- •1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи.Місце мов-ва в системі наук
- •2. Методи:описовий, порівняльно-історичний, зіставний, структурний.
- •Описовий метод
- •Давньокитайське мовознавство
- •Мовознавство в Давній Греції та Римі
- •Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
- •4. Порівняльно-історичне мовознавство. Мовознавство XIX - поч. XX століття.
- •Мовознавство XIX - поч. XX століття.
- •5. Проблеми мовознавства XX століття. Актуальні напрями лінгвістики.
- •6. Природа і сутність мови. Мова і суспільство. Функції мови. Загальнонародна мова та її диференціація. Природа і сутність мови.
- •7. Структура мови. Основні та проміжні рівні, їх одиниці. Синхронія та діахронія.
- •8. Мова як знакова система. Специфіка мовного знака. Місце мови серед інших знакових систем
- •9. Мова і мислення, їх взаємозв’язок. Типи мислення. Мова і мовлення. Невербальне мислення. Мова і мислення.
- •Мова і мовлення.
- •10. Гіпотези походження мови (донаукові та наукові). Первісні центри виникнення мови.
- •12. Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат
- •13. Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.
- •14. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.
- •15. Розвитокі функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов. Територіальні та соціальні діалекти.
- •16. Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.
- •17. Типи класифікації мов світу (типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична).
- •18. Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов.
- •Генеалогічна класифікація мов.
- •19. Поняття типологічної класифікації мов.
- •20. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови. Мови народів і народностей України.
- •21. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.
- •22. Основні етапи розвитку фонографічного письма.
- •23. Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
- •24. Фонетика. Поняття про звуки мови. Аспекти вивчення звуків. Акустичні властивості звука.
- •25. Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.
- •26. Класифікація голосних.
- •27. Класифікація приголосних
- •28. Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
- •29. Інтонація та її складові. Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
- •30. Взаємодія звуків у потоці мовлення. Типи звукових змін. Позиційні зміни звуків.
- •31. .Комбінаторні зміни звуків.
- •32. Живі та історичні фонетичні зміни. Звукові закони.
- •33. Поняття про орфоепію. Фонетична та фонематична транскрипція.
- •34. Фонологія. Учення про фонему. Відмінності між фонемою і звуком. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •35. Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем. Опозиції фонем (привативна, градуальна, еквіполентна, корелятивна).
- •36. Поняття фонологічної системи. Фонологічні школи.
- •37. Лексикологія, її розділи та предмет вивчення.
- •38. Слово як одиниця мови. Основні функції слова. Лексема. Словоформа.
- •39. Лексичне значення слова. Слово, поняття, концепт. Полісемія та омонімія.
- •40. Лексико-семантичні категорії: синонімія, антонімія, гіперо-гіпонімія, конверсиви.
- •41. Лексико-семантична система мови. Словниковий склад мови (характеристика різних груп слів).
- •42. Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології. «Народна етимологія». Деетимологізація.
- •43. Історичні зміни словникового складу. Архаїзми, історизми, неологізми. Історична лексикологія.
- •44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.
- •45. Фразеологія. Види фразеологізмів.
- •46. Лексикографія. Основні типи словників.
- •47. Граматика, її розділи та предмет вивчення. Основні одиниці граматичної будови мови.
- •48. Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.
- •49. Морфема. Види морфем.
- •50. Морфологічна будова слова. Зміни у морфологічній будові слова. Основні способи словотворення.
- •51. Граматична форма слова. Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація.
- •52. Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм
- •54. Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій. Граматичні категорії та лексико-семантичні розряди.
- •55. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи класифікації частин мови.
- •56. Характеристика основних частин мови. Частини мови в різних мовах.
- •57. Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень.
- •58. Синтаксичні зв'язки слів у словосполученні та реченні.
- •59. Речення як основна комунікативна одиниця. Ознаки речення. Речення і судження.
- •60. Члени речення і частини мови..Актуальне членування речення.
6. Природа і сутність мови. Мова і суспільство. Функції мови. Загальнонародна мова та її диференціація. Природа і сутність мови.
Спроби відповісти на питання про природу і сутність мови було зроблено ще вченими давніх Китаю, Індії, Греції, Риму, але й донині однозначного розв’язання цієї проблеми немає. У науці відомі три погляди на природу мови. Одні вчені розглядали мову як біологічне явище (німецький мовознавець Август Шлейхер, що започаткував натуралістичний напрям у мовознавстві, вважав, що мова – природній організм, який народжується, розвивається, старіє й вмирає). Другі – як психічне (німецькі вчені Макс Мюллер та Йоганн-Готфрід Гердер, Вільгельм фон Гумбольдт). Треті – як суспільне (Дені Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Поль Лафарг, Антуан Мейє, Фердинанд де Соссюр та ін.).
МОВА І СУСПІЛЬСТВО — нерозривна єдність двох явищ, пов’язаних між собою як часткове і загальне, як невід’ємна сторона й одна з обов’язкових ознак цілої сусп. системи в її безперервному функціонуванні. Найтиповішим видом сусп-ва є етнічне (етнос), народ, а найтиповішою його ознакою — мова. Мова як найважливіший засіб спілкування здатна обслуговувати сусп-во в усіх сферах людської діяльності. І хоч зміни в неї можуть вносити окр. сусп. групи, а то й поодинокі мовці, остаточне прийняття цих змін залежить від згоди на них сусп-ва в цілому.
На будь-якому етапі розвитку мова як сусп. явище виступає і як сусп.-істор. норма. Проблеми М. і с. вивчає соціолінгвістика.
Основними функціями мови є: комунікативна (спілкування), мислетворча (формування й формулювання думки), фатична (контактоустановлювальна), репрезентативна (функція позначення світу речей), емотивна (вираження почуттів, емоцій), експресивна (самовираження), волюнтативна (волевиявлення), прагматична (ставлення мовця до висловлюваного), метамовна (використання мови для опису іншої мови), когнітивна (пізнавальна), акумулятивна (нагромадження і зберігання інформації) та ін.
Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови..Однак він створив не більше десятка слів і то переважно
складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребєтносилий тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані потенції мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує.Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не може бути класовою.
7. Структура мови. Основні та проміжні рівні, їх одиниці. Синхронія та діахронія.
Мова є системою..Кожна система має свою структуру. Структура — це спосіб організації системи, її внутрішня будова. Так, зокрема, мова має чотирирівневу будову. Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексико-семантичний, і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний фонему, морфологічний — морфему, лексико-семантичний — лексему (слово), синтаксичнийречення. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фонологічний — фонологією, морфологічний—морфологією,лексико семантичний — лексикологією і синтаксичний — синтаксисом. Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони взаємопов'язані. Із фонем будуються морфеми, з морфем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова складається з чотирьох систем, які утворюють загальну систему мови.
Для позначення понять стану мови, її певного
часового зрізу, з одного боку, і розвитку, зміни мови протягом тривалого часу — з іншого в мовознавстві використовують терміни синхронія і діахронія. Синхронія — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). Діахронія—1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку. Для мовців важлива синхронія, тобто мову треба знати такою, якою вона є нині. Для дослідника мови важливі обидва аспекти —синхронічний і діахронічний. Для того щоб добре усвідомити сучасний стан мови, необхідно дослідити її історичний розвиток. Відповідно до двох підходів до вивчення мови розрізняють мовознавство синхронічне і діахронічне.