1.2. «Історія розвитку та сучасний стан законодавства спрямованого на кримінально-правову охорону життя працівника правоохоронного органу»

Даний підрозділ присвячено розгляду історії формування відповідних кримінально-правових норм у дорадянський, радянський та пострадянський періоди. Проаналізовано кримінально-правові норми у документах різних епох: Руська правда, Соборне Уложення 1649 р Артикул військовий 1715 р., Уложення про покарання кримінальні та виправи, 1845 р., Кримінальний кодекс УСРР 1922 р., Кримінальний кодекс УРСР 1927 р., Кримінальний кодекс УРСР 1960 р., Кримінальний кодекс України 2001 р„ інші закони та законодавчі акти.

Історичний розвиток кримінально-правового захисту життя працівника правоохоронного органу показує, що сучасне становище починало формуватися вже на ранніх періодах розвитку законодавства та практично склалося в КК 1960 року. До цього моменту захист життя працівника, що виконує правоохоронні функції, здійснювався у межах спеціального захисту життя представника державної влади — влади князя царя, радянської влади.

Уперше окрема норма про кримінально-правовий захист життя суб’єктів правоохоронної діяльності — стаття 190-1 КК 1960 року була введена в кодекс Указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 вересня 1962 року, яка передбачала відповідальність за посягання на життя працівника міліції або народного дружинника у зв’язку з їх діяльністю з охорони громадського порядку. Водночас були введені нові статті 188-1 та 189-1, які передбачали відповідальність за опір чи образу щодо цих осіб.

Сам термін «працівник правоохоронного органу» був введений в кримінальний закон Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 січня 1991 року № 647-ХІІ «Про посилення правового захисту працівників правоохоронних органів», відповідно до якого Кодекс був доповнений статтями 189-2 (Погроза щодо працівника прокуратури, органу внутрішніх справ чи державної безпеки), 189-3 (Втручання в діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ чи державної безпеки) 189-4 Заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу), 189-5 (Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу). При цьому в статтях 189-4 189-5 КК при наявності у назвах родового поняття «працівник правоохоронного органу» в диспозиціях статей вказувався вичерпний перелік цих працівників: суддя, народний засідатель, працівник прокуратури органів внутрішніх справ чи державної безпеки. В інших вказаних статтях цього родового поняття не містилося, а що стосується ст. 190-1 КК, то відповідно до цього Указу вона була доповнена лише вказівкою на військовослужбовця як потерпілого від цього злочину, а термін «працівник правоохоронного органу» був вперше використаний у тій редакції цієї статті, що була надана Законом України від 2 жовтня 1996 р. № 388/96-ВР, відповідно до якої встановлювалась відповідальність за посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з охороною громадського порядку. Водночас цей термін був включений в нові редакції інших відповідних статей, але на відміну від попередніх редакцій зміст цього терміну почав визначитися не в тексті статті КК, -а згідно з приміткою до сі. 190-1 КК, де вказувалося, що під терміном «працівник правоохоронного органу», що вживається у статтях 123-1, 189-1, 189-2, 189-4, 189-5 і 190-1, слід розуміти осіб, які зазначені в ч. І статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». [12, с 56]

Цей Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII діє по теперішній час і його положення; мають пряме відношення до визначення поняття «працівник правоохоронного органу»; яке використовується у статтях 342,,343, 345, 347, 348 і 349 чинного КК України, котрі в цілому відбивають положення вищевказаних статей КК 1960 року: