76. Трагедія, комедія, драма.

Драматургія зародилася ще в античні часи. Уже тоді виникли два найважливіших драматичних жанри - трагедія і комедія. Основним конфліктом в трагедії вже тоді був конфлікт в душі головного героя між обов'язком та совістю. Однак антична драма мала свої відмітні особливості, найголовніша з них - ідея фатуму, обумовленості, долі. Важливу роль в античній драмі грав хор - він формулював ставлення глядачів до подій на сцені, підштовхував їх до співпереживання (тобто глядачі ніби самі були учасниками дії). Комедія будувалася в основному на побутових сюжетах, в основі сюжету лежали забавні непорозуміння, помилки, комічні випадки і інше. В середні віки християнська церква сприяє виникненню нових жанрів драми - літургійна драма, містерія, міракль, мораліте, шкільна драма. У XVIII столітті драма сформувалася як жанр, поширилися також мелодрами, фарси, водевілі. В епоху класицизму формулюються особливі правила драматургії, основним з яких було так зване «єдність місця, часу і дії» («Класицизм»). У сучасній драматургії все більшого значення набуває такий жанр, як трагікомедія. Драма останнього століття включає в себе і ліричний початок - так звані «ліричні драми» (М. Метерлінк і А. Блок).

В драматургії традиційно виділяють три основні жанри: трагедію, комедію і драму.

Трагедія - жанр, що показує дійсність і зображувані характери в їх трагічному становленні. Для трагедії характерний так званий трагічний конфлікт. Події приводять героя трагедії до того, що, наприклад, його уявлення про зобов'язання вступають у протиріччя з його поняттями про совість, з його особистими почуттями і так далі. Ці протиріччя не можуть бути вирішеними самим героєм, тому вони носять назву «трагічних». Спроба вирішити їх зазвичай призводить героя до загибелі - природному виходу з тупикової ситуації. Основний пафос трагедії вкладений не в її сюжеті, не в змісті конфлікту, а в тому, як герой намагається вирішити нерозв'язні суперечності. Саме тому пафос трагедії, як правило, героїчний. Поняття про трагічні протиріччях дуже часто пов'язане з поняттям про трагічну вину головного героя. Вступивши на шлях вирішення нерозв'язного, головний герой вчиняє дії, що збільшують його внутрішній розлад, ніж більші зусилля він прикладає до того, щоб вийти з конфлікту, тим гостріше стає цей конфлікт. У зв'язку з цим виникає ідея приречення, фатуму, приреченості. Наприклад, трагедія Шекспіра «Гамлет». Зобов'язання спонукає Гамлета помститися за батька, але його поняття про гуманність, його любов до матері і Офелії вступають в протиріччя з необхідністю мстити. Вступивши на шлях помсти, Гамлет, бажаючи вбити Клавдія (нового короля), вбиває Полонія (батька своєї коханої). Тепер на ньому лежить трагічна вина, що збільшується ще й тим, що Офелія божеволіє і кінчає життя самогубством (в результаті тих же трагічних протиріч - в ній борються обов'язок по відношенню до батька і любов до Гамлета), а Лаерт (її брат) клянеться помститися Гамлету за кров батька. Внаслідок своєї клятви Лаерт стає сліпим знаряддям в руках Клавдія (в цьому полягає трагічна вина Лаерта), а потім гине. Клавдій, намагаючись позбутися Гамлета, підкуповує його друзів - Розенкранца і Гільдестерна, які гинуть через те, що зрадили свого друга, Гамлета (в цьому їх трагічна вина). На матері Гамлета також лежить трагічна вина - вона потурала вбивці, саме тому вона гине, випивши отруту замість Гамлета.

Комедія - жанр, в якому характери, ситуації та дії представлені в смішних формах або пройняті комічним. Аж до класицизму під комедією малося на увазі твір, протилежний трагедії, з обов'язковим щасливим кінцем, її герої, як правило, були з нижчого стану. Довгий час комедія вважалася «низьким жанром», і тільки в епоху Просвітництва (починаючи з Мольєра) це було порушено визнанням «середнього жанру», так званої «міщанської драми». В XIX і особливо в XX столітті комедія - вільний і вельми різноликий жанр. Комедія спрямована в першу чергу до осміяння потворного: герої комедії внутрішньо неспроможні, недолугі, не відповідають своєму становищу, призначенню і цим приносяться в жертву сміху, який і розвінчує їх, виконуючи тим самим свою «ідеальну» місію. Однак і в гострій соціальній комедії (напр. В «Горе від розуму» Грибоєдова) зображення людських страждань припустиме лише в певній мірі; інакше співчуття витісняє сміх і комедія перетвориться в драму.

Драма - подібно до комедії, відтворює переважно приватне життя людей, але її головна мета - не осміяння характеру, а зображення особистості в її драматичних відносинах із суспільством. Подібно трагедії, драма операється до відтворення гострих протиріч, але разом з тим її конфлікти не настільки напружені і нерозв'язні і допускають можливість благополучного закінчення, а її характери не настільки виняткові. Як самостійний жанр драма виникає в XVIII столітті у просвітителів («міщанська драма» у Франції та Німеччині); її інтерес до соціального укладу і побуті, моральним ідеалам демократичного середовища, до психології «середньої людини» сприяв зміцненню реалістичних початків в європейському мистецтві. В процесі розвитку драми її внутрішній драматизм згущується, благополучна розв'язка зустрічається все рідше, герой залишається звичайно в розладі з суспільством і самим собою («Гроза», «Безприданниця» Островського, п'єси Чехова, Горького). Драма XIX-XX вв. є переважно психологічною.