- •6. Характеристика теорії літератури, історії літератури та літературної критики як провідних галузей літературознавства.
- •9. Концепції літератури і мистецтва у країнах Стародавнього Сходу.
- •10.Літературознавство доби Античності. Естетичні погляди Платона й Арістотеля.
- •11.Розвиток літературознавчої думки у добу Середньовіччя.
- •12.Становлення науки про літературу в період Романтизму.
- •13.Естетичні погляди на літературу в добу Класицизму і Просвітництва
- •16.Романтичні концепції мистецтва слова.
- •18.Функція слова як першоелементу образного світосприйняття.
- •19. Кардинальні зміни у літературознавстві хіх століття. Виникнення загальноєвропейських методологічних літературознавчих шкіл.
- •20 . Проблема походження літератури з міфології у працях представників міфологічної школи.
- •21. Концепція авторської особистості у літературному творі з точки зору представників біографічного методу.
- •22. Культурно-історична школа: пошуки спільного знаменника для пояснення явищ літератури.
- •23. Порівняльно-історичне літературознавство і теорія художніх запозичень.
- •28. Структуралістський метод у літературознавстві.
- •30. Герменевтика як теорія інтерпретації тексту.
- •31. Особливості психолінгвістичної теорії о.Потебні.
- •32. Теорія тексту м.Бахтіна.
- •34. Генологічна проблематика літературознавства
- •35. Термінологічне наповнення дефініцій “рід”, “вид”, “жанр”.
- •36. Дискусійні питання генеалогії епосу
- •38. Символ і алегорія
- •39. Зміст і форма художнього твору
- •40. Конфлікт і його типи
- •42. Сюжет, елементи сюжету
- •43. Тематика і проблематика літературного твору.
- •44. Образ автора у літературному творі.
- •45. Формозміст літературного твору як єдність його структури.
- •47. Фабула, мотив, сюжет, композиція, архітектоніка.
- •48. Основи поділу літератури на роди.
- •49. Жанри епосу. Генезис і родові ознаки.
- •50. Поетичний та прозовий види епосу.
- •51. Функціонування давніх епічних жанрів у новітньому літературному процесі.
- •53.Жанрові різновиди (на прикладі роману)
- •54.Байка, гумореска і пародія як епічні жанри
- •55.Жанри лірики. Генезис і родові ознаки.
- •56.Ключові ознаки ліричного твору.
- •57. Суб’єктивний чинник у ліриці.
- •58. Історичні підходи до принципів класифікування ліричних творів
- •59. Видові варіації лірики
- •60. Драма в історичному розвитку. Драма (грецьк. Drama – дiя) – один з лiтературних родiв, який змальовує свiт у фомрi дiї, здебiльшого призначений для сценiчного втiлення
- •62. Антична теорія трагедії. Обов’язкові елементи трагедії за Аристотелем.
- •66. Драма: види і жанри
- •68. Особливості часу і простору в ліриці
- •70. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі
- •71. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі.
- •Способи римування
- •75. Способи утворення строфи
- •Види строфічної будови
- •76. Трагедія, комедія, драма.
- •77. Погляди Арістотеля, н.Буало, е.Лессінга на драму.
- •78. Міжродові системи.
- •79. Поняття «текст», «твір» в інтерпретації р.Барта.
- •80. Історичний характер розвитку літератури. Поняття про художній прогрес.
- •81. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку літературного процесу
- •83. Стадіальний розвиток літератури. Літературний напрям, течія, стиль.
- •84.Традиції і новаторство в літературі.
- •85.Бароко в літературі, його особливості й історична доля.
- •86.Класицизм, його основні принципи. Поділ жанрів на «високі» й «низькі».
- •87. Романтизм. Основні особливості та історична доля.
- •88. Реалізм, основні його риси.
- •89. Модернізм. Основні течії модернізму.
- •90. Постмодернізм як мистецьке явище.
51. Функціонування давніх епічних жанрів у новітньому літературному процесі.
53.Жанрові різновиди (на прикладі роману)
Роман (франц. roman, нім. roman, анг. novel) — великий епічний твір, у якому особисте життя людини змальовується у зв'язку із суспільним. У романі багато героїв і детально змальовуються їх характери, багатогранні зв'язки між собою та суспільством.
У ХШ ст. з'являється два "Романи про Розу" Гійома де Лорріса і Жана де Меня, написані старофранцузькою мовою. Термін "роман" вперше використав англійський літературознавець Джордж Патенхем у дослідженні "Мистецтво англійської поезії" (1589 р.).
Роман — багатоплановий епічний твір, у якому дійсність розкривається багатогранно. У романі — кілька сюжетних ліній, багато персонажів, які змальовуються у суспільних взаєминах і в побуті.
Роман має складну композицію, у ньому використовуються розповіді, описи, авторські відступи, монологи, діалоги тощо.
Як велика епічна форма роман формувався упродовж багатьох століть. Він з'явився у Стародавній Греції в добу пізнього еллінізму. Античний роман мав розважальний характер. Він змальовував перешкоди на шляху до кохання закоханих. У II—VI ст. н. е. з'явилися романи "Ефіопіка" Геліодора, "Дафніс і Хлоя" Лонга, "Золотий віслюк" Апулея, "Сатирикон" Петронія.
В епоху середньовіччя стали популярними лицарські романи. Відомі цикли романів про короля Артура та лицарів "Круглого стола". В цих романах розповідалося про легендарні пригоди героїв-лицарів, зокрема про надзвичайні пригоди Олександра Македонського. В цю епоху з'являються популярні романи про кохання Трістана та Ізольди, романи, у яких пропагувалася християнська релігія, відомий роман про Варлаама та Иосафата.
В епоху Відродження письменники використовують реалістичні принципи зображення, про що свідчать романи "Ґаргантюа й Пантагрюель" Рабле, "Дон Кіхот" Сервантеса. Роман Сервантеса — це пародія на лицарський роман. У XVIII ст. набувають популярності авантюрний роман ("Жіль Блаз" Лесажа) і роман виховання ("Вільгельм Мейстер" Ґете), психологічний роман ("Памела" Річардсона). У XIX ст. з'являється історичний роман ("Айвенго" В. Скотта). Розвиток роману в XIX ст. пов'язаний з іменами Стсндаля, Бальзака, Діккенса, Теккерея, Флобера, Золя, Достоєвського, Толстого, Панаса Мирного.
У літературній практиці зустрічаються такі жанри, як роман-нарис, роман мемуарний, роман-фейлетон, роман-памфлет, роман епістолярний, роман-репортаж, роман-монтаж, роман-притча, роман-пародія, роман-есе.
М. Бахтін класифікує роман за принципом побудови образу головного героя: роман мандрування, роман випробування, біографічний, роман виховання. "Жодний історичний різновид, — на думку вченого, — не витримує принципу в чистому вигляді, але характеризується перевагою того чи іншого принципу оформлення героя. Оскільки всі елементи взаємовизначають один одного, визначений принцип оформлення героя пов'язаний з визначеним типом сюжету, концепцією світу з визначеною композицією роману". У романі мандрування герой не має суттєвих характеристик. Його рух у просторі, пригоди-авантюри дають можливість показати просторову і соціально-статичну розмаїтість світу (країни, національності, культури). Такий тип героя і побудови роману характерний для античного натуралізму, зокрема, для творів Петронія, Апулея і Тормеса, "Жіль Блаз" Алена Рене Лесажа.
Роман випробування будується як ряд ситуацій, перевірок на вірність, благородство, сміливість, доблесть. Для героїв цього роману світ с ареною боротьби. Зразком такого роману є твір грецького письменника епохи античності Геліодора "Ефіопіка". Різновидом роману випробування є лицарський роман епохи середньовіччя "Роман про Трістана й Ізольду".
В основі роману випробування — виняткові поліп і ситуації, яких не може бути у звичайній, типовій біографії людини, нанизуються авантюри. У лицарському романі з'являється казковий час, який не пов'язаний з історичними подіями і умовами. Оточуючий світ, другорядні персонажі є для героїв роману випробування декорацією, фоном. У XVIII—XIX ст. роман випробування, за словами М. Бахтіна, "втратив свою чистоту, але тип побудови роману на ідеї випробування героя продовжує існувати, звичайно, ускладнюючись тим, що було створено біографічним романом і романом виховання". Романи Стендаля, Бальзака, Достоєвського, за спостереженням М. Бахтіна, є романами випробування.
Біографічний роман існує з XVIII століття. Його сюжет будується на основних моментах життєвого шляху: народження, дитинство, роки навчання, одруження, влаштування життя, смерть. У біографічному романі біографічний час, події локалізовані. Становлення героя є результатом змін у його житті. Біографічні романи можуть мати історико-біографічний та автобіографічний характер. До історико-біографічних романів належать "Петербурзька осінь" О. Ільченка, "Помилка Оноре де Бальзака" Натана Рибака.
Автобіографічні романи відрізняються від історико-біографічних насамперед тим, що являють собою свого роду сімейну історію, учасником якої є автор. Такими є "Рицар нашого часу" М. Карамзіна, "Дитинство", "Отроцтво", "Юність" Л. Толстого, "Наші тайни", "Вісімнадцятилітні" Ю. Смолича.
Основою роману виховання є педагогічна ідея. Становлення героя відбувається у зв'язку з реальним історичним часом. До кращих романів виховання належать "Ґаргаитюа і Пантагрюель" Ф. Рабле, "Історія Тома Джонса, найди" Г. Філдінґа, "Життя та роздуми Трістана Шенді" Л. Стерна, "Тарасові шляхи" Оксани Іваненко, "Місто" В. Підмогильного.
Історики літератури нараховують до сотні жанрів роману.
У XX столітті на Заході з'являється "новий роман" або "антироман". Його творці Наталі Саррот, А. Роб-Ґрійє, М. Бютор заявили, що традиційний роман вичерпав себе. Вони вважають, що новий роман повинен бути безфабульним і безгеройннм.
Іноді письменники об'єднують свої романи у дилогії ("Мати", "Артем Гармаш" Андрія Головка), трилогії ("Альпи", "Голубий Дунай", "Злата Прага" О. Гончара), тетралогії ("Дитинство Тьоми", "Гімназисти", "Студенти", "Інженери" М. Гаріна-Михайловського). Відомі цикли романів ("Людська комедія" О. Бальзака, "Незвичайні подорожі" Жуля Верна).