- •6. Характеристика теорії літератури, історії літератури та літературної критики як провідних галузей літературознавства.
- •9. Концепції літератури і мистецтва у країнах Стародавнього Сходу.
- •10.Літературознавство доби Античності. Естетичні погляди Платона й Арістотеля.
- •11.Розвиток літературознавчої думки у добу Середньовіччя.
- •12.Становлення науки про літературу в період Романтизму.
- •13.Естетичні погляди на літературу в добу Класицизму і Просвітництва
- •16.Романтичні концепції мистецтва слова.
- •18.Функція слова як першоелементу образного світосприйняття.
- •19. Кардинальні зміни у літературознавстві хіх століття. Виникнення загальноєвропейських методологічних літературознавчих шкіл.
- •20 . Проблема походження літератури з міфології у працях представників міфологічної школи.
- •21. Концепція авторської особистості у літературному творі з точки зору представників біографічного методу.
- •22. Культурно-історична школа: пошуки спільного знаменника для пояснення явищ літератури.
- •23. Порівняльно-історичне літературознавство і теорія художніх запозичень.
- •28. Структуралістський метод у літературознавстві.
- •30. Герменевтика як теорія інтерпретації тексту.
- •31. Особливості психолінгвістичної теорії о.Потебні.
- •32. Теорія тексту м.Бахтіна.
- •34. Генологічна проблематика літературознавства
- •35. Термінологічне наповнення дефініцій “рід”, “вид”, “жанр”.
- •36. Дискусійні питання генеалогії епосу
- •38. Символ і алегорія
- •39. Зміст і форма художнього твору
- •40. Конфлікт і його типи
- •42. Сюжет, елементи сюжету
- •43. Тематика і проблематика літературного твору.
- •44. Образ автора у літературному творі.
- •45. Формозміст літературного твору як єдність його структури.
- •47. Фабула, мотив, сюжет, композиція, архітектоніка.
- •48. Основи поділу літератури на роди.
- •49. Жанри епосу. Генезис і родові ознаки.
- •50. Поетичний та прозовий види епосу.
- •51. Функціонування давніх епічних жанрів у новітньому літературному процесі.
- •53.Жанрові різновиди (на прикладі роману)
- •54.Байка, гумореска і пародія як епічні жанри
- •55.Жанри лірики. Генезис і родові ознаки.
- •56.Ключові ознаки ліричного твору.
- •57. Суб’єктивний чинник у ліриці.
- •58. Історичні підходи до принципів класифікування ліричних творів
- •59. Видові варіації лірики
- •60. Драма в історичному розвитку. Драма (грецьк. Drama – дiя) – один з лiтературних родiв, який змальовує свiт у фомрi дiї, здебiльшого призначений для сценiчного втiлення
- •62. Антична теорія трагедії. Обов’язкові елементи трагедії за Аристотелем.
- •66. Драма: види і жанри
- •68. Особливості часу і простору в ліриці
- •70. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі
- •71. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі.
- •Способи римування
- •75. Способи утворення строфи
- •Види строфічної будови
- •76. Трагедія, комедія, драма.
- •77. Погляди Арістотеля, н.Буало, е.Лессінга на драму.
- •78. Міжродові системи.
- •79. Поняття «текст», «твір» в інтерпретації р.Барта.
- •80. Історичний характер розвитку літератури. Поняття про художній прогрес.
- •81. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку літературного процесу
- •83. Стадіальний розвиток літератури. Літературний напрям, течія, стиль.
- •84.Традиції і новаторство в літературі.
- •85.Бароко в літературі, його особливості й історична доля.
- •86.Класицизм, його основні принципи. Поділ жанрів на «високі» й «низькі».
- •87. Романтизм. Основні особливості та історична доля.
- •88. Реалізм, основні його риси.
- •89. Модернізм. Основні течії модернізму.
- •90. Постмодернізм як мистецьке явище.
86.Класицизм, його основні принципи. Поділ жанрів на «високі» й «низькі».
Класицизм (від лат. сlаssісus — «зразковий») — художній напрям у мистецтві та літературі XVII - початку XIX ст., для якого характерні піднесена громадянська тематика та суворе дотримання певних творчих норм і правил. Уперше класицизм з’явився в італійській культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII столітті: у драматургії (П’єр Корнель, Жан Расін, Жан Батіст Мольєр), у поезії (Жан де Ла-фонтен), у живописі (Нікола Пуссен), в архітектурі. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, передусім, «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних засад, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму Рене Декарта.
Буало рекомендував літераторам зберігати у творах три єдності — єдність місця, часу та дії: всі події твору мали відбуватися в одному місці, в межах одного дня (доби), основна дія не мала перериватися якимись іншими подіями. Важливою була вимога знати закони мови й дотримувати їх, уважно ставитися до добору слів.
За правилами естетики класицизму, літературні жанри поділялися на «високі» та «низькі» (цей поділ здійснювався за принципом належності їх до високого чи низького стилів). Для кожного жанру були встановлені чітко визначені межі й особливості, відповідні герої та мова. Існувала сувора заборона щодо змішування високого й низького, прекрасного й потворного, трагічного і комічного (на відміну від бароко).
До «високих» відносили трагедію, оду, епічну героїчну поему (епопею). У них зображували важливі для держави події; уславлювали коронованих осіб і аристократів, полководців, відважних воїнів; розвивали ідею патріотизму, необхідності підкоряти почуття обов’язку служіння королю та інтересам держави. Мова трагедій, од, героїчних поем мала бути поетичною, пафосною, піднесеною, позбавленою просторіччя та фольклоризмів. «Низькими» жанрами вважали комедію, байку, сатиру тощо. У них діяли буржуа, торговці, селяни, городяни, слуги (всі, хто належав до так званого третього стану); зображувались побутові ситуації; переважно висміювались людські та суспільні вади. Комедії писали прозою, їх персонажі розмовляли простою народною мовою.
Класицисти вважали, що призначення літератури — виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку має надавати мистецтво.
Найповніше втілення принципи класицизму отримали в трагедіях П’єра Корнеля та Жана Расіна; творцем комедії класицизму вважають Жана Батіста Мольєра.
Отже, визначальні риси класицизму:
• наслідування зразків античного мистецтва;
• раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
• нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії це закон «трьох єдностей» — місця, часу й дії);
• встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «високі», «серйозні» (трагедія, епопея, ода, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма);
• обов’язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов’язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
• аристократизм, орієнтація на вимоги та смаки вищої суспільної верстви;
• у галузі мови класицизм висував вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів.