу кількість змінних ресурсів. Відповіддю на нього є закон спадної віддачі - починаючи з деякого моменту, послідовне збільшення змінного фактора призводить до зменшення приросту готової продукції (граничний продукт спадає). Закон спадної віддачі демонструють криві ТР, МР та АР, які тісно взаємодіють між собою: У кривій ТР можна виділити три фази: прискореного зростання, сповільненого зростання і досягнення максимуму, спаду. У першій фазі одночасно з прискореним зростанням ТР зростання зазнає також МР. У другій фазі, з уповільненням зростання ТР (його темпи зменшуються з кожною додатковою одиницею змінного ресурсу - дія закону спадної граничної продуктивності) крива МР спадає, проте зберігає додатне значення. Коли ТР досягає максимуму, МР дорівнює нулю, а при зменшенні ТР він стає від'ємним. Криві середнього АР та граничного МР продукту також взаємодіють: якщо МР є більшим від АР, АР зростає. Відповідно, коли МР менший від АР, АР є спадним. З цього слідує, що МР = АР тоді, коли остання досягає свого максимуму, тобто крива МР перетинає криву АР у точці максимуму останньої (у цій точці досягається стан найефективнішого використання змінного ресурсу). Враховуючи динаміку всіх показників продуктивності за умови збільшення кількості використання змінного фактора у короткостроковому періоді, виділяють чотири стадії розвитку виробництва. на першій стадії всі показники зростають (криві є висхідними); на другій стадії МР починає зменшуватися (крива є спадаючою), а ТР і АР продовжують зростати; на третій стадії зростає лише величина ТР, а показники АР та МР зменшуються (криві АР та МР є спадними); на четвертій стадії спадають всі показники - виробництво стає неефективним (від'ємне значення граничної корисності свідчить про неефективність виробництва). Закон спадної віддачі є характерним лише для короткострокового періоду, оскільки для його дії необхідним є наявність хоча б одного незмінного ресурсу.

23. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ВИТРАТ. Витрати - це вартість всіх видів факторів виробництва, що витрачаються на виготовлення певної кількості товарів, послуг, інформації. Витрати виробництва є основним обмеженням в моделі поведінки фірми. Вони залежать від продуктивності ресурсів та цін на них, а також технології, При економічному підході до визначення витрат враховують господарську перспективу діяльності підприємства: зокрема, майбутні витрати та пошук шляхів їх зниження, зростання рентабельності через найкраще та найефективніше використання наявних ресурсів. Бухгалтерський підхід базується на аналізі фінансового балансу фірми. Ретроспективно оцінюючи фінанси фірми, фахівець має можливість оцінити ефективність діяльності лише за минулий час. Розрізняють бухгалтерські (явні) та економічні (сукупність явних і неявних) витрати. Явні (зовнішні) витрати - це витрати підприємства на оплату послуг та економічних ресурсів, куплених чи взятих в оренду. Ці витрати забезпечують виробничий процес ресурсами і сплачуються за їх використання їх власникам, які не мають безпосереднього відношення до даного підприємства. Явні витрати прийнято називати бухгалтерськими, оскільки вони знаходять відображення у бухгалтерській документації, характеризуються прогнозованістю та наявністю грошових потоків на їх покриття. Неявні (внутрішні) витрати - це витрати на власні ресурси підприємця. Неявні витрати набувають вигляду втраченого доходу від використання ресурсів, які є власністю фірми (підприємницькі здібності власника, його капітальні ресурси та фінансовий капітал). Оскільки ці витрати не передбачаються контрактами, що є обов’язковими для явних платежів, вони залишаються недоотриманими у грошовій формі. Кошти, втрачені від використання власних ресурсів на власну користь, становлять неявні витрати виробництва. Неявні витрати виробництва економісти називають нормальним прибутком (винагорода за виконання підприємницьких функцій). Якщо підприємець не отримує нормальний прибуток, він переорієнтує свої зусилля на іншу галузь (діяльність). Безповоротні витрати - оплачені витрати, які не відшкодовуються (страхові платежі, унікальне обладнання, яке, крім даного підприємства, не може використати жодне інше, реклама, вивіски, печатки тощо). Оскільки ці витрати не можна повернути, їх альтернативна вартість рівна нулеві (розробляючи стратегію на перспективу, фірма не повинна їх враховувати). Таким чином, бухгалтерські витрати є меншими від економічних на величину неявних витрат (нормального прибутку). Неоднакове трактування витрат зумовлює різні підходи до визначення прибутку. Бухгалтерський прибуток - це різниця між виторгом від реалізації товару та явними витратами на його створення: BP=TR-BC. Економічний прибуток - це різниця між виручкою від реалізації продукту та сумою явних і неявних витрат на його створення. Економічний прибуток є є критерієм ефективного використання ресурсів: EP=TR-BC. Якщо загальний виторг фірми перевищує її економічні витрати, то підприємець отримує чистий прибуток (надприбуток). Величина чистого прибутку може збільшуватися або зменшуватися залежно від ефективності господарювання та ринкової ситуації. У ситуації, за якої фірма отримує лише нормальний прибуток, її виробнича діяльність визначається як беззбиткова

.24. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА В КОРОТКОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ. ЗАКОН СПАДАЮЧОЇ ВІДДАЧІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА. Сукупні витрати - це витрати на весь обсяг продукції, які включають у себе постійні та змінні витрати: ТС = FС + VС. Постійні витрати - це фіксовані витрати, величина яких не змінюється зі зміною обсягів виробництва (у ситуації, якщо підприємство не працює, воно все одно сплачує розмір постійних витрат). Змінні витрати - це витрати, які змінюється залежно від обсягу виробництва (існують лише за умови здійснення виробничої діяльності). З графіка видно, що крива FС має вигляд горизонтальної лінії, крива VС - це крива ТС зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Крива сукупних витрат ТС графічно визначається додаванням значень кривої FC по кривої VC. Відстань по вертикалі між кривими FС і TC показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими ТС і VС дає значення постійних витрат. Середні витрати - це витрати на одиницю виробленої продукції. Середні загальні витрати (AТС) - це загальні витрати на одиницю виробленої продукції (зіставлення величини AТС з ціною одиниці продукції дає інформацію про прибутковість продукції): AТС = ТС/Q, AТС = AFC + AVC. Середні постійні витрати (AFС) - це загальні постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції (зі збільшенням обсягу продукції розмір AFС буде зменшуватися, оскільки фіксована величина витрат розділяється щораз на більший обсяг продукції): AFС = ТС/Q. Середні змінні витрати (AVС) - це загальні змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції (зі збільшенням обсягів продукції показник середніх змінних витрат зменшується, тобто виробництво стає все більш прибутковим. Але з певного моменту кожна додаткова одиниця змінного ресурсу почне збільшувати виробництво на величину, меншу за попередню - закон спадної продуктивності факторів виробництва): AVС = VС/Q. Граничні витрати (МС) - це додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції (на їх основі роблять висновок про прибутковість чи збитковість виробництва): МС = ∆ТС/∆Q.Всі види витрат безпосередньо пов’язані з виробничою функцією. Зв'язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах зростає, на вищих - спадає, а прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер, а на вищих - збільшуються. Аналіз показників витрат виробництва дозволяє виділити три стадії виробництва: на першій стадії середні витрати (АТС і AVС) спадають; на другій стадії витрати АТС спадають, а витрати AVС зростають; на третій стадії всі показники зростають. Між кривими АТС, АVС і МС існує взаємозв’язок: коли крива граничних витрат (МС) розташована нижче кривих середніх витрат (АТС і АVС), то середні витрати спадають, а коли значення МС перевищують значення АТС і АVС, то середні витрати зростають, а криві цих показників стають висхідними. Точки, у яких крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх витрат (АТС і АVС), відповідають мінімальним значенням витрат виробництва - це точки мінімуму. Точкою мінімуму називається стан виробничої системи, у якому розмір середніх змінних (сукупних) витрат на одиницю вихідного ресурсу набуває найменшого значення, а показник граничної ефективності змінного фактора - максимуму. У точці мінімуму відбувається зміна дії закону спадних граничних витрат на дію закону зростаючих граничних витрат. Таким чином, існує певний оптимальний обсяг виробництва, після досягнення якого кожна додаткова одиниця продукції обходиться все дорожче.

25. Витрати виробництва в довгостроковому періоді. Оптимальний розмір підприємств. Оскільки довгостроковий період є достатнім для зміни всіх ресурсів, що використовуються, то витрати, відповідно, будуть лише змінними. Стан виробничої діяльності фірми визначається змінними витратами: - довгострокові сукупні витрати (LТС) - витрати на весь обсяг продукції довгострокові середні витрати (LАТС) - витрати на одиницю продукції; довгострокові граничні витрати (LМС) - приріст сукупних витрат, тобто величина, яка показує зміну витрат при зміні обсягу випуску. Можливість зміни всіх ресурсів дозволяє фірмі знайти комбінацію ресурсів, яка б гарантувала максимізацію прибутку та мінімізацію витрат. Витрати фірми на придбання ресурсів: LС = Р_кК + Р_LL- це бюджетне обмеження виробника. Його графічне відображення називається ізокостою. Ізокоста - це лінія, яка показує всі можливі комбінації ресурсів праці та капіталу за незмінного рівня сукупних витрат. Властивості ізокости: кут нахилу ізокости визначається співвідношенням цін факторів виробництва; всі точки на кривій ізокости відповідають однаковим комбінаціям витрат на фактори виробництва; зміщення кривої ізокости далі від початку координат визначає більший обсяг ресурсів, що використовуються. Множина ізокост, які відображають різні рівні сукупних витрат, називають картою ізокост.

26. ХАРАКТЕРНІ РИСИ РИНКУ ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. ДОСКОНАЛО КОНКУРЕНТНА ФІРМА ТА УМОВИ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ. Досконала конкуренція - це такий стан ринкової системи, за якого вплив кожного учасника економічного процесу на діяльність ринку настільки малий, що він не змінює умови його функціонування та розміри цін на ньому. Характерні риси ринку досконалої конкуренції. на ринку діє велика кількість малих фірм, частка кожної з яких у загальному виробництві галузі є незначною. Як наслідок, зміна обсягу виробництва у межах окремого підприємства жодною мірою не позначається на рівні цін на ринку у короткостроковому періоді; уся продукція одного виду, яка виробляється усіма підприємствами галузі, повністю однорідна - немає різниці між якістю товару різних фірм, немає впливу реклами та фірмових знаків, відсутня диференціація товарів. Товари є абсолютно взаємозамінними, а ринок - абсолютно знеособленим (зливки металу, нафта, зерно, овочі та фрукти, чай та кава); об’єктивність ціноутворення - ні продавці, ні покупці не мають можливості впливати на ціну товару, вони лише пристосовуються до ринкової ціни, рівень якої визначається шляхом взаємодії попиту і пропозиції, а тому є об’єктивним. Конкурентного виробника називають "ціноотримувачем", він повністю знаходиться під владою ринку; вхід у галузь та вихід із неї є вільним - кожен виробник має можливість вільно вкладати та вилучати з обігу кошти у будь-якій галузі виробництва, вхід у галузь не обкладається жодним податком, не існує бар'єрів. Втручання держави в організацію ринку повністю виключено; повне інформування усіх учасників економічного процесу про ринок та дії конкурентів. "Досконала інформованість": продавці та покупці знають все про якість товарів, кон’юнктуру ринку, ціну, а тому мають можливість поводити себе раціонально; незалежність дій продавців - оскільки фірм дуже багато, можливість змови між ними відсутня; оскільки фірми малі, то немає потреби домовлятися щодо того, хто скільки продукції буде виробляти ("квотування ринку"). Кожна фірма діє на власний розсуд, самостійно визначає обсяги виробництва, які забезпечують їй максимальну вигоду за існуючої ринкової ціни. Особливості ринкового попиту на продукцію фірми. Попит за ціною взаємозамінного блага (перехресна еластичність попиту) є абсолютно еластичним. Це означає, що будь-яке підвищення ціни призведе до переключення попиту з товару одного виробника на товар іншого. Фірма не може продавати продукт за вищою ціною, скорочуючи обсяги виробництва, і не має потреби знижувати ціну, щоб збільшити обсяги продажу. Крива попиту графічно зображається у вигляді горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни.