Shpori_Mikroekonomika_EK-21d_1

27. Сукупний, середній та граничний доходи конкурентної фірми, їх графічне відбиття. Сукупний дохід фірми (ТR)- сума грошей, отриманих від продажу усієї кількості продукції. Оскільки ціна товару є фіксованою, то розмір сукупного доходу визначається за формулою: TR=P*Q. Графічно крива ТR зображається у вигляді лінійної функції, що зростає праворуч вгору - загальний виторг зростає на постійну величину від продажу кожної додаткової одиниці продукту. Середній дохід (АR) - сума грошей, яка припадає на одиницю реалізованої продукції. Оскільки товар продається за стабільною ціною, то середній дохід буде тотожним його ринковій ціні: AR= Р. Графічно крива АR співпадає з кривою попиту. Граничний дохід (МR) - це приріст сукупного виторгу (∆ТR) у результаті продажу додаткової одиниці товару (∆Q). МR=∆ТR/∆Q. За фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додає до сукупного виторгу суму, рівну ціні. Тому граничний виторг, як і середній виторг, для конкурентної фірми є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з кривою ціни, попиту та середнього доходу

.28. Конкурентна стратегія фірми у короткостроковому періоді. Поведінку досконало конкурентної фірми у короткостроковому періоді вивчають за допомогою моделі МRМС: порівнюючи значення МR та МС, маємо можливість визначати, на скільки додаткова одиниця виготовленої продукції збільшує загальний виторг та загальні витрати (нарощувати виробництво вигідно до тієї межі поки МR > МС). Досягнення рівності МR = МС означає стан рівноваги виробника, у якому фірма виготовляє такий обсяг продукції, який дозволяє їй отримувати Р максимальний прибуток. Оскільки для досконало конкурентної фірми МR = Р, то МR = МС = Р. З графіка видно, що функція буде мати два значення, для яких характерною буде рівність МR = МС: одне із них збігається з точкою максимуму, інше - мінімуму. У у точці мінімуму (А) фірма буде отримувати мінімальні збитки, у точці максимуму (В) - максимальний прибуток. Точкою максимізації прибутку буде точка, яка знаходиться на перетині кривих граничної виручки МR та граничних витрат МС, до того ж крива МС має додатний нахил. Дослідження умов прибутковості та збитковості фірми за моделлю МRМС. Прибутковість або збитковість виробничої діяльності фірми визначається з огляду на співставлення значення ціни, за якою продається виготовлена продукція, та витрат, які пішли на її створення: • Р > AТС - діяльність фірми є прибутковою, оскільки ціна продукції є більшою за витрати, які пішли на її створення. Поки граничний виторг від продажу кожної додаткової одиниці продукції є більшим за граничні витрати (крива МЯ розташована вище кривої МС), що пішли на її створення, обсяги виробництва варто розширювати (економічні прибутки будуть зростати); P=min ATC – діяльність фірми є беззбитковою, оскільки продукція продається за ціною, яка покриває витрати, що пішли на її створення. Фірма працює з нормальним прибутком: • АТС > Р > АVС - фірма мінімізує збитки через продовження виробництва: фірма продає продукцію за ціною, яка дозволяє покрити змінні витрати, тоді як постійні витрати покрити не вдається, тому фірмі все-одно: продовжувати чи припиняти виробничу діяльність: • Р < АVС - фірма мінімізує збитки через припинення виробництва: продукція продається за ціною, яка не покриває навіть змінних витрат, що пішли на її створення, тому їй вигідніше припинити виробництво (припинивши виробництво, фірма буде нести збитки, рівні розміру постійних витрат):

29. КОНКУРЕНТНА СТРАТЕГІЯ ФІРМИ У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ. У довгостроковому періоді фірма має можливість змінити всі вхідні ресурси. Маючи абсолютний доступ до інформації, фірма має можливість обрати для себе найбільш ефективний спосіб виробництва, який дозволить отримувати максимальний прибуток. Умова максимізації прибутку фірмою у довгостроковому періоді: Р = LMC = LATC - продукція продається за ціною, яка покриває сукупні витрати, що пішли на її створення, а також є рівною граничним витратам (подальше розширення виробництва спричинить збитки): У довгостроковому періоді на ринку досконалої конкурентної фірми працюють з нормальним прибутком, який дозволяє покрити всі витрати, економічний прибуток є рівним нулю. У довгостроковому періоді зміни зазнає кількість фірм на ринку галузі: одні фірми можуть увійти на ринок галузі, інші - покинути його. Зміна кількості підприємств є важливим фактором досягнення довгострокової рівноваги на ринку досконалої конкуренції. Парадокс прибутку. Якщо з якихось причин фірми у довгостроковому періоді починають отримувати економічні прибутки, на ринок одразу ж починають входити нові фірми. Наслідком цього стає збільшення обсягів пропозиції та знижується ціна на продукцію. Це триває до тих пір, поки фірми не почнуть зазнавати збитків. Як тільки виробнича діяльність починає визначатися як збиткова, частина фірм починає покидати ринок галузі. Як наслідок, пропозиція зменшується, ціна на товар зростає - так триває доти, поки фірми знову не почнуть отримувати економічний прибуток.

30. ДОСКОНАЛА КОНКУРЕНЦІЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ. Економісти розглядають досконалу конкуренцію як ідеальну ринкову структуру. По-перше, кожна фірма досягає максимуму прибутку за умови, що Р = МС. Це означає оптимальний розподіл ресурсів, за яким вони використовуються більш раціонально, приносячись максимальну суспільну користь. Ресурси ефективно розподіляються як у сфері виробництва, так і в сфері споживання. По-друге, рівновага встановлюється на рівні довгострокового та короткострокового мінімуму середніх загальних витрат (Р = min SATC = min LATC). Це означає, що кожна фірма одержує лише нормальний прибуток, а тому забезпечується найбільш дешевий з усіх можливих варіантів виробництва, що також сприяє збільшенню суспільного добробуту. По-третє, фірми і галузі в умовах досконалої конкуренції функціонують без надлишку та дефіциту. Крива попиту за досконалої конкуренції збігається з кривою граничного доходу (D = MR), а крива пропозиції — з кривою граничних витрат (S = МС),тому умовою довгострокової рівноваги конкурентної галузі фактично є рівність попиту та пропозиції на певний продукт (тому що MR = МС, то D = S). Незважаючи на основні переваги досконалої конкуренції, слід звернути увагу і на її слабкі сторони. По-перше, у конкурентній ринковій системі відсутні мотиви оптимального розподілу доходів. По-друге, галузь з досконалою конкуренцією може заважати застосуванню кращої виробничої техніки та уповільнювати темпи розвитку технічного прогресу. По-третє, досконала конкуренція не забезпечує ні широкого вибору продуктів, ні умов для розробки нових продуктів.

31. ПОНЯТТЯ РИНКОВОЇ СТРУКТУРИ. ВИДИ РИНКОВИХ СТРУКТУР ТА ЇХ КРИТЕРІЇ. Ринкова структура - це умови, за яких відбувається функціонування учасників ринку. До таких умов належать кількість та розміри фірм, характер продукції, легкість входження на ринок та виходу з нього, доступність інформації тощо. Поняття ринкової структури дозволяє сформувати теорію пропозиції та максимізації прибутку, а також ознайомитися із загальним способом, за допомогою якого встановлюється ціна та обсяг виробництва. Ранкові структури поділяють на: ідеальні (досконала конкуренція та монополія) та реальні (монополістична конкуренція та олігополія); досконало конкурентні (ринок досконалої конкуренції) та недосконале^ конкурентні (монополія, олігополія та монополістична конкуренція). Досконало конкурентні ринки - це ринки, які регулюються виключно ринковими механізмами зрівноваження попиту та пропозиції (без будь-якого зовнішнього втручання). Функція залежності ціни від обсягу пропозиції є величиною сталою. Недосконало конкурентними є ринки, на яких чи покупці, чи продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну, що призводить до зміни поведінки фірм і розподілу ресурсів. Функція залежності ціни від обсягу пропозиції є спадною. Ідеальні ринкові структури у реальному житті не зустрічаються, їх вивчення має здебільшого теоретичне значення. Реальні ринкові структури зустрічаються у сучасній практиці господарювання країн світу.

32. МОДЕЛЬ ЧИСТОЇ МОНОПОЛІЇ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА. Чиста монополія - це такий тип ринку, на якому продукцію пропонує лише один продавець. Оскільки підприємство-монополіст задовольняє всіх покупців певного виду товару в межах даного ринку, його ототожнюють з галуззю. У реальному житті ринки чистої монополії зустрічаються рідко, тому використовують поняття монопольного ринку - близько 80% виробництва продукції зосереджується за однією фірмою, 20% - виробляють дрібні фірми. Основними ознаками ринку чистої монополії є: наявність на ринку одного продавця; продукція, що виготовляється фірмою-монополістом, абсолютно однорідна, яка немає близьких і досконалих замінників (як наслідок - споживачі або погоджуються з усіма умовами фірми-монополіста, або взагалі відмовляються від її товарів та послуг. Прикладом чистої монополії в Україні постачальники води, газу, електроенергії, а також "Укрпошта", "Укрзалізниця"); монополіст здійснює поєний контроль за ціною на продукцію, яка ним виготовляються. Він може на власний розсуд регулювати обсяги пропозиції та ціну на товар; цінова конкуренція відсутня - єдиним обмеженням для монопольної ціни є споживчий попит; нецінова конкуренція відсутня - оскільки товари монополіста є унікальними, вони не потребують реклами, диференціація - відсутня; вхід нових фірм на ринок галузі неможливий або утруднений - причиною цього є бар 'єра, подолати які імовірні конкуренти не мають можливості. Види бар'єрів: природні бар’єри виникають внаслідок того, що фірма встановлює контроль за використанням унікальних природних ресурсів (виробництво мінеральної води - "Моршинська" та "Боржомі", Одеський припортовий завод), умов чи місць (ресторан на Ейфелевій вежі, екскурсійні поїздки по Неві, санаторій у заповідній зоні Карпат). Існування монополії внаслідок дії цього бар’єру може припинитися з появою в іншої фірми доступу до аналогічних ресурсів; економічні бар’єри: в окремих галузях успішність діяльності підприємства досягається лише за умови його великих розмірів та значних потужностей виробництва (електроенергетика, транспортування енергоносіїв, залізничні перевезення); правові бар’єри встановлює держава шляхом надання окремим фірмам ліцензій та патентів на виробництво товарів чи послуг (наявність патентів свідчить про захист авторського права). Можливість займатися окремими видами діяльності фірма отримує лише за умови купівлі у держави відповідного права на них – ліценції (вантажні та пасажирські перевезення, радіомовлення, телевізійна діяльність та преса, виготовлення та продаж алкогольної та тютюнової продукції, надання медичних, освітніх, юридичних послуг тощо).

33. РІЗНОВИДИ МОНОПОЛІЙ. МОНОПСОНІЯ. У мікроекономічній теорії розрізняють такі види монополій. відкрита (тимчасова): фірма протягом певного часу залишається єдиним виробником якогось виду продукції, не маючи при цьому спеціального захисту від конкуренції (фірма, що першою виходить на ринок із новим видом продукції чи послуги); закрита захищається юридичними заборонами на конкуренцію, інститутом авторського права та патентним і ліцензійним захистом; природна існує лише у галузях, для яких економічно ефективним є обслуговування ринку однією потужною фірмою-виробником. Монопсонія - це різновид ринку, на якому є лише один покупець товару, послуги чи ресурсу, який внаслідок свої виключності диктує ринкову ціну на цей самий товар, послугу чи ресурс. Наслідком існування монопсонії є купівля покупцем продукції за ціною, нижчою від тієї, яка була б встановлена на конкурентному ринку. У ситуації, коли зустрічаються монополіст та монопсоніст, виникає двостороння монополія - ринок з одним покупцем та одним продавцем.

34. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МОНОПОЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, АНТИМОНОПОЛЬНА ПОЛІТИКА. Державне регулювання містить закони і правила поведінки (нормативні акти), які встановлює державна влада щодо контролю за цінами, продажем продукції чи виробничими рішеннями фірм. Методи регулювання можна поділити на економічні й соціальні. Економічне регулювання — це контроль за цінами, стандарти для продукції, умови входу і виходу з галузі, стандарти обслуговування. Соціальне регулювання стосується охорони здоров'я і безпеки робітників та споживачів. Розглянемо деякі інструменти економічного регулювання. Поширеним заходом (особливо для перехідних економік) є обмеження цін на монополізованих ринках, тобто встановлення верхньої межі ціни, яка не дозволяє виробникам продавати продукцію за цінами, вищими встановлених нормативним актом. Встановлення податків не є специфічним регулятором на монопольних ринках, але призводить до інших наслідків порівняно з конкурентними ринками. Інша ситуація виникає при встановленні одноразового податку (наприклад, ліцензії). В умовах монополістичної конкуренції, використовуючи функцію захисту і стимулювання конкурентного середовища, держава сприяє збереженню власне ринкового механізму. З цією метою держава запроваджує антимонопольне законодавство і регулювання діяльності монополій, яке здійснюється за допомогою конкурентної політики. В економічній літературі її часто називають антимонопольною політикою. Конкурентна політика — система заходів, спрямована на попередження підривання або викривлення конкуренції з боку фірм, що володіють ринковою владою. Найважливішими засобами антимонопольної політики вважаються: 1) впровадження поведінки, пов'язаної із забороною антиконкурентних дій; 2) структурна політика, у результаті якої структура галузі стає конкурентнішою.

35. ВИЗНАЧЕННЯ ЦІНИ ТА ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА, ЩО МАКСИМІЗУЄ ПРИБУТОК МОНОПОЛІСТА. Характерною ознакою монопольного ринку є те, що фірма визначає обсяг виробництва продукції, тоді як ціну на неї диктує споживчий попит. Крива ринкового попиту є спадною функцією - з кожною додатковою одиницею продажу відбувається зниження ціни на весь обсяг продукції. Сукупний виторг. TR= Р(Q) х Q (нелінійна залежність): зі зниженням ціни на продукцію на ділянці еластичного попиту сукупний виторг зростає (зростають обсяги продажу), у точці одиничної еластичності попиту він досягає максимального значення, а потім зменшується, оскільки попит стає нееластичним. Монополія завжди здійснює виробництво на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зі зниженням ціни зростає. Середній виторг: АR = D (крива співпадає з кривою попиту). Граничний виторг (МR) монополіста завжди менший за ціну, його значення спадають швидше, тому крива МR віддаляється від кривої D = АR. Зі збільшенням обсягів виробництва на одну одиницю монополіст змушений зменшувати ціну не лише на цю одиницю, але і на всі попередні. Як наслідок, монополісти завжди дуже неохоче йдуть на розширення виробництва. Для монополії характерним є відсутність кривої пропонування. Монополія сама визначає обсяги виробництва - змінюючи їх, вона знаходить ціну, яка буде максимізувати прибуток.

36. ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ВИТРАТИ МОНОПОЛІЇ. КОНЦЕНТРАЦІЯ РИНКУ ТА ЇЇ ПОКАЗНИКИ. Монополізація виробництва призводить до суспільних втрат: монополія, порівняно з конкурентною галуззю, завжди виробляє менший обсяг продукції та встановлює на неї вищі ціни; монополія не досягає виробничої ефективності, оскільки на оптимальному обсязі виробництва Р > LAТС; монополія не досягає ефективного розподілу ресурсів, оскільки на оптимальному обсязі виробництва Р > LМС. Втрати виробників і споживачів від неефективного розподілу ресурсів монополією становлять незворотні суспільні втрати. Споживачі зазнають втрати від того, що ціна товару є вищою, ніж могла би бути, якби фірма була досконало конкурентною, а також від того, що частина споживачів взагалі не може придбати товар за даної ціни. Чим більшим є розмір споживчого надлишку, який захоплює монополія, тим більшою є соціальна ціна плати за монополію. Для виробника наслідки монопольного становища є двозначними: з одного боку, він отримує додатковий прибуток від обсягу товару, проданого за вищої ціни, а з іншого, зазнає втрат від того, що частина споживачів взагалі не змогла придбати товар, оскільки ціна на нього є високою. Частину отриманих надприбутків монополісти витрачають на утримання та зміцнення монополістичного становища на ринку (підкуп влади, антиконкурентна політика, захист існуючих бар'єрів). Разом з тим, об’єктивні дані свідчать і про наявність позитивного наслідку монополістичної діяльності: більшість технологічних відкриттів та впроваджень у виробництво наукових досягнень здійснюється на підприємствах саме виробників-монополій: модернізація виробництва у кінцевому результаті призводить до прискореного розвитку підприємства та, відповідно, галузі. Як наслідок відбувається економічний розвиток країни; монопольна діяльність, яка характеризується значним ефектом масштабу, спроможна масово забезпечити споживачів конкретним товаром; монополії є стійкими в умовах економічних криз, тому їх діяльність забезпечує населення роботою, зменшуючи при цьому безробіття та соціальну напругу у суспільстві.

37. МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ: ОЗНАКИ І УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ, РОЗПОВСЮДЖЕННЯ. Монополістична конкуренція - це ринкова структура, у якій відносно велика кількість дрібних виробників пропонує товари-близькі замінники, які мало чим відрізняються один від одного. Монополістична конкуренція дуже поширена в сучасній економіці і є притаманною сферам підприємництва, які не потребують великих капіталовкладень. Особливості ринку монополістичної конкуренції: відносно велика кількість невеликих фірм на ринку - кожна фірма має незначну частку галузевого виробництва та продажу, тому її контроль над ринком є обмеженим. Кількість фірм, що діють на ринку, є завеликою для того, щоб вони могли вступати між собою у таємну змову з метою здійснення будь- яких неекономічних дій. Кожна з фірм діє на власний розсуд, не орієнтуючись при цьому на інші фірми; диференціація продукції - фірми виготовляють велику кількість різновидів одного і того ж продукту, намагаючись при цьому якось вирізнити свій товар і зацікавити ним покупця (створення імені торгової марки); відносно вільний вхід у галузь та вихід із неї. Оскільки більшість фірм є невеликими за розмірами і масштабами виробництва, їх утворення не потребує великих затрат часу та грошей. Певні труднощі можуть зумовлюватися лише необхідністю створення продукту, у чомусь відмінного від уже існуючих, та забезпечення його дієвою рекламою; контроль за ціною здійснюється лише у межах певного асортименту. Кожен виробник як власник конкретного різновиду товару виступає його монополістом. При цьому можливість оперувати розмірами ціни для нього існує лише на певному мікрорівні і обмежується існуванням великої кількості товарів-замінників, виробниками яких є інші фірми. Чим більшою є кількість фірм та товарів-замінників, які вони виготовляють, тим вищим є ступінь конкуренції на конкретному ринку (чи його сегментові); чим меншою є кількість фірм та товарів-замінників, тим вищим буде ступінь монополізації влади на конкретному ринку (чи його сегментові); цінова конкуренція є незначною; нецінова конкуренція значно переважає цінову - виробники активно використовують різні шляхи та засоби для привернення уваги покупця (реклама, агітація, умови продажу, якість продукції). Монополістична конкуренція є подібною до монополії - спроможність контролювати ціну на товар - та досконалої конкуренції - виробнича стратегія фірми здійснюється незалежно від дій конкурентів, наявність великої кількості продавців.

38. СУТНІСТЬ ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ НЕЦІНОВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРОДУКТУ. РЕКЛАМА. Нецінова конкуренція - це використання будь-яких законних засобів, крім зниження цін, з метою залучення нових споживачів. Інновація - технічне вдосконалення виробничих процесів та надання нових характеристик продуктам, які продаються на ринку. Диференціація продукту - надання товарові рис і властивостей, які б відрізняли його від інших споріднених конкурентів. Диференціація продукції допомагає дрібним та середнім виробникам у боротьбі з крупними монополістами – через створення особливого продукту вони знаходять «свого» споживача. Диференціація продукту може визначатися: якісними та функціональними відмінностями; оформленням покупки; послугами та умовами, що супроводжують продаж; місцем продажу та доступністю продукту; рекламою, торговельною маркою та упаковкою. Розрізняють реальну та штучну диференціацію: реальна диференціація полягає у відмінності фізичних властивостей товару, штучна - зміні упаковки, торгової марки та іміджу. Диференціація продукту є корисною для споживача, оскільки з розширенням діапазону товарів та послуг у нього з'являється більше можливостей для задоволення своїх смаків та уподобань. Проте надмірна диференціація продукту може перевершити розумні межі, а раціональний вибір стане важкою справою і буде забирати багато часу. Диференціація продукту одночасно є корисною для виробника - здійснюючи вдосконалення товару, виробник може розширити попит на нього і забезпечити цим самим розширення виробництва та максимізацію прибутку. Кожна фірма намагається зберегти свої прибутки та випередити конкурентів за допомогою подальшого вдосконалення продукту, розширення реклами та поліпшення її якості. Завдяки диференціації продукту виробники мають можливість здійснювати обмежений контроль над цінами на свою продукцію. Для того, щоб максимально задовольнити свої смаки, споживачі готові платити за улюблений товар навіть більше, ніж необхідно. Реклама - інструмент диференціації, застосування якого дозволяє виробникові збільшити свою присутність на ринку через збільшення кількості споживачів, зацікавлених його продукцією. Метою реклами є маніпулювання смаками та уподобаннями споживача з їх наступною зміною на користь виробника. Реклама підтримує конкуренцію, просуваючи на ринок нову продукцію. Реклама спричиняє економічне зростання та розширення зайнятості. Реклама сприяє розвиткові засобів масової інформації, надаючи їм фінансову підтримку за рахунок замовників реклами. Недоліки реклами: реклама, як правило, не надає корисної інформації для споживача, оскільки у більшості випадків апелює до його почуттів та інших чинників психологічного впливу; реклама є непродуктивною, оскільки відволікає матеріальні та людські ресурси від інших сфер альтернативного використання; реклама підсилює негативні зовнішні ефекти (відволікає увагу на дорогах, забруднює довкілля, поширює неправдиву інформацію); підвищує вартість витрат виробництва; витрати на рекламу можуть бути серйозним бар’єром для входження на ринок галузі нових фірм; реклама сприяє монополізації галузі.

39. ПОНЯТТЯ ОЛІГОПОЛІЇ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ НА РИНКУ. Олігополія - це структура ринку, у якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями, будучи змушеною при цьому зважати на реакцію конкурентів. Олігополія значною мірою є наближеною до монопольного ринку, проте допускає наявність певного рівня конкуренції і є більш ефективною. Підприємства олігополії зустрічаються у високотехнологічних галузях промисловості. Характерні ознаки олігополії: нечисленність фірм, однорідна або диференційована продукція - для олігополії відсутня чітка визначеність продукту: це можуть бути як стандартизовані (мідь, цемент, аміак), так і диференційовані (автомобілі, миючі засоби, побутова техніка) товари; взаємозалежність фірм - оскільки кількість фірм на ринку є невеликою, кожна з них у своїх діях повинна орієнтуватися на поведінку конкурентів і враховувати їх можливу реакцію на власні дії; входження у галузь нових фірм визначається наявністю бар'єрів та можливістю їх подолання. Бар’єрами можуть бути ефект масштабу, власність на сировинні ресурси та патенти, значні витрати на рекламу. Ці чинники визначають неможливість перетворення багатьох галузей у конкурентні; цінова конкуренція обмежена взаємозалежністю фірм, але може бути яскраво виражена за умови досягнення змови між ними; нецінова конкуренція значна за умови диференціації продукції. Особливою причиною виникнення та існування олігополії є ефект злиття. Укрупненій фірмі легше досягти ефекту масштабу, зміцнити присутність на ринку, ліквідувати конкурента, створити новий продукт та запатентувати його, встановити контроль над сировинними ресурсами. Останнім часом набуло популярності рейдерство - насильницьке захоплення одних виробничих структур іншими через скуповування акцій підставними фірмами, викуп боргів підприємства, фальсифікацію документів. Загальноприйнятим показником концентрації на ринку олігополії є поділ 60% ринку між чотирма фірмами. Проте для одних галузей цей показник може визначатися діяльністю двох-трьох фірм ("жорстка олігополія"), а для інших - шести-восьми при сукупних обсягах їх виробництва 70 - 80% ("розмита олігополія").

40. МОДЕЛІ ОЛІГОПОЛІСТИЧНОГО ЦІНОУТВОРЕННЯ. Для пояснення стабільності ціноутворення олігополістичним ринком розроблено кілька моделей: • модель картелю - фірми з метою максимізації прибутку вступають у змову, яка здійснюється через укладення взаємовигідної угоди про рівень цін та обсяги виробництва галузі, а також квоти кожного учасника. дилема олігополістів - це модель, за якої кожна з фірм, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізовує свою стратегію, але при цьому зважає на дії конкурентів. "лідерство е цінах" - модель, за якої розмір ціни на товар визначається лідером, а інші фірми приймають його як заданий (при цьому змови між фірмою-лідером та іншими фірмами немає). У ролі лідера нової ціни виступає, як правило, найбільша або найефективніша фірма галузі.).• цінова війна - це цикл послідовних знижень ціни фірмами, які конкурують на олігопольному ринку. Метою здійснення цінової війни є перерозподіл монопольного прибутку на користь однієї із фірм. Передумовою таких дій є відсутність між фірмами будь-яких договірних зобов’язань. Ціни у такому випадку знижуються до моменту, поки не досягнуть значення середніх витрат. Коли Р = АС = МС, досягається рівновага, яка означає, що фірми отримують лише нормальний прибуток. Жодна з фірм більше не буде знижувати ціну, оскільки це призведе до збитків. •модель "ламаної кривої попиту" побудована на логічних передбаченнях фірм щодо поведінки суперників на зміну ціни. Так, можливими є два варіанти: версія слідування - у відповідь на зміну ціни однією фірмою решта фірм у відповідь також змінять ціни та версія ігнорування - інші фірми проігнорують будь-яку зміну ціни. Оскільки фірми у своїй поведінці використовують найбільш вигідні варіанти, логічним будуть наступні висновки: у випадку зниження ціни фірмою інші також знизять ціни, у випадку підвищення ціни фірмою інші фірми ціну не змінять. •"витрати плюс" - практичний метод визначення ціни товару шляхом використання показника середніх витрат з певною накидкою з розрахунку на очікуваний прибуток - приблизно 15% на вкладений капітал. Сформована у такий спосіб стандартна ціна слугує базою для подальшого її коригування.