2. 3. «Суб’єктивні ознаки посягання на життя працівника правоохоронного органу» «Су6′єктивна сторона злочину»

В даному розділі Приділено увагу щодо існуючих в пачці кримінального права позицій з приводу визначення суб’єктивної сторони цього злочину. З урахуванням висловлених наукових думок: стверджується, що це діяння характеризується умисною формою вини. При цьому інтелектуальний момент умислу містить усвідомлення суспільної небезпечності діяння, його двооб’єктності та особливостей потерпілого від цього злочину, а також того, що злочин вчинюється у зв’язку з виконанням службового або громадського обов’язку вказаних у статті закону осіб, передбачення наслідків у виді заподіяння фактичного збитку або створення небезпеки, реальної можливості заподіяння фактичного збитку правоохоронній діяльності та потерпілому. [15, c.195]

Вольовий момент умислу такий, що при вчиненні замаху на вбивство винна особа бажає настання смерті: потерпілого, при вчиненні вбивства — бажає або свідомо і ірит е кас . щодо заподіяння шкоди правоохоронній діяльності — бажає або свідомо припускає таку шкоду.

«Суб’єкт злочину» надається характеристика ознак суб’єкта розглядуваного складу злочину.

Виходячи з того, що суб’єктом злочинів може бути тільки фізична осудна особа, котра досягла віку, з якого може наступати кримінальна відповідальність, звертається особлива увага на вік кримінальної відповідальності суб’єкта цього злочину. Доведено, що з моменту включення цієї спеціальної норми (ст. 190-1 КК 1960 р.) до 1996 року суб’єктом злочину визнавалася особа, якій виповнилося шістнадцять років, а якщо злочин вчинювався особою віком від 14 до 16 років, то кваліфікація здійснювалася за загальною нормою про кваліфіковане вбивство (п. «в», ст. 93 КК), але Законом України від 2 жовтня 1996 року № 338/96-ВР ч. 2 ст. 10 КК, яка встановлювала знижений вік кримінальної відповідальності, була доповнена вказівкою на ст. 190-1 ЮС Це положення відбито і в ч.2 ст. 22 КК 2001 року, відповідно до якої суб’єктом ст. 348 КК є особа, що досягла віку чотирнадцяти років. При цьому відзначається, що в інших державах, кодекси яких містять таку спеціальну норму, не встановлений знижений вік кримінальної відповідальності за такі дії. [10, c.132]

У зв’язку з цим викликає сумнів доцільність встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності, оскільки в такому віці особа не може у повному обсязі усвідомлювати цей складний злочин. Крім того, при такому підході до встановлення віку кримінальної відповідальності переважна увага надається не основному, а додатковому об’єкту складу злочину.

Щодо покарання за посягання на життя працівника правоохоронного органу та шляхи вдосконалення кримінального закону»

Доведено, що санкція, передбачена цією нормою, практично завжди була предметом конструктивної критики з боку науковців (за винятком періоду з 1996 по 2001 р.р.), оскільки нижча межа розміру покарання, встановленого цією спеціальною нормою, є меншою, ніж нижча межа у санкції загальної норми про умисне вбивство за обтяжуючими обставинами, що породжує неузгодженість загальної та спеціальної норми. Погоджуючись з такою позицією, автор в якості додаткового аргументу на її користь наводить дані про те, що в чинних кодексах зарубіжних країн, які містять спеціальні норми про кримінально-правовий захист працівника правоохоронного органу, санкції цих спеціальних норм, як правило, встановлені або більш суворі, ніж санкція загальної норми, або хоча б такі ж, як і у загальній нормі. На цій підставі робиться висновок, що розмір покарання у санкції ст. 348 КК України потребує певного корегування.

«Шляхи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу» узагальнюються наведені у курсові пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення кримінального закону та інших законів про правовий захист осіб, що виконують службовий або громадський обов’язок.

Стверджується, що, перш за все, потребує вдосконалення і чіткого визначення зміст поняття «працівник правоохоронного органу», бо це визначення, яке надане цьому поняттю у чинному законодавстві, робить його занадто широким. Водночас потребують вдосконалення ознаки диспозиції ст. 348 КК України шляхом заміни терміна «близьких родичів» терміном «близьких», а також шляхом охоплення спеціальним кримінально-правовим захистом життя члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону у всіх випадках виконання ними передбаченого законом громадського обов’язку, а не тільки у випадках охорони громадського порядку та близьких усіх зазначених у статті закону осіб.