- •6. Характеристика теорії літератури, історії літератури та літературної критики як провідних галузей літературознавства.
- •9. Концепції літератури і мистецтва у країнах Стародавнього Сходу.
- •10.Літературознавство доби Античності. Естетичні погляди Платона й Арістотеля.
- •11.Розвиток літературознавчої думки у добу Середньовіччя.
- •12.Становлення науки про літературу в період Романтизму.
- •13.Естетичні погляди на літературу в добу Класицизму і Просвітництва
- •16.Романтичні концепції мистецтва слова.
- •18.Функція слова як першоелементу образного світосприйняття.
- •19. Кардинальні зміни у літературознавстві хіх століття. Виникнення загальноєвропейських методологічних літературознавчих шкіл.
- •20 . Проблема походження літератури з міфології у працях представників міфологічної школи.
- •21. Концепція авторської особистості у літературному творі з точки зору представників біографічного методу.
- •22. Культурно-історична школа: пошуки спільного знаменника для пояснення явищ літератури.
- •23. Порівняльно-історичне літературознавство і теорія художніх запозичень.
- •28. Структуралістський метод у літературознавстві.
- •30. Герменевтика як теорія інтерпретації тексту.
- •31. Особливості психолінгвістичної теорії о.Потебні.
- •32. Теорія тексту м.Бахтіна.
- •34. Генологічна проблематика літературознавства
- •35. Термінологічне наповнення дефініцій “рід”, “вид”, “жанр”.
- •36. Дискусійні питання генеалогії епосу
- •38. Символ і алегорія
- •39. Зміст і форма художнього твору
- •40. Конфлікт і його типи
- •42. Сюжет, елементи сюжету
- •43. Тематика і проблематика літературного твору.
- •44. Образ автора у літературному творі.
- •45. Формозміст літературного твору як єдність його структури.
- •47. Фабула, мотив, сюжет, композиція, архітектоніка.
- •48. Основи поділу літератури на роди.
- •49. Жанри епосу. Генезис і родові ознаки.
- •50. Поетичний та прозовий види епосу.
- •51. Функціонування давніх епічних жанрів у новітньому літературному процесі.
- •53.Жанрові різновиди (на прикладі роману)
- •54.Байка, гумореска і пародія як епічні жанри
- •55.Жанри лірики. Генезис і родові ознаки.
- •56.Ключові ознаки ліричного твору.
- •57. Суб’єктивний чинник у ліриці.
- •58. Історичні підходи до принципів класифікування ліричних творів
- •59. Видові варіації лірики
- •60. Драма в історичному розвитку. Драма (грецьк. Drama – дiя) – один з лiтературних родiв, який змальовує свiт у фомрi дiї, здебiльшого призначений для сценiчного втiлення
- •62. Антична теорія трагедії. Обов’язкові елементи трагедії за Аристотелем.
- •66. Драма: види і жанри
- •68. Особливості часу і простору в ліриці
- •70. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі
- •71. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі.
- •Способи римування
- •75. Способи утворення строфи
- •Види строфічної будови
- •76. Трагедія, комедія, драма.
- •77. Погляди Арістотеля, н.Буало, е.Лессінга на драму.
- •78. Міжродові системи.
- •79. Поняття «текст», «твір» в інтерпретації р.Барта.
- •80. Історичний характер розвитку літератури. Поняття про художній прогрес.
- •81. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку літературного процесу
- •83. Стадіальний розвиток літератури. Літературний напрям, течія, стиль.
- •84.Традиції і новаторство в літературі.
- •85.Бароко в літературі, його особливості й історична доля.
- •86.Класицизм, його основні принципи. Поділ жанрів на «високі» й «низькі».
- •87. Романтизм. Основні особливості та історична доля.
- •88. Реалізм, основні його риси.
- •89. Модернізм. Основні течії модернізму.
- •90. Постмодернізм як мистецьке явище.
28. Структуралістський метод у літературознавстві.
Структуралізм (від латинського – розміщення, будова, порядок) – літературознавча методологія, котра передбачає вивчення літератури як мистецтва слова у системно-функціональному аспекті, за допомогою понять: елемент, структура, система, функція, модель, домінанта, паралелізм, текст, ідея, бінарні опозиції тощо. Серед численних визначень структури характерним є зроблене Ж. П’яже: структура – це модель, що відповідає трьом умовам: 1) цілісності (підпорядкування елементів цілому і незалежність останнього), 2) саморегулюванню (внутрішнє функціонування правил у межах даної системи), 3) трансформації (упорядкований перехід однієї підструктури в іншу). Основоположником власне структуралізму вважають російського науковця Володимира Проппа, зокрема його роботу „Морфологія казки» (1928). Базувався цей підхід, окрім семіотичних ідей, на здобутках так званої „формальної школи» (О. Вальцель, В. Шкловський, В. Жирмунський, Б. Томашевський, Ю. Тинянов, Б. Ейхенбаум, Р. Якобсон тощо). Структуралісти старалися наблизити літературознавство до точних наук, намагалися тим самим уникнути розпливчастості та суб’єктивізму, характерних, на їхню думку, для культурно-історичної та психологічної шкіл.
29. Принципи герменевтичного підходу до літературного тексту. Герменевтика – це теорія та практика інтерпретації мовленнєвих творів, представлених знаками, символами і текстами, та наука про розуміння смислу мовленнєвих творів; мистецтво тлумачення, спрямоване на виявлення істинного (рос. – подлинного) смислу тексту; важливий ресурс формування мовної особистості, яка володіє здатністю викладати свої думки в усній чи письмовій формі. Предметом герменевтики є розуміння. У навчанні читання головним завданням є розуміння тексту. Воно базується на індивідуальному емпіричному досвіді особистості та засвоєних нею нормативно-ціннісних еталонах дійсності. Феномен розуміння розглядається як: процес осягнення смислу (або смислів) тексту та внутрішніх зв’язків у його змісті; опанування чужих переживань, думок і рішень, описаних у тексті; рух до знання та його активного здобування, відтво- рення ситуацій і дій, зображених у тексті. У межах герменевтики був розроблений герменевтичний підхід, який базується на уявленнях про універсальність мовних (а в ширшому значенні – знакових) структур. У герменевтичному підході розуміння тексту передбачає розкриття його смислів, які не виражені експліцитно, та рух від розуміння частин до прогнозування змісту цілого і навпаки – від розуміння цілого до усвідомлення змісту частин. Таким чином, метою читання художнього твору у цьому підході є входження в герменевтичне коло твору, тобто в задум автора, і розуміння смислу цілого тексту на основі аналізу частин, що випливає з передбачення смислу цілого. Герменевтичний підхід до літературного твору передбачає розуміння його як структури, яка має певне значення, тобто як смислову єдність, наділену генеративною функцією смислотворення. Цей підхід враховує також інтенціональність авторської свідомості та рецептивний характер самого процесу читання. Рецептивний аналіз твору скерований на дослідження літературних явищ і літературних епох з урахуванням складної взаємодії автора, твору та читача. Вихідним положенням герменевтичного підходу є розгляд розуміння тексту як процесу інтерпретації.