Shpori_Mikroekonomika_EK-21d_1

53. РИНОК ЗЕМЛІ: ОСОБЛИВОСТІ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ. РІВНОВАГА НА РИНКУ ЗЕМЛІ. Земля - це природний економічний ресурс, який використовується в процесі виробництва. Земля належить до факторів виробництва тривалого використання, вона продається і купується, здається в оренду, в результаті чого приносить власнику прибуток. Земельна рента - це форма доходу для землевласника та одночасно форма витрат для орендаря за використання землі. Земля має альтернативні варіанти використання, будівництво споруд, шляхів, вирощування сільськогосподарської продукції. Можливість альтернативного використання землі підвищує розмір орендної плати: власник здасть землю в оренду тому, хто готовий платити більше. Земля відноситься до невідновлювальних ресурсів. Невідновлюваність земельного ресурсу, його незамінність та жорстка обмеженість запасів створюють унікальні умови для формування ринкової ціни та доходів. Визначальною ознакою використання земельного ресурсу є абсолютна нееластичність пропозиції - яким би чином не змінювалися цінові чи нецінові фактори впливу на пропозицію, її обсяги не зазнають жодної зміни. Фіксований характер пропозиції землі означає, що ціна землі, а відповідно, і доходи землевласників мають природу економічної ренти, єдиним чинником впливу на розмір якої є попит. Попит на земельний ресурс є похідним від попиту на продукцію, виготовлену шляхом його використання. Графічним зображенням кривої попиту є спадаюча крива, що ілюструє дію закону спадаючої родючості землі, а також зниження ціни на готову продукцію за умови збільшення обсягів її виробництва. Рівновага на ринку землі та визначення розміру земельної ренти зображаються на графіку: Рівновага на ринку земельного ресурсу досягається за умови зрівноваження обсягів попиту та пропозиції. Початковому значенню рівноваги відповідає точка Е1 рівноважна величина земельної ренти R1, рівноважна кількість землі Q1, За умови зростання попиту (крива D₂) відбувається зростання земельної ренти до R₂. За умови скорочення попиту (крива D₃) земельна рента зазнає зменшення до Rз. Розмір земельної ренти залежить від родючості ґрунтів (якщо вони використовуються у сільському господарстві) або місця розташування ділянки (за умови її використання в інших цілях). Якщо земельна ділянка, яка здається в оренду з метою її використання не в сільськогосподарських цілях, має споруди, дороги, лінії електропередач, водопроводи тощо, орендна плата за неї буде вищою за розмір земельної ренти на величину амортизації основного капіталу, що перебуває на цій ділянці, та відсотка на вкладений у землю капітал. Якщо така земельна ділянка продається, її ціна, відповідно, також буде вищою. Визначення ринкової ціни землі, якщо вона продається, має певні особливості, пов’язані з тим, що земля - це безстроковий вічний актив, який від тривалого використання повністю не зношується. Тому сучасний розмір плати неможливо визначити за принципом дисконтування. Для розрахунку ціни землі використовують формулу: Р = (R/і) х 100%, де Р - ціна землі, R - земельна рента, і - процентна ставка. З формули слідує, що землю продадуть за такою ціною, яка, будучи покладена в банк на депозитний рахунок, щороку приноситиме прибуток не менший, ніж річна земельна рента. Орендна плата - це платіж, який орендатор вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. Орендна плата включає у себе земельну ренту, амортизаційні відрахування за користування капіталом, вкладеним у землю, та відсоток на вкладений капітал.

54. ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ ТА ЕФЕКТИВНИЙ РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ. ДІАГРАМА ЕДЖВОРТА. Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій. Можна побудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів. Нехай одна з точок на кривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: Qx=400; Qy=300. Ці продукти розподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С (рис. 13.5). Для визначення ступеня задоволення потреб спо­живачами А і Б проведемо через точку С відповідні криві байдужості U_a1 I U_B1 Аналізуючи ситуацію, що склалась, можна дійти висновку про неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості U_a1можна поліпшити становище споживача Б, не погіршуючи становища споживача А. Розподіл заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідати­ме точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. 13.6). Оскільки у точках дотику нахили кривих однакові, то однакові також норми заміщення продуктів: MRS^A _XY = MRS^B_XY (13.6) Лінія АБ, що з'єднує всі можливі точки дотику кривих байдужості, які належать двом картам цих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договірною лінією. Вона показує всі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між дво­ма споживачами.

55. НЕОБХІДНІСТЬ ТА ВИГОДИ РИНКОВОГО ОБМІНУ. ДІАГРАМА ЕДЖВОРТА. Для визначення суті поняття ринкового обміну застосовується діаграма Еджворта - графічна побудова, яка дозволяє проаналізувати оптимальність розподілу двох обмежених за обсягом благ між двома індивідами на досконало конкурентному ринку. Оскільки кожен індивід має певний початковий обсяг благ, то для ринку принциповою є лише різниця між тим, що він має, і тим, що він бажає мати. Якщо споживач прагне отримати більше, ніж він має, на ринку він виступає як чистий покупець, якщо ж індивід має більше блага, ніж йому потрібно, на ринку він виступає як чистий продавець. Задовольнити потребу в додаткових одиницях блага індивід може шляхом обміну: якщо індивід бажає споживати якесь благо у кількості більшій, ніж він має, він повинен мати надлишок іншого блага, який він може обміняти в іншого індивіда, для якого дане благо характеризується надлишком. На графіку зображені два споживачі, які мають початкові запаси першого та другого блага: загальний запас першого блага дорівнює сумі його запасу у першого та другого споживача, загальний запас другого блага – відповідно його сумі в обох споживачів. Через точку W0 проведені криві байдужості першого та другого споживача – U та V відповідно. Точка W0 має подвійне читання: якщо дивитися на неї з точки О₁ вона показує початковий запас першого споживача, якщо з точки О2 - другого споживача. Діаграма Еджворта показує можливі та неможливі варіанти добровільного обміну між двома споживачами. Виходячи зі змісту кривих байдужості, для першого споживача бажанішими є усі комбінації благ, що розміщуються над кривою U, відповідно для другого споживача - ті, що розміщуються під кривою V. Ділянка, обмежена кривими и та V, характеризується більшою привабливістю для обох споживачів і відображає межі ефективного обміну між ними. У точці W1споживачі досягають вищої ефективності взаємного розподілу благ, ніж у точці W0.

56. ЧАСТКОВА ТА ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА. ЕФЕКТ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ. ЗАКОН ВАЛЬРАСА. Рівновага - це стан системи, який не може бути порушений без зовнішніх впливів. Розрізняють поняття часткової та загальної рівноваги. Часткова рівновага - рівновага в межах однієї системи (рівновага споживача, виробника, ринку). Ринкова рівновага може характеризуватися єдністю та неєдиністю. Єдиність ринкової рівноваги має місце тоді, коли існує лише одне значення ціни, за якого обсяг попиту збігається з обсягом пропозиції; якщо існує кілька значень ціни, за якого обсяг попиту на конкретний товар збігається з обсягом його пропозиції, ринкова рівновага характеризується неєдиністю. Ринкова рівновага може бути стабільною та нестабільною. Якщо ринок, на якому можлива рівновага, виведений з неї, проте повертається до висхідного стану, рівновага є стабільною; якщо ж ринок не спроможний повернутися до висхідного стану, а рівновага встановлюється за нового значення ціни, рівновага є нестабільною. Для того, щоб на ринку встановилася рівновага, необхідним є виконання трьох умов: - товари одного класу повинні мати на ринку лише одну ціну; - ціна товару є ціною зрівноваження попиту та пропозиції; - ціна забезпечує максимум вигоди продавцю та покупцю. Існує два підходи до відновлення рівноваги на ринку, рівновага на якому є порушеною: модель Вальраса: причиною порушення ринкової рівноваги є зміна ціни. Після встановлення на товар (ресурс) нової ціни, зрівноваження обсягів попиту та пропозиції відбувається за її нового значення; на ринку встановлюється нова рівновага; модель Маршалла: причиною порушення ринкової рівноваги є зміна обсягів попиту та пропозиції, у результаті чого встановлюється нова рівноважна ціна. Зрівноваження попиту та пропозиції має місце за нового значення ціни; на ринку встановлюється нова рівновага. Поняття часткової рівноваги є надто теоретичним, тому що виділити окремий ринок можна лише на дуже високому рівні абстракції. Насправді ж ринки взаємопов’язані між собою, і зміна на одному з них автоматично позначається на рівновазі іншого. Загальна рівновага - стан економіки, за якого всі ринки факторів виробництва та кінцевої продукції одночасно перебувають у стані часткової рівноваги. Загальна рівновага - це стан, коли у всій економічній системі встановлюються ціни рівноваги. Цінами загальної рівноваги є ціни, за яких обсяги попиту на кожне благо дорівнюють обсягам його пропозиції. Загальна рівновага характеризується ефектом зворотнього зв'язку - зміна цін та обсягів товарів на певному ринку є реакцією на зміни, що виникають на споріднених ринках.

57. ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА ЗА ПАРЕТО. Оптимальність розподілу (за Парето) означає, що для індивіда не існує можливості покращити свій стан, не погіршуючи при цьому стан іншого. Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, за якого хоча б один з індивідів може покращити своє становище без погіршення становища іншого, вважається, що має місце розтрата, а ситуація є неефективною. Парето-ефектиеним є такий розподіл, за якого будь-які подальші вигідні зміни неможливі. Оптимум за Парето для ринку: норма граничного заміщення першого індивіда має дорівнювати нормі граничного заміщення другого індивіда: МRS1 = MRS2 = р,/р₂ при повному витрачанні доходу на споживання граничні норми заміщення двох індивідів мають дорівнювати співвідношенням цін, тобто бути однаковими. Це означає, що будь-які можливості для підвищення добробуту кожного зі споживачів є вичерпаними, а розподіл благ між ними є оптимальним. Аналіз поведінки споживача дозволяє зробити висновок: кожен споживач у підході до визначення свого оптимального вибору діє незалежно. При цьому незалежні споживчі вибори координуються системою цін, і в цілому, по кожному продукту досягається баланс обсягу попиту і пропозиції (''невидима рука ринку''). Вивчення оптимальності розміщення ресурсів у виробництві здійснюється на трьох рівнях: фірми, галузі та економіки в цілому. Розглянемо економіку в цілому. Економіка розглядається через функціонування виробників та споживачів. На недосконало конкурентних ринках інтереси виробників та споживачів можуть не співпадати, тобто структура виробництва може не відповідати структурі суспільних потреб. На досконало конкурентному ринку інтереси виробників та споживачів є узгодженими, структура виробництва відповідає структурі потреб, а тому досягається повна ефективність розподілу ресурсів в економіці. Виробники, прагнучи отримати максимальний прибуток, намагаються таким чином використати наявні обмежені ресурси та технології, щоб отримати максимальний обсяг продукції. Споживачі, прагнучи досягти максимального задоволення потреб у межах наявного бюджету, намагаються таким чином використати свої обмежені кошти, щоб придбати максимальний обсяг товарів та послуг. Оптимальність структури економіки, збалансованість попиту і пропозиції, відповідність інтересів споживачів та виробників досягається за умови встановлення на ринку загальної рівноваги: MRT_XY=MRS_XY, гранична норма трансформації структури виробництва дорівнює граничній нормі заміни благ у споживанні. Рівність МRТху=МRSху вказує також на те, що не існує способу покращити становище виробників або споживачів за рахунок один одного - в ринковій системі встановилася загальна рівновага, яка відповідає Парето-оптимальності (використання ресурсів є ефективним в усіх сферах).

58. ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ. КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ ДОБРОБУТУ. Стан загальної ринкової рівноваги досягається за умови, якщо сума вартостей надлишкового попиту на всіх ринках дорівнює нулю (закон Вальраса). Із даного закону випливає: - якщо на одному ринку має місце надлишковий попит, то на другому -надлишкова пропозиція; якщо один ринок перебуває у стані рівноваги, то інший ринок також характеризується рівновагою. Відповідно до кейнсіанського підходу, загальна ринкова рівновага у конкурентній економіці може бути встановлена лише у довгостроковому періоді або за втручання зовнішніх щодо ринку сил. Проблеми загальної ринкової рівноваги безпосередньо пов’язані з проблемами суспільного розподілу (розподілом благ у суспільстві). Підходи до проблеми соціальної справедливості: егалітарний - усі блага мають бути поділені порівну між усіма індивідами; утилітарний - суспільний добробут - це сума добробуту усіх членів суспільства; чим більша кількість благ перебуває у руках одних індивідів, тим, відповідно, менша кількість благ припадає на інших індивідів; підхід Дж. Роулза - у суспільстві повинна мати місце соціальна нерівність як запорука того, що найбільш продуктивні виробники не втратять стимул до праці; при цьому держава повинна здійснювати частковий перерозподіл благ найбільш продуктивних економічних суб’єктів на користь найбідніших індивідів; ліберальний - суспільний розподіл є справедливим, оскільки володіння благами є результатом використання індивідом здібностей та наполегливої праці. Як наслідок, чим більші статки має конкретний індивід, тим, відповідно, більші зусилля він витратив на те, щоб їх нагромадити. Існують різні критерії оцінки динаміки добробуту Критерій В. Парето спирається на ціннісні орієнтації індивіда. Передбачається, що кожна людина здатна краще оцінити свій добробут. Проте це приводить до того, що добробут окремих людей неможливо зіставити. Відмова від порівняння міжособових корисностей приводить Парето до заперечення існування єдиного суспільного оптимуму. Замість цього розкривається безліч не пов'язаних між собою оптимумів. Н. Калдор і Дж. Хікс запропонували інший критерій: добробут зростає, коли оцінка своїх доходів тими, хто виграє, перевищує збитки потерпілих. Слід підкреслити, що компенсаційні платежі можливі, але не обов'язкові. Розробка критеріїв добробуту є надзвичайно актуальною. Адже вона допомагає визначити витрати перерозподілу й суми компенсаційних платежів для прийняття економічно ефективних рішень. 

59. ПОНЯТТЯ ГРОМАДСЬКИХ БЛАГ. ПОПИТ НА ГРОМАДСЬКІ БЛАГА ТА ЕФЕКТИВНИЙ ЇХ ОБСЯГ. Суспільні блага - це блага, які однаковою мірою забезпечують потреби всіх громадян. Визначальними рисами суспільних благ, порівняно з приватними, є відсутність конкуренції у їх споживанні та відсутність виключення зі споживання. Граничні витрати на надання суспільного блага додатковому споживачу дорівнюють нулю. Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю (споживання блага здійснюється лише колективно), невинятковістю (неможливість заборонити користуватися ним людям, які за нього не заплатили), неконкурентністю (споживання блага одним індивідом не зменшує можливостей його споживання іншими індивідами). Приклади: маяки на морі, світлофори на дорозі, наукові відкриття (але не винаходи, використання яких приносить їх власнику значну матеріальну вигоду). Забезпечення громадян чистими благами здійснює держава. Недосконалі суспільні блага характеризуються обмеженими можливостями використання. Приклади: можливість користуватися автотрасою визначається наявністю авто, можливість користуватися послугами листоноші визначається місцем проживання. Незважаючи на те, що користування суспільними благами не потребує споживчих витрат, витрат потребує їх створення. І якщо кожен споживач по- різному оцінює граничні вигоди суспільного блага, фінансова участь у його створенні покладається на всіх. У цьому взаємозв'язку виникає проблема неплатників, пов’язана з виявленням тих, хто не сплатив за створення того чи іншого блага. Якщо багато громадян спробують уникнути участі в підтримці громадських проектів, їх навряд чи вдасться реалізувати. Практичне вирішення проблеми здійснюється державою шляхом визначення кола платників податків та обов’язковості стягнень з них.

60. НЕГАТИВНІ ТА ПОЗИТИВНІ ЗОВНІШНІ ЕФЕКТИ. ЗАСОБИ КОРИГУВАННЯ ЗОВНІШНІХ ЕФЕКТІВ: ПОДАТКИ ТА СУБСИДІЇ. ТЕОРЕМА КОУЗА. Зовнішні ефекти - це нерегульовані ринком побічні наслідки економічної діяльності, що впливають на інтереси третіх осіб, які не є учасниками ринкової угоди. Розрізняють: зовнішні ефекти у сфері виробництва - один виробник впливає на поведінку іншого виробника; зовнішні ефекти у сфері споживання - один споживач впливає на рівень корисності іншого споживача; - змішані зовнішні ефекти (виробник - споживач, споживач - виробник) - виробник впливає на поведінку споживача або споживач впливає на дії виробника. Зовнішні ефекти поділяються на негативні та позитивні. Негативні зовнішні ефекти мають місце, якщо у процесі здійснення діяльності одними суб’єктами інші зазнають шкоди. Негативні ефекти є додатковими витратами третіх осіб - збитки, яких вони зазнають у процесі здійснення виробничої діяльності фірмами, не відшкодовуються виробниками, а перекладаються на постраждалих. Позитивні зовнішні ефекти характеризуються додатковими вигодами, які отримують треті особи, не сплачуючи за них їх виробнику чи споживачу. Позитивні ефекти приносять третім особам корисність, що не позначена ринковими цінами - споживаючи додаткові вигоди, треті особи не сплачують за них. Інструменти економічної політики держави: прямі методи - визначення заборон чи запровадження обмежень на право здійснення певного виду діяльності; ринкові методи - встановлення права власності на ресурси, запровадження коригуючих податків та субсидій. Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди від зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати або вигоди однієї особи чи фірми - явище інтерналізації. Інтерналізація зовнішніх ефектів може здійснюватися: засобами державного регулювання . квотування - запровадження максимально можливого обсягу виробництва продукції та встановлення ціни на неї; податок па забруднення - податок, яким обкладається підприємство-виробник. Його розмір визначається рівнем забруднення, якого зазнає навколишнє середовище в результаті здійснення фірмою виробничої діяльності - чим шкідливішими є викиди, тим більшим є розмір податку. Якщо розміри податки є значними, фірми заради власної вигоди починають впроваджувати новітні технології очищення викидів - як наслідок розміри податку конкретно для кожної з них переглядаються та відповідно зменшуються; штрафні санкції - у випадку порушення екологічних норм суб’єкти господарювання сплачують штрафи, надходження від яких спрямовуються на відшкодування збитків. Розмір штрафу визначається фізичним розміром завданої шкоди; субсидії надаються державою фірмам-виробникам, які власними зусиллями займаються вирішенням проблеми негативних зовнішніх ефектів. Субсидії можуть здійснюватися шляхом зменшення податків, збільшення квот тощо; - взаємовигідними угодами сторін без втручання держави (за умови визначеності права власності): теорема Коуза - якщо приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Результативність угоди залежить від рівня трансакційних витрат - витрат на укладення угоди, пов’язаних зі встановленням права власності. В основі теореми Коуза перебуває припущення про те, що приватні власники, будучи зацікавлені у вирішенні проблеми з урахуванням особистих інтересів, мають можливість дійти до взаємовигідного рішення.

61. НЕДОСКОНАЛІСТЬ РИНКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО ВТРУЧАННЯ В РИНКОВУ ЕКОНОМІКУ. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ НА МІКРОРІВНІ. На сьогодні в ринковій економіці існує велика кількість проблем, подолати які шляхом застосування ринкових механізмів неможливо. Ці вади прийнято визначати дефектами ринку . циклічний характер розвитку економіки. Ринкова економіка розвивається циклами - періоди економічного зростання супроводжуються періодами економічного спаду та "депресії", які відзначаються масовими банкрутствами, безробіттям, появою надлишкових потужностей та переважанням обсягів пропозиції над попитом. Економічний цикл демонструє неспроможність ринку забезпечити безперервне економічне зростання. В таких умовах набуває сенсу стабілізаційна функція держави. Уряди всіх країн докладають чималих зусиль для пом’якшення розмаху циклічних коливань в економіці, повністю подолати які не вдавалося ще нікому; монопольна влада спричиняє неефективний розподіл ресурсів між _е галузями та виробниками, скорочення обсягів пропозиції та штучне завищення цін на виготовлену продукцію. Відповіддю держави на діяльність монополій є створення відповідного антимонопольного законодавства, а також підтримка конкурентного середовища для невеликих підприємств; недостатня інформованість ринкових суб'єктів є наслідком асиметричності інформації - споживачі, порівняно з виробниками, є менш інформованими. У кінцевому результаті це може призвести до витіснення з ринку якісних, але дещо дорожчих товарів, неякісними та дешевими їх замінниками. Подолати асиметричність інформації вдається за рахунок створення гарної репутації фірми чи товару, а також шляхом стандартизації продукції. Функція держави, пов’язана з усуненням вади недостатньої інформованості, проявляється в зобов’язанні товаровиробників гарантувати якість своєї продукції та нести відповідальність у випадку її порушення. Місце держави у вирішенні проблеми недостатньої інформованості визначається збором та обробкою економічної інформації, на основі якої розробляються законодавча база регулювання умов праці, державні стандарти якості продукції, здійснюється контроль за охороною праці; неспроможність забезпечити розподіл суспільних благ. Визначальною ознакою суспільного блага є те, що його виготовлення потребує значних матеріальних затрат, тому воно забезпечується державою, а також гарантується нею кожному громадянину (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи); зовнішні ефекти економічної діяльності - ринкові відносини породжують витрати та вигоди, які дістаються третім особам, що не беруть участі в ринкових угодах (щеплення вберігають від поширення хвороб не лише людей, яким його зроблено, але й тих, кого вони оточують; створення гарного газону підіймає настрій особам, які не є причетними до нього; вихлопні гази псують здоров'я не лише власникам авто, але й усім їх оточуючим). Держава покликана вирішувати проблеми негативних зовнішніх впливів, а також гарантувати позитивні наслідки функціонування економіки та добробуту населення, нерівномірний розподіл економічних благ. Сучасне суспільство характеризується надмірною диференціацією доходів. Оскільки вважається, що доходи індивіда визначаються продуктивністю факторів виробництва, якими він володіє, частина членів суспільства взагалі ризикує залишитися без доходів (у першу чергу це стосується непрацездатних людей). Для нерегульованих ринків часто притаманною є ситуація, коли 1% населення зосереджує у своїх руках більшу частину сукупного доходу економіки. Дану проблему держава намагається вирішувати за рахунок широкомасштабного перерозподілу доходів у суспільстві, що визначає забезпечення найбільш необхідними товарами соціально незахищених верств.

1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії. Предмет мікроекономіки.

2. Проблема обмеженості ресурсів та альтернативний вибір.

3. Модель та крива виробничих можливостей; їх функції в економічному аналізі.

4. Застосування та межі мікроекономічної теорії.

5. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікроекономічному рівні.

6. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки.

7. Поняття корисності. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності.

8. Рівновага споживача: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретація.

9. Бюджетне обмеження споживача.

10. Реакція споживача на зміну доходу та цін товарів (графічний аналіз).

11. Уподобання споживача. Криві байдужості, їх властивості. Гранична норма заміщення благ.

12. Ефект заміни та ефект доходу, їх взаємодія.

13. Попит та закон попиту.

14. Індивідуальний та ринковий попит.

15. Фактори зміни попиту.

16. Пропозиція та закон пропозиції.

17. Поняття еластичності. Види еластичності. Практичне застосування теорії еластичності.

18. Еластичність попиту за чинниками впливу, фактори що її визначають.

19. Еластичність пропозиції. Фактори, що впливають на еластичність пропозиції.

20. Сутність виробничої функції та її властивості.

21. Виробництво та витрати. Рівновага виробника: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретації.

22. Поняття і параметри виробничої функції. Сукупний, середній та граничний продукт, їх динаміка на короткостроковому періоді.

23. Поняття і види витрат.

24. Витрати виробництва в короткостроковому періоді. Закон спадаючої віддачі факторів виробництва.

25. Витрати виробництва в довгостроковому періоді. Оптимальний розмір підприємств.

26. Характерні риси ринку досконалої конкуренції. Досконало конкурентна фірма та умови її функціонування.

27. Сукупний, середній та граничний доходи конкурентної фірми, їх графічне відбиття.

28. Конкурентна стратегія фірми у короткостроковому періоді.

29. Конкурентна стратегія фірми у довгостроковому періоді.

30. Досконала конкуренція та ефективність.

31. Поняття ринкової структури. Види ринкових структур та їх критерії.

32. Модель чистої монополії та їх характеристика.

33. Різновиди монополій. Монопсонія.

34. Державне регулювання монопольної діяльності, антимонопольна політика.

35. Визначення ціни та обсягу виробництва, що максимізує прибуток монополіста.

36. Економічні та соціальні витрати монополії. Концентрація ринку та її показники.

37. Монополістична конкуренція: ознаки і умови функціонування, розповсюдження.

38. Сутність та передумови розвитку нецінової конкуренції. Диференціація продукту. Реклама.

39. Поняття олігополії, причини виникнення, особливості поведінки на ринку.

40. Моделі олігополістичного ціноутворення.

41. Олігополія та економічна ефективність. Олігополістичні ринкові структури в Україні.

42. Похідний попит. Взаємозв’язок ринків продукту та факторів виробництва.

43. Монопольна влада на ринку праці.

44. Ринок факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції.

45. Ринок праці з недосконалою конкуренцією (монопсонічний та олігопсонічний ринки).

46. Попит і пропозиція на досконало конкурентному ринку праці.

47. Ефект доходу та ефект заміщення на ринку праці.

48. Ринок праці в умовах досконалої конкуренції.

49. Попит на капітал та пропозиція капіталу. Продуктивність капіталу.

50. Види процентних ставок. Ставка відсотка: номінальна та реальна.

51. Поняття дисконтованої вартості. Формування процентної ставки як дисконтованої величини капіталу.

52. Рентабельність інвестицій. Фактори ризику.

53. Ринок землі: особливості попиту і пропозиції. Рівновага на ринку землі.

54. Виробничі можливості та ефективний розподіл ресурсів. Діаграма Еджворта.

55. Необхідність та вигоди ринкового обміну. Діаграма Еджворта.

56. Часткова та загальна рівновага. Ефект зворотного зв’язку. Закон Вальраса.

57. Загальна рівновага за Парето.

58. Загальна рівновага та економіка добробуту. Критерії оцінки добробуту.

59. Поняття громадських благ. Попит на громадські блага та ефективний їх обсяг.

60. Негативні та позитивні зовнішні ефекти. Засоби коригування зовнішніх ефектів: податки та субсидії. Теорема Коуза.

61. Недосконалість ринку та необхідність державного втручання в ринкову економіку. Функції держави на мікрорівні.