Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
movozn_shpora.doc
Скачиваний:
524
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
361.98 Кб
Скачать

33. Поняття про орфоепію. Фонетична та фонематична транскрипція.

Якщо фонетичні процеси в усному народному мовленні не знають обмежень (у діалектному мовленні українців можна почути свєто "свято", паранна "парадна" та ін.. то в літературний мові вони регламентовані орфоепічними нормами.

Орфоепія - 1) вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (сукупність вимовних норм); 2) розділ мовознавства, який встановлює систему вимовних норм.Крім норм вимови окремих звуків, звукосполучень, словоформ, орфоепія встановлює правильне наголошування слів. Розрізняють два стилі орфоепії — повний і неповний.Повний стиль характеризується чіткою вимовою (прикладом може служити мовлення дикторів). Неповний — нечіткою, недбалою вимовою (розмовне побутове мовлення).Орфоепічні норми — важливий компонент культури мовлення, яка є складовою частиною загальної культури людини. Транскрипція— спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови.Необхідність транскрипції зумовлена тим, що звичайні букви не завжди передають реальне звучання: одні й ті самі звуки передаються різними буквами і, навпаки, за одними й тими самими буквами можуть стояти різні звуки ( я [ja], ляля [л'ал'а]).Фонетичну транскрипцію використовують, щоб навчитися чути рідну мову і показати норми літературної вимови; при навчанні іноземної мови, особливо в тих випадках,

коли написання не збігається з вимовою, як, наприклад, в англійській мові;фонематична транскрипція — запис, який передає фонем-

ний склад слів. Фонематичну транскрипцію беруть в косі або ламані дужки: /вода/ або <вода>. Вона не збігається з фонетичною транскрипцією, оскільки не передає вимовлені реальні звуки, а їх інваріанти — фонеми.

34. Фонологія. Учення про фонему. Відмінності між фонемою і звуком. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.

Фонологія-наука яка вивчає фонологічні системи мов.Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:

1) фонема — соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук — індивідуальне явище;2) фонема — мовна одиниця; звук — мовленнєва;3) фонема — абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук — конкретна одиниця, фізичне явище, яке

сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо; 4) фонема — величина стала; звук — величина за-

лежна (у слові боротьба звук [т'] під впливом сусіднього [д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д'] представляє фонему <т>).

Диференційні ознаки-ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.Недиференційні, або інтегральні, ознаки— ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

35. Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем. Опозиції фонем (привативна, градуальна, еквіполентна, корелятивна).

У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими. Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується). Для голосних сильна позиція — наголошена,слабка - ненаголошена. (напр. села,село).Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою — перед іншими приголосними. Так,у слові просити фонема <с> знаходиться в сильній позиції, бо стоїть перед голосним, а в слові просьба ця сама фонема знаходиться в слабкій позиції і реалізується в звуці [з'].Варіанти фонем – представники фонем(алофони)(/в/-/ф/-трав-траф).Варіації фонем-індивідуальні(кожному звукові притаманна тільки йому властива вимова звуків), територіальні (орфоепічні особливості вимови характерні для мовців певної території) й позиційні (акомодація голосних після мяких приголосних - ляля) видозміни фонем які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Опозиція – протиставлення в мовознавстві.Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні. Привативна опозиція — опозиція, в якій один член має якусь озна-

ку, а інший її не має. Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>.Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки.Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні. Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> — передньоязиковість.Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються. У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <п>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки — передньоязиковість, проривність, твер-

дість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.