Shpori_Mikroekonomika_EK-21d_1

41. ОЛІГОПОЛІЯ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ. ОЛІГОПОЛІСТИЧНІ РИНКОВІ СТРУКТУРИ В УКРАЇНІ. Олігополії складають значну частку ринкової структури сучасної економіки, тому вивчення теорії олігополії є важливим напрямом економічної науки. Оскільки більшість олігополій встановлює ціни товарів, що перевищують граничні витрати, ефективність розподілу ресурсів не досягається. В умовах олігополії, як правило не досягається ні ефективний розподіл ресурсів, ні ефективне виробництво, як в умовах чистої конкуренції. При порівнянні олігополії та монополії можна зробити висновок, що олігополія – більш небезпечна ринкова структура для суспільства , ніж монополія, тому що монополія регулюється державою, а в олігополії, що працює в умовах таємної згоди як монополія, складається враження конкуруючих фірм і в держави немає підстав для її регулювання. Погляди економістів щодо ступеня ефективності олігополії з точки зору чутливості до технічного прогресу та впровадження новацій розбіжні: 1) ряд економістів (Шумпетер, Гелбрейт) вважають, що тільки великі фірми- олігополісти, що мають значні фінансові, технічні та інтелектуальні ресурси, здатні забезпечити технічний прогрес. 2) Їх опоненти доводять протилежне: дуже багато відкриттів, що визначали прогрес галузей, були зроблені у малих фірмах чи навіть винахідниками – одинаками. Прикладами олігопольних ринків в Україні станом на 2012-2013 роки були і залишаються ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє три основні гравці, частка яких  наближається до 98%); ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, з сумарною часткою трьох найбільших 67%); ринок пива (чотирьом учасникам якого належить 94%); ринок тютюнових виробів (із загальною часткою п’яти найбільших суб’єктів господарювання – 97%) тощо. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва. Саме на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які призводять до послаблення або усунення конкуренції

.

42. ПОХІДНИЙ ПОПИТ. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК РИНКІВ ПРОДУКТУ ТА ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА. Ринок ресурсів - це ринок, на якому внаслідок взаємодії попиту і пропозиції формуються ціни на працю, капітал та природні ресурси у вигляді відповідно заробітної плати, процента і ренти. Ринок ресурсів за своїм змістом є протилежним до ринку товарів: на ньому у ролі продавців виступають домашні господарства, у ролі покупців - підприємства. Цінність ресурсу визначається спроможністю збільшувати прибуток у процесі його використання. Особливості ринку ресурсів: ціни на економічні ресурси формують витрати підприємств, з одного боку, та доходи домогосподарств, з іншого. Витрати підприємств є доходами домогосподарств; процеси ціноутворення на ринку ресурсів розподіляють обмежені ресурси між фірмами та галузями. Ресурси зазнають безперервного переміщення між альтернативними напрямами використання; поєднання фірмою ресурсів у процесі виробництва має на меті отримання максимального прибутку, але обмежується її технологічними можливостями. За кожної технології ціни на ресурси визначають обсяги їх використання; фірми купують ресурси для використання їх у процесі виробництва, тому попит на них визначається попитом на готову продукцію і є похідним від нього; - попит на ресурси визначається також їх ціною та продуктивністю: фірма завжди буде намагатися замінити конкретний ресурс на більш дешевий або більш продуктивний. Чим більш продуктивним є ресурс та чим вищим є попит на продукцію, яка виготовляється за рахунок його використання, тим попит на даний ресурс буде вищим. Ринок ресурсів, як і будь-який інший ринок, регулюється силами попиту і пропозиції. Для ринку ресурсів справджується закон попиту: обсяг попиту на ресурси перебуває в оберненій залежності від ціни на них. Ринок виробничих ресурсів існує у двох формах: досконало конкурентний - ні продавець, ні покупець не можуть впливати на ціни факторів виробництва; недосконало конкурентний - або покупець, або продавець можуть впливати на ціни факторів виробництва. Якщо фірма функціонує на ринку досконалої конкуренції, то попит на ресурс буде визначатися його граничною дохідністю (ціною). Чим більший обсяг продукції виготовляє фірма, тим більшу кількість ресурсів вона змушена купувати, відповідно з нарощуванням обсягів вхідних ресурсів їх гранична дохідність (ціна) стає меншою, том фірма буде купувати більшу кількість ресурсу, щоб досягти максимізації прибутку: (картинка 1). Якщо фірма функціонує на ринку недосконалої конкуренції, попит на ресурс буде визначатися не лише його граничною дохідністю (ціною), але й тим, що, нарощуючи обсяги виробництва, фірма змушена знижувати ціну на неї. Як наслідок, крива попиту на ресурс є більш стрімкою, а попит, відповідно менш еластичним: (картинка2)

43. МОНОПОЛЬНА ВЛАДА НА РИНКУ ПРАЦІ. Основними причинами концентрації ринків, на яких діють монополісти та олігополісти, є: економія на масштабі виробництва, що веде до появи природних монополій; існування вхідних бар’єрів для нових фірм у галузі; незворотні витрати. Для встановлення необхідності державного втручання на монополістичних та олігополістичних ринках слід суворіше визначати концентровані ринки, на яких виникає загроза конкуренції. Останнє пов'язане із ситуаціями, коли для розгортання виробництва необхідно витратити ресурси, які після використання мають нульову (або незначну) альтернативну вартість, наприклад, спеціальне обладнання з низькою вартістю перепродажу, дорога реклама, яку перепродати взагалі неможливо, та інше. Для цього використовуються різноманітні кількісні показники. Найпоширеніший і найпростіший з них — це коефіцієнт концентрації — відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбільших фірм. Для його об­числення визначається ринкова частка кожної фірми — відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на ринок за певний проміжок часу (рік), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом. Індекс концентрації - величина недосконала, тому що він може бути од­наковим і для олігополії з кількома близькими за обсягом випуску фірмами, і для галузі з домінуючою фірмою, яка наближається до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля- Гіршмана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою H=S²₁+S²₂+S²₃+…+S²_{n (10.1)} де Si — ринкова частка фірми “і” (і=1, 2, З,..., N) у відсотках, причому S₁+S₂+S₃+…+S_N=100. Зокрема, для чистої монополії (N=1) Н= 10 000, а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для N=20 000 однакових за часткою фірм Н= 0.5). Зазначимо, що об’єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу Н, отже, до поширення монопольної влади. В разі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни Р перевищують рівень граничної вартості МС. Для цього варто скористатися індексом Лернера Ь (запропонований у 1934 р.): L= (Р-МС)/Р. (10.2) Зазначимо, що в умовах повної конкуренції L=0. Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (10.2) МС можна приблизно замінити на середню вартість АС. Тоді індекс Лернера визначається як: L=(P-AC)/P=((P-AC)*Q)/P*Q= прибуток/виручка(10.3) Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми. Отже, для прибутковіших фірм індекс Лернера буде вищим, що оз­начає більшу монопольну владу. Використовуються й інші показники для вимірювання концентрації ринку та ринкової влади учасників ринку. Такі показники дозволяють встановити галузі та окремі фірми, до яких можна застосовувати заходи антимонополь- ної політики. Державне втручання як засіб антимонопольної політики на монополістичних і олігополістичних ринках може бути у формі регулювання та антимо- нопольних законів.

44. Ринок факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції. Фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і нормальний прибуток. Ринки факторів — це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції — власники факторів — домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції). Домогосподарства на ринках факторів безпосередньо пропонують власну працю і підприємницький хист та опосередковано — землю і капітал, навіть якщо останні фактори є власністю фірми (бо власниками фірм є саме домогосподарства). Фірми, окрім згаданих факторів виробництва, споживають й інші ресурси, які, в свою чергу, є продукцією інших фірм, — проміжні продукти.. Повна конкуренція на ринку фактора передбачає, що: фірми і домогосподарства є ціноодержувачами; фактор є однорідним; вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільними; всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін. Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку факторів поводять себе раціонально і максимізують кожний власну вигоду: власники факторів — доходи від їхнього продажу; фірми купують фактори за такими цінами і в таких обсягах, щоб максимізувати прибуток від продажу готової продукції. Якщо припустити, що для ринкових попиту і пропозиції фактора (наприклад, праці) діють закони попиту і пропозиції, то відповідні криві попиту і пропозиції на конкурентному ринку праці дають змогу визначити рівноважні ціну фактора — ставку заробітної плати, Р_L=P_LE,_е і обсяг праці, L=L_Е (мал. 11.1.а).Конкурентна фірма, що має потребу в послугах праці, не може наймати робітників за ставками, які відрізняються від ринкового рівня Р_ц,, тому що вона є ціноодержувачем, тобто не впливає на ринкову ставку. Отже, конкурентна фірма буде сприймати пропозицію праці як абсолютно еластичну за ціною праці. Графіком пропозиції буде горизонтальна лінія SL, яка проходить на рівні ринкової ставки Р_ІЕ (мал. 11.1.6).

.

45. РИНОК ПРАЦІ З НЕДОСКОНАЛОЮ КОНКУРЕНЦІЄЮ (МОНОПСОНІЧНИЙ ТА ОЛІГОПСОНІЧНИЙ РИНКИ). Недосконала конкуренція на ринку праці може виникати у таких випадках: покупцем праці на ринку є монопсоніст; продавцем праці на ринку є монополіст; покупцем праці на ринку є монопсоніст, а її продавцем - монополіст. Монопсонія на ринку праці виникає за умови, якщо покупцем ресурсу праці є лише одна фірма. У такому випадку крива пропонування праці для фірми співпадає з кривою ринкового пропонування. (картинка) Обсяг найму робітників монопсоніст буде визначати за кривою граничних видатків МЕ_L (MRPl = МЕ_L), а розмір зарплати - кривою пропонування праці S_L (МRР_L - рівновага монопсоніста буде досягнута у точці М. Якби ринок був конкурентним, рівновага встановилася б у точці Ео (перетин кривих попиту і пропонування), якій відповідають вищі значення ціни та кількості найнятих працівників. Наслідком існування монопсонії на ринку праці є порівняно низькі рівень зайнятості населення та розмір заробітної плати працівників. Монополія на ринку праці виникає за умови, що продавцем ресурсу праці є лише одна фірма - профспілка. Метою діяльності профспілок є збільшення зайнятості та підвищення заробітної плати. Оскільки ці прагнення є протилежними за своїм змістом (підвищення зарплати фірма може здійснити лише через звільнення частини робітників, відповідно збільшення кількості працівників може бути досягнуте через зменшення рівня їх зарплати), профспілка займається почерговою їх реалізацією. Якщо на ринку праці має місце двостороння монополія, то розмір заробітної плати та кількість зайняти буде визначатися умовами тієї сторони, яка виявиться "сильнішою" у протистоянні: якщо сторони погодяться на умови "покупця" робочої сили, то матимуть місце низькі показники зайнятості та заробітної плати, якщо ж переможе "продавець", то матимуть місце відносно високий розмір заробітної плати (за обмеженої зайнятості) або відносно високі показники зайнятості (за обмеженої заробітної плати).

46. ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ НА ДОСКОНАЛО КОНКУРЕНТНОМУ РИНКУ ПРАЦІ. Характеристика конкурентного ринку праці:1. Значна кількість фірм, що конкурують між собою за придбання трудових послуг. 2. Велика кількість працівників однакової кваліфікації, що пропонують свої послуги незалежно один від одного. 3. Ні окрема фірма, ні окремий працівник не можуть впливати на ринкові ставки заробітної плати. При конкурентному ринку праці фірма погоджується з ціною трудових послуг, що склалася на ринку. Вона може за цією ціною придбати нескінченну (з позиції з окремої фірми) кількість трудових послуг. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг та граничним витратам на цей ресурс: W = МRС (рис 14.1) Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Поки MRP > MRC, фірма братиме на роботу більше працівників і максимізує свій прибуток при MRP = MRC. Ринкова пропозиція праці на досконало конкурентному ринку: Рішення кожної людини про необхідність і тривалість своєї праці залежить від багатьох факторів (наявність сім'ї, дітей, боргових та кредитних зобов'язань та інших), але головним є фактор оплати праці. Кожен працівник робить вибір між доходом від праці і дозвіллям (рис. 14.2) або працею (антиблаго) і доходом (рис. 14.3). Індивідуальна крива пропозиції робочої сили направлена вгору (рис. 14.4). L — кількість годин праці; W — зарплата; W0— найменший рівень зарплати, при якому робітник починає працювати. Чим вище зарплата W, тим більше часу захоче працювати робітник.З підвищенням зарплати спостерігається два ефекти:1. Ефект заміщення — це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання 2. Ефект доходу — при зростанні зарплати підвищується і ціна дозвілля (зарплата — це сума грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком).При більш високому доході працівник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок. Якщо зарплата вища за то це призводить до зменшення пропозиції праці.

47. ЕФЕКТ ДОХОДУ ТА ЕФЕКТ ЗАМІЩЕННЯ НА РИНКУ ПРАЦІ. Індивід отримує доход за кожну годину відпочинку, від якої він відмовився задля роботи (тобто додатково отриманого доходу). Чим вища реальна ставка заробітної плати (W), тим більше часу захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход. Разом з тим, з підвищенням заробітної плати спостерігається два ефекти: 1. ефект заміщення— це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання. Кожен вільний час робітника — це втрачена вигода. Вільний час заміщується набором товарів і послуг, які можна придбати на зростаючу заробітну плату. Таким чином, ефект заміщення веде до зростання пропозиції праці; 2. ефект доходу — при зростання зарплати підвищується і ціна дозвілля — сума грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком. При більш високому доході працівник може купити більшу кількість товарів, одним із яких є відпочинок. В результаті якщо заробітна плата вища за W1, то пропозиція праці буде зменшуватись (рис. 5.7). Рис. 5.7. Крива індивідуальної пропозиції робочої сили Сукупний ефект від збільшення погодинної ставки оплати праці визначається співвідношенням "ефекту доходу" та "ефекту заміщення". За умов низької оплати праці переважає "ефект заміщення", обсяг пропозиції робочої сили на ринку праці збільшується. Після забезпечення певного рівня матеріального добробуту помітно скорочується частка часу, що витрачається на працю. Із збільшенням зарплати посилюється дія "ефекту доходу"— люди починають ставитися до дозвілля, як до предмета розкоші.

48. РИНОК ПРАЦІ В УМОВАХ ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ні окремий робітник не можуть впливати на розмір ставки зарплати та показник зайнятості. Рівноважна ставка зарплати встановлюється внаслідок зрівноваження ринкового попиту на працю та ринкової пропозиції праці. Графічно рівноважна ставка зарплати w₁ та рівень зайнятості L₁ визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту D_L та пропонування праці S_L. (картинка1) Рівноважний обсяг праці фірма визначає з правила оптимального використання ресурсу MRP_L = МЕ_L. Графік показує, що фірма буде збільшувати використання ресурсу праці доти, поки крива граничної дохідності праці MRP_L буде розміщуватися вище кривої граничних видатків МЕ_L = S_L Це означає, що кожна додаткова одиниця праці приносить більше доходу, ніж потребує видатків. Як тільки крива MRP_L стане нижчою від лінії зарплати, кожна додаткова одиниця праці потребуватиме більше витрат, ніж ириноситиме доходу. У стані рівноваги зарплата робітників завжди рівна цінності гпаничного продукту (W = MRP_L) Якщо пропозиція праці за наявності певних об’єктивних причин (низька заробітна плата) починає зменшуватися, фірми починають вдаватися до підвищення годинної ставки заробітної плати: (картинка2) Зміщення Кривої пропозиції з положення S_L0 в положення S_L1 ілюструє ситуацію, коли робітники починають покидати галузь (L₀ змінюється на L₁) через низький рівень зарплати у ній. У відповідь фірми вдаються до підвищення розміру зарплати (зі значення w₀ до значення w₁). Як наслідок, відбувається зростання продуктивності праці та показника граничної дохідності MRP_L.

49. ПОПИТ НА КАПІТАЛ ТА ПРОПОЗИЦІЯ КАПІТАЛУ. ПРОДУКТИВНІСТЬ КАПІТАЛУ. Оскільки капітал як чинник виробництва має природну властивість давати дохід, він користується попитом у ринковому господарстві. Суб'єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребують інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційний попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам'ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету — купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання. Попит на капітал можна зобразити графічно (рис. 17). Наведений графік ілюструє залежність продуктивності капіталу від зростання інвестицій. Ця залежність обернено пропорційна. Зі збільшенням капіталу як чинника виробництва зменшується граничний продукт капіталу. Таке явище обумовлено впливом закону спадної доходності, який встановлює, що при використанні у виробництві змінного фактора у поєднанні з одним або кількома постійними приріст продуктивності цього фактора поступово дедалі знижуватиметься. Економічна теорія і практика свідчать, що при незмінному стані техніки гранична продуктивність змінного чинника в сполученні з постійними чинниками завжди (і досить швидко) знижується. Тільки технічний прогрес може змінити дію цього закону, коли підвищення попиту на капітал приводить до збільшення доходності останнього. Суб'єктами пропозиції капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб'єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних варіантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати втрачених можливостей. Пропозицію капіталу, як відбиток витрат втрачених можливостей його застосування, можна зобразити графічно (рис. 18). Поєднавши графіки попиту (рис. 17) і пропозиції (рис. 18) капіталу, можна визначити точку, в якій досягається рівновага на ринку капіталу (рис. 19). На останньому графіку це точка К. У ній перетинаються криві попиту та пропозиції, а гранична доходність капіталу і граничні витрати втрачених можливостей збігаються.

50. ВИДИ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК. СТАВКА ВІДСОТКА: НОМІНАЛЬНА ТА РЕАЛЬНА. Ціною позичкових коштів є процент - сума грошей, яку повинен сплатити позичальник за можливість тимчасового використання чужих грошей. Процентна ставка — це вартість послуги, пов’язаної з грошовим запозиченням, яка встановлюється в процентах до суми запозичених грошей. Рівень процентної ставки визначається в розрахунку на річний термін використання грошей, наприклад 10 % річних. У разі використання запозиченої суми грошей протягом терміну, меншого ніж рік, процентна ставка пропорційно зменшується. Добуток процентної ставки і суми грошей, які надаються у позику, для позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника — ціною у вигляді процентних платежів. Залежно від способів грошового запозичення застосовуються різні процентні ставки. Серед них можна виділити такі: процентні ставки за депозитами, процентні ставки за кредитами (позиками), процентні ставки за облігаціями, облікову процентну ставку тощо. Макроекономісти, як правило, використовують не конкретні процентні ставки, а процентну ставку як агрегат, який відображує загальний рівень процентних ставок в економіці. Але особливе значення для макроекономічного аналізу мають два види ставок процента: реальна і номінальна процентні ставки. Річна ставка проценту обчислюється як відношення суми сплаченого позичкового проценту (R) до позиченої суми (К): і = (R /К) х 100% , де і - номінальна процентна ставка. Її значення формується в результаті взаємодії попиту та пропозиції на фінансові ресурси. Номінальна ставка (і) оголошується банком з урахуванням темпів інфляції. Реальна ставка (r) показники інфляції не враховує. Залежність між значеннями ставок визначається за формулою: r=і-p’ де р очікуваний показник інфляції. При прийнятті довгострокових інвестиційних рішень фірми здійснюють розрахунки, використовуючи як номінальні, так і реальні ставки - головне, щоб всі потоки обчислювалися за використанням однакових показників (або лише реальних, або лише номінальних ставок). Розмір ставки проценту є диференційованим залежно від впливу низки чинників: ризику, терміну позики, її розміру, оподаткування, ступеню монополізації грошово-кредитного ринку.

51. ПОНЯТТЯ ДИСКОНТОВАНОЇ ВАРТОСТІ. ФОРМУВАННЯ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ ЯК ДИСКОНТОВАНОЇ ВЕЛИЧИНИ КАПІТАЛУ. Сума грошей, за яку може бути куплена чи продана одиниця капіталу в кожен конкретний момент називається ціною капітального активу. Сучасна (поточна) цінність майбутніх платежів (приведена дисконтована вартість) - це сьогоднішнє значення суми, яка може бути отримана в майбутньому, або оцінка майбутніх доходів через сьогоднішні ресурси. Практика визначення сьогоднішнього значення суми, яка може бути отримана в майбутньому, називається дисконтуванням. Застосування дисконтування дозволяє визначити: - на скільки збільшиться вкладена сьогодні сума через певний час: FV_t{ = РV(1+i)^t де РV- інвестована сума, FV_t - очікувана сума, і - ставка проценту. - яку суму необхідно вкласти, щоб отримати у майбутньому бажану кількість грошей: РV=FV_t/(1 + i)^t, PV- поточна дисконтована цінність 1/(1+і)^t - дисконтована цінність грошової одиниці через t років. Сума сучасних дисконтованих цінностей всіх платежів за кожен рік протягом періоду служби капіталу становить ціну активу. ∑РV=FV/(1+і)+РV₂/(1+і)² + ... FV_t/(1 + і)^t Формули дисконтування застосовуються для визначення доцільності купівлі машин чи устаткування, інших інвестицій, страхових внесків, позик, оцінки реальної вартості цінних паперів.

52. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ. ФАКТОРИ РИЗИКУ. Ретельний аналіз майбутнього прибутку і потенційних виробничих витрат дозволяє підприємству не лише розумно будувати свій бізнес, а й приймати правильні рішення щодо вкладення інвестиційних коштів . Рентабельність інвестицій - ефективний показник прибутковості компанії і вирішальний фактор для майбутніх інвесторів. Інструкція 1 Рентабельність інвестицій - важливий показник привабливості підприємства для вкладення коштів сторонніх інвесторів. Для його розрахунку необхідний об'єктивний аналіз майбутніх доходів і витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції. 2 Рентабельність показує, у скільки разів може збільшитися вкладений капітал після виробництва та реалізації продукції. Математично ця величина дорівнює відношенню чистого наведеного доходу до суми інвестицій. Її виражають у відсотках, оскільки вона показує, у скільки разів підприємство здатне збільшити позикові кошти за виробничий цикл. 3 Отже, аналіз рентабельності інвестицій показує, який дохід принесе здійснення проекту, в який інвестовано кошти, що припадає на кожну одиницю (рубль, долар, євро і т . д.) вкладеного капіталу: РІ = ЧПД/ІС * 100%. 4 Рентабельність інвестицій також називають нормою рентабельності. У цій формулі ЧПД - це чистий приведений дохід, який обчислюється як різниця між теперішньою вартістю і вартістю первісних вкладень. 5 Наведена вартість - це вартість всіх майбутніх витрат і доходів, обчислена на справжній момент за визначеною процентною ставкою з використанням формули складних відсотків. Такий розрахунок називається дисконтуванням, він застосовується для підрахунку всіх величин, пов'язаних з аналізом майбутніх інвестицій (норма прибутковості, термін окупності тощо) 6 Величина чистого наведеного доходу сама по собі має дуже важливе значення для майбутніх акціонерів, оскільки означає фактичне збільшення капіталу компанії. Для залучення інвесторів ця величина повинна бути позитивною. Хоча його нульове або навіть негативне значення не говорить про те, що підприємство збиткове, оскільки це може означати, що була невірно обрана ставка дисконтування. При іншому її значенні розрахунок цілком може дати позитивний число. 7 Процес аналізу ефективності майбутніх інвестицій складається з декількох етапів: фінансовий аналіз підприємства (оцінка його можливостей), прогнозування грошового потоку, вибір ставки дисконтування, підрахунок основних показників ефективності інвестицій та облік впливу факторів можливого ризику (труднощі при реалізації продукції, вплив інфляції і т.д.). Потрібно звернути увагу на: Як ставки дисконтування часто вибирають ставку рефінансування або показник середньої прибутковості на ринку, який приймають з похибкою, пов'язаної з можливим ризиком.