Висновки

У курсові роботі наведено узагальнення та нове вирішення конкретного наукового завдання, що полягає у дослідженні питань кримінальної відповідальності за посягання на життя працівника правоохоронного органу, в результаті чого отримані нові науково обґрунтовані висновки, до основних з яких належать такі:

1. У системі кримінально-правового захисту осіб, що виконують службові або громадські обов’язки, норма про відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу, передбачена ст. 348 КК України, є, з одного боку, складовою частиною системи кримінально-правового захисту життя осіб у зв’язку з виконанням ними службового або громадського обов’язку, а з іншого, — складовою частиною кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності.

2. Кримінально-правовий захист життя осіб, які виконують службовий або громадський обов’язок, здійснюється як за допомогою загальної норми, що передбачена п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України, так і кількох спеціальних норм, у тому числі ст. 348 КК України; кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності включає захист діяльності працівників правоохоронних органів та інших суб’єктів правоохоронної діяльності.

3. Вивчення історії розвитку та сучасного стану кримінального закону показує, що з моменту включення в КК України поняття «працівник правоохоронного органу» мали місце неоднакові тенденції щодо визначення його змісту. Спочатку у статтях КК встановлювався вичерпний перелік працівників правоохоронних органів, а саме: суддя, народний засідатель, працівник прокуратури, органів внутрішніх справ чи державної безпеки, але згідно з Законом України від 23 грудня 1993 р. №3781 -XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» у 1996 році в кримінальний закон були внесені певні зміни, в результаті чого у відповідних статтях КК поняття «суддя» і «працівник правоохоронного органу» стали використовуватися як самостійні, при цьому останнє поняття було визначене не шляхом переліку конкретних працівників, а як родове поняття, котре діє дотепер.

4. Визначення в чинному законодавстві поняття «працівник правоохоронного органу» не можна вважати досконалим, оскільки у ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року надається не вичерпний, а навпаки, вельми приблизний перелік правоохоронних органів, при цьому в тексті цієї статті використане словосполучення «інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції», що робить це поняття занадто широким і неконкретним, а відповідно такі ж недоліки притаманні й статтям кримінального закону, які встановлюють відповідальність за посягання на правоохоронну діяльність. Отже існуюче в чинному законодавстві визначення поняття «працівник правоохоронного органу» не відповідає такому принципу криміналізації, як принцип визначеності та єдності термінології.

5. Принципу визначеності та єдності термінології не відповідає й така обставина, що однакові категорії працівників в одних законах охоплюються поняттям «працівник правоохоронного органу», а в інших — виключаються з його змісту.

6. Принципу системно-правової несуперечливості не відповідає те, що в нових редакціях статей 342 і 343 КК України поряд з поняттям «працівник правоохоронного органу» окремо міститься поняття «державний виконавець» («працівник державної виконавчої служби»), тоді як в інші статті (в тому числі ст. 348 КК), що здійснюють захист правоохоронної діяльності, такі зміни не внесені. Не відповідають цьому принципу криміналізації, по-перше, та обставина, що поняття «працівник правоохоронного органу» визначається як родове поняття, тоді як поняття «державний діяч» і «працівник суду» — шляхом вичерпного переліку конкретних осіб, а по-друге, той факт, що в санкції ст..348 КК України розмір покарання передбачений менший, ніж у санкції загальної норми (п.8 ч.2 ст. 115 КК), тоді як в період з 1996-2001 рік санкція ст. 190- 1 КК була більш суворою, ніж санкція ст. 90-3 КК.

7. Принцип безпрогалинності порушується тим, що в ст. 348 КК України крім посягання на життя працівника правоохоронного органу криміналізовано також посягання на життя лише його «близьких родичів», що Потребує усунення цієї прогалини шляхом заміни терміна «близьких родичів» на термін «близьких».

8. Невідповідністю принципу повноти складу є те, що спеціальний кримінально-правовий захист життя члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону поширюється лише на випадки, пов’язані з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, а не з будь-якою громадською діяльністю, передбаченою законом, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України від 22 червня 2000 року №1835-111 «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» основні завдання цих формувань визначені не тільки у сфері охорони громадського порядку, але й в інших сферах суспільного життя, а також те, що спеціальний кримінально-правовий захист не поширюється на близьких осіб членів вказаних формувань та близьких осіб військовослужбовця.

9. Здійснюючи вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу, необхідно перш за все встановити чіткі межі поняття «працівник правоохоронного органу» шляхом вказівки вичерпною переліку правоохоронних органів, діяльність яких підлягає спеціальному кримінально-правовому захисту, якщо не в ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року №3781-XII, то у примітці, якою слід доповнити ст. 348 КК України. Зрозуміло, що цей перелік не може бути остаточним і згодом до нього можуть бути внесені нові зміни та доповнення, але цей вичерпний перелік повинен бути, бо приблизний перелік не може задовольняти потреб кримінального законодавства, оскільки порушує принцип суб’єктивного ставлення у провину у зв’язку з тим, що якщо законодавець не може чітко визначитися з приводу того, який орган вважати правоохоронним, то тим більш це важко зробити пересічному громадянину. Аналоги встановлення вичерпного переліку мали місце у диспозиціях статей 189-2 — 189-5 КК 1960 року в їх редакції до 1996 року та присутні у диспозиціях статей 112, 344, 346, 377, 378, 379 чинного КК України.

10. При вдосконаленні положень ст. 348 КК України необхідно урахувати останні зміни у кримінальному законодавстві в частині співвідношення понять «працівник правоохоронного органу» і «державний виконавець», а також встановлені неузгодженості і невідповідності окремим принципам криміналізації.

На підставі викладеного, пропонується здійснити в чинному КК України відповідні змінна доповнення та викласти диспозицію і санкцію ст. 348 КК України у такій редакції:

«Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби чи їх близьких у зв’язку з виконанням цими працівниками службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи його близьких у зв’язку з виконанням ним громадського обов’язку або військовослужбовця чи його близьких у зв’язку з його діяльністю щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, - карається позбавленням воді на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі».